автор: Людмила Кліщук
фото надані героями статті
Це друга частина лонгріду. Першу читайте тут.
…Нова хвиля мобілізації почалася в середині травня-2024, після набуття чинності законом про мобілізацію – коли посилилася відповідальність за ухилянство, чоловіків поставили перед потребою оновити облікові дані в ТЦК до визначеного терміну, водночас запрацювали мобільний застосунок “Резерв+” та ресурси для рекрутингу, було понижено призовний вік. За повістками до ТЦК почало приходити значно більше народу. Та й примусова мобілізація “через бусики” нікуди не поділася.
Фактично, ця хвиля триває й зараз, і вона суттєво відрізняється від попередніх. Хоча б тому, що відбувається після 2,5 років великої війни на тлі зростання в суспільстві песимістичних настроїв і втоми від цієї війни. Зараз масово мобілізують тих, хто точно не рвався до війська, ба навіть всіляко уникав його. Але вони теж мають пройти “учебки” і стати частиною Сил оборони, не маючи уявлення про терміни служби і тривалість війни.
Із якими думками та настроєм люди мобілізуються на третьому році широкомасштабної війни? Як вони подолали свої страхи, і чи подолали? Чи є ще те, що їх мотивує до служби? Як проходили ВЛК і БЗВП в учебках? Які перші враження від армії? Які поради новобранці можуть дати нинішнім цивільним? Чи діє в Україні рекрутинг і чи справді можна через нього потрапити на контракт?
“Новинарня” опитала вісьмох мобілізованих, які приєдналися до Сил оборони влітку 2024 року. Сподіваємося, їхні розповіді стануть у нагоді військовозобов’язаним на “гражданці”.
Максим Копистко. Фото з соцмереж
“Думав, що Ілон Маск подарує нам квитки на Марс”, – із таким заголовком виходило інтерв’ю Максима Копистка, молодого науковця з Чернігова. Незадовго до широкомасштабного вторгнення РФ, у 2021 році, його команда FireWay перемогла в найбільшому міжнародному хакатоні NASA (48-годинному змаганні для інженерів, програмістів, дизайнерів і ентузіастів космічних технологій) у номінації “Найкраще використання технологій”. Цією тематикою Копистко займався і під час великої війни, був сертифікованим тренером, ментором, мотиватором, розробником освітніх програм та візіонером майбутнього. Аж поки в липні 2024-го, під час поїздки на Закарпаття, у Ясіні, його не “спакували” прикордонники, передали працівникам ТЦК, а ті одразу – на військово-лікарську комісію, звідти – в “учебку”.
Ця історія стала вірусною в соцмережах. Думки коментаторів розділилися. Багато хто співчував науковцеві, якого отак раптово “бусифікували” та обмежили в правах. Інші – дорікали Максимові, який у час війни ніяк не готувався до можливої мобілізації, а тут гарячково почав шукати відношення для проходження служби відповідно до свого фаху.
Тоді Максим Копистко написав у фейсбуці: “Світ мене ловив і таки свіймав. Ну, що, це сталося і зі мною. Спіймали на вокзалі прикордонники в 70 кілометрах від кордону, паканули, і через 15 годин був вже в частині. Телефони повідбирали, і ніякого зв’язку з зовнішнім світом. ВЛК пройшли зі швидкістю охренівающею. Ніякі “Резерв+” нікому не катить. Або є відстрочка, або тебе можуть спіймати [працівники ТЦК], якщо вийшов в магазин, як декого, з ким вже познайомився тут на місці. Права людини чи Конституція тут не працюють… Особливий привіт прикордонній службі – такого відношення до своїх співгромадян я ніде в Україні не зустрічав”.
За спостереженням Максима, у військкоматів є рознарядка з комплектування, і її потрібно виконати й перевиконати.
“На якість тут мало звертають увагу (одне око, хронічні хвороби, чи мікроінсульти не стають на заваді для мобілізації)”, – розповів Копистко після експрес-ВЛК.
Також він скаржився на те, що додав до статистики закритих ФОПів свій, і тепер братиме гроші з держбюджету, а не наповнюватиме його.
“Зараз шукаю відношення, щоб бути в війську більш корисним (вигравши хакатони НАСА). Робота в навчанні софт скілам, комунікації мають знадобитися [більше], ніж стрілець у піхотній бригаді”, – писав Копистко 7 липня та кидав у коментарі лінки на інтерв’ю і статті про себе в науці.
Він зазначав, що оновив дані в застосунку “Резерв+”. Його одразу чемно пояснили, що “Резерв+” – то лише електронне відображення реєстру військово-облікових даних, і присутність у ньому не звільняє від військового обов’язку.
Зрештою, науковець став простим солдатом.
Через два місяці після такого неприємного потрапляння до лав ЗСУ Максим Копистко відмовляється від додаткових комантарів щодо своєї служби. “Все погано, це армія на війні”, – тільки й відписав він.
Копистко, як і раніше, багато пише на свою фейсбук-сторінку, але не про армію та війну.
Юрій Олійник
33-річний політолог-міжнародник, керівник дослідницьких програм центру “Українські студії стратегічних досліджень” Юрій Олійник раніше в армії не служив і військову кафедру не закінчував. Кандидат політичних наук, він викладав у Києво-Могилянській академії, готував аналітику для різних структур, був автором “Новинарні” – писав про африканську політику.
У березні-травні 2022 року, під час оборони Києва, Олійник працював у складі добровольчого батальйону – займався більше організаційною роботою, далі – волонтерив.
– Одразу у військо не пішов, бо мав проблеми зі здоров’ям. У мене велика короткозорість. У червні 2024 року це підтвердили на ВЛК, отримав статус “обмежено придатний”. Але оскільки ситуація в країні змінилася, є потреба в більшому залученні людей – тому і я був залучений до війська, це нормальна історія, – розповідає Юрій.
Ще до отримання повістки політолог почав шукати варіанти проходження служби: куди краще, де міг би реалізувати свої здібності.
Зрештою був мобілізований за його основною – аналітичною – спеціальністю до одного з підрозділів Сухопутних військ ЗСУ.
Юрій визнає констатує, що міг мобілізуватися пізніше, відклавши ВЛК. Але вийшло навпаки.
– Мені запропонували оперативно пройти медкомісію в Києві. Не було ніяких інсинуацій з боку лікарів, вони записали реальний стан справ зі здоров’ям.
Після цього моя БЗВП тривала протягом п’яти тижнів.
Дуже цікаво. Це певний зріз суспільства. У моєму підрозділі із 30 людей були колишні журналісти, телеоператори, техніки, водії, люди, які займалися бізнесом. Дехто, до речі, прийшов на контракт. Багато людей з нашого курсу хотіли займатися по безпілотних системах. Декому з них ще не було 25 років. У нас був досить вмотивований колектив, де кожен розумів, чому він прийшов у військо. З ними цікаво було працювати разом, – ділиться враженнями Юрій.
За його висновком, основна емоція, яка зчитується серед новобранців – необхідність так чи інакше приєднатися до війська.
– Але є і певна втома, суспільна втома – також. Бо невідомо, скільки часу триватиме ця служба.
Є чимало дискусій і прогнозів серед військових щодо припинення чи “замороження війни”. Та загалом відчувається бажання, все ж виконувати свій обов’язок. Кожен, із ким я спілкувався, розуміє, що ця справа – необхідна. І без участі кожного українця ми у війні не переможемо на тих умовах, які ми хочемо, – розповідає Олійник.
Навчальний центр, де він проходив БЗВП – новий, його створили пів роки тому.
– Тому рівень – високий. Інструктори самі воювали в лавах Сил оборони. Зокрема, це військові ССО, які брали участь у вилазках на територію Росії. Вони викладали не “по книжці”, а реальні умови ведення війни. Досить високим був рівень і медичного напрямку, і тактики, і інші питання.
Проблемне питання в армії, яке побачив Олійник – бюрократія.
– Немає швидких рішень, і в армії все триває довше, ніж могло б бути. Це і позитивна сторона армійської структури (де все точно й чітко), і негативна (бо багато звітів та перевірок).
Щодо порад цивільним, які планують долучитися до війська, аналітик каже таке:
– Треба розуміти, що в армії є потреба в усіх [спеціальностях]. Це і мотивована піхота, і журналісти, і фінансисти… Раджу порівнювати свій фах із запитом, який є в інфопросторі, спілкуватися з військовими, волонтерами, відстежувати профільні сайти. Ну, і морально готуватися до того, що служба у війську – справа потрібна та необхідна. Бо завершення війни залежить від того, наскільки все суспільство буде змобілізованим і вкладатиметься в нашу оборону.
Зараз Юрій – на постійному місці служби, в Києві, при Командуванні Сухопутних військ.
Читайте також:
МОУ розпочало проєкт рекрутингу до армії через Lobby X
Станіслав Яблонський
45-річний Станіслав Яблонський опинився в Силах оборони завдяки рекрутингу. Підписав контракт з Національною гвардією України. Його рішення приєднатися до війська – самостійне і свідоме.
В армії чоловік досі не служив. Із березня 2022 року працював фіксером, локальним продюсером для іноземних ЗМІ.
– Їздив багато прифронтовими та деокупованими територіями, на передову – допомагав іноземним журналістам. Ми багато спілкувалися з військовими, тому я весь цей час був глибоко занурений у тему. І був морально готовим – бо зблизька бачив війну. Тому для мене рішення підписати контракт стало логічним. І, очевидно, далося легше, ніж тим чоловікам, які далекі від війни.
Не можу сказати, що я дуже відважний і що я рвався йти служити… Але я, як і всі бачив, що з початку цього літа людей почали більш активно мобілізувати, вручати повістки на блокпостах і просто на вулицях. Я бачив на вокзалах чимало постів і розумів, що не застрахований від мобілізації, як і всі військовозобов’язані чоловіки призовного віку. А коли тобі видають повістку – ти вже не можеш жодним чином впливати на те, куди тебе відправлять, не можеш обирати підрозділ, а йдеш туди, куди тобі скажуть. Тому це був один із головних факторів моєї мотивації – я маю піти добровільно, щоб потрапити туди, куди я хочу, – говорить Яблонський.
Станіслав обрав місцем служби 13-ту бригаду оперативного призначення Національної гвардії “Хартія”. Посаду поки не озвучує, але вона буде пов’язана з комунікаціями та медіа.
Десь поруч із ним служить письменник і музикант Сергій Жадан, який спершу допомагав “Хартії” як волонтер, а цього літа мобілізувався до лав бригади.
Читайте також:
Жадан розповів деталі свого рішення мобілізуватися. Разом з ним у війську – музиканти гурту “Жадан і Собаки”
Військовослужбовці 13-ї бригади оперативного призначення НГУ “Хартія”. Фото з ФБ
У цієї бригади, каже Яблонський, досить добра репутація – йдеться про дбайливе ставлення до людей та ретельне навчання рекрутів, яке тут гарантують тривалістю не менше 60 днів. Також у “Хартії” вже служать кілька його приятелів та гарних знайомих, а рекрутингом займалася людина, яку він добре знає і довіряє їй.
– Все це суттєві фактори. Я був застрахований від якихось проблемних ситуацій чи непорозумінь. Якщо ви йдете служити через рекрутинг та підписання контракту, а не шляхом мобілізації, ви захищаєте себе від подібного розвитку подій.
А ще, констатує співрозмовник, останнім часом він не мав стільки роботи, як раніше. Бо увага іноземних медіа до російсько-української війни спадає, якщо порівнювати з 2022-2023 роками.
Зараз Станіслав продовжує навчатися в лавах НГУ. Перебуває вже другий місяць на полігоні.
– На мої прохання скоріше забрати мене в частину мені кажуть, що всі мають бути добре готові та навчені, – пояснює солдат.
Цивільним, які можуть приєднатися до війська, Яблонський радить не нехтувати фізичну підготовку, за можливості – відвідувати військові вишколи, тематичні курси, стрільби, навчання з тактичної медицини тощо. Або хоча б регулярно бігати.
Олег
Олег мобілізувався не просто добровільно, а став солдатом 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ.
Каже, що хотів доєднатись до “Азову” (а 3-тя ОШБр – одне з відгалужень Азовського руху) ще з 2014 року.
– Але тоді я навчався за кордоном, і батьки мене таки вмовили завершити навчання. Одразу після закінчення я повернувся до України. Напевно, тоді я не приєднався до ЗСУ через страх. Придумував собі якісь виправдання. Відмежовувався від випробувань, які проходила країна. З початку повномасштабного вторгнення я, як і більшість, прийшов до ТЦК, але там сказали очікувати на виклик, і я продовжив працювати та очікувати. Тренувався, готувався, цікавився війною, але так і не наважувався мобілізуватись.
Зрештою, чекати вже набридло. Я не міг продовжувати працювати на нудній роботі і залишатись “свідомим українцем” далеко від фронту. Совість весь час нагадувала, що українцями є лише ті, хто на фронті, або хто допомагає фронту.
До того ж я знайшов Ісуса Христа, і Він допоміг мені наважитись та переступити через страх. “Продати свою сорочку і купити меча”.
Я не знаю, коли ще буде можливість долучитись до авантюри світового значення. Тим паче, як іще я можу стати чоловіком, окрім як не на війні, тоді як мій народ воює? Швидше за все, це рішення знайшло мене, а не я його, – з азартом говорить Олег.
Після повернення в Україну Олег вступив до Острозької академії, але не завершив навчання та почав працювати у Вінниці в Муніципальному центрі інновацій, а згодом – в КП “Інститут розвитку міст”, у хабі “Місто змістів”. За межами роботи багато подорожував Україною, ходив у походи в Карпати, їздив на велосипеді Поділлям, займався капоейрою – ось-ось мав стати тренером та відкрити свою групу.
Натомість він обрав набільшу за чисельністю бригаду ЗСУ, яка має найбільше соціальної реклами по всій Україні.
– За Третьою штурмовою я слідкував з моменту її створення. Це інший рівень організації та підготовки. Це серйозна військова виправа. Це штурмова бригада, і виконує вона задачі на найгарячіших ділянках. Якщо вже приймати рішення, то повністю. Тому я і обрав 3-тю ОШБр. Тут я маю змогу навчатися військовій справі разом із найкращими воїнами світу та брати участь у світовій війні в повному контакті.
Читайте також:
Фільм про бійців 3 ошбр “Ми були рекрутами” – тепер на NETFLIX
Військовий констатує, що в Третій штурмовій рекрути проходять попередній вишкіл ще до проходження ТЦК та ВЛК.
– Це важливий період вишколу і перевірки. Усі бажаючі можуть прийти на тестовий тиждень, побачити це все зсередини та прийняти рішення – залишитись рекрутами і продовжити шлях чи зійти з нього. Зрештою, людина може спробувати різні напрямки, поспілкуватись із бойовими сержантами й обрати для себе напрямок.
Ті, хто стає рекрутами, проходять цікаве випробування і загартовуються перед відправкою у навчальні центри. Такого немає в інших бригадах. Більше того, далі є можливість потрапити на навчання до Військової школи командирів імені полковника Євгена Коновальця, де навчають усьому, що знадобиться воїну на війні, а також гартують дисципліну та моральну витримку, яка залишиться з вами назавжди. В самій бригаді цінуються рекрути, які пройшли школу Коновальця. В бригаді відносини побратимські – один за всіх і всі за одного.
– Розкажіть детальніше про школу імені Коновальця 3-ї ОШБр.
– Це “азовський” спецкурс для рекрутів та молодшого сержантського складу. Я проходив там БЗВП для рекрутів.
Вишкіл у ВШК імені Коновальця. Кадр відео
Це обов’язкова база для кожного, хто доєднується до війська у складі 3-ї ОШБр. Окрім навчання, це ще й моральне випробування витримки і терпіння.
Усе починається з так званої “прийомки”, яку у сильному стресі та хаосі рекрути мають пройти і стати у стрій роти школи Коновальця.
Під час навчання ми мали багато обмежень. Не можна було ходити поодинці. Вдень – лише бігати. На прийом їжі дається 15 хвилин. Їмо стоячи. Вдень дозволено лише три сигарети після їжі. Телефони видають на 15 хвилин раз на тиждень. Один годинник на відділення.
Поки ми перебували в цій ізольованій бульбашці, сприймали це як певний “перегин”. Але вже зараз, будучи у бригаді, я розумію, наскільки крутим був цей період. Ті, що пройшли ВШК, змінилися назавжди.
Виснаження та стреси показали, хто буде терплячим солдатом, а хто виявився слабаком, з яким далі продовжувати службу я не хочу.
Люди відкривають несподівані якості в собі та в оточуючих. ВКШ формує особливе побратимство, увагу та турботу. З’являється особливе відчуття взаєморозуміння та відчуття плеча. Навіть якщо наші шляхи в бригаді розходяться, це вміння розуміти людей залишається з тобою.
– По вас видно, що в цивільному житті ви не нехтували фізичними вправами. Очевидно, що це знадобилося в армії.
– Фізуха – це база! Але за час рекрутингу та навчання я бачив багатьох людей, які були слабкими фізично, проте все одно не зупинялися і виконували завдання. Тому в багатьох ситуаціях вирішує характер і дух, а фізуха – натренується. Якщо немає стрижня, то і м’ясо не виросте.
Якщо ж говорити конкретно про мене, то добра фізична підготовка дозволяє відносно невеликими зусиллями виконувати складні завдання. Вона дає певний буфер до того моменту, коли вже доводиться вмикати характер. А весь час вивозити на характері без фізо – це прямий шлях до швидкого вигорання.
– Що ви можете порадити цивільним перед мобілізацією?
– Друзі, досить вирощувати плісняву на своїх головах. Не обманюйте себе думкою, ніби ви робите достатньо, будуючи своє життя в Україні. Це не працює аж ніяк. Ми не народжені для війни. Ми народжені, щоб полюбити війну. У вас немає ніяких інших дієвих способів стати чоловіками, окрім як долучитись до війська, “піти на Січ” – саме тоді, коли наш народ веде вирішальну битву нашої історії.
Уже зараз, у війську, нас багато разів запитували, чому ми так довго вагалися і де ми були минулі два роки? Тож зараз маю доводити, що я вартий бути у лавах 3-ї ОШБб. Тому не вагайтеся і приймайте рішення.
Війна – це страшно. Але жити у безчесті – це жах. Цивільне життя не пропонує вам славу, а на війні завжди є шанс її досягнути. Вмирають усі, але не всі, хто вмирає, справді живе. І майте віру, покладайтесь на Господа. “Приготований кінь на день бою, але перемога від Господа”. Наша справа зробити крок і віддатись Духові, а Господь нам у цьому допоможе.
І найважливіше – на війні формується нова українська аристократія. Саме комбатанти зараз виборюють свої права та вольності. Вони та їхні сім’ї. А з решти потім спитають.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
