автори: Стас Козлюк, Леся Шовкун
фото: Стаса Козлюка та з відкритих джерел
“Передай усім, що я вас дуже-дуже люблю”, – останнє, що почула дружина колишнього міського голови Херсона Володимира Миколаєнка від свого чоловіка, перш ніж навесні 2022 року його захопили російські окупанти. Відтоді про його долю довго нічого не було відомо, а згодом з’ясувалося, що чоловік перебуває в російській неволі.
Через майже три з половиною роки, 24 серпня 2025-го, після звільнення в результаті обміну, пан Володимир зізнався журналістам, що одним із найважчих випробувань у полоні було не отримувати жодної звістки від рідних. Що з ними, чи живі? “Якби ми знали, що з нашими рідними все добре – мабуть, нам було б легше”.
Про те саме каже і журналіст Дмитро Хилюк – його росіяни захопили також на самому початку повномасштабного вторгнення, коли захопили Київщину і, зокрема, його рідні Козаровичі. Дмитра вони схопили разом із його батьком – літнього чоловіка зрештою відпустили, а Хилюка-молодшого вивезли в невідомому напрямку. Відтоді Дмитро, який зрештою опинився в колонії у Володимирській області РФ, отримав від них лише один лист – його видали бранцю у 2025 році, хоча написаний той був ще у 2023-му. І це ще, що називається, “пощастило” – адже багато полонених росіянами українців узагалі жодного разу не отримували ніякої звістки з дому.
День Незалежності-2025 став “другим днем народження” і для Дмитра Хилюка, й для Володимира Миколаєнка, і ще для шістьох цивільних та майже 140 військовослужбовців, яких вдалося визволити з російського полону. Де більшість із них утримували ще з 2022 року, а декого – навіть довше.
Одним зі свідків їхнього щасливого повернення на рідну землю став кореспондент “Новинарні” Стас Козлюк.
Колишній міський голова Херсона Володимир Миколаєнко (у дверях буса), журналіст Дмитро Хилюк та інші звільнені з російського полону українці після обміну 24 серпня 2025 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
“Я завжди думав, якою буде дата цього мого другого дня народження. І як же гарно співпало, що це саме 24 серпня! А завтра в матусі моєї день народження, 91 рік! Мамочка, я тебе дуже люблю. Коли мама дізналася, що мене забрали в полон, в неї відмовили ноги. Я не знав, чи взагалі застану її живою… Усі наші думки були про нашу Батьківщину і про наших рідних!” – не приховує щастя від повернення на рідну землю Володимир Миколаєнко.
І одразу каже, що за першої ж нагоди зателефонує рідним усіх, із ким перетинався в полоні: адже знає, що їм тут так само важко не знати нічого про долю своїх близьких десь у російських колоніях.
“Я вже розмовляв із батьками. Дуже радий, що вони живі!” – усміхається Дмитро Хилюк. Розповідає, як важко в полоні з листами, які отримують буквально одиниці.
Більшість звільнених з полону скаржаться, що не мали жодної змоги довідатися якісь новини з України, окрім як від “новоприбулих” (якщо привозять когось захопленого в полон пізніше).
На запитання, чи знали вони, наприклад, про те, що звільнили від окупації Херсон, Хилюк втомлено сміється – мовляв, який Херсон:
“Ми не знали навіть, котра зараз година. Я вперше за три з половиною роки побачив годинник в автобусі в Білорусі, коли нас з аеропорту везли до українського кордону”.
Дмитро Хилюк після звільнення з полону, 24 серпня 2025 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Дмитро розповідає, що чогось поза межами камери бранці також не бачили – “тільки зафарбовані вікна камер та асфальт, тому що постійно ходили зігнутими”. Із птахів – хіба що ворони на спостережних вишках.
“Ми вперше за майже три з половиною роки побачили зелені дерева. Досі я, крім бетону і решіток, нічого не бачив…” – підтверджує ексмер Миколаєнко.
Дмитрові Хилюку два місяці тому в полоні виповнилося 50 років. Володимиру Миколаєнку навесні цього ж року – 65.
Пан Володимир щасливий, що вже вдома, в Україні, – проте не приховує тривоги за тих, хто залишається в неволі. Особливо за наймолодших:
“Найважче там саме молодим хлопцям. Молоді ламаються. Ми, люди більше у віці, багато чого пережили. А їм важче. Тож наше головне завдання – вистояти. А головне завдання російської влади – знищити нас: і фізично, і морально. І, на жаль, багато хто не витримує…”
Зустріч звільнених з полону українців після обміну 24 серпня 2025 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Навіть перед обміном російські кати можуть познущатися зі своїх бранців:
“Спершу вони повідомили, що буде обмін. А потім сказали, що це був жарт“, – посміхається пан Володимир.
І радіє, що все виявилося правдою – хоч і досі страшно заплющити очі і, розплющивши, виявити, що то був лише сон.
Але буває й гірше: коли спершу ведуть або навіть везуть буцімто на обмін – а потім повертають назад у камеру. Тому полонені зазвичай намагаються до останнього не тішити себе марною надією.
“Десь за кілька днів до того я зрозумів, що може бути обмін. Жодної інформації про це ми не маємо, але коли людину забирають з тюремної камери з речами й при цьому проводять огляд на те, чи немає в неї синців, – це майже напевно вона піде на обмін… Але все ж це не сто відсотків. Бо були випадки, коли людину так забирали – а потім повертали. Тому сумніви були до останньої миті, коли російський військовий літак приземлився в Білорусі і нам сказали зняти з очей пов’язки та розмотати руки від скотчу”, – розповідає Дмитро Хилюк.
“Коли я побачив на летовищі цивільні автомобілі й автобуси, то зрозумів, що пекло скінчилося. А до того не був упевнений, бо ми не знали, куди нас везуть. Могло бути, що в іншу тюрму”.
Зустріч звільнених з полону українців після обміну 24 серпня 2025 року: родичі тих, хто ще залишається в полоні, сподіваються дізнатися від них щось про долю своїх близьких. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
І Дмитро, й Володимир, й інші звільнені зізнаються, що одним із найсильніших вражень одразу після обміну для них є та тепла зустріч, яку вони мають уже на шляху автобусів та “швидких” від кордону (в даному випадку, як і під час інших обмінів за “стамбульськими домовленостями” – з Білоруссю).
“Був був просто шокований – приємно шокований. Ми підозрювали в полоні, що звільнених полонених зустрічають – але щоб так, ніхто й уявити не міг! По узбіччях цієї порожньої (після закриття кордону з Білоруссю – “Н”) траси фактично безперервно стояли люди з прапорами, вітали! З дітьми, з жовто-синіми фаєрами – це так приємно було й так неочікувано!” – каже Хилюк.
Зустріч звільнених з полону українців після обміну 24 серпня 2025 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
“Я такий вдячний кожному, хто боровся за наше звільнення. І всім цим людям, що нас – зустрічали. Ми не очікували такого прийому: починаючи від самого кордону з Білоруссю й аж до цього місця ми відчували цю хвилю добра і любові до нас”, – підтримує Миколаєнко.
І додає, що зателефонував колишньому міському голові Чернігова Владиславу Атрошенку й “подякував за нас усіх”. На час, коли пан Володимир потрапив у лабета росіян, Атрошенко ще був очільником Чернігова, тож зрозуміло, що саме про нього Миколаєнко згадав серед першим, щоб у його особі висловити вдячність усім жителям Чернігівщини…
Зустріч звільнених з полону українців після обміну 24 серпня 2025 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Зустріч звільнених з полону українців після обміну 24 серпня 2025 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
У такий щасливий для себе день звільнені бранці вітають Україну з Днем Незалежності.
“Днем відновлення Незалежності, – уточнює Володимир Миколаєнко. – Бо понад 30 років тому ми не “отримали” незалежність, а відновили її, адже в України довга й потужна історія. Тому всіх сьогодні вітаю з цим святом і хочу подякувати всьому українському народу. В першу чергу – військовим, якими ми пишаємося, що вони відстоюють і виборюють нашу незалежність. Все буде Україна! Україна обов’язково переможе!”
Донька самого пана Володимира – також військова, і він нею дуже пишається. Як і всіма тими дівчатами та хлопцями, які допомагають повертати нашу свободу і боротися за визволення полонених.
“Ми обов’язково будемо долучатися до вашої праці й допомагати витягувати з полону наших хлопців. І допомагати відновлювати Україну!” – обіцяє незламний херсонець.
Пані Ольга їздила на більшість обмінів, сподіваючись нарешті зустріти свого сина-морпіха. І ось на цей раз, на День Незалежності, дочекалася: її Євгена звільнили! Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Насправді ні Дмитро Хилюк, ні Володимир Миколаєнко, ні ще тисячі цивільних узагалі не мали опинитися в російських застінках, адже відповідно до Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни окупанти не мають права їх затримувати. Втім, у тому, що росіянам абсолютно байдуже на будь-які гуманітарні міжнародні домовленості й конвенції, українці переконалися вже давно.
У лютому 2022-го це зрозуміли навіть ті з них, хто досі щиро вірив у міф про “братський” (або й узагалі “один”) народ.
Читайте також:
З російського полону повернулися троє українських лікарів, які провели у неволі по 7−8 років
Володимир Миколаєнко, міський голова Херсона з 2014 до 2020 року. Фото: МІПЛ
18 квітня 2022 року Миколаєнка викрали російські військові. Дружина розповідала, що біля 16:00 його набрав товариш та покликав на зустріч. Після цього Володимир Миколаєнко ще телефонував дружині, але нічого не було чутно. Більше на зв’язок він не виходив.
За словами Марини, напередодні викрадення, 10-12 квітня, її чоловік мав розмову з херсонським колаборантом Кирилом Стремоусовим.
“Стремоусов запитав: “Чому ти не хочеш зі мною поспілкуватися?” Мій чоловік каже: “Тому що я українець, і те що ти робиш, неприпустимо”. Стремоусов відповідає: “Ну, тоді підвал”. А чоловік йому: “Краще підвал, ніж з тобою мати справу”, — розповідала дружина Володимира Миколаєнка.
У той час, каже Марина, росіяни освоювалися в Херсоні, а Стремоусов “набирав команду управлінців”. Жінка припускає, що її чоловікові хотіли запропонувати “посаду” в окупаційній владі.
Перший час після викрадення Матвієнко він перебував у Херсоні – про це свідчили російські пропагандистські відео, в яких “брав участь” колишній міський голова. Втім, пропагандистам вочевидь не вдалося домогтися від нього того, чого вони прагнули. Наприклад, в одному з них Володимир Миколаєнко сказав, що Шухевич воював за Україну (а не за нацистських загарбників, як сказав пропагандист) і є героєм, якщо вже держава наділила його таким званням.
Після цього, найімовірніше, його вивезли до Криму або до Росії. До кінця листопада 2022 року про його долю нічого не було відомо.
Згодом представники Міжнародного комітету Червоного Хреста підтвердили, що він перебуває у полоні в РФ.
У травні 2025 року з’явилася інформація про те, що Миколаєнко ще у 2022 році відмовився від обміну на користь тяжкохворого полоненого. Після відмови російська сторона більше не включала його до списків на обмін.
Володимир Миколаєнко очолював Херсон із 2014 до 2020 року. Він також був учасником місцевого Євромайдану. Тоді Миколаєнко висловив свою жорстку позицію щодо недопущення провокацій у Херсоні та неможливості захоплення міста терористичними угрупованнями.
Володимир Миколаєнко після звільнення з полону, 24.08 2025
Журналіста інформагенції УНІАН Дмитра Хилюка разом із батьком російські окупанти викрали у перші дні березня 2022 року під час окупації Київської області.
Згодом батька відпустили, а Дмитра незаконно вивезли до Росії.
У грудні 2023 року український омбудсмен Дмитро Лубінець зазначив, що росіяни не підтверджують того, що Хилюк перебуває на території Росії.
Дмитро Хилюк після звільнення з полону, 24 серпня 2025 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
На початку квітня 2024 року видання “Ґрати” повідомило про лист міністерства оборони Росії, де вони підтверджують утримання під вартою українського журналіста. Зазначалося, що станом на середину березня 2024 року Хилюк “затриманий і перебуває на території Російської Федерації”.
Влітку 2024 року стало відомо, що Дмитро сильно схуд і важить не більш ніж 45 кілограмів. Про це міжнародній організації “Репортери без кордонів” розповів звільнений з російського полону військовий Ігор, який рік провів із Дмитром в одній камері у Володимирській області Росії.
Зустріч звільнених з полону під час обміну 24 серпня 2025 року. Фотогалерея (гортайте)
Читайте також:
З полону звільнили мелітопольського журналіста Марка Каліуша, якого росіяни відправили на примусове психіатричне лікування
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
