“Війна химер”: фільм, про що не можна не кричати

25 березня в столичному кінотеатрі «Кінопанорама» відбудеться премєра фільму Марії й Анастасії Старожицьких «Війна химер». Це єдиний український фільм, що бере участь у головному конкурсі «Docu/Життя» міжнародного фестивалю Docudays.UA.

автор: Майя Орел

Сюжет фільму в двох словах доволі простий: його головний герой Валерій Лавренов – боєць батальйону «Донбас» – у 2014 році дивом виходить живим з Іловайського котла, старається якось облаштувати своє мирне життя і в пошуку справжніх життєвих цінностей разом із коханою повертається на місця колишніх боїв. Лавр намагається відповісти Насті, чому найдорожче в житті пов’язане тепер для нього з війною і побратимами.

Знову Іловайський котел і Валерій Лавренов, запитаєте ви? Але ж Марія Старожицька писала про це в п’єсі «Котел» і в чималій кількості віршів! Так, знову Іловайськ і Лавр зі своїми хлопцями. І знову відповідь на запитання, що з людиною робить війна.

«Новинарні» вдалося подивитися картину ще до прем’єри та обговорити її з авторами.
Ні хвалити, ні ганити фільм ми не збираємося — у кожного свій смак і критерії оцінки. «Новинарня» лише поставила Марії і Насті ті запитання, які виникли в неї, як у пересічного глядача.

Кадри з фільму:

кадри з фільму Війна химер_ (9) кадри з фільму Війна химер_ (10) кадри з фільму Війна химер_ (13) кадри з фільму Війна химер_ (12) кадри з фільму Війна химер_ (6) кадри з фільму Війна химер_ (5) кадри з фільму Війна химер_ (5) кадри з фільму Війна химер_ (4) кадри з фільму Війна химер_ (4) кадри з фільму Війна химер_ (2) кадри з фільму Війна химер_ (1)
<
>
Валерій Лавренов і Анастасія Старожицька. Кадр з "Війна химер"

«Жили з увімкненою камерою»

  • Дівчата, навіщо вам знадобилося повертатися до відомих вже публіці героїв і ситуацій? Хіба про вихід Валери з котла не все сказано у відомій вже пєсі та журналістських статтях?

Марія Старожицька

Марія: — Справа в тому, що цей фільм і є те первинне, над чим ми почали працювати. Просто ми його робили три роки, і хронологічно він вийшов пізніше за п’єсу. Це перше. А друге: п’єса і фільм – абсолютно різні художні твори і навіть сюжетно не дублюють одне одного. Спільне для них, за великим рахунком, — факт виходу з котла Валерою Лавреновим.

Читайте також:
Лавровий хист. Життя після Котла

  • Ви знімали документальні кадри спеціально для цього фільму, починаючи з 2013-го?

Марія: — Ні, все було не так. Спеціально для фільму ми тоді не знімали, просто жили, інколи вмикаючи камеру. Ще з самого початку, з Майдану, було відчуття, що ми знаходимося серед дуже важливих подій, і що нам треба зафіксувати наші емоції, пов’язані з цими подіями. На Майдані ми знімали себе і друзів — Лавра, Самольота, Ельфа (учасники Революції Гідності – «Н»). Потім, коли хлопці пішли на війну, дали їм наказ знімати ту війну для нас. Ми приїздили до них в учебку батальйону «Донбас» і знімали.

Тобто ми знімали життя і пізніше використали цю зйомку для фільму. Це кадри нашого перебування на Майдані, нашої поїздки на Донбас у 2014-му і 2015 роках.

І коли концепція фільму остаточно визначилася, ми дознімали потрібні кадри вже спеціально — наприклад, реконструкцію виходу Лавра із оточення, коли камера дивиться на світ його очима.

  • У картині багато кадрів, які насправді є воєнною хронікою. Чиї це зйомки?

Марія: — Це матеріали хлопців із батальйону «Донбас» і журналістів, які робили репортажі з війни. Головне відео – від Макса Левіна і Макса Дондюка.

Батальйон “Донбас”, літо 2014. До наших днів дожили не всі. Фільм – присвята полеглим

Поки добиралися до хлопців – отримали повідомлення, що в них там «Сталінград»

  • У вас в картині дуже химерне поєднання документального й власне художнього. Виникає навіть враження, що картина просто розсипається від цієї еклектики на всіх рівнях — від сюжету до манери зйомки, що документальні кадри самі по собі, а історія хлопця й дівчини — сама по собі. І вони часто не вяжуться.

Марія:  Це навмисне зроблено, і ми з самого початку задумали всю цю історію в жанрі, аналогів якому ми насправді не бачили, і вирішили його самі назвати «печворком». Як зшивається ковдра з різних клаптиків, так і кадри в фільмі: клаптики спогадів, вражень зшиваються, і сам шов стає значимим. Він грає, цей перехід.

Настя:  Ми хотіли цих переходів, цього вибивання глядача з однієї емоції в іншу. Бо направду найцікавіші думки і художні образи завжди народжуються саме на стику того, що, здавалося б, не можна поєднати. І головне, що таке вибивання було насправді, воно нами не придумане.

Марія:  От про один такий шов розкажемо. Про один перехід.

У серпні 2014-го на запрошення батальйону «Донбас» ми з багатьма іншими журналістами зібралися їхати в Курахове на Донеччину, щоб відзначити з хлопцями День Незалежності. Ми з Настею поїхали через Слов’янськ, щоб ближче подивитися війну своїми очима, а до Курахового потім вирішили дістатися рейсовими автобусами. Доїхали до Слов’янська, і від хлопців стали приходити СМС, що в них там «Сталінград», і ясно стало, що вони оточені, прийшло скасування запрошення.

Настя: Уявіть собі наш стан: вони в оточені, нам дзвонять, що поранено Ельфа, його везуть у Дніпро, і ми замість Курахового їдемо в Дніпропетровськ до нього, виходимо з госпіталю, а там святкують День Незалежності, вітрильники на Дніпрі, концерт, Скрипка виступає. І тут від Валєри приходить СМС під час концерту й зоряного неба Дніпра: будь щасливою, попри все. І в цій СМС розуміння, що може бути як завгодно і може трапитися найгірше. І ось вам еклектика, перепад емоцій.

  • У фільмі дуже багато хронікальних зйомок, реальною є сама історія, покладена в його основу, і при цьому ви не називаєте фільм документальним. Але й художнім його не назвеш…

Настя: — Це не документальна історія, це історія почуттів хлопця і дівчини, Лавра й Насті на документальному матеріалі. Хлопця, який став бійцем, і дівчини, яка відчула й пережила цю війну через нього.

Добровольці “Донбасу” в Попасній. Валерій Лавренов – праворуч знизу, Вадим Антонов – ліворуч

Марія: — Фільм – це не літопис батальйону «Донбас» і його бійця Валерія Лавренова. І тому може бути порушена якась фактична хронологія, можуть бути кадри не з Іловайська або взагалі не пов’язані з «Донбасом». Але у фільмі правдиві три складові: війна, кохання і смерть. Правдиві хлопці, які ось вчаться виносити пораненого з бою, ось роздивляються дитячі малюнки, ось із ненавистю допитують полонених російських військових, ось матюкаються на імпровізованій нараді — і ми не будемо запікувати їхні матюки. Ось вони регочуть, а ось гинуть, і над їхньою труною голосять рідні. Правдиві діти зі щойно звільнених міст, які пережили під обстрілами таке, що готові розповісти про свої почуття першому зустрічному. Правдиві місцеві жіночки, яких підгодовують хлопці з батальйону. Правдиві переживання, аж до відчаю, Валєри, коли він вирішує не здаватися в полон, а виходити з оточення. Правдиве і кохання, бо воно насправді переживалося нашими героями. Правда і в тому, що зовсім поруч з війною є життя, яке не припиняється.

Кадр з фільму “Війна химер”: з бою виносять пораненого

  • Для глядача, я думаю, правдою будуть і слова Насті до Лавра, що війна йому стала ріднішою від неї, потрібнішою за кохання.

Марія:  Взагалі, для багатьох це важлива зараз проблема. На Майдані було фантастичне почуття братерства і прикритої спини. І коли все скінчилося — вау, ну, типу, що далі? І хлопці поїхали на війну й за цим почуттям також. Оце чоловіче братство війни виявилося адреналіновим, воно відторгало решту емоцій, які людина має відчувати в звичайному житті.

Валерій Лавренов і Анастасія Старожицька

Це дійсно серйозне явище, серйозна причина різних психологічних розладів. І про те, що війна й смерть людей розводить, а не зводить, ми, власне, і говоримо у фільмі. Для нас цей момент дуже важливий.

  • Тема Валєри Лавренова для вас як для митця вичерпана?

Марія: — Не можу сказати, що його тема в моїй душі вичерпана, бо він мені завжди цікавий буде. Він дійсно став мені названим сином. Не знаю, чи повернуся до нього ще в своїх творах. Мистецтво непередбачуване.

«У нашій культурі війна стала явищем для причетних»

  • Як гадаєте, чому тема війни, яка триває, сьогодні не стала головною для наших митців? На неї немає попиту в країні, що вже три роки воює?

Марія: — Завжди для всіх митців головною темою є тема кохання—в сенсі любові до ближнього. Відчуття, що ти захищений близькістю дорогих тобі людей, що ти їм віддаєш себе, а вони тобі допомагають. Оце є головною темою, яка може бути — і в мирний, і у воєнний час. Інша справа, на якому матеріалі розробляти цю тему.

Під час Другої світової письменники були мобілізованими військовими кореспондентами, і завдяки цьому з’явилося багато книжок про війну. Зараз цього немає. Держава не заохочує драматургів чи кінематографістів писати і знімати про наше життя у війні. Навіть більше, коли вийшла моя п’єса «Котел», мені казали: люди не хочуть сумувати і плакати, вони ходять у театр розважатися, зняти напругу, тому це абсолютний репертуарний програш – ставити п’єсу про війну. Попри навіть її прем’єрний успіх.

Читайте також:
“КОТЕЛ”. П’єса Марії Старожицької

Сьогодні в нашій культурі війна стала явищем переважно лише для причетних — самих учасників бойових дій, їхніх родичів, друзів, волонтерів. Усі решта примудряються уникати цієї теми. І, насправді, уникати дуже легко, бо, повторюю, в нас немає державного замовлення ні на відповідну літературу, ні на фільми.

Усе, що роблю, наприклад, я – роблю власним коштом. Добрі люди допомагають. Але жодна державна інстанція мені не допомогла.

  • Як ви сама собі пояснюєте цю ситуацію?

Марія: — Правда війни в тому, що війна зараз сприймається не емоційно, а тактично. Зараз натхнення тих хлопців, які в 2014-му з Майдану йшли на війну, практично вичерпане. А ситуація в країні не змінилася на краще. Їхні комбати – в Раді, а Рада не змінилася. Влада з’їла їхніх комбатів. І що насправді робити за таких умов?

Зараз війна з площини емоцій перейшла в іншу площину – всі чекають завершення війни не бойовим, а політичним шляхом.

Кадр з фільму “Війна химер”. Російські полонені батальйону “Донбас” співають: “Путін – х*йло!”

  • Виходить, хлопці, про яких була пєса і про яких фільм, – герої війни, що минула?

Марія: — Звичайно, їхньої війни вже немає і не буде. То була їхня війна на крилах Майдану. На крилах потреби захистити країну, яку вони щойно народили. Та війна була романтична, а за кілька років стала прагматична. Замість хлопців прийшли контрактники, які захищають Батьківщину за гроші, для них війна – це робота. А для хлопців 14-го року війна була громадянським боргом, захистом найдорожчого.

Наш фільм – це борг тим рокам. Головні герої – Лавр і Настя – залишені в тому періоді. Це їхній спогад про дуже яскраві почуття.

«Ми намагалися поєднати суспільство»

  • Чим ваш фільм буде цікавий для тих, хто всі ці роки старанно відмежовував себе від війни?

Марія: — Тим, мабуть, що ми старалися розповісти про війну чесно і відверто, показати цей кричущий контраст між миром і війною.

Насправді, ми хочемо, щоб фільм побачило якнайбільше людей, яких щирість наших персонажів і зйомок просто зачепить і дасть можливість по-іншому подивитися на те, куди вони не пішли, що вони оминули, чого вони уникали. Подивитися і змінити своє ставлення до того.

Лавр із Сонею Антоновою, дочкою загиблого побратима “Самольота”. 1 вересня 2015

Ми знали Самольота (загиблий боєць «Донбасу» Вадим Антонов – «Н») з Майдану, ми його любили. І коли ось він є – прекрасний, повний сил хлопець, і ось його нема — це те, про що треба кричати. І що його донька ростиме без батька – кричати.

Люди мають розуміти, що ці хлопці віддали своє життя, аби ворог не прийшов і в їхні домівки.

Настя: — Ми намагалися зробити універсальну історію. Щоб у кінотеатрі поєднати оце суспільство, яке живе у війні, і тих, хто не у війні. І після фільму їм буде легше порозумітися.

  • Якою ви прогнозуєте долю фільму?

Марія: — Про прокат зараз взагалі не йдеться. Поки що його не буде і в інтернеті. Ми плануємо брати участь з фільмом у фестивалях в Україні і за кордоном. Якщо після фестивалів отримаємо пропозицію про прокат, це буде фантастичний успіх. Бо фільм зроблений, як то кажуть, на колінах, на особистих зв’язках. Нам багато людей допомогли з відео, монтажем, музикою — це фантастичні професіонали. І не можна говорити, що це фільм Старожицьких — це наш з ними фільм.

P.S. За словами Марії, фільм є фактично другою частиною задуманої авторами дилогії. Перша буде про Майдан, адже історія Лавра і його друзів починалася там.

Читайте також:
Новий рік ветеранів АТО у “Бандерівському схроні”

Війна за ветерана.
Як суспільство й держава борються за психологічну адаптацію учасників АТО

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

 

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.

Ми виправдовуємо довіру!

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: