Що саме сталося на Громадському ТБ. Висновки члена Наглядової ради

Євген Глібовицький
засновник експертної компанії pro.mova,
член наглядової ради ГО “Громадське телебачення, журналіст

Ще раз про hromadske.tv: що сталося і мої висновки (FB)

Випадок з ГО “Громадське телебачення” став прикладом того, як складно організації перебудуватися зі стану загроженої безпеки в стан відкритості і розвитку. Певною мірою це проблема всієї України, тому історія, виклики та рішення є важливими для всього громадянського суспільства.

Читайте в “Новинарні“:
Майновий конфлікт навколо бренду Hromadske
– заява Наглядової ради Громадського

Засновник Громадського ТБ відповів на звинувачення
Наглядової ради в махінаціях із коштами

Роман Скрипін – мотор створення Громадського – вимріюяв цей проект роками. Він працював над його дизайном весь час “застою” Януковича, коли як непідцензурний журналіст мав невеликий запит на свої таланти на ринку.

Ключовим викликом того часу для будь-якої формалізованої організації була небезпека рейдерського захоплення ззовні, через, наприклад, масове прийняття якихось “тітушок” в члени організації та подальшу зміну керівника.
Звідси заслонні бар’єри: перший статут Громадського передбачав, що членство в організації можна було отримати лише через рік, переобрати керівника можна було маючи аж 3/4 (!) голосів.
Так само ризиковано було тримати доменне ім’я для сайту на балансі організації, а не на її “справжньому засновнику”.

Рішення назватись Громадським, тобто вперше неолігархічним (яке я спочатку критикував як занадто претензійне) – це відчайдушний хапок повітря в атмофері браку довіри в суспільстві і маніпулятивного пост-модерного “розмаїття правд”. Ці стандарти – зліпок викликів України, від якої ми втекли.

Перелом був бурхливим і несподіваним. При стратегуванні у серпні-вересні 2013 року команда засновників припускала, що протести проти режиму Януковича найбільш вірогідні у 2015 році, під час чергових президентських виборів. Тобто за планом був рік на розкачку, тестування, експерименти, побудову управлінського і юридичного каркасу для організації в вигляді стандартів, правил, політик.
Та коли почався Майдан, виробничі, організаційні, управлінські виклики стали зростати шаленими темпами. Бракувало часу на сон, рук, ментального простору, спроможність вирішувати складні проблеми була невисокою.

Я пригадую як на початку грудня 2013 року майже весь склад нашої pro.mova залишив свої справи і пішов волонтерити гостьовими редакторами, водіями, просто помічниками на Громадське. Таких волонтерів було багато, і навіть ця спроможність прийняти допомогу була проблемою, бо на Громадському не було “старшого по волонтерах”. Багато хто з помічників розчаровано розвертався і йшов геть.

У таких революційних умовах відбувся запуск рекордного для медійного ринку фандрейзера – мету встановили на нечувані тоді 1 млн. грн. (на Спільнокошті тоді зібрали навіть більшу суму).
В таких ж умовах – запуск збору коштів на PayPal, який не працював і не працює в Україні, тому рахунок на Романа Скрипіна був зареєстрований в ЄС.

Стратегічні рішення приймалися в тактичному порядку, команда щоденно гасила пожежі і ніхто не знав, яким буде завтра, якщо на вулиці Києва висадиться російський десант або Янукович домовиться з опозицією.

Ситуація сильно змінилася в 2014 році, коли метою Громадського стало не прорватись і вижити, а відбутись і розвиватися. “Лідерський” тип статуту захищав статус Романа Скрипіна, чий спосіб керування спричиняв чим далі, тим більшу критику і ззовні організації, і всередині. Аудиторія зменшувалась, Громадське не могло знайти своє обличчя, донори (в основному солідні міжнародні фонди) виставляли щораз більші переліки реформ, які мали відбутися на Громадському, щоб Громадське могло покладатися на донорське фінансування (понад 80% доходу організації).

На початку 2015 року незадоволення стало таким, що навіть бар’єр у 3/4 не захистив позицію Романа Скрипіна і головою організації обрали Наталку Гуменюк. Та попри фактичне визнання Наталки новим керівником організації, набути повноважень вона не змогла через затягування з перереєстрацією статуту (багато хто вважає, що це був саботаж) з боку Романа Скрипіна (все ще голови де-юре) і його протеже, тодішнього виконавчого директора Громадського.
Тому обрана навесні 2015 року наглядова рада змогла набути повноважень тільки в кінці 2015 року, коли нарешті відбулася перереєстрація статуту, а Наталка Гуменюк стала керівником організації і де-факто, і де-юре.

З кінця 2015 року події розгорталися швидко: почався конкурс на заміщення виконавчого директора (з понад 200 кандидатів обрали Катерину Горчинську), такий самий конкурс на нового фінансового директора, запрацювала Наглядова рада, яка затвердила завчасно підготовані стратегію і бюджет Громадського на 2016 рік (передбачений вихід на супутник і поява Громадського в кабельних мережах).
Громадське пройшло перші аудити. Прийняте амбітне стратегічне рішення розвивати себе в бік якісної журналістики (quality journalism) – того, чого практично нема на українському ринку і що непросто буде здійснити з огляду на попередній досвід дуже різної якості продукту. Прийнято ще одне стратегічне рішення – розглядати себе як частину руху за створення повноцінного і успішного суспільного мовлення, що вище за інші інтереси.

Громадське в 2015/2016 виконує домашню роботу за 2014. Пізніше, ніж треба було, але вже зроблена домашня робота виконана сумлінно. Всі гроші, зібрані через Спільнокошт чи сплачені напряму на ГО “Громадське телебачення”, як і гроші донорів, обліковані до копійки і підконтрольні організації.

На порядку денному ще питання доменної адреси, повернення контролю над PayPal (з моральної точки зору ці <10% – це дуже важливі гроші, бо це гроші самих глядачів).

Цей випадок доводить до кількох критично важливих висновків:

1. Цінності виживання не придатні для порядку денного розвитку. Громадське Скрипіна – це Громадське, яке бореться в катакомбах з підступним режимом: “хороші ми” vs “погані вони”. Громадське розвитку має бути відкритим, підзвітним і дивитись на те, що важливе для своєї аудиторії, постійно критично переглядаючи власні здобутки.
2. Громадська організація не може мати власника. Вона має мати місію. Інакше це бізнес, оформлений в ГО. Хто хоче залишатись власником і працювати на суспільне благо – реєструйтесь як бізнес і винаходьте свою бізнес-модель. Це непросто, але можливо.
3. Зрада не тоді, коли ми говоримо про проблеми. Зрада, коли ми мовчимо, але коли наступає невідворотній @#$% – тихо ховаємо голову. Розкриття правди потрібне організації для того, щоб виправити ситуацію, навіть якщо хтось використовуватиме це для зловтіхи.