автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото і відео авторки
Фронт мінливий, наче змія. “Правила гри” змінюються швидше, аніж встигаєш звикнути. Це стосується і Торецького напрямку та відрізку поболизу Нью-Йорка. На сьогодні, мабуть, біля лінії зіткнення вже не лишилося позицій, на які можна потрапити засвітло. Заїзд, і бажано виїзд – винятково в сутінках або “по сіряку”. А зі зростанням світлового дня “темних” і “сірих” годин стає все менше.
Дорога до позицій мінометників 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені Короля Данила розбита життям. Кількість ям лишень зростає. Позиції, куди “Новинарня” раніше їздила в гості, тепер знищені. На нових хлопці саме готуються працювати.
Відео:
Міномет 82-го калібру “живе” в хаті, за потреби “виїжджає” на роботу. Поряд – його брат-близнюк. Точніше, майстерно виконаний макет.
“Суть макета – зробити хибну позицію, – пояснює Олексій, номер обслуги міномета. – Коли ми працюємо, ми його (макет – “Н”) маскуємо так, щоб його було видно трішки. І коли вони (росіяни) шукають міномет, який працював по них, вони переважно знаходять цю штуку і по ній цілять. Ми з боку це знімаємо – спостерігаємо, як по макету стріляють.
Зараз прийшли нові макети. Вони взагалі на пульті, коли натискаємо кнопку підсвітки – ніби як “вихід”, і труба може нагріватися. Тобто тепловізійний дрон навіть бачить тепло на хибній цілі. Більше знаходять макети, ніж нас”.
Раніше мінометники виготовляли макети самостійно – із підручних матеріалів. Нові макети вже значно більш технологічні.
Олексій. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Читайте також:
“Тепер під Горлівкою ініціатива на нашому боці”.
Навіщо Тренер 24-ї бригади зважує міни перед пострілом. ВІДЕО
Олексій готує міни до роботи, показує і пояснює свій підхід до вимірювання: “Кожна міна важиться, кожен порох важиться і споряджається… Це дальнобій – тобто цей порох великої дальності польоту. Це йдуть порохи, які вже корегуються командирами – другий, третій режим…”
Порохи мають вигляд кілець, які вдягають на хвіст міни. Від кількості цих “обручок” залежить дальність польоту.
Міни, надіслані партнерами, зазвичай однакової ваги. Тут же – снаряди вітчизняного виробника, їхня вага трохи відрізняється. Тож для точнішх розрахунків гармаш кладе кожну міну на електронні ваги та маркером фіксує на ній отриманий результат.
“Дія всіх мін – уражати ворога, – розповідає Олексій. – У даний момент ми більше працюємо по ворожій піхоті, по якихось машинах, де є рух противника. В будь-який момент ми насторожі, можемо через хвилину-дві вже стріляти. Аеророзвідка працює, передають нам команду, і ми приступаємо до роботи”.
Мінометники 24 омбр. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Команда на роботу не забарилася. Вже розвиднюється, однак низькі густі хмари зберігають сірість. Вони дещо ускладнюють роботу як українським дронам-розвідникам, так і ворожим.
Дві пари рук спритно виносять міномет надвір. Кілька хвилин налаштувань – команда “постріл!” – три “виходи” – і так само швидко зброю ховають у приміщення, а всі люди розчиняються під маскувальними сітками і навісами.
З-під стріхи альтанки добре видно наші крайні позиції у добряче побитій посадці – за ними уже позиції противника.
Під іншою стріхою мінометники “двадцятьчетвірки” дивляться стрім із БПЛА. Для нас повторно прокручують кадри влучань.
Єгор “Єгер”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
“Якщо чесно, перший постріл у нас був пристрілочний, – коментує відео Єгор із позивним “Єгер”. – Це наша територія, а вони (росіяни) дозволили собі наблизитись. Ми своєю роботою трохи заважаємо їм просуватись. Перший [постріл] прийшовся поряд з окопом, а далі довели наступні вже в їхній окоп. Тому їм уже буде нецікаво сьогодні тут працювати. А якщо вони знову там з’являться, чергова група наших FPV обов’язково залетить у ті дірки в сітках, які ми зробили своїми мінами, нанесуть враження противнику додатково”.
За кілька днів пресслужба бригади надішле мені ще одне відео – як у ті пробоїни в масксітці над окопом справді залітає FPV-дрон і вибухає.
“А отак ми уражали їх 120-мм мінометом позавчора, – коментує Єгер інші руїни на відео. – Розкриваємо їхні позиції, відганяємо далі, щоб не давати їм можливість окуповуватися, розбудовувати свою інфраструктуру”.
Мінометник пояснює: щойно вони відпрацювали по балці за два кілометри звідси. На екрані видно руйнування будівель.
“Дасть Господь нам можливість це відвоювати, все відбудується, – запевняє військовий. – Нема чого жаліти”.
Ділянка фронту на Торецькому напрямку, поблизу Горлівки, одна з найбільш стабільних. Але останнім часом активність ворога зросла і тут.
“Вчора було 4-5 вильотів авіації, – розповідає мінометник Олексій. – Скидають здебільшого КАБи і касетні боєприпаси. Тримаємося. В даний момент ми відпрацьовуємо стільки, скільки потрібно. Піхоті потрібна допомога”.
Олексій родом із Чернівецької області, на війні два роки. До того займався сільським господарством та вважався “обмежено придатним”.
Позивний “Шахтар”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Мінометний розрахунок називається “Шахтар” – відповідне псевдо має командир. За його плечима десять років роботи на шахті. А також друга хвиля мобілізації 2014 року в цій самій бригаді. І вже більш як два роки участі у повномасштабній війні.
Шахтар визнає: на їхньому відрізку стало гарячіше після захоплення росіянами Авдіївки.
“Бувають, звісно, спокійні дні. А буває, що кидають абсолютно все! Не знаю, від чого це залежить. Міномети, САУ – майже все працює. Як артилерія, так і FPV, і скиди… Ну, скиди більше по піхоті нашій, до нас рідше залітає. Багато тут останнім часом [російських розвідувальних дронів] “Орланів”. Ну, і “Мавіки” теж – вичисляють, шукають…”
У 2022-му Шахтар був у піхоті. За його висновком, росіяни змінили тактику, що стосується Торецького напрямку: “Тут із їхнього боку “провєрка боєм”, скажімо так. А штурмів як таких на даний момент нема. І FPV зараз дуже багато – як їхніх, так і наших”.
Результатами роботи мінометники “Шахтаря” задоволені. Позиції, по яких вони влучили, противник останніми днями почав розвивати, розкопувати. Чим більш позиція розширена, тим більшим на ній буде скупчення ворога.
“Наша першочергова задача – безпека нашої піхоти. Поки наша піхота в безпеці, ми можемо працювати мінометом, коптерами і всім іншим. Якщо ж піхота в нас буде зазнавати ураження від противника, ми теж станемо піхотою, бо фронт ніхто віддавати не буде. Маємо чесно працювати, щоб не потрапити в піхоту!”, – пояснює Єгор, сміючись.
Єгер визнає: ворог розвивається, вчиться і працює ефективно. Наразі в росіян є система автоматичного розрахунку, коли “Орлан” видає вже готові координати цілі на вогневу позицію.
“Або взяти FPV-коптери – спершу ми почали ними займатися, а росіяни вже перейняли цю тему, мають більше на то ресурсів. Вони до цієї війни готувалися, – розмірковує Єгор і додає: – Але якщо ми стоїмо тут два роки, то ми теж чогось варті”.
За його словами, попри все, бракує боєприпасів. У цьому питанні – надія на західних партнерів.
“Зараз ми намагаємося наносити противнику ураження силами і засобами, які наявні, – говорить Єгер. – Працюємо мінометами 82-го, 120-го калібрів під коректування з “пташок” (дронів – “Н”), працюємо FPV-дронами. Відповідно, міномети і боєкомплект дає держава. А “пташками” нам допомагають волонтери, за що їм дуже вдячні”.
Ще одна велика потреба – у засобах радіоелектронної боротьби. Деякі розрахунки вже мають РЕБ, деяких ще належить забезпечити таким захистом.
Аби дізнатися про другий бік сьогоднішньої роботи – коригування з неба, їдемо від мінометників до аеророзвідників. Двох із них зустрічаємо на шляху. “Ми коптер шукаємо… Не бачили там на дорозі?” – сумно питають хлопці. Бажаємо їм вдалих пошуків і їдемо далі.
Пошуки “пташок”– часом виснажливі і ризиковані – одна з невід’ємних граней цієї роботи. Єгер, що супроводжує нас і далі, пояснює: наші аеророзвідники – одна з пріоритетних цілей для ворога.
Фотогалерея (гортайте):
“Противник іноді бачить, де сідає коптер, і прагне нанести вогневого ураження. Осліпити розвідку – це означає, що наші артилеристи залишаться без очей і без сенсу працювати”.
Праворуч від нас видніються силуети окупованої Горлівки. Нас звідти видно так само. Однак останнім часом по цій дорозі не прилітало.
Силует міста Горлівка, окупованого РФ з 2014 року. Фото: Олена Максименко / Новинарня
На жаль, на самі позиції до БПЛА уже не встигаємо – бо розвиднілося. Тож спілкуємося з аеророзвідниками на околицях Нью-Йорка.
Підрозділ “Майстерня езналежності” – це не лише про розвідку. Тут займаються розвитком галузі БПЛА. Окрім власне пілотів і операторів, є також інженери й програмісти.
Позивний “Маврик”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Старший групи з позивним “Маврик” не без гордості розповідає: “В нас інженери створили власну розробку антен. Дрони у нас ремонтують, плюс програмне забезпечення, прошивки – оце робота наших інженерів. У нас зараз є виносні антени, і ми працюємо зазвичай з укриття. За таким принципом рік уже працюємо – маємо можливість бути трішки в безпеці”.
Зазвичай аеророзвідники працюють по троє. Спостереження ведуть у режимі 24/7, міняючи один одного. Група, що корегувала “наш” міномет, уже на відпочинку.
Графік роботи у дроноводів гнучкий. Маврик розповідає: “По-різному працюємо – по 12 і 14 годин. Якщо погодні умови дозволяють, “пташка” в небі. Стараємося максимально, без пауз, показувати командуванню обстановку на лінії. Зараз намагаємося менше світитися, адже ворог на нашому напрямку активізувався, веде активне спостереження”.
До армії Маврик працював кухарем. У 2022-му потрапив в піхоту, а в аеророзвідці – понад рік. Позивний йому вигадали побратими, через асоціації з героєм Тома Круза “Меверіком” у фільмі “Топ ґан”.
“Ми кожного дня розвиваємось, навчаємось. Ворог не спить, відповідно, нам потрібно його наздоганяти у плані розвитку аеророзвідки. Ми й у вихідні стараємось тренуватися”, – пояснює юнак.
Хлопці моніторять усі нововведення противника. Це, зрештою, питання власної безпеки. Адже чим краще ти знаєш технології ворога, тим точніше можеш передбачити його дії.
Ворог зараз намагається літати за будь-яких погодних умов. “Ми, відповідно, стараємося не давати в штангу”, – каже Маврик.
Мультироторний БПЛА – дрон-квадрокоптер DJI “Мавік”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Для того, щоб налаштувати робочий процес і запустити квадрокоптер “Мавік” у повітря, потрібно кілька хвилин. На екрані ноута – рестримінг того, що бачить пілот. Цю картинку бачить командування та суміжні підрозділи.
“Ми попереджаємо про проліт над нашими позиціями, про зліт і посадку, – розповідає аеророзвідник. – На даний момент кількість “пташок” у повітрі дуже велика. Що суміжних підрозділів, що у противника. І слідкувати за тим, щоб своя ж піхота твій коптер не збила, дуже важко. Буває, що збивають”.
“Ми стежимо за підходами до наших позицій, до наших хлопців. Супроводжуємо їх і при штурмі. Займаємося спостереженням, розвідкою і коригуванням. Адже, як-то кажуть, ми є очі нашої піхоти і нашої артилерії”, – описує свою роботу Маврик.
Скидами й ударними БПЛА займається окремий підрозділ. Одак цілі для них знаходить “Майстерня незалежності”.
Щоб стати добрим аеророзвідником, потрібні терпіння, увага, концентрованість. А ще – готовність до невдач: “У тебе буде дуже багато втрачених коптерів, багато невдалих посадок і невдалих злетів. Але це все залежить від тебе, як ти підійдеш до справи аерозвідника”, – пояснює Маврик.
Як і мінометники, тут також відчувають загострення на лінії фронту та спроби ворога просуватися.
Напарник Маврика, пілот із позивним “Енді”, відзначає, що росіяни спершу обладнують позиції, потім підганяють туди техніку. “Королевичі” намагаються її одразу фіксувати і знищувати. Однак бракує як людей, так і снарядів.
Позивний “Енді”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
“В принципі, в них (росіян) усього є більше, вони нас переважають кількісними показниками. Тому ми робимо щось неможливе, напевно”, – каже Енді.
Дрони – безцінний “розхідний матеріал”, який рятує життя наших солдатів та працює замість них. Ворог одного дня на одній ділянці може ввімкнути всі РЕБи, а наступного дня може не вмикати взагалі. Тому один день хлопці можуть літати без втрат “пташок”, а наступного – втратити два чи три борти.
“Ворог уже розвинувся, він має уже безліч портативних установок РЕБ”, – констатує Маврик. Тому тиждень-два – така тривалість життя розвідувального дрона. Якщо “пташка” проживає понад два тижні – це дуже добре, це вже щаслива “пташка”.
Читайте також:
“Один наш дрон живий уже більш як пів року”. Як воює аеророзвідка батальйону “Свобода” бригади НГУ “Рубіж”
Ми повертаємось у Нью-Йорк. Годинник у центрі селища став. Попри те, що російські бомби не шкодують житлових будинків і частина селища вже перетворилася на руїни, тут лишаються жити ще кілька тисяч людей. Обробляються городи, працює крамниця, діє кав’ярня.
Руїни селища Нью-Йорк. Фото: Олена Максименко / Новинарня
“Мій сержант питає: “Бабуля, а чого ви досі звідси не виїжджаєте, чому сидите?” – “Та, – каже, – хлопці, поки ви нас захищаєте, то ми тут і сидимо”, – переповідає Єгер.
Військові намагаються підтримувати добрі стосунки з місцевими і допомагають виїхати тим, хто приймає таке рішення.
“Уже скільки бачив всього. Виходили навіть із села, куди рускі вже заходили, і люди в останній день просилися виїхати, а вже не було можливості. Вони досиджують до останнього, коли вже під хатою бій… Тоді нарешті просять, щоб ми їх вивезли… – згадує Єгер. – Все одно людиною треба залишатися… Тут питання не в самих людях, а в тому вихованні, у тому часі, в який вони потрапили, і в їхніх батьках. Можливо, ми зараз цією війною спокутуємо гріхи наших батьків і дідів, які повелися на совєцьку власть. А для країни в що воно вилилось? Справжній біль. У людей забирали все”.
“Аби тільки від образи не “здали”, – додає Єгер. Адже такі, що радітимуть “рускому міру” в разі окупації, трапляються в будь-якому місті.
Єгор “Єгер” із Сумщини воює в 24-й львівській ОМБр. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Сам Єгор “Єгер” із Сумщини. Там він збудував собі будинок, але з початком повномасштабної війни не вагався ні миті: “Відправив сім’ю за кордон – і зразу в 24-ту бригаду. Покинув рідний дім, але ж там уже була окупація”.
Єгер чітко бачить свою місію та пояснює по-філософськи: “Я думаю, нам Господь дарує нам шанс та можливість, щоб ми зробили цю роботу. Не можу передбачити це все, але, тим не менш, ми стоїмо і виконуємо задачу. А наша задача зараз – боротьба за час, який дає безпеку нашим сім’ям, не підпускає ворога ближче до наших домівок. Ворог пре-пре, та ми стоїмо і не даємо йому пройти. Тим самим наближаючи час, у якому може настати мир і перемога”.
Читайте також:
Експрес-доставка “кабачків” в обмін на ФАБи, або Як живе і воює український Нью-Йорк
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
