Працевлаштовуються, одружуються, вирощують нутрій: чим живуть у прифронтових містах Донеччини амністовані бойовики

 

автор: Людмила Кліщук
фото автора
спеціально для “Новинарні

Вони запевняють, що не вчиняли тяжкого чи особливо тяжкого злочину в лавах терористичної організації. Для таких бойовиків українські силовики запустили механізм, як повернути їх до мирного життя на підконтрольній території.
Головна умова програми Служби безпеки України “На тебе чекають вдома”: руки екс-учасника терористичної організції не мають бути заплямовані кров’ю.

В одного не витримали нерви, коли довелося вивозити з поля бою пошматовані людські тіла. Другий повернувся на наш бік та “взявся за старе”: розводить нутрій, а самцям навіть дає імена. Третій тут одружився.

Далі — історії трьох колишніх бойовиків, які вирішили, що український мир для них цінніший, ніж “русскій мір”.

Із міркувань їхньої безпеки ми змінюємо імена чоловіків та приховуємо обличчя — вони проживають на Донеччині, поблизу лінії розмежування на Горлівському напрямку (Торецьк, Щербинівка, Новгородське), тому є ризик, що діючі бойовики можуть поквитатися із ними за український вибір.

“Відчуваю себе вільним”

Йому 39 років. Назвемо його умовно Олексієм. Навесні 2014 року працював у Донецьку. Після того, як місто опинилося в окупації, каже, що різко не стало де працювати.

– Мені не було куди діватися – пішов у охоронну систему “ДНР”, в один із підрозділів “МГБ” (так зване “міністерство державної безпеки ДНР”), у групу швидкого реагування. Так робило чимало людей, головним мотивом було безробіття, – розповідає Олексій. – Був 2015 рік, обіцяли платити 7 тисяч гривень. Я погодився, прийшов, відправили мене охороняти склади, паркінги.

Так він, каже, пропрацював півроку – обіцяних грошей не заплатили, давали по тисячі гривень на місяць.

– Шукали ще і якісь способи, щоб оштрафувати не зрозуміло за що. За службу на блокпостах та на передовій обіцяли більше, за вбитого військовослужбовця української армії – ще більше, але я не цікавився цим та не йшов на це. У тих людей навіть між собою не було злагоди, вони не могли поділити між собою парковки, автомобілі тощо.

Одного дня чоловік, за його словами, вирішив, що нічого хорошого не варто очікувати на тій території. “Переодягнувся у цивільне, віддав зброю, забрав документи та пішов звідти”.

– Мене намагалися повернути, виходили на мене через третіх осіб, просили вернутися, казали, що зі мною все буде добре, але я цьому не вірив. Утік в Україну.

Мати Олексія залишалася на підконтрольній території України. Тож тікаючи від бойовиків, чоловік знав, що тут його чекають.

Після повернення, вже на українській території, познайомився із жінкою – майбутньою дружиною. Тепер живуть разом уже два роки, планують дітей. Чоловік знайшов собі роботу.

Торкаючись обручки на безіменному пальці правої руки, Олексій каже (як видно, щиро):
– Зараз я відчуваю себе вільним та щасливим. Можу собі дозволити планувати щось. Поки не пізно – раджу тим, хто ще там залишився, скористатися програмою СБУ. Бо потім буде реально пізно, і шляху назад не буде.

Про програму спецслужби “Тебе чекають вдома” екс-“МГБіст” дізнався від селищного голови одного із прифронтових смт, де він знайшов прихисток. Голова порадив йому звільнитися від кримінальної відповідальності та сконтактував із силовиками.

Відбувся суд, якого, зізнається Олексій, трохи побоювався. Але радий, що найчорніша сторінка його життя позаду. Тепер – Україна й родина.

“Нерви здали, пішов звідти”

Назвемо цього екс-бойовика умовно Олександром. 42 роки. Мешкав в окупованому місті із цивільною дружиною. Коли в населеному пункті набрала сили “молода республіка” і зовсім не стало роботи, Сашко випадково зустрів знайомого. Той йому сказав, що, в принципі, є “робота”. Обіцяють 150 гривень за один день.
Потім прийшов знайомий “міліціонер ДНР” та запропонував іншу посаду: водій у “1-му армійському корпусі”.

– У мої обов’язки входило доставляти медикаменти та евакуйовувати поранених. Підписав контракт на рік, – пригадує Олександр.

– Надивився на таке, що страшно згадувати та розповідати. Напала депресія, було важко морально. Останньою краплею став випадок, коли в мій автомобіль вантажили вже не поранені людські тіла, а шматки м’яса. Дуже страшно. Нерви здали, пішов звідти, – згадує поплічник бойовиків.

Після того, як Олександр припинив працювати на “армію ДНР”, у господарство перестали надходити гроші, засоби для існування помітно вичерпувалися. Єдиною годувальницею була корова, але й вона, як на зло, стала яловою.

– Ще й будинок обстріляли. Жоден день не проходив без скандалів, постійних суперечок та сварок, в основному тому, що немає грошей.

Під час однієї із розмов з матір’ю Олександр дізнався, що є можливість перейти на українську територію.

– Мама допомогла виготовити перепустку на підконтрольну українській владі територію, мені одразу ж подзвонили, вивели звідти, – видихнувши, каже повертанець.

Зараз на нього не тиснуть та не засуджують ні рідні, ні близькі, ні сусіди, немає тиску і з боку силовиків чи правоохоронців – навпаки, каже, СБУшники, які працювали над його “виведенням”, поставилися до чоловіка добре та по-людськи.

– Повернення в Україну для мене – це моральна підтримка та допомога. Я дуже боявся виходити. Хоча безпосередньо в бойових діях і не брав участі, але все одно було страшно, – зізнається чоловік. – Тепер почуваюся нормальною людиною.

– На тій території зараз немає що робити: хай би вони поверталися сюди, в Україну. Різниця ж очевидна, невже вони не бачать?

Зараз Олександр шукає роботу, поки що живе в матері. Бажання працевлаштуватися – велике. Каже, що заповнив анкету та чекає відповіді і запрошення на роботу. Якщо очікування справдяться – працюватиме на м’ясокомбінаті в одному з міст Донецької області.

“Я вже рік вдома, слава Богу”

Цього мешканця прифронтового міста назвемо Леонід. Йому – 55.

11 травня 2014-го в їхньому місті мав відбутися “референдум”. Напередодні місцеві наслухалися про події 2 травня в Одесі та побоювалися, як розповідає Леонід, схожого розвитку подій.

– Ми з мужиками зібралися, поговорили, подумали, що була б халепа, якби наших людей закрили в клубі, де відбувався референдум, і спалили, – каже донбасівець. – Тому на мосту перед населеним пунктом поставили шини ще 5 травня. На випадок, якщо буде хтось незнайомий проїздити, то ми ті шини запалили б – і всі люди би розійшлися. Після референдуму шини прибрали.

У жовтні того року, пригадує, почалися арешти.

– Чи за цей наш блокпост, чи просто за шини на мосту — я не знаю, але мені передали, що мене шукають [українські правоохоронці] і, ймовірно, також арештують.

Чоловік втік до Москви. Пропрацював там сім місяців. Здоров’я вже не те, каже, трохи похитнулося, бо доводилося працювати із відбійним молотком. Знайомий порадив виїхати у Бєлгород.

“Ближче до дому”, так би мовити, до кордону з Україною. Прожив там, доки не подзвонила дружина і не сказала, що є програма, яка допоможе мені повернутися назад.

– Спочатку ми боялися і не вірили, що таке може бути. Багато хто лякав та казав, що це “підстава”, а якщо переїду – то посадять. Але набридло боятися. Хлопці з СБУ виконали все з того, що обіцяли моїй дружині, – розповідає Леонід.

Потім був суд – його звільнили від кримінальної відповідальності.

Зізнається, що йти на суд було страшно:
– Дружина – це мій янгол-охоронець, дякую їй, що допомогла. Не знаю, як би склалося моє життя, якби я не повернувся в Україну.

Зараз чоловік на пенсії, тримає домогосподарство. Пенсія, до слова, шахтарська: було 3900 гривень, зараз відповідно до рішень Кабміну і Верховної Ради підвищили – 6000 гривень. Під землею пропрацював 21 рік.

До початку війни чоловік розводив нутрій – продовжує це і зараз, після повернення на український бік.

– Досить мирні тваринки нутрії. Хоча на них кажуть, що вони злобні, але це неправда. Все залежить від того, як із ними спілкуватися та як доглядати за ними, і вони відповідають тим самим. До воєнних подій у мене було зо три сотні нутрій. Потім поїхав, дружині було важко, кількість нутрій трохи зменшилася, але зараз знову намагаємося розвести більше – м’ясо на столі є, як не як, – каже Леонід.

Самцям він навіть дає імена:
– Є у мене самець, Гоша звати, отакий от пацан, – каже чоловік із блиском в очах, розвівши руки майже на метр, демонструючи розмір тварини. – Є ще Гаврюшка, є Ніколайович.

За словами власника звіроферми, коли починають стріляти, тварини також відчувають це: самочки абортують з переляку, народжують мертвих чи недоношених щенят. Але тварини, як і люди, також звикають до всього.

Леонід продовжує жити: в Україні, з родиною, з пенсією, даючи імена гризунам. Але світоглядний дискомфорт створює лінія розмежування, на якій чоловік живе.

– Поки не стріляють – то нормально, живеш, ніби нічого і не відбувається. А як починають стріляти, то відчуття, що щось неправильно, щось не те відбувається.

200 повертанців

Програма “На тебе чекають вдома” – окремий розділ на сайті СБУ. Про неї на Донбасі розповідають білборди, листівки.

Завдяки їй із 2016 року на український бік наразі перейшло вже понад 200 колишніх бойовиків НЗФ ОРДЛО.
У січні ц.р. повідомлялося про 120, тож за рік СБУ “перетягнула” за програмою “На тебе чекають вдома” близько 80 осіб “з того боку”.

Програма поширюється на осіб, які добровільно відмовилися від участі в діяльності терористичних груп та незаконних збройних формувань, не брали участі у вбивствах, тортурах, зґвалтуваннях, нападах на підприємства, установи, організації та інших тяжких злочинах.

Інкримінована стаття Кримінального кодексу, від санкції якої може “звільнитися” екс-бойовик: частина друга 260-ї. Йдеться про створення непередбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності.
Їм світить від трьох до восьми років позбавлення волі, однак добровільна відмова від участі в терористичній організації дарує прощення.

Процедурно дія програми виглядає так: до суду надходять матеріали кримінального провадження та клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності особи. Суд заслуховує правоохоронний орган та особу, на яку відкрито провадження, приймає рішення.

У таких судових ухвалах ідеться:
“З урахуванням згоди особи на закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави, зважаючи на те, що такий-то перебував у складі зазначених у частині другій статті 260 ККУ формувань та добровільно вийшов з такого формування і повідомив про існування органи державної влади, суд вважає, що є достатні підстави для його звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження…
Суд ухвалив звільнити особу від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною другою статті 260 ККУ на підставі частини шостої статті 260 ККУ…”

У шостій частині цієї статті Кримінального кодексу йдеться про те, що звільняються ті, хто “добровільно вийшов із такого (терористичного) формування і повідомив про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування”.

“Ознайомившись з програмою СБУ «На тебе чекають вдома», особа звернулася з відповідною заявою, добровільно повідомивши про свою участь у складі не передбаченого законами України збройного формування, так званої «ДНР»”, – читаємо у судових матеріалах щодо одного з наших “героїв”.

І хоча насправді важко перевірити причетність учасників програми СБУ до тяжких злочинів, але у виведенні кожного з них із лав незаконних збройних формувань задіяний значний людський ресурс.

Для проросійських бойовиків учасники програми стають, грубо кажучи, “дезертирами”. Існує ймовірність, що вони залишаються агентами НЗФ.

Але українські силовики та місцева влада роблять все для того, щоб повернути до мирного життя якомога більше українських громадян, які “заплутались”, проте мають право жити, як раніше – в Україні та з родиною.

Фото: Новинарня


Програма Служби безпеки України
«На тебе чекають вдома»

КОНТАКТИ:

тел.: 050-831-26-22 або 073-042-06-02
(для дзвінків ТІЛЬКИ з підконтрольної Україні території)

E-mail: doroga.mira.sbu@gmail.com   

Сторінка Facebook для листування: https://www.facebook.com/dorogamira

Читайте також:
Підліток-бойовик “ДНР” одумався і скористався програмою
“На тебе чекають вдома”. ВІДЕО

В СБУ відзвітували про роботу за 2016 рік: затримані шпигуни,
вилучена зброя, попереджені теракти. ІНФОГРАФІКА

 

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.