автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото авторки та надані пресслужбою 148-ї ОАБр
Подолання відстані від Краматорська до точки за Покровськом виростає на декілька тягучих годин – через саме місто без засобів РЕБ уже не проїхати. Робимо гак аж через Дніпропетровщину і довго переповзаємо горби та ями по місцевих селах. Їдемо до саперів та пілотів FPV-дронів 148-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ.
Хата на гарячому Курахівському напрямку слугує одночасно майстернею і місцем відпочинку після бойових. Вартість нерухомості у прифронтовій зоні впала настільки, що хлопці скинулися підрозділом і викупили будинок у спільну приватну власність.
У кімнаті – кальян, що затишно булькає, коли хтось підходить затягнутися. Невдовзі вітальня наповнюється голосами і тупотом чобіт – група щойно вернулася з виїзду. Одразу стає тісно й весело.
Зараз командир розповість, як і чому в батареї реактивної артилерії з’явилися підрозділи ударних БПЛА. Ми познайомимося з пілотами, саперами та дізнаємося більше про розвиток FPV-дронів та їхню роботу на війні. На нас чекають рибалка з мрією Фореста Гампа, оператор, який любить нищити росіян втомленими, 18-річний доброволець та інші колоритні воїни.
Ігор із позивним “Варлок” – командир реактивної артилерійської батареї у складі 148-ї ОАБр. Приїхавши до хати, він розпитує хлопців про виїзд і ситуацію на лінії, розрулює логістику і побут: “А де Метро? Там тобі кеди прийшли. Що з боєприпасами, Макс? Термобар вони зробили. Зібрали один, але кажуть, що треба спробувати. Якщо все нормально, щоб по зразку змогли зробити ще один…”
Ігор “Варлок”.
Війна здебільшого складається з рутини, і потік запитань та викликів командира нескінченний. Хтось готується до відпустки, хтось випробовує озброєння, хтось вирішує, який бліндаж зайняти. Нарешті командир ставить цей потік на паузу.
Ігор служив у війську з 1994-го по 2005-й. До повернення на службу займався менеджментом, працював у сфері продажів. Зміни, які відбулися у Збройних силах, для нього більш очевидні.
Ігорева РЕАБатр була сформована на початку повномасштабного. Початково входила до складу 95-ї бригади ДШВ.
“Пройшли багато напрямків: Київ, Святогірськ, Ізюм, Лиман. Були під Сватовим і Кремінною… А під час формування 148-ї артилерійської бригади майже повним складом батарея перейшла в нову частину”, – розповідає Варлок.
Основне озброєння тут – реактивні системи залпового вогню “Град”. Однак брак снарядів змусив “винаходити велосипед” – так виник позаштатний підрозділ ударних FPV-дронів. Є в батареї також підрозділ “мавіків”, уже штатний.
“Там теж напрацьовують знищення ворога скидами, є ураження, спалена техніка. Вдосконалюємося”, – пояснює командир РЕАБатр.
У 2022-му ударні дрони були для Варлока ще дивиною. Але після ротації на Запорізькому напрямку, де ворог досить ефективно застосовував проти його підрозділу мультироторні коптери типу “Мавік” та FPV-дрони, реактивники “взяли ініціативу і почали розвиватися”.
Командир батареї розповідає:
“Не секрет, що є деякі недопрацювання з боку піхотних підрозділів.
Воюють наразі передусім артилерія і безпілотники, решта забезпечує й підтримує. Але саме піхотний підрозділ окреслює лінію бойового зіткнення.
Ресурси є, їх треба правильно використовувати. Якщо ворога засікають на підступах до лінії бойового зіткнення, в хід іде артилерія різних калібрів і типів, і їм допомагають FPV. Артилерія також може замінувати ділянку, щоб ворог втрачав свою техніку [внаслідок підривів].
Ігор “Варлок” у спільній хаті
Техніка – це, умовно кажучи, “таксі”. Бажано, щоб це було “таксі в один кінець”. Таке “таксі” довозить штурмову групу, вона десантується, займає ту чи іншу позицію. За ніч вони закріпляються, підтягують резерви, боєкомплект, провізію тощо. І далі проводять штурмові дії. Але якщо ворога залишити без б/к, то навіть якщо їх там десятеро людей, через три-чотири дні то вже не бійці… Наша задача – не допустити закріплення, захоплення ними ділянки”, – пояснює Варлок.
У нинішніх умовах це завдання насамперед виконують оператори ударних БПЛА. Тому й формуються такі допоміжні підрозділи то тут, то там.
В арсеналі їхньої батареї – переважно малі 7-дюймові дрони, які можуть віднести свої 1,2 кг вибухівки на відстань 10 км. Є й дрони 15-дюймові, спроможні нести суттєво палкіші “вітання”.
Сапер “Чех” з ударним дроном
За словами Ігоря, до початку 2024 року ударні безпілотники літали ще практично вільно, однак надалі почали активно розвиватися контрзасоби.
“На кожній машині, в кожній конфігурації є стаціонарні РЕБи (засоби радіоелектронної боротьби – “Н”), більш або менш потужні. І далі цей процес буде вдосконалюватися”, – розповідає Варлок.
Дальність застосування FPV-дронів збільшують за допомогою додаткового безпілотника-ретранслятора. Покращуються антени, “мавіки”.
“Вдосконалюються і самі хлопці. Раніше вони могли тільки літати, тепер уже і паяють. Наприклад, наш Макс був оператором, геодезистом, а тепер він сапер, робить боєприпаси, вчиться працювати штурманом. А в перспективі – FPV. Тобто це постійний процес вдосконалення”, – пояснює Варлок.
Читайте також:
Як врятуватися від FPV-дрона та виграти війну.
Велике інтерв’ю з Тарасом Елейком, командиром групи БПЛА підрозділу ГУР
Командир РЕАБатр Варлок переконаний: розвиток розвитком, але поки ми далекі від того, щоб воювати лише технологіями.
“Ключовий на війні – піхотний підрозділ, який сидить в окопі. Саме він окреслює ЛБЗ (лінію бойового зіткнення – “Н”). Його не може окреслити камера стеження, лазер, FPV абощо. Лише конкретний піхотний підрозділ. Без цього ми на нинішньому етапі нікуди не просунемося”, – повторює Ігор.
Ігор “Варлок”
“На днях Вадік завалив робота – наземну платформу, що їхала з двома мінами. Такі з’являються, але їх ще дуже мало. Коли їх буде багато, зможемо підходити до цієї фрази: “воювати треба технологіями”. Але на даний момент головне, що може зберегти життя бійців і техніки – це окоп, бліндаж, два-три перекриття, а ще краще – бетонне перекриття згори. Закриті вогневі позиції, що почали з’являтися у 1905 році. І його величність кулемет теж нікуди не дінеться…
Наприклад, ми навчилися збивати “ефпівішки” з автомата. Якось у кузові сиділи дві людини з АКСУ, і вони завалили “ефпівішку”. На машині, що рухалася! Це не технологія – це просто людські навички!” – розповідає Варлок.
“Фокс” – пілот, виконує обов’язки командира взводу, а також лагодить і налаштовує FPV.
Рідне Фоксове селище на півночі Київщини, у 2022-му опинилося на лінії зіткнення. Сусіднє село було вже окуповане. Сам хлопець на той момент був у Києві, навчався на агронома. Штурмував військкомат – безуспішно.
Служить Фокс уже рік – чекав, поки виповниться 27. За іронією, після цього мобілізаційний вік було знижено до 25 років.
Пілот “Фокс”
“Спочатку я на наводчика навчився, потім – навідник БМ-21 (РСЗВ “Град” – “Н”). А потім спробував на “мавіках” політати. Пацани сказали, що нормально виходить. Було прийнято рішення створити взвод ударних БПЛА. Так я опинився тут”, – розповідає Фокс, налаштовуючи дрон.
Каже, не буває такого, аби щойно отриманий дрон міг одразу летіти на бойові: “По-перше, різні пульти, розкладки на пультах. А по-друге, у всіх різних каналів відео різне. Ставимо свою карту на прошивку, не важливо, на якій вона частоті. Інколи доводиться модулі міняти, тому що не всі модулі можуть працювати на всіх частотах. Інколи потрібно все перепаювати. Це, до речі, велика проблема волонтерських дронів… Раніше ми самі ставили і плати ініціації. А тепер держава нам із цим допомагає. Додумались до того, щоб усі користувалися однаковими платами, це дуже зручно”.
Як воювати оператору ударних дронів? Траплялося, що за день підрозділ Фокса спиняв три російські штурми самими лише FPV.
“Якось у пі***рів [радіоелектронне] подавлення було не сильне, – згадує хлопець. – Вони на штурм їхали, і тільки перша одиниця техніки – танк – був із потужним РЕБом. Ми його пропустили і почали з наступних, машин із піхотою Ми їх розібрали, танк розвернувся і поїхав домів. Бо без піхоти смисл штурмувати? Це був офігенний день!”
Усі влучання по цілях фіксуються на відео, найкращі Фокс зберігає в себе.
Мінуси роботи оператором? Часом доводиться пересиджувати максимально жорсткі обстріли. Не завжди вдається ідентифікувати, чим саме по них навалюють. Буває і 152-й калібр, і 120-ті міномети, реактивна артилерія.
“Якщо “спалять” позицію, то криють усім, чим є. Не жаліють на FPV-шників снарядів. Одного дня п’ять годин нас тупо крили. Що ти вдієш? Просто сидиш і віриш, що не прилетить у твій бліндаж. Але, до речі, прилетіло! Нам фартонуло – не прямо в бліндаж, а у вихід із бліндажа. Всі наче в броніку народились, нікого не зачепило”, – розповідає пілот.
…Від команди до злету FPV-дрона в повітря минає три хвилини. Фокс вважає, що це забагато, потрібно прагнути до скорочення цього проміжку. Адже за ці хвилини ворог може встигнути втекти із зони ураження.
“Але швидкість і якість – треба шукати золоту середину. Щоб було маскування, щоб усі наші залишилися живими, і щоб був коротшим підлітний час”, – пояснює Фокс.
Він переконаний: шалений розвиток дронів після війни перекинеться на цивільне життя: “Будь-яка пошта, доставка, все це буде на дронах…”
Читайте також:
“Один наш дрон живий уже більш як пів року”. Як воює аеророзвідка батальйону “Свобода” бригади НГУ “Рубіж”
Коли в повітрі багато FPV-дронів, вони один одному заважають, особливо якщо в операторів виставлений той самий канал.
“Така каша, і ти намагаєшся в ній летіти. Перемагають сильніші”, – говорить пілот із позивним “Крісмас”.
Пілот “Крісмас”
Іноді дрони перехоплюють. Аби цього не сталося, слід вживати запобіжних заходів. Важливо також не “засвітити” місце вильоту, навіть коли стартуєш із посадки.
Робота на “градах” відрізняється від роботи на FPV – перші працюють по великому скупченню людей або техніки, тут же ж навіть одинокий ворог стає ціллю. Таких, за словами жартівника Крісмаса, люблять спершу поганяти, аби загинув втомленим. Хоча ці “полювання” постають в іншому світлі, коли сам перебуваєш під ударом.
Хлопці зі сміхом згадують, як вразили ворожу “буханку”, після чого вона, втративши керування, довго каталася по колу.
Побратими жартома називають Крісмаса “людина-свято”. Він щойно із виїзду. Нарікає – вчора не літали через вітер і дощ, а сьогодні аж було дев’ять вильотів.
Крісмас іще вчиться. Як і Фокс, він раніше працював на “градах”, в ударні дрони перейшов влітку. До мобілізації рибалив на катері – він живе поряд Кременчуцькою ГЕС. Після війни мріє повернутися до риболовлі. Купити власний катер та зібрати екіпаж, як Форест Гамп. А ще – як слід помандрувати Україною.
Крісмасів вітчим воював із 2014 року, відмовляв від мобілізації.
“Казав: та не йди, сиди вдома, один мужик залишився за мамкою приглядати… Але я пішов. Не шкодую. Колектив хороший, капітан отлічний. У нас батарея – просто я як у Христа за пазухою! Топ, реально! Звісно, є свої моменти, буває страшно. Але хлопці підтримують. Колектив дружній. Ми тут сім’я”.
Крісмас із гордістю показує на наймолодшого побратима – Віталика з позивним “Кіндер”: “Мужики тупо не хочуть в армію іти, відмахуються від ТЦК руками й ногами. А ось пацан – йому 18 років, підписав контракт, сам прийшов, хоча міг ще сім років відпочивати. На нього повинні рівнятися всі чоловіки!”
Віталій “Кіндер”
Віталій “Кіндер” сором’язливий. Схоже, розмова з журналісткою лякає його більше за ворожі FPV. Зрештою хлопець піддається на умовляння всього підрозділу. Розповідає, що служить чотири місяці, а в підрозділі – два з половиною.
Закінчив училище, куди вступив після 9-го класу, отримав спеціальність електромонтера. Документи для ТЦК почав збирати ще до 18-річчя. У ТЦК його намагалися відмовити, дали більше місяця, щоб зважити рішення. Батьки також були не в захваті від намірів сина.
Він говорить колоритним суржиком і визнає, що уявлення про війну мав дещо інші, ніж виявилося насправді. Думав, буде цікавіше. Хоча перший бойовий вихід “взагалі бомбезний” – ззаду в машину прилетів ворожий FPV.
Кіндер виконує складну роботу – споряджає дрони і виносить їх на зліт. Тобто перебуває під відкритим небом.
“Це дуже небезпечно, – каже хлопець. – Над нами постійно щось літає. Можуть і наші літати, але я в цьому не впевнений. Сидиш, того дрона підключаєш, закручуєш, і щось жужжить. Це дуже страшно. Страх капітально часом бере”.
Із колишніх друзів у Кіндера лишився один. Решта ж колишніх приятелів нагадують про себе лише тим, що в день Віталикової зарплати просять гроші. Спершу допомагав їм, потім перестав.
“Я був дитинкою. А тут усі дорослі, тут треба себе адекватно вести. Спокійно, нормально… Я тут якось реально подорослішав. В мене є підтримка побратимів, можу звернутися, навіть поскаржитись, пацани це сприймають чудово”, – розповідає 18-річний солдат.
Читайте також:
Коли ракета швидша ніж БпЛА: бійці 25-ї ОПДБр показали, як Javelin обігнав FPV-дрон і уразив російський танк. ВІДЕО
Майстерня, де артилеристи ДШВ чаклують над вибухівкою для своїх дронів, розташувалася в затишному сарайчику. Сапер із позивним “Чех” (служив в ООС, знову мобілізувався у 2023-му, проходив навчання у Чехії) показує і пояснює: є дрони на удар, є на замкнення…
Сапер “Чех” у майстерні
У майстерні – верстати, бляшанки з вибухівкою, кульки, які розлітаються при вибуху дробом, наші і трофейні дрони та безліч інших дивовиж.
“Це кумулятивні боєприпаси, вони можуть пробити легкоброньовану техніку”, – показує Чех.
Якщо в Росії вибухівку для дронів штампують у промислових масштабах, то в нас це досі “крафтове виробництво”.
“Це дуже велика проблема, – визнає Чех. – Якби це було серійне виробництво, воно б більше перекривало різних напрямків. Наприклад, якщо на позиції екіпаж літає зі скидами, то вдень вони можуть і разів 40 вилетіти. Але буває, що є ще цілі, а вже немає чим летіти і скидати”.
Частину дронів закуповує держава, частину виготовляють великі волонтерські організації. А часто потрібен і ось такий “гаражний хендмейд” у самих підрозділах. Це створює додаткові ризики, що ударний БПЛА самознищиться раніше, ніж треба.
“По суті, це електроніка. А вона може працювати некоректно. Є ризики, що воно здетонує раніше. Лотерея… – пояснює сапер. – Але щоб убезпечити себе, можна зробити додаткову чеку в ролі запобіжника. Ми робимо так, щоб при злеті чека звільнялася сама, без оператора поруч. Якщо з дроном щось не так і він вибухне, ніхто не постраждає”.
Сапер “Чех” у майстерні
Сапери виїжджають на завдання з екіпажем і кріплять боєприпаси до дронів.
За участі Чеха були уражені різні цілі – від поодиноких мотоциклістів до танків і БМП росіян. “Був випадок, коли при ударі по танку повністю відірвало башту. Виглядало дуже красиво. Навряд чи там хтось зміг вижити”, – розповідає сапер.
Окрім виготовлення боєприпасів для БПЛА, саперам доводиться займатися і власне розмінуванням. Щось підривають на місці, щось вдається вивезти і знищити віддалено.
Чех визнає: ситуація на напрямку тяжка, ворог переважає кількісно, лізе і душить піхотою. Однак при цьому навряд чи можна говорити про його перевагу саме в FPV-дронах.
“У них з’явилися дрони на оптоволокні, – говорить Чех. – Такі дрони не глушаться РЕБом. Я ще не стикався, але мені казали, що їхня дистанція може сягати 20 км, залежить від довжини котушки. Оптоволокно тоненьке, воно розкручується з дрона, а не з точки вильоту, тобто в нього є маневреність. У них частіше трапляються проблеми, коли дрон може не взірватися…”
На прощання Чех декламує свою поезію: “…Тупі терористи. І право я маю говорити все це – на нашій землі вас нагодують свинцем…”
З огляду на специфіку його роботи, рядок про частування свинцем виглядає аж ніяк не метафорою.
Читайте також:
Самостійна підготовка до служби на БпЛА: специфіка, ціна, підводні камені. Розповідають інструктори з Нацгвардії
Люди в підрозділах не просто мають бути – вони мають бути вмотивовані. Командир РЕАБатр Варлок не впевнений, що всі це розуміють, хоча в його батареї з ним проблеми нема.
Мотивація мобілізованих, на думку Варлока, залежить від людей на різних рівнях: від керівників підприємств, на яких працюють військовозобов’язані, до ТЦК і рекрутингових центрів.
Ігор “Варлок”
“Важливий фактор – строки служби, – розмірковує Варлок. – Якщо людині навіть сказати, що ти п’ять років служитимеш – вона служитиме. Але якщо ти прийшов сюди і взагалі не зрозуміло, коли звідси вийдеш – це не те, що потрібно. Для поліпшення ситуації потрібні комплексні заходи. Це як замінити колеса на поїзді, що їде. Їх по-любому треба міняти, але як – ніхто не знає”.
Своїх підлеглих Ігор добирає ретельно – попри брак людей, в підрозділ потрапить не перший-ліпший. Важлива також індивідуальна робота з військовослужбовцями.
Варлок зазначає: “Мотивація може бути і не матеріальна. Тут про гроші мало хто думає. Колись один розрахунок трошки не туди поцілив, треба покарати. “А як ти його покарав?” – “У відпустку не поїде”. – “І все?..” Я кажу: “Це для вас “і все?” А для людей відпустка – це все, втілення найкращого! Плюс є різного роду мотивації – і нагороди, і додаткові відпустки, і додаткова винагорода за знищену техніку, і різні заохочення. Скажімо, спілкування журналіста із солдатом – це теж мотивація для нього. Приємно, коли твої близькі тебе бачать: “О, дивись, дивись, тата по телевізору показують!”
Офіцер із великим стажем, Ігор перераховує деякі реформи, які за останні роки відбулися у війську. Деякі вдалі, від деяких довелося відмовитись.
“Попробували зробити реформу з офіцерами МПЗ (морально-психологічного забезпечення – “Н”). Вона не пішла, повернулись до старого, добре перевіреного способу. “Армія+” – ще сира, але буде “допилюватися”. І це буде дуже зручно, економить купу часу і сил. Проведення нарад дистанційно, “дейлік”, висловлюючись цивільною мовою. Все що стосується забезпечення – форма, солярка – я би поставив “відмінно”. А от боєприпасів, зброї постійно не вистачає”, – каже Варлок.
Їхній підрозділ зараз працює на одному з найтяжчих напрямків – на Курахівському. Командир не виключає, що ймовірно деякі позиції доведеться залишити під тиском російських військ. Однак це дозволить вирівняти лінію оборони та зайняти кращі позиції, перебратися зі степу в ліс.
Тема імовірного відступу тягне за собою питання підготовленості нинішніх другої і третьої лінії оборони. Варлок згадує звільнення Харківщини від російських окупантів – тоді його вразили інженерні споруди противника: “Нам у цьому до них ще працювати і працювати”.
“У нас більшість підрозділів усе копають самотужки. Плюс у тому, що вони роблять їх під власні потреби. Виривається окоп, біля нього ще один, робиться траншея, потім накат колод, другий, третій. Так оборона матеріє. Ось уже є красиві вириті позиції. Але туди навіть ніхто не заходив, тому що тупо не вистачає людей. Тобто позицію вирили, витратили ресурс, але її ніхто з наших підрозділів не зайняв. Де гарантія, що ми викопаємо позицію західніше, її займуть [наші оборонці] і вона буде раціонально використана?
Ігор “Варлок”
Добре, якщо є лінія оборони. Але її треба наповнити особовим складом. У нас нема суцільної лінії, як ми любимо малювати на карті. Є маневрена оборона – там один СП, там інший СП, є вогнева підтримка різного типу калібрів, і воно працює.
Кажуть, що війна на виснаження – не на нашу користь. А який у нас ще є варіант? Іншого немає, це старий дієвий спосіб, він працює на даний момент, значить, будемо його застосовувати”, – розмірковує Варлок.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
