автор: Максим Омельченко
Стародубщина – наразі захоплена Росією частина українського “гартленду”, Гетьманщини. Під час московсько-української війни 1668-1669 років стародубські козаки вели партизанську війну проти Московії, доходячи до Брянська, який, за іронією долі, згодом став обласним центром для анексованих українських земель.
У квітні-червні 1668 року сотенне місто Почеп Стародубського полку стало кісткою в горлі для московської армії, що наступала на Київ. Цей героїчний епізод в історії української Стародубщини нині повністю забутий.
Згадуємо героїчну історію, яка повторюється та стає дороговказом для героїчних захисників України у новій російсько-українській війні.
Операція Сил оборони України у Курській області РФ, що розпочалась у серпні торік та триває досі (попри брехню російського генштабу), змінила столітню парадигму московсько-українських воєн. Вперше з середини XVII століття (а саме – з 1668 року) українці воюють з московитами не виключно на власній території. Принаймні якщо ми говоримо про міжнародно визнані кордони, адже значна частина теренів, які охопила так звана Курська операція, – це етнічні українські землі – Східна Слобожанщина. До неї, зокрема, належить Суджа – колишній сотенний центр Сумського козацького полку, у якому ще на початку ХХ століття українською розмовляло понад 60% населення.
Читайте також:
“За межею свого рідного краю”: Музей війни за підтримки ЗСУ презентував видання про нашу Курщину та її потяг до України
Руйнація Путіним міжнародної системи безпеки означає, з-поміж іншого, що в найближчій історичній перспективі кордон між Україною та Росією буде суцільною лінією фронту. Україна пролягатиме там, куди зможе дійти український піхотинець. А українські території, зайняті московитами за допомогою “м’ясних штурмів”, будуть, на жаль, приречені на нову московську колонізацію та знищення там всього, пов’язаного з Україною.
У зоні бойових дій нині опинилась і Стародубщина – частина українського “гартленду” – козацької Гетьманщини, – брутально відрізана у 1920 році та прилучена до Брянської області РФ.
У Стародубі – стародавньому українському місті, колишньому полковому центрі, північному форпості Гетьманщини – зараз виробляють 80% сухпайків для російської окупаційної армії. А в колишньому сотенному містечку Погар московити облаштували пункт для запуску “шахедів” по території України.
27 березня 2025 року Повітряні сили України завдали удару по пункту пропуску “Погар”, знищивши військову інфраструктуру та до 40 окупантів.
Вид на сучасне місто Стародуб – давній козацький полковий центр
В історичній перспективі не виключені обставини, за яких певна частина анексованої Росією Стародубщини знову перебуватиме під українським контролем. З огляду на це важливо пригадати, яку роль у нашому минулому відіграв цей український, хоч і нині повністю русифікований, регіон.
Так, з-поміж іншого, стародубські козаки та їхні нащадки брали участь у війнах за незалежність України у XVII столітті, а також у 1917–1918 роках.
Найяскравішим епізодом, нині цілковито забутим, є героїчна понад місячна оборона козаками Стародубського полку сотенного міста Почепа у 1668 році від московського війська, що наступало на Київ.
Війна 1668-1669 років була черговою в серії військових конфліктів між московією та Гетьманщиною у середині XVII століття.
19 січня 1668 року (всі дати подані за новим стилем) скликана гетьманом Іваном Брюховецьким старшинська рада в Гадячі постановила відмовитися від сюзеренітету царя після укладення Москвою сепаратного миру з Річчю Посполитою в Андрусовому, що ділив Україну по Дніпру.
Аналогічні ради відбулися у багатьох полкових містах Гетьманщини, зокрема в Стародубі, де козаки обрали полковником на той час лідера місцевої антимосковської партії Петра Рославця – уродженця Почепа, шляхтича (за однією з версій, із магнатського українсько-білоруського роду Ходкевичів), колишнього почепського сотника та наказного стародубського полковника.
Печатка Почепської сотні Стародубського полку
24–25 лютого Рославець здобув штурмом “малий городок” (цитадель) Стародуба, де розміщувався московський гарнізон на чолі з князем Ігнатієм Волконським. У бою залога була повністю знищена або захоплена в полон. Склав голову і її командувач.
Цікаво, що, згідно з московськими джерелами, причиною падіння “малого городка” стала зрада майора Васьки Нікіфорова, який перед вирішальним штурмом нібито вивів із ладу артилерію, заливши запали оловом, а порох водою, після чого провів українців до фортеці через таємний прохід (незрозуміло, чому самі стародубські козаки, що знали фортифікації як свої п’ять пальців, не здогадалися ним скористатися).
Подальша доля ідейного попередника добровольців “РДК” невідома. Стародубцям дісталися багаті трофеї, зокрема 26 гармат.
Уже 10 березня вся територія полку була зачищена від московитів: воєвода Ісай Квашнін, що командував царським гарнізоном у Новгороді-Сіверському (сотенному місті Стародубського полку), повторив долю Волконського, загинувши в бою з козаками. Його підлеглі були знищені або потрапили у полон.
У ті часи для українських козаків було звичкою переносити війну на територію ворога.
22 березня стародубці з’явилися під стінами Брянська: спалили передмістя та завдали втрат місцевому гарнізону.
За кілька днів українське військо підступило до Трубчевська (нині – районний центр Брянської області РФ). Це місто полковник Рославець спробував захопити, проте триденна облога не мала успіху.
Козаки не надто засмутилися: розбили табір поблизу Трубчевська, звідки продовжили здійснювати рейди вглиб Московії.
Читайте також:
Український “гартленд”: усвідомлення Гетьманщини, про яку ми досі нічого не знаємо
Проте московський цар Олексій Михайлович вже готував удар у відповідь. Ще 28 лютого князь Константин Щербатов отримав наказ вирушати до Смоленська, де розпочати збір війська для походу на “черкаские городы” (“черкасами” московити у той час називали українців).
Про план московського командування ми розповідали у попередніх статтях про війну 1668-1669 років. Загалом були сформовані три каральні армії, які мали деблокувати царські гарнізони у Ніжині, Чернігові, Острі та Переяславі, окупувати гетьманську столицю Гадяч і примусити Івана Брюховецького до капітуляції.
Перед “Смоленським полком”, яким командував Щербатов, стояло завдання захопити Стародуб, після чого рухатися до Києва, де посилити і без того потужний московський гарнізон на чолі з воєводою Шеремєтьєвим.
31 березня Щербатов вступив до Рославля – міста, розташованого приблизно посередині між Смоленськом і Стародубом. Тут він продовжив збір війська та лише 24 квітня виступив у похід на Гетьманщину.
Місто Почеп у сучасній Брянській області РФ
На той час стародубський полковник Петро Рославець вже завершив свою партизанську війну на московській території та готував до оборони рідний Почеп. Місцева фортеця була однією з найпотужніших на Стародубщині: мала п’ять башт і чотири брами, а протяжність її мурів по периметру сягала 1500 метрів. Гарнізон Почепа налічував 2 тисячі кінних і 1 тисячі піших козаків (згідно з донесенням Щербатова) Стародубського та Сосницького полків, до яких, імовірно, долучилась певна кількість міщан.
Козацькі залоги також розміщувались у Стародубі, Погарі та Мглині. Загальне командування обороною “Стародубського” напрямку від московитів здійснював генеральний осавул Війська Запорозького Городового Дем’ян Ігнатович “Многогрішний” (майбутній “сіверський” і лівобережний гетьман).
Зображення Почепської фортеці на мапі XVI століття
Рештки валів Почепської фортеці. Сучасне фото
Московське військо, що наступало на Київ через Стародубщину, за своїм складом було дуже строкате. Приблизно половину підрозділу складав найманий піший полк “солдатського строю”, яким командував шотландець Джон Леслі. Разом з ним діяв загін донських козаків отамана Ємельянова. Московська кіннота складалась із двох полків: найманого рейтарського на чолі з німцем Йоганном фон Говеном і полку “присяжної шляхти” (білоруських нобілісів, що перейшли на бік московії та присягнули на вірність царю) полковника Дениса Швейковського.
Як бачимо, в армії Щербатова було багато немосковитів, зокрема етнічних білорусів і найманців із Західної Європи.
Це була міцна, хоч і не надто чисельна (найменша з трьох армій вторгнення; налічувала близько 6 тисяч вояків) дивізія, ядро якої складали воїни-професіонали.
Лати московських піхотинців “солдатського строю”
Перший бій між “Смоленським полком” і українськими козаками відбувся 25 квітня. Рославець, за козацьким звичаєм, перш ніж відступати під захист стін фортеці, спробував дати бій у полі. Поблизу села Високий Стан (нині – село Високе Брянської області) козаки атакували московську кінноту, проте зупинити просування ворога їм не вдалося.
Український козак середини XVII століття. Реконструкція Сергія Шаменкова з книги “Піхота українських гетьманів”, Київ: Темпора, 2010
27 квітня воєвода Щербатов розпочав облогу Почепа, розбивши табір біля села Сітолови та заблокувавши підступи до фортеці.
Вже на третій день облоги козаки (400 піхотинців і 150 кіннотників) здійснили велику вилазку, атакувавши позиції рейтарів і білоруської шляхти. Московити змогли відбити напад ціною значних втрат: з-поміж інших, українцями був ліквідований знатний найманець – рейтарський ротмістр Йоганн Відман.
Були втрати і з українського боку: у полон потрапив сосницький полковий хорунжий Роман Гладуненко та ще двоє козаків. Від полонених московити дізналися, що хлібних запасів у місті вистачає на місяць облоги.
У наступні дні як покарання за вилазку окупанти випалили передмістя Почепа. Це не зупинило полковника Рославця, який і далі проявляв себе справжнім майстром партизанської війни. Як свідчать московські донесення, козацький керманич особисто очолював зухвалі вилазки з обложеного міста, зокрема з метою захоплення “язиків” (“полковник ис Почепа выезжал рекой Судостью в лотке захватить языков и сметить ратных людей”).
Річка Судость – права притока Десни, на якій розташовані два колишні сотенні міста Стародубського полку – Почеп і Погар. Нині майже весь басейн річки – на території РФ
Чергова велика вилазка стародубців відбулась 12 травня, коли оборонці Почепа вкотре пошарпали рейтарів і “присяжну шляхту”.
Щербатов знову відповів каральною акцією: відправив загін шляхтича Липського у рейд на Мглин. Московити спалили передмістя сотенного міста, “порубали” місцевих жителів і відігнали стада худоби.
22 травня наступна козацька вилазка закінчилась жорстоким боєм поблизу Старокрасної Слободи, у якому обидві сторони зазнали втрат. З московського боку був важко поранений командувач донських козаків Ємельянов, водночас московити захопили у полон чотирьох гетьманців.
Під тортурами полонені розповіли про тяжке становище оборонців фортеці, у яких закінчувався провіант. За словами козаків, стародубський полковник Рославець вже не слухався наказів гетьмана Брюховецького, а орієнтувався на правобережного керманича Петра Дорошенка. Останній обіцяв відправити на допомогу почепцям Чернігівський полк (що було сумнівно, адже у той час чернігівці вели важкі бої з московитами у своєму полковому місті).
Читайте також:
Мороз, болото і стріли Дорошенка. Історія, яка повторюється: річниця смерті московитів у Гайвороні на Чернігівщині
Проте і у московитів справи йшли не найкращим чином. У листах до царя Щербатов скаржився на “малолюдство” свого війська та неспроможність взяти Почеп.
Зрештою, 1 червня облога сотенного міста була знята, та московити відійшли до Брянська.
Таким чином, похід царського війська “на Київ” зазнав краху за 400 кілометрів до давньої української столиці.
Завдяки стійкості оборонців Почепа окупанти згаяли понад місяць, не змігши наблизитися навіть до першого полкового центру – Стародуба.
Найвеличніша пам’ятка українського Почепа – бароковий Воскресенський собор, збудований у XVIII ст. гетьманом Кирилом Розумовським
Після відступу “Смоленського полку” Петро Рославець продовжив свою партизанську війну у московському прикордонні. Вже в середині червня стародубські козаки знову перевірили на міцність стіни Трубчевська. На початку липня московський командувач Щербатов об’єднав сили з трубчевським воєводою та спробував показати царю хоч якийсь результат: атакував Новгород-Сіверський.
Покої настоятеля монастиря у Новгороді-Сіверському. Нині в будівлі розміщена експозиція історико-культурного музею
6 липня окупанти спробували захопити місто штурмом, проте зазнали невдачі. Натомість, спалили передмістя та розграбували Спасо-Преображенський монастир і маєтки архієпископа Лазаря Барановича (про “православну навалу” на святу обитель “Новинарня” писала раніше).
На той час гетьман Іван Брюховецький вже був убитий, а володарем “обох сторін Дніпра” обраний його візаві Петро Дорошенко.
Петро Дорошенко на німецькій гравюрі XVII ст. – майбутній гетьман “обох сторін Дніпра”, у 1659 році – прилуцький полковник
Москва зазнала краху у першій спробі підкорити Гетьманщину (крім оборонців Почепа, героїзм і стійкість проявили гарнізони Глухова та Котельви, які стримали дві інші ворожі армії вторгнення), проте ретельно готувалася до наступного раунду війни.
Ще з кінця травня у москві почали формувати новий – посилений “Смоленський полк”. Невдаху Щербатова зняли з посади командувача, замінивши досвідченим нідерландським генералом Філіппом Альбертом ван Бокховеном.
31 липня він знову атакував Почеп: козаки дали бій у полі та розбили загін ворожих рейтарів. Новий наступ на Стародубщину ворог здійснив у вересні – так само без успіху.
Північний форпост Гетьманщини не був захоплений московитами до самого кінця війни. Проте загалом, починаючи з вересня, ситуація на фронті для українців різко погіршилась. 14 вересня окупанти взяли Ніжин, піддавши найбільше місто Гетьманщини вогню та мечу. 27 вересня розпочалась облога Чернігова, а 2 жовтня наказний гетьман Дем’ян Ігнатович зазнав поразки під Седневом. Козацький керманич почав схилятися до сепаратних перемов із московитами без відома свого патрона Дорошенка, який перебував на правому березі.
Читайте також:
Козаки та відьми: український witch-тренд, witch-hunt і “чаклунські” справи в судах Гетьманщини
У цей момент одним із прибічників відновлення московської протекції став і герой Почепської оборони Петро Рославець.
Саме він, а також владика Лазар Баранович, переконували Ігнатовича пристати на умови московського воєводи Ромодановського: визнати сюзеренітет Олексія Михайловича в обмін на припинення бойових дій і виведення з України царських залог.
Попередня домовленість була досягнута 10 жовтня. Вже 20 жовтня гетьманський брат Григорій Дорошенко разом із кримськими татарами розгромив під Гайвороном московський полк Андрія Ромодановського, проте ця перемога вже не мала стратегічного значення…
У грудні Петро Рославець, що змінив політичну орієнтацію на промосковську, був одним із організаторів козацької ради у Новгороді-Сіверському, яка обрала Дем’яна Ігнатовича “сіверським гетьманом”.
Московсько-українська війна формально закінчилась у березні 1669 року підписанням Глухівського трактату та підтвердженням елекції Ігнатовича.
У подальшому Рославець був серед близьких соратників лівобережного гетьмана, проте вже у 1672 році зрадив свого патрона, взявши участь в антигетьманському заколоті.
За гетьманування Івана Самойловича стародубський полковник “відзначився” сепаратистським демаршем, спробувавши підпорядкувати свій полк напряму Москві, за зразком слобідських козацьких полків.
1677 року він був засуджений Генеральним судом у Батурині до смертної кари за участь у змові проти Самойловича. Цар замінив страту на довічну сибірську каторгу, на якій козацький старшина і скінчив свої дні.
На жаль, безумовно хоробрий та вправний воїн виявився недалекоглядним політиком із браком державницького бачення та схильністю до авантюризму. Проте, схоже, саме Петро Рославець був останнім українським полководцем, який вів бойові дії на московській території, аж до серпня 2024 року.
У 2015 році герой оборони Почепа “передав послання нащадкам”.
Як писали місцеві медіа, на лівому березі річки Судость біля вулиці Трубчевської у Почепі – там, де точилися бої навесні 1668 року – був знайдений перстень-печатка з зображенням родового герба Рославців – грифона, що стоїть на задніх лапах з мечем у лапі під шляхетською короною. Перстень був виготовлений з олова та посріблений – у характерній манері XVII століття. Судячи з його розмірів, власник персня був дебелою людиною.
Знахідку включили до експозиції Почепського краєзнавчого музею. Але без жодної згадки про її історичний контекст – московсько-українську війну, у якій тодішні почепці відстоювали ідеали Козацької республіки – Гетьманщини, Війська Запорозького Городового.
Шляхетський герб роду Рославців
Експонати сучасного Почепського краєзнавчого музею: козацькі натільні хрестики та люльки XVII століття, полковницький пернач. Жодної згадки про те, що це має стосунок до українського минулого краю…
Сьогодні, коли українські бійці знову стримують московську агресію на сході, півдні та півночі, ми зобов’язані пам’ятати героїчні сторінки своєї історії.
Оборона Почепа 1668 року – ще один доказ незламності українського духу, приклад стійкості, яка допомогла вистояти тоді й яка має допомогти перемогти сьогодні.
Водночас нам важливо знати та постійно актуалізувати українські контексти наших територій, що були анексовані Москвою як за останні роки, так і століття тому. Адже пам’ять – це перший крок до повернення свого.
Читайте також:
Забутий “Батурин”: 366 років тому московити спалили наше місто Срібне під час І російсько-української війни
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
