автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото авторки, надані героєм матеріалу та з відкритих джерел
Перш ніж піти на війну, Максим із позивним “Еколог” очолював компанію, яка займалася утилізацією небезпечних відходів. По суті, зараз його робота не змінилася.
“Можна сказати, що профіль з утилізації відходів так і лишився, просто відходи помінялися, – іронізує він. – Бо ті, кого відправляють нас штурмувати – це і є відходи. Істоти, яких використовують як “одноразових”, які навіть не усвідомлюють, що вони роблять”.
Максим – заступник командира роти БПЛА батальону “Свобода” бригади Нацгвардії “Рубіж”. У цьому батальйоні служать лише добровольці – ті, хто сам для себе ухвалив рішення воювати. Тож “бусифікованих” бійців тут не зустрінеш.
Ми спілкуємося спершу в кав’ярні на Донеччині, а згодом у Центрі управління польотами, де в Максима і його побратимів основне “робоче місце”. Говоримо про ситуацію на напрямку, розвиток і роль технологій у сучасній війні – чи витіснять дрони всіх можливих типів іншу зброю і чи зможуть зрештою замінити людей, яких так бракує? А отже, звісно, не можемо оминути й таку болючу проблему мобілізації та, відповідно, демобілізації для тих, хто служить “від початку” і вже дуже стомився…
Їх називають “люди неба”. Вони прикривають “людей землі”, тобто піхоту. Для них це значно більше, аніж робота, бо більшість пройшла шлях від піхотинця і добре розуміє важливість підтримки згори.
Еколог у війську з вересня 2022 року. І зізнається, що попри виснаження, навіть якби оголосили демобілізацію, звільнятися не став би:
“Хоча це було б складно пояснити дружині й родині. Але якщо ти в цю історію ув’язався, то треба бути послідовним. І наш шлях – це воювати до перемоги. Навіть якщо це буде 10 років”.
За його словами, ідея про термін служби (наприклад, 36 місяців, про які йшлося під час обговорення можливого закону про демобілізацію) в гарячій стадії війни є утопічною:
“Її не треба було навіть порушувати, тому що відповіді на це питання немає. Багато людей у війську справді втомилося, виснажені. І вони не розуміють, чому в Україні є більш ніж мільйон військовозобов’язаних чоловіків працездатного віку, які не служать, а тим часом чинні військові не мають відповіді, на скільки вони тут.
Багато хто сприймає це як рабство. Я ж прийшов не для того, щоб відбути “від дзвінка до дзвінка” – і все. Я прийшов із конкретною метою.
Ще коли був цивільним, то думав: скільки це займе? Ну, може, рік. А коли рік минув – зрозумів, що це ще на багато років.
У поточному сценарії в нас немає ресурсу, щоб швидко перемогти, але й у Росії його теж немає.
Тож якщо нам не припинять підтримку союзників, то це надовго”.
Еколог обурюється – про яку демобілізацію може йтися, коли людей катастрофічно бракує? В першу чергу потрібно наситити військо та підготувати резерв до рівня боєздатності тих, кого варто звільнити:
“А за цей час обстановка може так змінитися, що це стане просто неможливим. Тому не можна такого обіцяти, бо якщо потім не вийде – це буде шалена демотивація і “зрада”! У нас всі хочуть, щоб це був “офіс простих рішень”, а простих рішень тут немає. Є непопулярне рішення – і брак політичної волі взяти на себе відповідальність за непопулярні рішення. Такі наші реалії…”
Максим із побратимами по батальйону “Свобода”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Максим згадує свій “піхотний” досвід – тоді ще не було такого засилля дронів і масових скидів, не було дистанційного мінування і такої кількості FPV. Чим далі, тим розвиток БПЛА відчувається швидше.
“Якщо порівнювати нашу попередню тут ротацію з листопада 2023 по квітень 2024, в засобах БПЛА ми домінували над ворогом, – ділиться він спостереженнями. – А зараз ми заїхали на початку липня – і ситуація дуже сильно змінилася. Ворог змінив тактику штурмових дій, посилив застосування саме безпілотників, і по факту вони зараз домінують у цих засобах, а ми “гасимо пожежі”.
Як визнає Еколог, ситуація в їхній зоні відповідальності “близька до катастрофи”. Ворог не припиняє штурмів, застосовує тактику “дрібних порізів”. Фланг справа повністю провалений:
“Щільність бойових порядків така, що в тилу періодично в зоні відповідальності суміжників з’являється ворог. За 3 км від лінії зіткнення взяли полон наших “РЕБників”, які мали прикривати логістичні шляхи. Пі*ари просто зайшли на позицію. Там люди всю ніч РЕБом працюють – о 6-й ранку вони повідомили, що все нормально, будуть відпочивати. Потім із ними зник зв’язок. Увечері виявилося, що там погром на позиції. А потім у телеграмі з’явилося відео, як їх просто виводять, і вороги заходять у село, яке в тилу…”
За його словами, лінія бойового зіткнення мінлива і нестійка. Інколи доходить до того, що оборону треба тримати “на 300 градусів”.
“По факту – це вже оперативне оточення. Залишається одна дорога, через що маємо проблеми з логістикою. Там облаштований стабілізаційний пункт, і були ситуації, коли майже тиждень не було змоги евакуювати поранених. Бо для проведення евакуації треба розмінувати, дослідити всі шляхи, забезпечити прикриття. А ворог знає, що це єдиний шлях, і прострілює його постійно. Більшість втрат відбувається саме під час переміщення”, – розповідає військовий.
Максим каже, що до початку Курської операції на одну їхню крихітну ділянку могло бути наведено 18 гармат – такий собі вогневий мішок. Після подій на Курщині росіяни забрали принаймні частину гармат, і це дозволило нашим бійцям хоч трохи перевести подих у плані артилерійського вогню.
Проте натомість ворог посилив активність у небі – скиди, атаки FPV…
Коли росіяни виявили одну з позицій “свободівців”, то буквально закидали її FPV-дронами – за день їх прилетіло понад 15, і це не рахуючи скидів. На щастя, позиція була грамотно облаштована, тож її захисники пересиділи штурм. Після чого перемістилися на запасну позицію.
Ще одна запасна позиція, в посадці, повністю згоріла. Пожежі тут відбуваються легко – як внаслідок обстрілів, так і після цілеспрямованих “підпалів” з обох сторін. Загоряються поля, посадки, а з ними до тла вигорають і бліндажі.
Свої умови диктує й ландшафт – ворог стоїть по висотах на 60-80 метрів вище, що суттєво в умовах війни і війни дронів зокрема. Рельєф пагорбами не дає можливості українським захисникам відповісти на ураження гарматами.
“Наша артилерія не дістає – не вистачає б/к, особливо далекобійного. У них збоку від нафтопереробного заводу величезна база – це промислова зона, де купа бетонних великих будівель, зруйнувати які в нас просто немає засобів. Поруч село Вовчоярівка. До нього йде підйом, за ним різкий спуск. І вони в цій ямі за горбом ставлять гармати, які залежні від радіогоризонту безпілотні засоби ураження дістати не можуть. А артилерія наша туди не дістає. Ми знаємо, звідки вони гатять, чим вони гатять, а зробити нічого не можемо”, – змальовує диспозицію військовий.
Однак успіхів і підтверджень ефективної роботи тут також не бракує. Зі своїх влучань по ворогу “люди неба” монтують духопідйомні відео, які поширюють у соцмережах. У Центрі управління польотами величезні монітори транслюють відео з ворожих позицій.
Хлопці показують альбом під назвою “Демобілізовані”. Це фото знищених ворогів, які вони роблять для статистики та звітності тим, хто їм допомагає дронами.
“Це не для нєрвних!” – попереджає один із бійців, та зрештою відкриває і скролить кадри зі знищеними окупантами.
Альбом “Демобілізовані”: результати роботи роти БПЛА батальону “Свобода” бригади Нацгвардії “Рубіж”.
ФОТОГАЛЕРЕЯ 21+!
Цінними для обмінного фонду є й полонені, які також трапляються останнім часом. Одного з них, розповідає Максим, повністю взяли засобами БПЛА:
“Проводили розвідку, побачили росіянина. Наближаємося до нього дроном, а він почав білою ганчіркою махати. Потім ми його з різних позицій провели кількома дронами, один із них був з мегафоном. Ми йому давали вказівки, куди рухатися за дроном, довели до точки, де вийшов один із наших пілотів, забрав його й завів в укриття.
Ввечері приїхала машина, яка вивезла полоненого на логістичну точку, там його забрала друга машина… Є певний протокол допиту. Ми по карті з ними проводимо роботу: піднімаємо дрон, вмикаємо на планшеті трансляцію і вони розказують – як заходили, хто їх вів, яким маршрутом. Ми враховували у своїх маршрутах, де у них точки накопичення, позиції, укриття. І відповідно вже коригуємо сектори спостереження, точки ураження й так далі”.
Іншим разом росіяни намагалися штурмувати вночі, їх уразили з FPV. Зранку дрон полетів на те місце, щоб поповнити альбом “Дембеля” ще одним фото. Однак оператор помітив, що один росіянин ще рухається. До нього одразу ж вирушив дрон зі скидом, та окупант, зваживши свої шанси, почав піднімати руки і жестами показувати, що здається.
“Ми вийшли на зв’язок із піхотною позицією, яка поблизу, і вони просто вийшли його забрали, – згадує Еколог. – Така спільна операція з піхотою”.
Усі полонені розглядали здачу в полон як єдиний шанс вижити. Мовляв, якщо вони просто повернуться назад, то їх “обнулять” – себто розстріляють.
І, звісно, всі вони брешуть, навіть коли попадаються під час реального бою.
“Усі, хто потрапляє в полон, кажуть те саме: “я був у медроті”, “я був водітєлєм”, “не стріляв”, “це мій перший вихід” – словом, стандартна історія”, – зауважує Максим.
Коптер “класичний”
Говоримо про розвиток високих технологій. Провідна роль досі відведена “Мавіку”, однак із 2022 року дрон “обріс” різними функціями. Тепер це не лише розвідка, а й мінування, доставка ліків, води, цигарок.
Через непросту ситуацію з наземною логістикою на багато позицій, куди складно проїхати чи навіть пройти, постійно робляться доставки важкими коптерами типу “Кажанів”, “Хавішотів” (Heavy Shot).
“Іноді навіть у межах невеликої території і по стежках переміщатися дуже ризиковано. Ми їх усі передивилися, поприбирали “пелюстки”, “ПОМки” (міна ПОМ-2 – “Н”) – а вони знову накидають. І, на жаль, часто є випадки підривів”, – розповідає Еколог.
Міни типу “пелюстка” складно розгледіти і ще важче знешкодити. Іноді їх розстрілюють із безпечної відстані. Або ж за допомогою палиці з примотаною на кінці обрізаною пляшкою підбираєш небезпечний “сюрприз” і відкидаєш вбік. Але через активність ворога актуальність “очистки” може бути втрачена вже за 10 хвилин. Саме тому частіше обирають доставку дроном.
Однак і цей спосіб не досконалий: великі дрони дуже помітні.
“На цій ротації в мене побратим загинув саме на такій позиції, – зітхає Максим. – Дрон здоровий – це не “Мавік”, він же тягне два мішки по 10 кілограмів. І розміри, й шум – його помітили й виявили їхню позицію. Завдали по ній ураження… І він потім у лікарні від опіків помер.
Цієї ночі ми теж втратили великий дрон. Але, по суті, до цього постійно готуємося – у нас на позиції запасний стоїть, щоб не припиняти роботи”.
“Люди неба” ретельно відстежують як новинки у виробництві БПЛА, так і розробки противника. У тих усе розвивається відносно дзеркально. Основа – комплектуючі з Азії, здебільшого з Китаю. “Хіт сезону” – дрони на оптоволокні з котушками, зокрема FPV. Їх суперсила в тому, що вони не піддаються дії РЕБ.
“Це справді котушка, з дротом на 5 або на 10 км, – пояснює Еколог. – Ми поки такого не застосовували, тому що це доволі дорого. Застосовувати варто хіба що по пріотетних цілях. По піхоті противника, по ближньому краю – зрозуміло, застосовуються звичайні дрони.
Історія з донаведенням, штучним інтелектом тощо теж активно розвивається, але масовою поки що не стала, бо продукт ще досить “сирий”. Обмежена кількість, дорожча вартість…”
Основне ураження штурмових груп і позицій противника переважно відбувається за допомогою FPV-дронів. Не лише завдяки перевазі в точності, а й через те, що кількість артилерійських боєприпасів обмежена. Як, власне, і можливість їх застосування. Адже ворожі БПЛА-розвідники – “Орлани”, “Зали” тощо – постійно кружляють, контролюючи райони вогневих позицій артилерії. Якщо гаубиця почне працювати, коли за нею спостерігає “Орлан” – зрозуміло, що їй загрожує ураження в ході контрбатарейної боротьби або приліт “Ланцета”.
Основне ураження штурмових груп і позицій противника переважно відбувається за допомогою FPV-дронів
Дрони дають мобільність і швидкість у прийнятті рішень, однак тягнуть за собою ризики виявлення. А якщо позицію знищено, за день її не відновити. На щастя, зазвичай це відбувається без втрат особового складу.
Без втрати самих безпілотників теж, на жаль, не обійтися. Хоча навіть якщо дрон уражений РЕБом, є таке поняття, як failsafe, пояснює Максим. Це коли навіть заглушений дрон, керуванням яким втрачено, залишається на тій самій траєкторії, по якій летів раніше, і за нею ж і падає.
Протидія РЕБ теж розвивається. За словами Еколога, технологія вже існує, хоча й на початковому рівні:
“Грубо кажучи, ставиться камера зі штучним інтелектом, наприклад, на полігоні. Там літають дрони, вона вчиться виявляти, розпізнавати. І там стоїть турель автоматична, стрілецька зброя, яка може вражати. Поки що цього немає на лінії бойового зіткнення, але такі технології будуть розвиватися”.
Аби уникнути “френдлі-фаєру”, через який між дронщиками й РЕБівцями у війську існує взаємне, так би мовити, недолюблювання, можна виставити певний сектор або систему розпізнавання “свій-чужий”.
“По засобах РЕБ є така штука, яка може за певним, грубо кажучи, ID пульта керування розуміти, свій це чи чужий. І точково скасувати команду, – пояснює замкомроти. – РЕБ так само розвивається активно, це постійно “кішки-мишки”. Ворог завдає ураження, з’являються у них нестандартні частоти якісь. Ми навздогін швидко доукомплектовуємося цими РЕБами”.
Максим “Еколог”
Була ситуація, що буквально за добу до того, як у підрозділ надійшли РЕБ на 500-ті частоти, водій дивом зумів у останню мить увернутися від FPV-дрона, який за ним полював, і відбувся лише контузією. Іншій автівці з батальйону Еколога пощастило менше – там через ворожий FPV тієї ж ночі загинуло двоє.
Кількість РЕБів різного штибу потрібна величезна, адже ніхто не знає наперед, в якій частоті піде противник. Максим пояснює – звісно ж, РЕБи на всі частоти без жодних прогнозів ніхто замовляти не буде:
“Це такий інерційний процес. Всі, наприклад, знають, що у противника починає з’являтися 500-та частота. Починається замовлення, виготовлення РЕБів. Зараз на кожному пікапі у нас стоїть 4 здорових металевих купола, ще й валізка з РЕБом, тобто воно закриває діапазон 420-540, 700 тисяч, а ще 2,4-5,8 – від “Мавіків”. І це все треба ставити на кожну машину, яка виїжджає, бо FPV всюди”.
Читайте також:
Битва за час. В гостях у мінометки та аеророзвідки 24-ї ОМБр під Горлівкою
У риториці щодо розвитку БПЛА панує дві крайності. Згідно з однією, невдовзі воюватимуть лише дронами, і ризикувати піхотою не буде необхідності. Друга ж полягає в тому, що дрони відійдуть, зламавши зуби об розвиток РЕБ.
Еколог же вважає, що істина десь посередині:
“Дрони точно не зникнуть. Так, РЕБ буде щось давити, будуть придумувати варіанти, як його обходити, якісь іще частоти міняти. Але ти не можеш РЕБом закрити повністю всю лінію, щоб миша не проскочила. Будуть посилюватися, збільшуватися “сірі зони”. Піхота вже більше йде під землю і проводить мінімальний час на поверхні якраз через засилля дронів”.
Однак, не технологіями єдиними. Адже без людини жоден дрон не полетить:
“У підрозділі зараз наші пілоти досягли просто філігранного рівня роботи. Є такі влучання, коли ворог ховається під БТР чи БМП, і туди заходить пілот FPV – між травою і нижньою кромкою техніки. Зверху висить батарейка, а знизу – боєприпас. Це топове пілотування! В цьому плані наші хлопці прокачалися”.
Максим показує результати бойової роботи. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Значна частина роботи лишається за лаштунками. Рутинна, “негероїчна”, однак необхідна, як кисень. Люди, що не їздять на передову, часто без відпочинку працюють у майстернях над дронами або ж б/к для скидів.
“Інша команда, виїжджаючи з позиції, наприклад, не відновлюється, а готує дрони, прошиває, облітає, перевіряє. Щоб коли він приїхав на позицію, ми були в ньому впевнені, – продовжує Максим. – Я пишаюся тим, що в нас є така команда, мотивовані люди. Всі розуміють, заради чого ми тут, і зараз усі працюють на знос, майже без відпочинку. Хлопці проводять по 3-4 тижні на позиціях, виїжджають на 3 дні просто помитися і виспатися, наскільки це можливо. А потім їдуть назад, і ніхто не скаржиться. Всі фігачать, і це, напевно, найбільший привід для гордості. Всі результати – це результат злагодженої командної роботи”.
Близько 20% дронів “люди неба” отримують від бригади, решту – від небайдужих громадян. У багатьох є зв’язки, засновані на попередніх роботах, харизмі, та підкріпленій ефективною роботою довірі.
Буквально під час розмови в Центрі управління польотами хлопцям підвозять порцію безцінної гуманітарки: квадроцикл і декілька БПЛА. Вони дисципліновано перевдягаються з домашніх футболок-шортів у форму і броніки й шикуються для фото. Для подяки і звітності.
Найбільший дефіцит – люди. Найменш охоче ідуть туди, де їх бракує найбільше – в піхоту. Максим признається, що зараз батальйон не відмовився би й від поповнення від військкоматів, однак востаннє це траплялося півтора року тому. Всі, хто приходив по тому – результат рекрутингу:
“Ми у свій підрозділ БПЛА за останні пару місяців рекрутували близько 30 людей. На жаль, така система, що ти коли рекрутуєш людину, мусиш її відправити в навчальний центр. Я вважаю, що люди там здебільшого втрачають час. Загальна військова підготовка, звісно, потрібна всім. Але ми б їх за місяць набагато краще готували, бо розуміли б, на що робити акценти.
Наша філософія полягає ще в тому, що краще ми будемо більше і важче працювати меншою кількістю людей, але це буде команда, в якій ти впевнений, які будуть виконувати задачу. Зрозуміло, що бувають різні випадки – хтось і не витримує, на жаль. Та ми завжди кожному намагаємося знайти застосування. Наш підрозділ від початку сформований як добровольчий. Я його обрав з тією логікою, щоб іти служити із вмотивованими людьми, для яких це свідомий вибір”.
Максим “Еколог”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Ще одна проблема – рекрутинг, тобто відношення, що не завжди спрацьовує. Максим припускає – після вступу в дію закону про мобілізацію військкомати не до кінця розуміли, як їм це робити:
“Військкомат раніше міг мобілізувати людину й одразу відправити в бригаду, де вже вона проходила базову підготовку. А зараз військкомат призиває – і направляє в навчальний центр. Якщо він проігнорує наше відношення і направить людину в навчальний центр ЗСУ, то дуже малоймовірно, щоб вона потім потрапила до нас.
Та якщо на цьому етапі все пройшло вдало і його відправили в навчальний центр Нацгвардії, то теж є ризик, що командування НГУ спустило наказ про пріоритетну комплектацію якогось підрозділу – і всіх відправляють туди. Байдуже, що в нас були домовленості, що ми відбирали людину з певними навичками на певну посаду… І потім таких дуже складно витягнути назад. Але зараз ніби ця історія більш-менш стабілізувалася і проблема має бути вирішена”.
У будь-якому разі після курсу базової військової підготовки новобранцю, який прийшов у роту БПЛА, належить ще пройти навчання за фахом. Спершу – концентрований курс в умовах полігону. Потім – на позицію “третім номером”.
“У розрахунку є перші-другі пілоти, вони літають “каруселями”, – пояснює Еколог. – Ми передаємо новачка до досвідченого розрахунку, і він там вчиться. Спочатку виносить дрон, спостерігає, потроху починає літати під наглядом досвідченого. Ще через пару-трійку тижнів інтенсивних польотів він уже готовий як початковий другий пілот працювати самостійно. І це якщо йдеться про найпростіший у застосуванні “Мавік”. Бо для роботи на FPV навички треба відточувати довше”.
Водночас Максим визнає, що закон про мобілізацію певною мірою таки став поштовхом – ті, хто сидів і чекав повісти, а сам мобілізуватися не поспішав, почали придивлятися до посад. Кількість заявок зросла, однак виникла інша проблема – крім браку людей, бракує також місць у штатному розписі:
“Розширити “штатку” – це теж довга історія. В нас був, по суті, один із перших безпілотних взводів у межах батальйону в Нацгвардії. Спочатку неофіційний, потім став офіційний. Від домовленості, що у нас буде рота, до моменту, поки це оформили документально, пройшло… десь 9 місяців”.
Ускладнюють історію й випадки, коли хтось отримує поранення і на тривалий час виходить зі строю. Вивести таких поза штат – означає приректи їх на жебрацькі виплати. Людина заслуговує лишатися в штаті й отримувати зарплату, лікування, знати, що є з чого забезпечити родину. Однак тим часом на її місце у штат нікого взяти не можуть, а роботу виконувати потрібно.
Тож зараз ідеться про подальше розширення “штатки”.
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Іноді “людям неба” дорікають: мовляв, у нас бракує піхоти, навіщо вам стільки дронщиків? Однак потім на ротації кількість задач суттєво перевищує наявні ресурси.
“У нас люди майже не відпочивають, це ж робота, яка потребує концентрації, – пояснює Еколог. – На позиції працює два розрахунки. Кожен із них закриває в добі 12 годин роботи. І весь цей час ти маєш бути максимально сконцентрований. Оптимальний режим роботи – коли людина перебуває на позиції до 10 днів включно. Потім на 5 днів виїжджає, має час відпочити, можливо, провести додаткове тренування, повивчати нове за потреби. Якщо є потреба, то за цей час підлікуватися, відновитися.
Бо зараз хлопці хворіють на позиціях, лікар передає їм таблетки. Температура піднялася до 38 – він таблетку прийняв і далі літає. А треба, щоб люди мали час відпочити й банально відіспатися. Може до нього дружина приїде в гості на пару днів – це ж теж на морально-психологічний стан впливає. А коли він, грубо кажучи, 4 тижні проводить на позиції і потім має максимум 3 дні на “відтяжку”… Й інакше не виходить, бо нема ким міняти.
Хлопці тримають цей удар, але це не покращує їх ефективність. Тому що концентрація уваги від великих навантажень знижується, це природа”.
Іноді “ламаються” навіть вмотивовані люди. Особливо, коли в родині стається біда. Так, приміром, в одного хлопця від хвороби померла молодша сестра. Його вивезли з позиції і відпустили на похорон. Вдома він потрапив під вплив рідних, які не готові були дали витримувати ризик іще однієї втрати. У батька – інвалідність, що дає юридичні підстави звільнитися.
“Він сам цього не хотів, але під впливом близьких погодився. І це не поодинокий приклад, – зауважує Еколог. – Якось до нас чоловік переводився з іншої бойової частини. Довго його переводили, чекали дуже. Але якраз перед тим, як він до нас прийшов, у нього загинув брат. Він спочатку про це не казав, а зараз втома – і нього є підстава, якою він хоче скористатися (військові, у яких загинув або зник безвісти на війні хтось із найближчих родичів, мають право на звільнення з армії – “Н”). А нам треба ротацію допрацювати, і його зараз немає ким замінити…”
В іншого побратима загинув батько. Він теж не хотів звільнятися, і так родина нагадала про пріоритети. Мати потрапила в лікарню, а чоловікові сестри дали повістку.
“Сестра з двома маленькими дітьми; мама, яка потребує піклування, а тут ще й зятя призивають – ну, він вимушений був звільнитися. До речі, його зять сьогодні приїжджає сюди – продовжувати сімейну історію, – сміється Еколог. – Ну, раз так, то я вважаю, що все паритетно, чесно. Побратим пішов, з його родини людина прийшла – по суті, така внутрішня ротація відбулася, хоч, звісно, й через сумні обставини”.
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Загиблий батько побратима, як і син, пішов у військо добровільно. Він пройшов ротацію в Бахмуті, брав участь в штурмах, мав поранення. Брав участь у контрнаступі минулого літа, також був поранений. І поїхав знову. Загинув під Липцями.
“По суті, він просто робив свою роботу, як піхотинець, як військовий, як штурмовик, – згадує Максим, який був знайомий з полеглим. – Хоча як правило всі сприймають, що штурмовики – молоді “рекси”, а це дорослий дядько. І на мою думку, це є героїзм. Тобто він просто робив те, що мусив. Усі ж розуміють, що на війні багато чого залежить від такого солдатського фарту. Він не безлімітний. Коли раз-два-три – третій раз був фатальний. Досвід підказує, що він це дуже однозначно розумів, але і не відмовлявся”.
Так само на усвідомлений ризик ідуть пілоти, які виконують логістичні задачі, залітають дронами в майже оточене село, аби закинути піхоті мішки з усім необхідним. Вони розуміють, що великими дронами демаскують себе, але виконують цю роботу.
“Найважче на війні – це втрати, – визнає Еколог. – Коли гинуть люди, яких ти знаєш, з якими ти якийсь час повоював, пробув пліч-о-пліч. На жаль, для багатьох вихід з армії саме в такому варіанті відбувається. А все інше, насправді…
Після поранень люди відновлюються. Головне – мотивація. Під час навчання у Вінниці я познайомився з одним дуже позитивним і освіченим військовослужбовцем, комбатом. Зараз, до речі, вже заступник командира в одній з бригад Нацгвардії. Він на Запорізькому напрямку втратив ногу, висока ампутація. Але при цьому людина взагалі не втратила ні морального духу, ні мотивації. Він міг звільнитися, але не захотів. Зрозуміло, що він вже не може піти в окоп. Але він чітко розуміє, чим може бути корисний.
Тому якщо ти живий, ти можеш знайти у собі сили. Як то кажуть, “все” – це коли вже ноги холодні. А все інше можна виправити”.
Читайте також:
“Один наш дрон живий уже більш як пів року”. Як воює аеророзвідка батальйону “Свобода” бригади НГУ “Рубіж”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
