Євген Глібовицький: “Громадське” – страховка на випадок невдачі Суспільного

Євген Глібовицький під час інтерв'ю. Фото автора

Із Євгеном Глібовицьким ми зустрілися, щоб поговорити “глобально за Україну”, з прицілом на аналітику до Дня Незалежності.
41-річний екс-колега творить іноді дискусійні, але однозначно варті уваги сенси, що виходять далеко за рамки подієвих сьогоденних оцінок.
Розмова в “Криму” на Грінченка вийшла довга, і, не побоюся цього слова, цікава.

Свого часу Євген працював на УТ-1 та “1+1”, але, за його словами, віддавна цікавився більше медіаменеджментом, ніж самою журналістикою. Пішовши з професії, Глібовицький створив консалтингову компанію “Про.мова” та аналітичну Несторівську групу.

“Експерт, аналітик, громадський діяч, консультант – це десь на стику”, – відповідає Євген на перше запитання, “як його представити”.
“Я більше працюю з аналітиками, ніж роблю аналітику сам. Радше є управлінцем, менеджером, тим, хто об’єднує. Але якусь частину часу таки вдається присвячувати й інтелектуально-аналітичній роботі”, – каже він.

Частину інтерв’ю “про Україну” Новинарняопублікує згодом (Глібовицький: Шлях України – не такий, як у Європи), а наразі – той шмат розмови, що став органічним продовженням “представлення” Євгена – про ЗМІ. Зокрема про “Громадське” і Суспільне телебачення.

Адже 41-річний Глібовицький, колишній журналіст, нині є членом наглядових рад як “Громадського”, так і “UA: Першого”. Він детально розповідає про поточні вади, здобутки та перспективи обох каналів.

У випадку з Суспільним Євген бачить свою місію “в тому, щоб воно відбулося”, а “Громадське” називає “страхувальним проектом” на випадок невдачі Суспільного.

Отримавши цю частину інтерв’ю на вичитку, Євген, слід зазначити, деякі початкові свої заяви пом’якшив, деякі – загострив, загалом, як мені здалося, додавши вістів одному з каналів.
Утім, читайте.

розмовляв: Дмитро Лиховій

“Громадське”: критика часто має рацію

  • Почнімо тоді з «Громадського». Зараз воно зовсім не те, що було під час революції. Усім відомо про конфлікт навколо його коштів, при цьому обсяги донорської допомоги, яка туди закачується, навряд чи відповідає якості продукту.

громадське– Ми не знаємо, яка ціна якісного продукту в українських умовах. Весь шлях ще ніхто не пройшов, щоб сказати – це дорого, а це дешево. Наразі ми маємо справу не тільки з обставинами на ринку, але й з фундаментальними викликами: слабкою середньою освітою, що визначає рівень як журналістів, так і аудиторії; тяжінням до патерналізму та популізму, пошуками «магічних пігулок» чи «простих рішень».

Спроба «Громадського» має ті ж самі проблеми, що й усе суспільство. Вона почалася з величезним ентузіазмом, продовжилася з великими зловживаннями, дійшла до точки скандалу і внутрішніх розборок, і зараз ми маємо там практично нову реформаторську команду під керівництвом Каті Горчинської, яка пробує перелаштувати роботу, як вона мала б бути. Щось вдається, щось ні. Оцінку цій управлінській команді наглядова рада буде давати через рік її роботи, тобто в січні-лютому 2017 року. Ця оцінка найбільшою мірою базуватиметься на якості служіння «Громадського» своїй аудиторії.

Найбільший попередній висновок із «Громадського» – це те, що людям дуже складно працювати за стандартами, навіть тими, які вони створюють самі собі. Власне, це проблема багатьох наших медіа, просто в інших вона не вважається нагальною. Українці – ми такі, що опираємося правилам.

Ми так само не знаємо, чи буде цей експеримент успішним, але знаємо, що нас чекає, якщо не намагатися.

  • Ти зараз закидаєш «Громадському ТБ» порушення визначених ним же самим журналістських стандартів неупередженості, так?

– Дивись, я порівнюю «Громадське» не з середньою температурою по українській палаті, а з рівнем якості провідних світових медіа, які сам регулярно споживаю. І в такому порівнянні у нас явно забагато оціночних суджень, недостатній рівень професійної підготовки, недостатнє володіння предметом. Тому, на мою думку, критика, яка лунає на адресу «Громадського», дуже часто має рацію, навіть коли виглядає політично вмотивованою.
Але «Громадське» серйозно ставиться до критики, намагається перескочити через себе і прорватися. А традиційні медіа не мають в цьому потреби.

Євген Глібовицький. Фото з ФБ

Євген Глібовицький. Фото з ФБ

“Наші медіа – засоби пропаганди”

  • Тобто «Громадське» ще недостатньо нейтральне. А з медіаринком загалом усе погано?

– Якщо дивитися на український медійний мейнстрім, то це, за великим рахунком, засоби пропаганди. Вони маскуються під журналістику, але мають мало спільного з підзвітністю суспільству, аудиторії. У результаті ми маємо величезний масив, який продає мікс токсичного й нетоксичного, і аудиторія ніколи не знає, що саме вона бере в руки – отруйне чи ні.

І є невелика кількість маленьких проектів, які десь там на маргінесі, які намагаються щось робити, кожен зі своєю місією, і роблять це настільки добре, наскільки можуть.

Говорити, що все це є медіа-ринком – можна лише з дуже великою натяжкою. Зараз провідні медіа все ще живуть з внесків політичної корупції, а не з рекламних надходжень, навіть якщо другі кількісно більші. І ми тільки на початку великої трансформації.

  • Як у цьому контексті ти прокоментуєш висвітлення командою Дмитра Гнапа з «Громадського ТБ» «офшорного скандалу» навколо Петра Порошенка, за який журналістів розкритикувала, зокрема, наглядова рада грантодавців із Фонду «Відродження», звинувативши в маніпуляціях?

– Це є частина процесу дорослішання, про який я кажу. Ми мали дуже складну наглядову раду, присвячену цьому епізоду.

Два моменти, якими я пишаюся. Перше – це те, що засідання наглядової ради не закінчилося прямою вказівкою журналістові, що він має робити. Ми ризикували вирішити проблему оціночних суджень, створивши проблему несвободи. Але ми цього не зробили. Кожен лишився при своїй думці.

Читайте також:
“Розкриття офшорів Порошенка
– радше його політична відповідальність, а не юридична”, – “Слідство.інфо”

А друге – це те, що ми почали дивитися, чому так сталося. Чи була якась упередженість? Несумлінність? Чи були ознаки «політичного замовлення»? Журналісти помилилися в метафорах чи це ознака професійної слабкості? Чи може журналісти, навпаки, праві, а критики упереджені? Коли ми подивилися на всю цю ситуацію в комплексі, ми побачили, що там є набагато більше, ніж та емоційна оцінка, до якої одразу скочили тисячі коментаторів.

Мені особисто не сподобалося те, що я побачив в ефірі (з приводу висвітлення офшорів президента – «Н»). Але право суспільства ставити складні і некоректні питання політичній еліті важливіше за політичну коректність. Тому я не вважаю те, що сталося катастрофою.

Проблема не є в помилці. Проблема – якщо з помилки не робиться висновок, якщо помилка повторюється і перетворюється на зловживання.

Читайте також:
Фонд “Відродження”: Слідчі Громадського ТБ у справі офшорів підривають суть свободи слова

  • Чи «Громадське» робить висновки, «виправляється»?

– На мою думку, висновки, які почало робити «Громадське», – вони інституційні, тобто стосуються зміни правил, а не конфлікту з конкретним журналістом або редактором. Тобто ми не можемо змінити те, що сталося, але можемо змінити те, що буде. І це саме такий напрямок, у якому ми маємо працювати.

Справа Скрипіна

  • В «Українській правді» вийшов розлогий матеріал про конфлікт на «Громадському ТБ» за участі Романа Скрипіна, в якому, як мені здається, до речі, теж було порушено баланс думок, свідчень і забагато оціночних суджень. Але наразі про інше. В «УП» згадуються сума грантів для «Громадського», які для звичайних ЗМІ та журналістів здаються просто космічними. При цьому, як вважає велика частина спостерігачів, конкретна віддача «Громадського» від таких великих вливань неспівмірна із затратами, якщо говорити про кількість переглядів і таке інше. Чи бачиш ти проблему в такій неспівмірності?

– Коли ти бачиш набір даних, який складається з 20-30 параметрів, дуже легко маніпулювати…

  • Я маю на увазі, що з такими великими фінансовими та організаційними вливаннями «Громадське» мало б бути значно популярнішим і впливовішим.

– Стратегія полягає в тому, що «Громадське» має почати давати іншу якість. На мою думку, воно зараз ще не вийшло на плановану якість. Станом на сьогодні і команда, і підходи і продукти – все в стані перебудови. Давати в цьому стані оцінку – неправильно.

Нехай пройде рік від того часу, коли призначили нову управлінську команду – тоді можна буде робити якісь висновки.

  • Твої висновки щодо конфлікту з Романом Скрипіним?
Роман Скрипін

Роман Скрипін

– Мені здається, те, що сталося, є сумним і повчальним одночасно. Я писав про це в січні, коли вся справа стала публічною. Роман зробив величезний внесок в українські медіа своїми ініціативами, зокрема ініціативою «Громадського». Та сьогоднішні проблеми закладалися ще на старті. З цього приводу я мав розмови зі Скрипіним і особисті, і з іншими співзасновниками в травні, червні і липні 2013 року. Я питав Скрипіна, чи він упевнений, що цей його проект має називатися «Громадське». Я вважав, що така назва дуже зобов’язує, вона претензійна і тримати планку буде складно. Крім того, що йдеться про дуже високий рівень відповідальності, до якого має бути готова команда. Я тоді казав, що приватний проект із нейтральною назвою буде менш критично сприйматися. Пізніше за цією моделлю запустився канал «Еспресо». Але, припускаю, Роман міг остерігатися того, що приватному проекту було б складніше вийти на ринок, отримати суспільну увагу і довіру з боку глядача. Тому і Роман, і засновники наполягли на «Громадському» з усіма зобов’язаннями, які випливають з назви.

Цей же концепт став ключовим у першій стратегії, яку «Громадське» розробило в серпні-вересні 2013 року. За своєю суттю як і за формою реєстрації, яка була обрана (неприбуткова громадська організація), це не міг бути особистий проект Романа Скрипіна.

Створити громадський проект, але ставитись до нього як до приватного – це була стратегічна помилка Романа Скрипіна.

Читайте також:
Що саме сталося на Громадському ТБ. Висновки члена Наглядової ради

Він управляв «Громадським» як власним проектом. Починаючи з того, як він розпоряджався грошима і закінчуючи тим, як ставився до рішень ради. Він ігнорував ці рішення навіть після того, як вони повторювалися.

Але найгіршими, звісно, були вже наслідки. Слухай, можна по-різному дивитися на ситуацію. Але виведення Скрипіним на свою користь коштів із YouTube не можна виправдати нічим. Те саме із відсутністю звіту щодо [коштів, зібраних через] PayPal. Роман пішов «у відказ» за даними ним самим зобов’язаннями. І таке траплялося не один раз.

Читайте також:
Засновник Громадського ТБ відповів на звинувачення Наглядової ради
в махінаціях із коштами

  • Але Роман говорить про «рейдерське захоплення» громадської організації і про те, що акумульовані кошти він не витратив на себе, а вкладає в дочірні проекти.

– Ми не знаємо, куди він витратив які кошти. Якщо він ці кошти не привласнив, то він мав би першим піти на прозорий аудит, який би розставив усі крапки над «і». Але Роман не погодився такий аудит. І, очевидно, не збирається повертати гроші. А йдеться про щонайменше чверть мільйона доларів пожертв глядачів та понад 35 тисяч доларів виплат від YouTube.

На «дочірні» проекти він теж ці гроші направити не може, бо збирались вони на «Громадське», дочірні проекти мусять так чи інакше бути схвалені «Громадським». Тотожність назви не робить використання цих грошей легальним. Відкрита кримінальна справа, в якій рано чи пізно суд дасть оцінку дій Романа.

Якщо Роман каже, що ті люди, з якими він починав, з якими він працював і сформував програмну раду, є «рейдерами», вже після того як йому поставили незадовільну оцінку як управлінцеві і попросили піти, то де він був раніше й чому тоді не говорив про «рейдерство» раніше? Дивіться, ми з вами відверто обговорюємо проблемні питання. Роман міг робити так само.

Ахметов, Льовочкін – це взагалі маячня. Їхня медіа-політика наразі – це крупні телеканали. З олігархами я ніколи ділових відносин не мав.

Несторівська група, до якої я належу, зустрічалася з взимку з Тарутою після його публікацій про нову роль крупного бізнесу в житті країни, обговорювали бачення деолігархізації та висновки донецького губернаторства. Років 15 тому, ще журналістом, я брав інтерв’ю в Пінчука і Волкова. Це всі мої контакти з олігархами. Ніяких зустрічей у фойє готелів чи таємних локаціях. Ніяких контактів по телефону чи інтернету.

А інші обрані колективом члени наглядової ради: історик Ярослав Грицак, декан Олександр Саврук, британська дослідниця Орися Луцевич, адвокат Євгенія Закревська, редактор-розслідувач Олекса Шалайський, директор школи журналістики Євген Федченко – їх що, теж купили олігархи?

Політики пробували будувати свої відносини з «Громадським». Наприклад, одна з перших пожертв на «Громадське» прийшла від народної депутатки Тетяни Донець. Це було літо 2013 року і вона дала, здається, біля 40 тисяч гривень, одну з перших пожертв. До кінця року глядачі дали понад мільйон гривень, цей внесок став краплею в морі. Ні Тетяна Донець, ні будь-який інший політик чи олігарх ніколи не мав впливу на редакційну політику «Громадського».
Як не має її Мустафа Найєм, сьогоднішній депутат Верховної Ради. З тим набором правил, які вже функціонують і чим далі, тим більше утверджуються на «Громадському», зовнішній вплив з малоймовірного перетворюється в майже неможливий. Сьогодні я більше остерігаюсь помилок журналістів, ніж зовнішніх впливів.

"Старе Громадське": Євген Глібовицький і Роман Скрипін (двоє ліворуч) з Наталкою Гуменюк та Данилом Яневським

“Старе Громадське”: Євген Глібовицький і Роман Скрипін (двоє ліворуч) з Наталкою Гуменюк та Данилом Яневським

В конфлікті ж зі Скрипіним мене непокоїть більше те, що свою прихильність багато коментаторів визначають симпатіями до однієї з сторін, а не аргументами.

«Громадське» під час Майдану було величезним акумулятором довіри, виконувало функцію, подібну до «5-го каналу» під час Помаранчевої революції. Донорські ресурси почали приходити вже пізніше, зокрема зараз. І вони йдуть не лише на техніку, як на побудову управлінських процесів. Як побудувати інституцію, яка зможе критично дивитися сама на себе? Як ми самі себе моніторимо? Це дуже складні рішення. І ось зараз основна частина зусиль «Громадського» спрямовується на формування тих підходів, які не випливають зі старої традиції.

Читайте також:
“Громадське” таки оприлюднило скандальний сюжет про бої в Авдіївці. ВІДЕО

У «Громадського» змінилася якість аудиторії

  • Про які конкретно витрати ти говориш у цьому контексті?

– Бюджет «Громадського», хоч і складає мільйони гривень, в десятки разів менший за бюджет традиційних телеканалів, і «Громадське» має на порядок менше працівників, ніж традиційні медіа. І про кількісну конкуренцію в телепросторі мова зараз не йде. Але про якісну ми вже говорити можемо. «Громадське» впливає на порядок денний країни, і цей вплив непропорційно більший, ніж частка аудиторії.

«Громадське» зараз має аудиторію в кілька сот тисяч глядачів. Але не всі – у прямому ефірі. В цьому сенсі ми не можемо порівнювати «Громадське» з лінійним мовленням традиційних телеканалів. Спосіб перегляду теж важливий. Частина переходить за посиланнями з “ФБ” і з “Твіттера”. На “Твіттері” ми очікуємо цього року перетнути позначку в мільйон фоловерів – це серйозний показник для України.

Присутність «Громадського» в традиційному телевізорі теж зростає, потенційна аудиторія зараз складає 400 тисяч глядачів – через супутник та кабельні мережі, з якими зараз укладаються угоди. Та «Громадське» в першу чергу орієнтоване на активних глядачів, а вони хочуть мати доступ до контенту тоді, коли їм зручно, а не тоді, коли канал подає щось в ефір. Серед інтернет-медіа «Громадське» на другому місці після “УП”.

У «Громадського» останнім часом змінилася якість аудиторії. Відійшли ті, для кого важливо, щоб їхній мовник співпадав з їхніми переконаннями, увіруваннями чи навіть упередженнями. Залишились і приходять ті, для кого важлива перевіреність, різносторонність, зваженість, які «Громадське» дає більшою мірою, ніж інші мовники, хоча я критикую, бо є куди рости і можна робити ще краще. Кількісний баланс коливається – є просідання, є прирости.

Зараз «Громадське» і ТБ, і радіо – це «утроба» для інкубації аудиторії майбутнього Суспільного мовлення.
Вони кількісно невеликі, але кількісно невеликим був і Майдан, який змінив життя країни.

  • І все ж про гроші. Журналісти з інших видань кажуть: якби нам такі гранти, як у «Громадського», мільйони доларів, ми б гори звернули.

– «Громадське» починало з кількох тисяч гривень, і тоді журналісти казали так само. Такі висновки від браку управлінських знань.

Уявимо собі, що ми будуємо будинок. В організаційному розвитку сучасні журналісти мають десь стільки ж досвіду як в будівництві. Почали будувати по фото. Потім здогадалися, що має бути якийсь проект. Почали шукати архітекторів. Архітектори мучили незрозумілими питаннями, яка це має бути споруда і чортихалися від відповіді «ну, просто класний будинок». Потім із подивом з’ясували, що проект коштує дорого. Будівлю теж будують не зразу, а спочатку чомусь довго досліджують земельну ділянку, потім викопують велику яму, роблять форми і заливають бетон. Бетон буває армований і неармований і має різні марки. Цегла теж різна. Стіни бувають несучі і перегородки. Комунікації треба планувати зразу. Дизайн і оформлення – це ледь не останні дії.

Тут було те саме. Робимо ТБ. А яке? Скільки продукту і якого має вироблятися? Хто має управляти проектами? Яка управлінська структура? Хто і з якими завданнями займається фінансами? Бухгалтерією? Юридичними питаннями? Маркетингом і зворотнім зв’язком з аудиторією? HR? Безпекою працівників (актуальність стала очевидною після полону групи на Донбасі)? Як прописуються політики? Стандарти? Як вирішуються конфліктні питання? Чи здійнюються моніторинги власного ефіру і т. д.

«Громадське» пройшло складну і тривалу еволюцію від того, що я називав «козацькими радами» до, нарешті, структурованого управління. Побудова кожної ланки – це додаткові витрати, це все лягає на собівартість. Кожна нова управлінська функція, кожна система зворотнього зв’язку – це все витрата, яка нібито не примножує кількість продукту напряму, але потенційно впливає на його якість. «Громадське» має в собі більше ланок, ніж традиційні телеканали, бо має складнішу систему управління якістю. Але якість теж не конвертується напряму в кількість.

В ефірі це проявляється з через якийсь час, коли стандарти стають буденністю для колективу. Це як вкладення в освіту дітей. Вони можуть бути величезними, але в 12- чи 15-річному віці ми матимемо лише підлітка з підлітковою якістю суджень. Далі ці вкладення можуть виправдатись і дати результат. А можуть не виправдатись. Ми маємо багато чинників, які впливають, і, якщо чесно, то правилами можемо лише збільшувати чи зменшувати ймовірність. Далі багато вже залежить від виконавців і їхньої вправності та мотивованості.




Суспільне: було політичною помилкою творити його на базі державного

  • Переключімося на Суспільне. Після перемоги Джамали на «Євробаченні-2016» пролунали заклики щодо того, аби пісенний конкурс наступного року в Україні проводило вже повноцінне  Суспільне мовлення, як це робиться в Європі. Чи реально встигнули з перетворенням «UA:Першого» на Суспільне до травня 2017-го?

УА перший– Я не впевнений, що хтось може дати точний прогноз з цього приводу. Наразі ми усунули дуже важливу перепону на шляху до Суспільного мовлення – це «Укртелефільм». Ситуація з «Укртелефільмом» більше не блокує реорганізацію НТКУ, як це було донедавна. Але насправді це довший і складніший процес, ніж здається.

Моя особиста думка полягає в тому, що було політичною помилкою робити суспільне мовлення на базі державного. Саме з метою створення Суспільного мовлення «з нуля» створювалося в 2013 році «Громадське».
Але ми вже вв’язалися в цю реформу і проїхали точку прийняття визначальних рішень. Тому не слід шкодувати з цього приводу – потрібно докладати всіх зусиль, аби завершити цей процес.

Однак там всередині сидить іще не одна бомба сповільненої дії. Буде ще багато складних питань і перепон.

Закон про суспільне мовлення ухвалено ще в травні 2014 року, у квітні 2015-го відбувся урочистий запуск Суспільного за участі керівників держави, змінився логотип. Але насправді Суспільного немає досі. В чому все ж таки полягають перепони його впровадженню?

– Я б сказав, що є два типи перепон. Перше – це технічні перепони. Є дуже багато горловин, де, якщо щось блокується, ти не можеш перейти до наступного етапу. Як було «Укртелефільмом»: в юридичної особи загублена печатка. Як далі юридично рухатися, якщо без печатки неможлива правова дія? Далі – ще щось, ще щось. Кожного разу – затримка на кілька днів, далі тижні, місяці.

Друге питання – це питання виробничої культури, етики праці, професіоналізму і місії працівників національних телевізійної і радіомовної компаній. Їхні теперішні підходи – в основному не ті, які мають бути в Суспільному мовленні. На державних каналах бракує служіння аудиторії, критичності, прагнення розвитку.

Я свого часу пару років пропрацював на Першому національному і пам’ятаю, як те все виглядало. Основні підходи не змінилися з того часу. Власне, це рудимент радянського мовлення.

Рано чи пізно на часі стане болісне питання щодо скорочення працівників. На цьому прикладі ми побачимо, чи йтиметься про захист інформаційних інтересів суспільства, чи лише про тих працівників, яких будуть скорочувати.

  • Який відсоток працівників НТКУ має бути скорочено?

– Великий. Це питання до керівників компанії, але мова про велику кількість людей.

Крім того, будуть випадки, коли сама посада може й не скорочуватись, але той, хто є на цій посаді, мусить бути звільнений. Тому ми говоримо не тільки про скорочення, але й про заміну людей.

Якщо через п’ять років Суспільне мовлення має бути успішним, у своїй масі там працюватимуть зовсім інші люди, ніж зараз. Реформа проводиться не для того, щоб перейменувати ЦК КПСС, а щоб його більше ніколи не існувало.

  • Зураб Аласанія, гендиректор НТКУ, зараз на своєму місці в процесі реформи?
Зураб Аласанія. Фото з ФБ

Зураб Аласанія. Фото з ФБ

– Я, щиро кажучи, був здивований, коли генеральним директором НТКУ призначили Зураба Аласанію. Адже це означало чіткий напрямок на реформи. Ми з ним розмовляли за день до призначення і оцінювали його шанси в 1%. Я не думаю, що він здавав собі справу, скільки буде перепон. Зараз я можу стверджувати, що Аласанія перевиконав те, що мав зробити. Він як таран, пробив політичний заслін. Але надалі вже не існуватиме потреби в пробиванні політичних заслонів. І не став «збитим льотчиком». Дотепер, станом на цей момент – вважаю, що він на своєму місці. Що буде далі – побачимо.

Своє рішення з приводу керівника на заключному етапі ухвалюватиме наглядова рада. Буде розглядатися набір кандидатів, і ми навіть наразі не знаємо, чи буде серед них Аласанія. Та минулі успіхи не означають успіхів у майбутньому, бо чим далі – тим завдання складніші. Надалі знадобляться інші вміння та спроможності. І до кожного кандидата будуть питання, як він зможе вписатися в нові вимоги щодо місії.

  • Більш управлінські чи творчі?

– Більш управлінські. Потрібно відповідати конкретним обставинам і потребам реформування.

Але, ймовірно, будуть також і політичні спроби – якщо не блокування реформи, то принаймні її гальмування. Адже значна частина політичного класу з приходом Суспільного мовлення втрачає навіть відчуття того, що вона щось контролює інформаційно. Втрата контролю сталася давно, але ілюзія залишається.

До речі, це ще одне, що ми маємо розуміти: довіра і рейтинг – це зовсім різні речі.

  • Маса оглядачів вказує на те, що Перший національний втратив навіть залишки рейтингу, а довіри так і не здобув.

– Так, тут потрібно відзначати інерцію аудиторії. Традиційна аудиторія Першого національного відходить, а аудиторія нова ще не довіряє Першому як провайдеру нової якості контенту. Структурні проблеми, які спричинили нарікання глядачів на трансляцію Олімпіади не сприяли зростанню довіри.

Читайте також:
Аласанія пояснив, чому в трансляціях з Олімпіади
UA:Перший показує не всіх українських спортсменів

Зараз канал у «ямі», і цю «яму» дуже ефективно використовують критики, щоб казати: дивіться, все жахливо, все провалилося. Але я вважаю, що ми не повинні зараз застосовувати в оцінці Суспільного мовлення кількісний підхід. Суспільне мовлення не є про кількість людей, які його дивляться. Воно є про вибір, про можливість, якою аудиторія може скористатись, а може обрати не користуватись.

Євген Глібовицький. Фото з ФБ

Євген Глібовицький. Фото з ФБ

“Суспільне не для того, щоб його весь час дивилися всі”

Іншими словами, Суспільне не є для того, щоб його весь час дивилися всі. Суспільне є для того, щоб дати можливість поставити важливе в конкуренцію до популярного. Якщо є вибір між блокбастером і важливими, але не конче цікавими дебатами, то, звісно, більша частина аудиторії обере блокбастер. А питання полягає в тому, що Суспільне має запропонувати ці нудніші дебати у прайм-тайм, аби в тих, кому важливо їх побачити, була така можливість. Інакше на телебаченні буде «суцільна кока-кола», і смерть змагальності політичного процесу.

Ми вже жили в країні, де декорації і спецефекти в політичних ток-шоу крутіші за зміст. Це закінчується януковичами.

По-друге, Суспільне дуже сильно впливає на інші медіа. Власне, популярні комерційні канали, і ми вже неодноразово це бачили, часто намагаються маніпулювати, формуючи свої новини в інтересах своїх власників та їх бачення бажаного порядку денного країни. Натомість Суспільне має підходити до верстки новин і порядку денного набагато консервативніше. І через деякий час аудиторія навчиться розуміти: попри те, що на інших каналах новини можуть бути смачнішими чи різкішими, саме на Суспільному вони є безпечнішими.

А далі – класика, так, як є в усьому світі. Основна частина аудиторії дивиться новини комерційних каналів, так, як вона любить, а коли стається щось контраверсійне, – люди перемикаються на Суспільне, тому що вони розуміють: саме тут – виважена, достовірна інформація, і тут їх не введуть в оману.

І це примушуватиме гравців комерційного ринку грати за певними правилами. Не діяти по «безпрєдєлу», не конструювати власну паралельну реальність.

Поглянь, що роблять останніми роками канали олігархів, як на них грають свою гру Льовочкін, Коломойський, Ахметов і так далі. Поглянь на скандал з «Інтером». Ми це бачимо по їхніх новинах. Бачимо впливи на політичний дискурс, які поширюються через телебачення передусім на патерналістську частину населення.

Читайте також:
“Інтер” звітував про зміст своїх сюжетів перед “МДБ ДНР”?

Так ми опинилися в ситуації, коли непатерналістська частина населення практично не має медійного сервісу. Телевізійного – майже цілковито позбавлена, з друкованими ЗМІ й інтернетом ситуація лише трохи краща.

Це означає, що на сьогодні ми маємо дуже неструктурований, рваний інформаційний простір. Якщо ти зацікавлений у чомусь складнішому, ніж проста стаття на 5 тисяч знаків, якщо хочеш знайти наукову тематику, аналітичний підхід тощо – ти в Україні практично не маєш вибору. За великим рахунком, тобі треба вчити англійську мову і виселятися в західні медіа. Там ти матимеш відповідь на свої запити і на сайтах BBC, і в приватних мовників – матимеш і галузеві підходи, тематичні програми тощо.

Я кажу своїм студентам: якщо ви перестанете читати всі українські медіа і почнете читати лише британський журнал «The Economist» – ви краще розумітимете, що відбувається у світі.

  • І така порада – «не читати на ніч українських газет» – дається взнаки?

– Ми бачимо тенденцію, коли чимала частина української аудиторії, яка прагне якості, мігрує до глобальних медіа.

Але там немає новин з України і тій кількості та інтенсивності, яка нам потрібна. Українські медіа ще не конкурентні за якістю із світовими. І в результаті українці схильні формувати собі дайджести на свій смак із потоків від френдів у соцмережах. Так «Фейсбук» стає джерелом новин.

  • “Фейсбук” стає навіть основним джерелом новин…

– Так. І в цьому є величезна небезпека. Адже «Фейсбук» у своїй основі базується на персональній довірі. Не інституційній, а власне персональній. За великим рахунком, він нас глибше кидає у візантійський дискурс. І далі на підставі особистих оцінок з нерепрезентативною вибіркою далі ми робимо особисті судження. Це шлях до ілюзії поінформованості за якою стоїть страшне невігластво.

Натомість Суспільне має знімати це нашарування. І давати глядачеві безпечну інформацію, на підставі громадянин чи спожива може приймати свої рішення.

Крім того, Суспільне має працювати на різні меншини. І це не лише національні меншини чи люди з іншою ідентичністю, що спадає на думку передусім. Зараз середній клас є меншиною. Ці люди практичні не мають інформаційного простору, який давав би їм можливості для розвитку. Вони позбавлені можливості критичного осмислення інформації.

Майже не маємо діалогів хоча, наприклад, канал «1+1» колись був так названий, бо діалоговість закладалася в первісну концепцію каналу. А в програмах на кшталт Савіка Шустера, коли діалог нібито є, ми бачимо, наскільки він є керованим і маніпульованим.

Власне, питання Суспільного мовлення – це питання довіри. Це, скоріше за все, справді не найбільш рейтингові програми. Але це програми, які можна дивитися і яким можна довіряти.

Зараз вони [на «UА:Першому»] практично роблять ті програми, що не коштують дорого і які робляться в простих умовах. Важлива зміна дискурсу вже сталася. Але те, що нам показують, ще не є Суспільним, хоча на екрані й стоїть така плашка.

До речі, на мою думку, цей ребрендинг був зроблений зарано, і це одна з причин, чому критики більше, ніж її мало б бути.

“Сподіваюся, Суспільне буде за рік”

  • І все ж таки, коли приблизно можна чекати Суспільне в Україні?

– Те, що ми бачимо, ще залишається державним телебаченням. Воно вже позбавлене «звірячого оскалу», але лишається державним. Я сподіваюсь, Суспільне буде за рік. Але й воно не одразу буде відповідати всім очікуванням. Це інституція, яка будується довго.

  • Ти сказав, що Суспільне може постати не з «UА:Першого», а з «Громадського». Це справді реально?

Я вважаю, що якщо реформа перетворення державного телебачення в Суспільне з якоїсь причини буде профанована чи зупинена, «Громадське» ТБ і радіо фактично стануть суспільними мовниками. В іншому випадку Суспільне зможе їх інтегрувати всередину – «Громадські» вміють ті речі, яких немає в ДНК вчорашніх державних мовників: вони гнучкі, швидкі і сучасні.
Фактично, ми з двох кінців підходимо до одного й того самого рішення, і побачимо, як воно буде.

Я не схильний до швидких радісних прогнозів, бо з середини бачу, наскільки все непросто. Наскільки складно, наприклад, домовлятися в наглядовій раді Суспільного мовлення. Тим більше, що в законі прописана вимога щодо часткового представництва наглядової ради з політичних кіл, часткового – з громадського сектору.

Наша траєкторія не така сама, як у британців, німців чи поляків. Якщо подивитися на місію Суспільного мовлення більшості європейських країн, то вона зводиться до наступного: через розважальні, освітні, інформаційні програми давати якісь можливості своїй аудиторії. А місія українського Суспільного мовлення починається зі слів «захищати свободу в Україні». Стоїть зовсім інший виклик. Там свобода вже захищена. А ми тут лише збираємося починати її захищати.

І ми зараз шукаємо відповіді на питання, які через деякий час будуть потрібні багатьом іншим колишнім радянським республікам, що забажають вибратися з радянської спадщини.

Другу частину інтерв’ю Євгена Глібовицького читайте в “Новинарні” завтра.

Читайте також:
Порошенко затвердив зміни до закону про суспільне мовлення

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *