автор: Наталія Терамае
фото з особистого архіву героя матеріалу та з відкритих джерел
Позивний “Гуцул” пройшов шлях від добровольця “Правого сектору” до командира підрозділу спецпризначенців у Національній гвардії України. Нині – він майор. Від вересня 2026 року виконує свої обов’язки у складі новоствореного інтернаціонального загону “Ліберті” (“LIBERTY”) Центру спеціального призначення “Омега”. Його безпосередній підрозділ “Воїни Хаммера” носить ім’я загиблого друга – Героя України Тараса Бобанича.
За словами самого Гуцула, він виплеканий патріотизмом рідного краю, що дав Україні воїнів періоду національно-визвольних змагань, зокрема знаменитого повстанця Мирослава Симчича – який, до слова, є родичем Гуцула. Тому логічним було те, що на початку повномасштабного вторгнення чоловік опинився на рубежах стримування того самого ворога, що і його предки: воював із росіянами на підступах до Києва.
На початку нашої розмови Гуцул натягує балаклаву (ми записуємо відео) – такі правила для бійців “Омеги”. “Зовні цих людей не відрізнити”, – пригадую я слова безпосереднього керівника ЦСП генерал-майора Павла Яцюка.
Отож, які завдання виконують спецпризначенці “Омеги”, мотто яких стверджує – “Останнє слово за нами”? Про це – в інтерв’ю майора Гуцула “Новинарні“.
Дивіться також інтерв’ю у відеоформаті на нашому YouTube-каналі:
“У мої обов’язки як командира групи входить планування та виконання бойових операцій. І от ми виконуємо – знищуємо ворога, наносимо вогневе ураження”, – коротко і чітко пояснює Гуцул.
Його голос звучить хрипло, але дещо м’яко. Він спокійно говорить про подробиці ліквідації росіян на полі бою. Але як тільки мова заходить про загрозу його побратимам і його землі – емоції дають про себе знати: голос стає твердішим, а кожне слово ніби карбується.
Такі як Гуцул – заряджені попередньою боротьбою – були готові до подій лютого 2022 року. Очевидно, тут ідеться про знання історії стосунків українців з росіянами й усвідомлення, що цю екзистенційну війну можна зупинити тільки тоді, коли ворога буде знищено.
“Гуцул”, майор, командир ГСП “Воїни Хаммера”, Окремий Інтернаціональний загін “Ліберті” ЦСП “Омега”
“Я розумів, що буде початок війни. Це було видно. Тому був готовий до того, коли почнеться повномасштабне вторгнення, щоб дати ворогу відсіч. Перед самою війною я дітей відправив за кордон. Це розв’язало мені руки і я вже міг віддати себе повністю підрозділу й працювати”.
На початок війни Гуцул приєднався до дружнього підрозділу Тараса Бобанича “Хаммера” у “Правому секторі”: “Це був мій друг і оптимальний та швидкий шанс потрапити на лінію бойового зіткнення”.
На той час – лютий-березень 2022-го – їхня лінія бойового зіткнення проходила у Новому Бикові й Басані на Київщині.
Гуцул згадує: “Це були піхотні бої. Слава Богу, тоді [головнокомандувач ЗСУ Валерій] Залужний дав артилерію – Хаммер домовився. “Зевс” (Назарій Бліщ, командир артилерійської батареї 44-ї окремої артилерійської бригади – “Н”) привіз чотири гаубиці Д-20. Приїхав також Коцюбайло “ДаВінчі” – в нього була “Лелека”. І ми насипали росіянам так, що три дні Биків горів. Після того солдатики кацапські сиділи з нашими людьми в підвалах.
Буквально через тиждень, може півтора, уже заїхали їхні бійці, які мали бойовий досвід в Сирії, вони навіть не встигли перефарбувати зброю, яка була кольору піску”.
Гуцул задоволено посміхається: “З тими вже було цікавіше, вони були живіші, більше досвіду мали.
Бо ж цікаво, коли противник сильний.
Слабкий противник не цікавий: плаче, тікає, проситься в полон, а ти просто знищуєш його”.
Ворог діяв згідно з тактикою “Київ за три дні”, тобто йшов із переконанням, що тут йому спротиву не буде.
“Коли ми взяли оборону, вони свої бойові машини тримали просто біля заправки, біля адміністративних будівель. Тобто вони не ховалися, були настільки безтурботні і впевнені, що пройдуть. Але вийшло зовсім по-іншому. Ми змогли їх там знищити. Кого не змогли – ті відступили”.
Перевагою українських сил було й те, що їх підтримували місцеві – “громада всіляко допомагала”. Хоча ідейності їм бракувало, відзначає Гуцул:
“Там по селах серп і молот стоїть, старі пам’ятники, вулиці Леніна. Надіюсь, вулиці вже перейменовані. Я пояснював людям: “От у вас стоїть стела із серпом і молотом. Росіяни це бачать і сприймають вас за своїх. Чому ви це не зняли, коли Україна стала незалежна?” Мені відповідали: “Та яка різниця”.
Але оскільки немає стада без паршивої вівці, то у перші тижні українські добровольці виловлювали також і шпигунів, зокрема з московських священників. “Пересвячували їх”, – метафорично пояснює, що з ними відбувалося далі, Гуцул.
Згадуючи з яким противником довелося зустрічатися, він перераховує:
“У Бикові і білоруські офіцери були – це ті, які казали, що не нападуть на нас. Ми їхні документи передали куди треба. А вже пізніше на Куп’янському напрямку нас штурмували жінки. Одна така молода, років 30, симпатична, певно, ідейна. Вона вже здавалася в полон”.
Після того, як підрозділ “Хаммера” зачистив Биків, воїни поїхали на Харківський напрямок. Лінія зіткнення була в районі сіл Довгеньке, Сулигівка. Там 8 квітня 2022 року загинув молодший лейтенант Тарас Бобанич, посмертно нагороджений зіркою Героя України. Також поліг старший солдат боєць ДУК “Правий сектор” Володимир Синьків “Фокус”.
“Вони виходили крайні, загинули від однієї міни. Боляче. Але це війна. Такі моменти в кожного були, їх потрібно переживати й пам’ятати”, – тихо говорить Гуцул.
Він пригадує дружбу з Тарасом Бобаничем:
“Це мій дуже близький друг. Нас об’єднувала ідея. Тарас – хороша людина, високоінтелектуальна, дипломат, у нього все зважено, все гут”.
На честь свого друга Гуцул назвав свій підрозділ “Воїни Хаммера”.
Весна 2022-го була визначальною і в тому, що добровольців почали переводити в регулярну армію. За цим стояла також і потреба належно цінувати кожного бійця.
“Ми були добровольці, просто воювали, не було жодного державного забезпечення.
Тобто ніяких державних гарантій, коли боєць гине, доброволець не має. А у нього ж залишаються діти, жінка, матір”.
Коли “Правий сектор” переформатували у 67-му окрему механізовану бригаду “ДУК” у складі ЗСУ, “Воїни Хаммера” залишилися у 140-му центрі спеціальних операцій ССО ЗСУ і вже звідти перевелися в “Омегу”.
Прошу Гуцула розказати про якісь особливі операції. Бачу крізь балаклаву, як він посміхається, лукаво примружуючи очі”:
“Кожна праця по-своєму особлива, неповторна – це як творча робота. До неї особливий підхід: як ти сплануєш, як ти виконаєш, забереш ворога, відійдеш”.
Творчий план реалізації завдання окреслюється ситуацією та ресурсами. Гуцул згадує:
“Наприклад, ще в ССО у мене був у розпорядженні 120-й міномет, РПГшники, снайпери, стрілки. Ми проводили засідки. Снайпер знищував водія. Тоді працювали РПГ, кулемети. Потім на те місце я наводив 120-й міномет. І коли приїжджала евакуація, відповідно, міномет робив свою роботу. Так ми могли “зловити” набагато більше живої сили. Було таке, що три евакуації потрапляли під роздачу”.
120-й міномет в роботі
Про захід до ворога: “Ми повинні їх вивчити настільки, щоби орієнтуватися в них на позиції, як у себе вдома. Спочатку працює РЕБ, ми ламаємо їх, розшифровуємо, чуємо, хто є, хто де є, відповідно, хто нам цікавий, хто може принести інформацію. Розуміємо, коли вони будуть мінятися. І тоді вже можна працювати. Нас цікавить також їхній тил: де вони розташовуються, де їхні склади б/к, де їхні накопичення резерву.
Заходимо максимально тихо, прибиваємо їх артою, тоді забігаємо і забираємо.
Деколи буває не виходить – противник давав бій, приходилося знищити. Таке буває”.
Гуцул говорить про холодний контроль емоцій: “Потрібно холоднокровно чинити, без емоцій. Якщо ворога потрібно знищити – його знищуємо. Якщо він нам цікавий як обмінний фонд (це в основному офіцери – ми забирали і підполковника, і майора), то ми його залишаємо. Не потрібно давати волю емоціям”.
Робота із ПТУРом на Харківщині
Тепер “Воїни Хаммера” – у загоні “Ліберті” (“LIBERTY”). Це новий нещодавно сформований 9-й окремий загін спеціального призначення у складі ЦСП “Омега”. Його особливість, як зазначають офіційні ресурси, – “поєднання міжнародного та українського бойового досвіду і передових безпілотних систем”. Загалом, “Ліберті” — перший загін у складі Центру, сформований з військовослужбовців з різних континентів та різних культур.
Питаю в Гуцула, як відбуватиметься комунікація з новоприбулими у лави сил оборони.
“Це інтернаціональна частина: там колумбійці, бразилійці, одним словом, іноземці. Безпосередньо з ними я не повинен комунікувати, комунікують командні пункти, пункти управління вогнем, – відповідає Гуцул. – Та й не так багато слів потрібно знати, щоб розуміти військову справу – буквально 50 вистачить”.
Тут пригадую концепцію примітивної мови війни з досвіду письменника й військовослужбовця Валерія Пузіка – ті його розповіді про “гоу-гоу”, “поко-поко”, “топ-топ”, “ням-ням”, “автомато”, “руссо під*р – пах-пах” у спілкуванні з колумбійцями. Їхня мотивація? Навчитися управляти безпілотниками і заробити грошей.
Читайте також:
“Снікерси йдуть, зараз будемо підривати”: історії про виживання і творчість на війні воїна й письменника Валерія Пузіка
“Так, зараз дронова війна, – каже Гуцул. – Ми займаємося дронами середньої дальності ураження – до 150 км. Залітаємо в Донецьк, Маріуполь. Перебивали логістику, знищували військову техніку та особовий склад. Ми розвиваємося нормально.
Радує, що уряди європейських країн знаходять підрозділи і тристороннім договором проплачують засоби, які потрапляють відразу в підрозділ.
Тобто Європа й Америка розуміють, що якщо купити засіб і віддати його в наші руки – це буде правильне спрямування грошей”.
Гуцул: “Ми займаємося дронами середньої дальності ураження – до 150 км. Залітаємо в Донецьк, Маріуполь”
Традиційно, у матеріалах про військових аудиторія шукає екшн, захопливий контент. Прошу Гуцула поділитися. Він пригадує Бахмут: “Коли ми заїхали, там 93-тя бригада стояла, і ми працювали у взаємодії із ними. Я там був із підрозділом. На той час місто вже було не жиле. Але рубежі були наші. Тобто щоб заїхати на позицію, треба було переїжджати все місто.
Бахмут по-різному можна оцінити. Хтось каже, що багато наших там загинуло.
Але скільки там залишилося кацапів. Тьма! Піднімали дрон, а поле – вкрите кацапськими трупами.
Вони просто лягали у вирви від снарядів. Кажуть, що снаряд не падає в одну воронку двічі – неправда, падає і три рази. Виходить, що після Бахмута росіяни жодне місто не брали, тому що зрозуміли, що це невигідно”.
Знищені росіяни під Бахмутом, січень 2023
Інший відомий напрямок – Запорізький, село Роботине.
“Нас перекинули бити ворога, щоби він не заходив у Роботине.Там були важкі бої, було багато заміновано – кацапська інженерія попрацювала добре. Здається, там було чотири лінії мінування. Ми їх розміновували за допомогою артилерії: арта пробивала дорогу, щоби можна було дійти до позиції. Коли ворог залишав окоп, наші бійці заскакували зачистити, а кацапи їх дистанційно підривали і поверталися назад. Там дуже багато наших загинуло”.
Згадуючи усі ці моменти “поту й крові”, військовослужбовець якось втомлено висновує:
“Люди в космос літають на вихідні, а дурний кацап бере в руки автомат і намагається щось чиєсь забрати. Вони не націлені будувати своє”.
Ми знову повертаємося до питання присутності цивільних у зоні бойових дій. Гуцул доволі категоричний в оцінці – він бачить їх переважно як “ждунів”: “Бачили таких, вони жили по підвалах – “ждалі сваїх”.
Правильна і здорова людина розуміє, що йде лінія бойового зіткнення, там цивільному не місце.
Що значить, “не можу залишити свій дім”? Я свій – можу, а вони свій не можуть? Люди повинні розуміти: йде війна, значить, відсуньтеся, відійдіть, ви заважаєте.
Це не українські люди. Залишаються насправді ждуни, у яких серп і молот під подушкою. Якщо їх розробити, вони працюють і нашим, і вашим. Тобто, наприклад, вони можуть порахувати, скільки бійців куди пішло. Так само порахують наших і здадуть кацапам”.
Чоловік пригадує один епізод в Бахмуті, коли привіз свого пораненого побратима на стабпункт:
“Підбігає до мене хлопчина, просить грошей дати. Я кажу: “Де твій тато?” – “С той сторони”. – “А мама?” – “Спіт”. Потрібно, щоби соціальні служби забирали цих дітей і вивозили, тому що там вони пропадуть, загинуть. Шкода – дитина, нічого не винна, але його батько стріляє в мене”.
Читайте також:
У Бахмуті вирішили лишитися 3,5 тис. цивільних із 32 дітьми, – ОВА
Сам Гуцул родом з Косівщини: “Я виплеканий патріотизмом. Знаю, де лежить голова кожного партизана. Я знав хто я, знав свою ідентичність. Я знаю, за що воюю”.
Серед його родичів – легендарний Мирослав Симчич, псевдо “Кривоніс”, (1923-2023) – сотенний УПА, довголітній радянський політв’язень, Герой України. Гуцул підтримує контакт з тією родиною, зокрема, з Ігорем Симчичем “Вітром”, який служить у Третій штурмовій.
Мирослав Симчич, псевдо “Кривоніс”, (1923-2023) – сотенний УПА, довголітній радянський політв’язень, Герой України
Для Гуцула – що Донеччина, що Запоріжжя, що рідна Франківщина – “земля, пролита кров’ю моїх предків, це моя земля”.
Він упевнений про відновлення кордонів 1991 року. І хитро додає: “І, думаю, на цьому зупинимося”.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
