Людмила Кліщук
для “Новинарні“
До новорічних або різдвяних свят має відбутися обмін “утримуваними особами” між Україною та ОРДЛО. Правоохоронні та силові органи по всій країні вже понад тиждень ударно оформлюють юридичні документи перед “дедлайном”, а суди – змінюють міри запобіжних заходів або штампують вироки для обвинувачених у злочинах проти національної державності, сприянні діяльності терористичних організацій тощо.
18 грудня гуманітарна підгрупа ТКГ може визначити чітку дату обміну, попередньо анонсованого як 74 на 306.
Сьогодні “Новинарня” розповість історію одного з цих 306 – того, кого повезуть до лінії розмежування на Донеччині чи Луганщині та обміняють на полоненого військовослужбовця Збройних сил або іншого громадянина України, незаконно ув’язненого сепаратистами.
Знайомтеся: Іван Васильович Гончаров, шпигун. Мешкав на Вінниччині, в райцентрі Гайсин. Зараз йому 36 років.
На момент затримання його 15 червня 2015 року співробітниками вінницького обласного управління СБУ чоловік останні три роки був безробітним та жив за рахунок пенсії батьків. Закінчив медичний коледж та торгово-економічний інститут.
На судові засідання та у вінницький СІЗО обвинуваченого етапували з Донеччини в червні 2015 року, де суд у Слов’янську напередодні обрав йому міру запобіжного заходу – тримання під вартою.
Так розпочалася судова епопея, яка завершилася 18 грудня 2017 року: Іван Гончаров “відбув” своє покарання й тепер має вирушити для обміну в окуповані райони Донеччини.
Авторка “Новинарні” була присутня як на фінальному судовому засіданні у справі Гончарова, так і на багатьох попередніх.
За даними державного обвинувачення, навесні 2015 року в соцмережі “Вконтакте” Гончаров познайомився з Ренатом Біктагіровим – кадровим офіцером збройних сил Російської Федерації та співробітником Головного розвідувального управління генштабу ЗС РФ.
Спочатку вінничанин переписувався в соцмережі із новим “другом”, згодом вони обмінялися номерами телефонів. Так почалися регулярні ініціативні дзвінки гайсинця із Вінниччини на територію, яка тимчасово не контролюється Україною.
Це було навесні та влітку 2015-го: коли на Сході України тривала активна фаза антитерористичної операції, а витік будь-якої інформації військового характеру з обмеженим доступом міг би спричинити катастрофічні наслідки для української армії.
В основному Гончаров доповідав про рух територією України військової техніки ЗСУ, вантажів із боєприпасами, про пересування підрозділів тощо.
Досі залишається невідомим, звідки безробітний вінничанин знав те, що згодом експерти назвуть “державною таємницею”.
При цьому прокурор заявляв, що Гончаров спілкувався також із “заступником міністра оборони ДНР “Едуардом Басуріним.
Нижче публікуємо зміст деяких телефонних з’єднань навесні-влітку Гончарова (якому присвоїли позивний “Алєкс”) із Біктагіровим (позивний “Старшина”) з інформацією, яка опинялася в руках окупантів та бойовиків.
Уривки – із вироку Вінницького міського суду.
• Передав інформацію щодо намірів української сторони про передислокацію з військового полігону в с. Широкий Лан Запорізької області 10 одиниць артилерійської зброї калібру 152 мм в бік Донецької області.
• Передав інформацію щодо намірів української сторони направити з Генерального штабу Збройних сил України приблизно 10 тисяч військовослужбовців для участі в АТО, а також про можливу участь 100 польських військовослужбовців-волонтерів у проведенні АТО на боці військових підрозділів України.
• Передав інформацію про можливість дізнатися та в подальшому повідомити номер мобільного телефону нового командира 9-го окремого мотопіхотного батальйону територіальної оборони ЗСУ.
• Передав інформацію щодо проникнення на територію Донецької області, що тимчасово не підконтрольна українській владі, диверсійно-розвідувальної групи, що складається з шести українських військовослужбовців.
• Передав інформацію про висунення з метою перетину лінії розмежування та потрапляння на територію, що тимчасово контролюється представниками “ДНР”, двох диверсійно-розвідувальних груп військових підрозділів України, в кожній з яких по вісім військовослужбовців, та зазначив, що вказані військовослужбовці зберігають конспірацію, одягнені у звичайний цивільний одяг та схожі на місцевих жителів.
Гончарова обвинуватили за двома “важкими” статтями Кримінального кодексу України: 258-3 (сприяння діяльності терористичній організації) та 111 (державна зрада, у формі шпигунства).
У червні 2015-го його затримали. Оголосили про підозру. Почалося розслідування й суд.
У матеріалах справи є висновок державного експерта з питань таємниць СБУ про те, що відомості, які передавав Гончаров представнику “ДНР” та спецслужбам РФ, розкривають оперативну побудову сил і засобів АТО, кількість особового складу та озброєння, сил та засобів, а також пункти їх зосередження.
Ці відомості, згідно із законом України “Про державну таємницю” та відповідно до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, мають ступінь секретності “Таємно”, а їх розголошення може завдати шкоди життю та здоров’ю учасникам таких заходів.
Згодом у режимі відеоконференції у Вінницькому міському суді допитали вказаного експерта – це Віталій Маліков, перший заступник голови СБУ, керівник Антитерористичного центру при Службі безпеки України, який підтвердив, що він складав експертний висновок, а відомості, які дізналися спецслужби РФ, є таємними. Їх розголошення може мати непоправні наслідки для тих, про кого йшлося.
Усі телефонні розмови Івана Гончарова та Рената Біктагірова досліджували в суді як матеріали негласних слідчих розшукових дій.
У записах розмов чоловік, що представляється як Ваня, розказує, у якому напрямку їде військова техніка територією України.
– Дві штуки погнали півтори години тому, – розповідає Ваня якомусь чоловікові по той бік дроту. – На вантажівках поїхали в бік Ямполя через Бершадський район. Як буду ще щось знати — одразу зателефоную.
– Добре, минулого разу він був задоволений твоєю роботою, – хвалять Ваню.
– Виїхали КамАЗи в напрямку Донецька, через шість-сім годин будуть у вас. Зараз вони рухаються через Черкаську область, потім заїдуть до Умані, потім Кіровоград і далі, – звітує Ваня в наступній розмові та обіцяє: якщо будуть “хороші новини” — одразу подзвонить.
Слухали в суді і пересипані лайкою розмови бойовиків про те, що “всем рулят русские и надо стараться ради них”.
Той, хто завербував Івана Гончарова – із Самари Російської Федерації. Проходив службу у військовій частині 55701.
Ренат Біктагіров є кадровим російським офіцером, який згодом увійшов до складу незаконного збройного формування “ДНР” на Сході України та не приховував цього ні в телефонних розмовах із Гончаровим, ні на своїй сторінці у соцмережі “Вконтакте” – там є чимало фото зі зброєю та символікою незаконного збройного формування.
У режимі відеоконференції у вінницькому суді допитали двох свідків зі Львівщини — колишніх військовополонених, які потрапили в лабети бойовиків “ДНР” та окупантів під час подій у Дебальцевому.
Їх тримали у штабі “ДНР” в Донецьку. Вони розвантажували техніку бойовиків тощо.
У суді колишні полонені розповіли, що командував ними чоловік, який вів бої за Донецький аеропорт з боку РФ.
Інший свідок розповів схожу інформацію та повідомив, що бойовик, який тримав їх у полоні, готував молоде поповнення для участі в АТО проти України.
Після звільнення з полону до нього неодноразово дзвонив той бойовик, розповідає військовий, та пропонував перейти до лав “ДНР”. Були навіть погрози.
Після цього свідок та екс-полонений змушений був знищити сім-карту мобільного – дзвінки із пекла припинилися.
– Чи пам’ятаєте ви імена чи позивні тих бойовиків, в полоні яких ви перебували? – запитує прокурор свідків із Львівщини.
– Пробував забути, але пам’ятаю, – відповідає військовий з Львівщини та називає імена. Є жіночі: “Боня” та рудоволоса “Йожик”, з чоловічих – “Чек”, “Демон”, “Меч”, “Сан Санич”, а також Ренат.
Ще на стадії досудового розслідування львівським військовим показали кілька фото, а ті мали обрати на світлині того чоловіка, який був у лавах “ДНР”, який тримав їх у полоні, який тиснув на них та погрожував.
Вони вказали на Рената Біктагірова.
Маючи таких свідків, державне обвинувачення вкотре підтверджує те, що Гончаров спілкувався таки з учасником НЗФ.
Проти Біктагірова СБУ також заочно розпочала кримінальну справу за тероризм. Оголошено про підозру.
Іще один свідок у цьому кримінальному провадженні – батько обвинуваченого, Василь Гончаров. Зараз він офіцер у відставці, пенсіонер. Свого часу був військовим комісаром Гайсинського району, згодом його перевели у Вінницький обласний військовий комісаріат на посаду керівника одного із відділів. За час служби мав доступ до держтаємниці.
Але батько звільнився з військкомату у 2013 році і на момент вчинення злочину його сином вже не перебував у лавах ЗСУ – був на пенсії.
І в апеляційній інстанції, і у міському суді батько довго розповідав, який його син чуйний чоловік: про те, що завжди допомагав матері по господарству, про те, що він пропонував синові стати мисливцем, але той відповів, що не зможе вбити тварину, тощо.
Іван нібито був старанним учнем у школі, під час студентської практики працював у лікарні в реанімації.
Василь Гончаров довго та обурливо розказує, як нахабно СБУшники у балаклавах забрали його сина, а в Маріуполі в підвалі катували та били, стріляли біля вуха так, що Ваня зараз не чує на одне вухо.
А потім змусили підписати обвинувальний висновок про державну зраду.
Уже згодом, у коридорах суду, батько поділиться власною точкою зору: ситуація із сином, мовляв, тягне максимум на попередження від СБУ, але ніяк не на кримінальне провадження.
Характерно, що батько не заперечив факт спілкування його сина із російським кадровим офіцером та учасником НЗФ.
За словами батька, єдина його розмова з сином, яка стосувалася антитерористичної операції: чи підпадає Гончаров-молодший під мобілізацію? Батько тоді відповів йому, що ні – за сукупністю захворювань.
А ще Гончаров-старший розповів, що останнім часом у його сина не було друзів, але він, незадовго до затримання, познайомився та спілкувався із дівчиною… з Донеччини в соцмережі “Вконтакте”.
Як згодом стане відомо, ця дівчина також була “посланцем” від спецслужб РФ.
Гончаров-молодший, за словами батька, нібито спілкувався з нею лише як із дівчиною. А вона його завербувала, спрямувавши на Біктагірова.
22 вересня 2016 року колегія Вінницького міського суду під головуванням Руслана Каленяка оголосила вирок у цій справі: вина обвинуваченого підтверджена. Суд визнав винним підозрюваного у вчиненні державної зради у формі шпигунства (14 років позбавлення волі) та винним за частиною 1 статті 258-3 Кримінального кодексу України (12 років). Гончарова позбавили волі на 14 років, через поглинання більшим покаранням меншого.
Адвокат Олександр Сарафанюк підготував апеляційну скаргу із проханням закрити провадження, а його підзахисного – виправдати.
У судових промовах він також наголошував на цьому. Акцентував, що в обвинувальному акті не доведені факти того, чи є війна між Україною та Російською Федерацією, в Україні не введено воєнний стан, а “ДНР” не визнана терористичною організацією.
Також Сарафанюк ставив запитання, на яке, за його словами, немає відповіді: як його підзахисний міг вчинити державну зраду, не будучи носієм (суб’єктом) державної таємниці?
Втім, у слідства є підстави говорити про ще одну особу, яка була “посередником” і допомагала Гончарову та яку не вдалося встановити і впіймати. І яка досі ходить на свободі одним із українських міст.
Іван Гончаров своєї вини у вчиненні державної зради не визнає. Натомість вину у сприянні терористичній організації – визнає, кається та просить суворо не карати.
Поки справа майже рік слухалася в Апеляційному суді Вінницької області, стало відомо, що сепаратисти ОРДЛО внесли Івана Гончарова у списки на обмін полоненими.
Він проти цього не заперечує та ще в березні 2017 року надав свою письмову згоду переїхати на тимчасово непідконтрольну українській владі територію.
Перебуваю в слідчому ізоляторі при Вінницькій установі виконання покарань №1, бажаю виїхати на тимчасово непідконтрольну українській владі територію в Донецькій та Луганській областях в рамках реалізації комплексу заходів по виконанню Мінських домовленостей щодо обміну за принципом «всіх на всіх», – йдеться у заяві Гончарова.
Відреагували на це і представники державного обвинувачення.
Прокурор Олексій Соловйов підготував зміни до апеляційної скарги, де попросив обрати для Гончарова таку міру покарання, яка би дозволила тому взяти участь у процесі обміну військовополонених.
Якщо суд першої інстанції дав Гончарову 14 років в’язниці, то обмін полоненими відповідно до Мінських угод “продиктував” прокуророві інший термін – 5 років позбавлення волі.
Читайте також:
Бразильський терорист Лусваргі – у списках на обмін з ОРДЛО.
Юридичний механізм непростий
Оскільки один день попереднього ув’язнення, за “законом Савченко“, рахується за два дні позбавлення волі, а Гончаров відсидів у СІЗО два з половиною роки, то після того, як судді підтримали б подання прокурора, обвинувачений у шпигунстві на користь спецслужб РФ вважався б таким, що відбув покарання.
З огляду на таку математику, прокурор просив вирок щодо Гончарова змінити, керуючись положеннями статті 69 Кримінального кодексу України: призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, нижчого від найнижчої межі.
“Зміни до скарги обґрунтовані тим, що триває процес реалізації комплексу заходів щодо виконання Мінських домовленостей, – прокоментував своє клопотання прокурор Олексій Соловйов на засіданні 18 грудня. – Має відбутися обмін полонених українських військовослужбовців на людей, які підозрюються, обвинувачені чи засуджені за сприяння терористичній організації. Прошу суд обрати для Гончарова таке покарання, яке би дозволило йому взяти участь у процесі обміну наших військовополонених”.
“Якщо завдяки цьому хтось із наших солдат повернеться додому, то це, Ваша честь, правильне рішення”, – додав Соловйов.
І апеляційний суд ухвалив: 5 років і 2 дні позбавлення волі.
Гончарова визнали винним у сприянні терористичній організації та закрили провадження в обвинуваченні у державній зраді – на думку суду, слідство та прокуратура зібрали замало доказів.
Цього дня Гончарова у суд не привозили, радісну новину він почув у СІЗО.
* * *
Читайте також:
Обмін з ОРДЛО: винесено вироки ще трьом бойовикам
Вирок набув законної сили. Вінничанин Іван Гончаров обрав “сепарську” свободу замість української в’язниці. Але чи чекає його хтось там? Чи зможе він колись повернутися на Вінниччину додому, до батьків? Що попереду в поплічника терористів?
Складні житейські питання. Але є ще й непрості юридичні. Хто допомагав синові колишнього військкома шпигувати для бойовиків? Звідки він знав таку деталізовану військову інформацію?
У цій справі ще багато “білих плям”. Можливо, колись вони будуть заповнені змістом.
А поки що головне – таких злочинців, як Гончаров, міняють на український військовослужбовців та інших ув’язнених “Л/ДНР” українців. Щоб їхній жах залишився позаду.
Читайте також:
Працевлаштовуються, одружуються, вирощують нутрій:
чим живуть у прифронтових містах Донеччини амністовані бойовики
“Е*ните – сразу попадете! Пусть сдохнут!”
Як на Донбасі вираховують коригувальників “ДНР”. ВІДЕО
Обмін полоненими з ОРДЛО:
Україна віддає засудженого російського танкіста Гаджиєва
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!