Що не так із підготовкою в ЗСУ? Інструктор ТрО Сергій Молодід — про міномети, дружній вогонь та After action review

 

автор: Олена Максименко
фото авторки та надані Сергієм Молодідом

Новинарня” поспілкувалася з Сергієм Молодідом, офіцером Сил територіальної оборони ЗСУ та інструктором мінометників.

До війни він працював у галузі поліграфії. Брав участь в АТО, демобілізувався. Надалі займався розробкою тактичного спорядження, став співзасновником бренду ТТТ — Traverce Tactical Team. А також готувався до наступного етапу великої війни.

Сергій — не тільки практик, а й аналітик та методист. Він розповідає як про здобутки, так і про численні недоліки в підготовці мінометників, про інші вади в нинішніх Збройних силах та про організаційні проблеми і “дружній вогонь” на першій стадії повномасштабки.

Уточнення: інтерв’ю записане в січні 2024 року, приурочене до річниці оборони Києва та описує події 2022 року. Засноване на особистій думці та, як зазначає Молодід, “не є оціночним судженням”.

Як готують мінометників

Сергій Молодід переконаний, що підготовці мінометників потрібно приділяти більше уваги: “Чомусь нікого не дивує, що підготовка хорошого снайпера займає багато часу з купою різних тренувань у різних умовах. А коли кажеш, що необхідно якісніше готувати мінометників, на тебе дивляться з подивом: “Та що там складного? Міну в трубу закинув, і все”. Але це не так. Є безліч нюансів. Тому ця підготовка має бути змінена дуже сильно”.

Інструктур розповідає: “Окремо готують, наприклад, командира та окремо — навідника, і вже потім їх збирають у підрозділ. Але це неправильно. Бо це команда. Вона має з першого дня бути разом. Не може бути такого, що ти тільки навідник, ти тільки командир, а ти тільки водій. Люди мають мінятися: сьогодні я навідник, завтра — ти. Всі мають вміти користуватись “Кропивою”, радіостанціями, навігаторами, “старлінками”, тепловізорами тощо. Так само, як обов’язково кожен боєць має вміти користуватися турнікетами”.

Фото надане навчальним центром ТрО

Частина навчальних центрів, що готують мінометників, досі вчать їх старим методам, наприклад, орієнтувати міномети тільки по бусолі. Хоча зараз вже є щонайменше чотири інші способи, каже Сергій.

“По-перше, ніхто зараз вже не зосереджує батарею чи навіть взвод на одній вогневій позиції, — пояснює офіцер. — Тебе виявлять і рознесуть дуже швидко! По-друге, бусолі мінометники часто з собою не тягають. Їх або фізично нема, або нема людей, які ними вміють користуватися, або це просто громіздка штука, яка тебе демаскує і відбирає більше часу. Але мало хто до цього прислухається. Бо “так написано в настанові”. Ми ж вчили людей, що один розрахунок повністю автономний. Не потрібен офіцер-нянька, який на “Кропиві” рахує, міряє температуру повітря та рахує метеопоправки. Цьому можна навчити людину. Для цього потрібна просто адекватна програма підготовки. Ми їх написали. Ті люди, яких ми навчали, доросли до рівня командирів батарей, начальників артилерії батальйонів. Це вже реально такі рекси, в яких вже на рахунку сотні підтверджених цілей. І це доводить, що програма, яку ми написали, працює. Просто ще не отримала широкого застосування”.

Одного разу Сергію і його колегам поставили задачу підготувати мінометну батарею за три години.

“Ось тобі люди, їм учора видали міномети, завтра вони їдуть на полігон стріляти, а потім під Бахмут.

У тебе є три години, маєш їх навчити стріляти з міномета. Вдалося!

Я з ними досі спілкуюся. Я не кажу, що ми їх за три години зробили суперартилеристами. Але зорієнтували, пояснили, що до чого, і дали алгоритм дій на вогневій позиції”.

Робота розрахунку міномета 67 омбр ЗСУ. Фото: “Новинарня

Загалом у розпорядженні інструкторів — три версії програми навчання. На 30, 60 і 90 годин залежно від кількості навчального часу.

“Це, з одного боку, древнє озброєння. Бо ще по Константинополю стріляли з мортир, — міркує Сергій. — Але програма підготовки має бути гнучка, адаптивна під тих людей, які прийшли. Під конкретний підрозділ та вид озброєння і транспорту.

На початку ми, наприклад, вчили, що на тимчасовій вогневій позиції підрозділ може перебувати 15 хвилин, після першого пострілу. Ми вважали, що розрахунок міномета ворог за 15 хвилин не виявить — у середньостатистичному оборонному бою. Тепер вчимо — люди мають виконати бойову задачу за 9 хвилин. Інакше мінометник на позиції ризикує своїм життям. Секундомір пішов. Ти маєш зробити пристрілочні постріли, скоригувати вогонь, маєш виконати задачу та звалити — і вкластися в 9 хвилин максимум”.

Читайте також:
Битва за час. В гостях у мінометки та аеророзвідки 24-ї ОМБр під Горлівкою

Одне з основних обмежень для мінометників — снарядний голод.

Сергій виділяє кілька причин:

  • брак власного виробництва мін;
  • менш інтенсивна допомога партнерів;
  • зловживання вогневою підтримкою артилерії.

“Коли з мінометів стріляли абсолютно по всьому — “ой, мені здалося, я там щось побачив, десять мін вогонь!” — ось ці от терміни — “навалювати”, “насипати” — це просто катастрофа. Нехтується поняття запиту на вогневу підтримку, ідентифікації цілей, розстановки пріоритетів цілей, розподілу цілей між вогневими засобами.

Мої колишні підлеглі скаржилися, що їм навіть не сказали, що за ціль, а вони за цілий день висадили сорок мін, ганяли когось по полю. Але міномет — це озброєння неефективне для стрільби по рухомих цілях. Для рухомих є інші види озброєння. Мало того, вони цілий день на вогневій позиції сидять, їх могли просто знищити”, — розповідає Молодід.

Крім цього, за його словами, в кожної артилерійської системи є допустимий настріл: наприклад, після 500 пострілів — техогляд, ремонт, після 1000 — заміна окремих деталей, після якоїсь межі — утилізація.

“Тож бездумне “насипання” по всьому, що рухається, швидко перетворить міномети на металобрухт. Те саме стосується багатьох моделей нарізних гаубиць”, —  каже інструктор.

Сергій Молодід під час інтерв’ю. Фото: Олена Максименко / “Новинарня

“Є таке поняття, як динамічний таргетинг, який дозволяє адекватно визначати цілі і розподіляти їх між наявними засобами, — пояснює Сергій. — Потрібно, щоб люди хотіли цим займатися. А у нас зазвичай користуються принципом: “усе життя так робили — нормально”, “от так у статуті написано, і все”. Хоча вони навіть тут неправі — в статуті описаний чіткий порядок виклику вогневої підтримки.

Вогнева задача — що ти хочеш, щоб я зробив? Знищив, подавив, зупинив дію? Пріоритетна ціль визначається від тої задачі, яку ми виконуємо, для цього є спеціальний протокол CARVER. Оборона, наступ чи стабілізаційні дії. Наприклад, якщо в нас є мінні поля і ми в обороні, то пріоритетною ціллю, скоріш за все, будуть інженерні підрозділи ворога, які будуть вскривати наші мінні поля, а не якийсь край посадки, на якому, здається, хтось щось копає. Кількість мін і часу обмежена завжди”.

Читайте також:
Звичайні дива десантників 79-ї бригади, їхня штурмова гармата М119 і нестача БК на Курахівському напрямку

“Ворог вчиться швидше”

Військових часто питають: якщо Росія обкладена санкціями, а нас підтримує весь цивілізований світ, то що заважає методом зворотного інженірінгу штампувати ті самі “шахеди”, не кажучи вже про міни?

Сергій розмірковує: “Чому ІДІЛ міг на промисловому рівні виробляти міни для мінометів, а ми ходимо з протягнутою рукою по світу? Нещодавно спілкувався з командиром мінометної батареї на напрямку Часвого Яру. Він каже: “Дайте нам 100 мін на день, і ворог буде зупинений”. А знаєш, скільки їм дають? Десять мін на день бою! Як їм виконувати поставлені задачі? Десять мін — це дві-три цілі, не більше”.

Заважає й відсутність звички робити аналіз проведених дій, After action review. Хибна думка, що його слід проводити лише у випадку провальних операцій. Розбір успіхів важливий не менше.

“У підрозділах уже всі налаштували роботу через “Старлінк”, “Кропиву”, стріми, дрони і таке інше, — говорить інструктор. — Але хто тепер пам’ятає, що робити, якщо це не працюватиме? Звикати до зручних технологій легко… Ворог знає про цю перевагу. І буде робити дії для того, щоб її нейтралізувати. А що ми робитимемо, коли ворог нейтралізує цю перевагу?..

От у 2022 році ми мали перевагу в дронах, скидах і “Кропиві”. А що зараз? Тепер у росіян перевага по дронах, і свій “Репей” для арти вони вже розробили теж. І через те, що ми не аналізуємо свої слабкі й сильні сторони, ми починаємо наступати на ці граблі. Є підрозділи, слава Богу, які проробляють “план Б”. Але їх мало, це не системне явище наразі”.

Сергій Молодід під час інтерв’ю. Фото: Олена Максименко / “Новинарня

За висновком Молодіда, ворог вчиться швидше за нас. У “совковій” Росії, наскрізь авторитарній, інший підхід: “Вони регулярно видають рекомендації, методички і посібники по зовсім свіжому досвіду. Роблять книжечки, в яких розкривають своїм бійцям нашу тактику і рекомендації по протидіях. Протинвик гнучкий. У них є найманці ПВК, які воюють, як хочуть. У них є цифрові “Мотороли” — звідки вони їх взяли?! FPV-напрямок розвивається просто катастрофічними темпами…”

Ще одна болюча точка — командування і відсутність кризової комунікації. Той факт, що програми в більшості навчальних центрів далекі від реальності, просто не доходить до верхів. Або верхи не хочуть це слухати та чесно спілкуватись із підлеглими, припускає інструктор.

“Всі бояться доводити начальникам погані новини, — пояснює Молодід. —

Ніхто не хоче брати на себе відповідальність піти до старшого за званням і сказати, що щось не так.

Менталітет, не бажання вчитись, визнавати помилки, совкові традиції — причини, чому аналіз проведених дій у нас не працює. Хоча методику аналізу проведених дій затвердили на рівні наказу ГШ ще у 2017 році (наказ №4 від 04.01.2017). Треба вміти визнавати проблеми і власні помилки, чути підлеглих, вміти оцінити ситуацію і приймати адекватні рішення. А не кричати матом на підлеглих щодня.

Підлеглі мають не боятися командира, а боятися підставити командира. А в нас офіцери по закутках ховаються, коли командир в коридорі стоїть, щоб на очі не попадатись зайвий раз. Звісно є адекватні, але їх відсотків 20 від усіх…”

Читайте також:
“Тепер під Горлівкою ініціатива на нашому боці”. Навіщо Тренер 24-ї бригади зважує міни перед пострілом. ВІДЕО

“Ми не мали права так безвідповідально ставитись”

У 2015-му Сергій був серед тих офіцерів, які прийшли у військкомат добровільно. Їх відправили у львівську Академію сухопутних Військ, запропонували самим обрати напрямок.

“Був вибір – командир механізованого взводу, танкового взводу, протитанкісти. І ще такий непопулярний напрямок — артилерійська розвідка. Я пішов туди. Нас готували спочатку на [гаубиці] Д-30, а вже у військах поставили на 120-й міномет. Тоді я зрозумів, що міномети — дуже потужна, але недооцінена в пострадянській армії зброя.

У совку міномети обзивали “кишеньковою артилерією”. Хоча, наприклад, під час висадки в Нормандії у союзників близько 40% втрат піхоти були від німецьких мінометів. При грамотному використанні це дуже ефективна зброя. Будь-який піхотинець скаже, що в бою почувається значно впевненіше при підтримці мінометів”, – розповідає Молодід.

Зрештою він потрапив до 30-ї механізованої бригади імені Костянтина Острозького. Прослужив рік і два місяці, воював здебільшого на Світлодарській дузі, виріс до командира мінометної батареї. Демобілізувався.

На тренуванні 130-го батальйону ТрО в Києві. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

Готуватися до повномасштабної війни Сергій та його друзі почали з 2018-го. Вправлялися з мисливською зброєю, ходили в походи “автономки” на кілька днів, випробовували різні типи спорядження та одягу, тренувалися надавати домедичну допомогу. Війна на сході на той час перейшла в позиційну фазу, про неї забули у мирних містах. Тож більшість людей дивилася на подібні вишколи з подивом.

Тим часом Молодід із товаришами заганяв себе у стан максимального стресу, аби починати втрачати адекватність від втоми та браку глюкози — “це був симулятор поведінки за умов реальної загрози”.

“Ми вистрілювали близько двохсот патронів на полігоні щомісяця, — пригадує військовий. — Всі тренування проводили за власні кошти, адже культура поводження зі зброєю — обов’язкова. П’ять правил поводження мають знати і виконувати всі військові, незалежно від звання, вислуги чи кількості нагород”.

П’ять правил поводження зі зброєю
1. Завжди поводься зі зброєю як із зарядженою
2. Не направляй зброю в ті місця, куди не збирашся стріляти
3. Палець на спусковий гачок клади лише тоді, коли прицілився та готовий до пострілу
4. Завжди перевіряй перед пострілом, що перебуває на траєкторії кулі перед та за мішенню
5. Перевіряй набійник та запобіжник зброї

У різний час в групі тренувалося від 15 до 30 людей. Молодід сварився, коли колеги пропускали заняття.

“Зараз пройшло два роки, і ніхто не шкодує про витрачений час і гроші”, — зазначає військовий.

Йому ще восени 2021-го було зрозуміло, що повномасштабне вторгнення буде. З кожної зарплати Сергій купував пачку патронів на 100 штук та 10 літрів дизеля, турнікети, сухпаї. До 24.02 вони укомплектували три медичні рюкзаки, які потім марно клянчила начмед батальйону.

“На відсотків 80% ми все вгадали щодо дій ворога. Ми готувалися, що буде ще страшніше. Були впевнені, що підірвуть мости через Дніпро, висадиться десант, відбудеться захоплення багатьох аеродромів, будуть “килимові” бомбардування міст із першого дня. На випадок підриву мостів був куплений надувний човен на чотири місця, щоб забирати людей із лівого берега Дніпра на правий. У нас були передбачені точки зустрічі на пляжах, які можна для цього використовувати. Та ворог вочевидь нас недооцінив”, — каже Сергій.

Читайте також:
12 відповідей на запитання про тероборону, які вас цікавлять

“Ми шукали можливість долучитись до оборони, щоб це було і легально, і ми були всі разом, — згадує Сергій. — І нам дуже допоміг новий закон про ТрО… Можна було укласти контракт резервіста. І ми пішли по цьому шляху”.

Із 1 лютого 2022 року загін перейшов на режим нічного чергування. Контракт резервіста територіальної оборони терміном на 3 роки Сергій та його побратими підписали за день до “години Х” — 23 лютого.

Спершу шукали адекватного командира. Для оборони обрали північ Києва — Оболонь. Коли знайшли командира, отримали список документів на 27 пунктів. Проходження цього квесту забрало чимало часу, адже збирати довідки доводилося поміж роботою. Коли документи були зібрані, процедуру підписання контракту спростили. Достатньо було прийти з паспортом.

Той самий список документів із 27 пунктів

“Ну, триндець, — обурюється офіцер. — Це щодо того, як країна готувалася”.

На момент підготовки понад усе дратувала інфантильність суспільства. Сергій згадує: “Нас запрошували журналісти. Ми розказували про тривожний рюкзак для цивільних, казали, що треба планувати маршрути евакуації, щоб машина була заправлена, каністри з пальним у багажнику. Пояснювали, що це не жарти. Викладали списки необхідного спорядження. Просто друкуєш табличку — всьо, що має бути в рюкзаку, з розрахунку на одну людину. Люди кепкували, казали: нащо тобі то треба, візьми краще квитки в Буковель… А ці тупорилі анекдоти, що держаки від лопат позношуються, де ж нам всіх кацапів закопувати? Люди не розуміли масштабів трагедії, яка могла трапитися. Хоча була відома історія чеченських війн, війни в Грузії, сирійського Алеппо… Ми не мали права настільки безвідповідально ставитися”.

Російські танки на Оболоні, інші міфи та дружній вогонь

Події в Києві й області в лютому-березні 2022-го стали концентрацією жертовності й героїзму, а також абсурду з домішками махновщини. Ті, хто мав досвід участі в бойових діях, намагалися приборкати цей хаос. Вижити та паралельно бути корисними.

Сергій визнає: історії про “російські танки на Оболоні” — міф, а більшість перестрілок у столиці — дружній вогонь, “френдлі фаєр”, що став наслідком зіткнень значної кількості ненавчених людей, яким роздали зброю.

Сергій Молодід показує відео під час інтерв’ю. Фото: Олена Максименко / “Новинарня

“З приводу того, що в Києві зовсім не було ДРГ, я не можу стверджувати. Я допускаю, що якісь таки були. Та це не було системним чи масштабним явищем. Дуже багато легенд про це ходить. Але коли ти з людиною спокійно, без емоцій намагаєшся розібратися, знайти фото- й відеодокази, обговорити обставини, все це випаровується”.

Відео з “російським танком на Оболоні” досі можна знайти на ютубі. Сергій був одним із тих, хто цей “танк” мав спинити. Точніше, зовсім не танк.

“Це був ЗРК “Стріла-10М” на базі МТЛБ. Українська система ППО. Чому ми це знаємо? Тому що нам була поставлена задача знайти і ліквідувати. Нам сказали, що це [російський] БТР прорвався. Але ж ми з усіх сторін були оточені траншеями, в яких сиділи наші люди, хай навіть перелякані і дезорганізовані. І так просто проїхати в місто БТРом — ми не уявляли, як це може бути? Але допустили, що так сталося. Поширювалася купа інформації, начебто ворог захопив нашу техніку, міг проїхати під виглядом своїх. Або БТР міг бути захований в Києві.

Коли ми почали за ним ганятися, нам дали орієнтування, ми побачили сліди гусянки на асфальті. І ми зрозуміли, що це точно не БТР. По ширині гусянки це або БМП-2, або “мотилига”. І вона тоді на Оболоні переїхала цивільну машину, протаранила паркани, припарковані машини покоцала”.

Під час цього “полювання” був ризик, що резервістів також приймуть за росіян. Тож вони у своїй автівці відкрили вікна, виставили руки з жовтим скотчем і шевронами з тризубами.

Загалом на Оболоні Сергієві тричі доводилося виходити з машини з піднятими руками під прицілами автоматів і доводити, що він свій.

Цивільні, яких вони розпитували про “мотилигу”, запевняли, що це танк та що він із “Z-ами”, і з нього стріляють з кулемета. Останнє було правдою — екіпаж ЗРК справді стріляв з переляку. А через те, що керування було втрачене, “Стріла” переїхала цивільне авто.

Архівне відео з новин:

“Ми їх догнали, — розповідає військовий. — Підготували зброю до пострілу, але зброя не спрацювала. Це був NLAW, з яким ми не мали часу розібратися. ПТРК NLAW нам привезли за пару годин до цього, на ознайомлення комбат дав п’ять хвилин. І одразу ж нам поставили задачу висуватись на позиції, знищити бронетехніку”.

Паралельно надходила інформація, буцімто “колона танків прорвалася на Київ”. Такі дані про противника надавалася усно і без конкретики. Ніхто не міг пояснити, де зона відповідальності загону, хто сусіди зліва, справа, попереду. При цьому надходила величезна кількість нових добровольців.

Сергій згадує: “Ми догнали цю “мотилигу”, вона заглохла під “Дрім тауном”. Якби наш NLAW спрацював, вона згоріла б разом із частиною ТРЦ. Потім якийсь цивільний хлопець підійшов і сказав, що це свої на “мотилизі”. Зі “Стріли-10М” вийшов п’яний боєць. Микола, він був старшим сержантом. Був без зброї, в українському пікселі, говорив українською”.

“Він показав документи, він ледь стояв на ногах, — розповідає Молодід. — Коли ми запитали, де решта людей і командир, він спочатку сказав, що контужений, по них стріляють. Але стрілецька зброя корпус ЗРК не пробиває. Насправді вони були “вгашені”.

Хлопці сказали екіпажу “Стріли” однієї з мехінізованих бригад їхати за ними від гріха подалі. Зв’язок був поганий. Рації добивали на мінімальні відстані, деінде можна було зловити мережу, переписувалися з командуванням через WhatsApp.

Дорогою назад потрапили під обстріл — перестрілка відбувалася на перехресті Богатирської.

“Між поліцією і… невідомо ким, — зітхає Сергій. — Ми реально виїхали на перехресний вогонь і потім заховалися у двори. Перечекали. Повернулися назад. Доповіли, що по нас ледь не відбувся дружній вогонь і що у нас несправний NLAW. За що нам сказали, що ми довбо*оби. А ми ж були привчені проводити аналіз проведених дій. Те, що в в армії НАТО називається After action review.

Сергій Молодід під час інтерв’ю. Фото: Олена Максименко / “Новинарня

Перший висновок — розібратися з тим, як працює NLAW. Це було зроблено одразу. Після цього випадку ми щодня по кілька годин тренувалися з такою зброєю. Другим стало рішення, що всі зусилля слід сконцентрувати на недопущенні дружнього вогню.

“І ми це робили! — запевняє Молодід. — Ми вступали у взаємодію з усіма сусідніми підрозділами. З Нацгвардією, з іншими підрозділами ТрО, 95-ю бригадою ДШВ. Поруч стояв батальйон “Київ-1”. Ми обговорювали порядок переміщення вдень, уночі. Паролі денні, нічні. Знаки розпізнавання. Хто за яку зону відповідає. Склали якусь схему орієнтирів. Я домовився через волонтерів, нам надрукували гугл-знімки нашої зони відповідальності. Ми на них собі обстановку наносили, з далекоміром їздили, складали картки вогню, намагались зробити щось на зразок схеми оборони. Шукали адекватних людей. Ми намагалися хоч якусь частку адекватності внести. І нам це вдавалося”.

І коли влітку їхній командир здавав посаду та переходив в інший підрозділ, він на шикуванні подякував за таку роботу і за та, що в їхній мінометній батареї не було жодного “200-го” чи “300-го”.

“Це реальний результат. Ми не вбили жодного ворога, не підбили жодну одиницю російської техніки, не збили ніяких дронів, жодного пострілу з міномета не зробили. Але ми всі зусилля прикладали до того, щоб у нас не сталося дружнього вогню за цей непростий період”, — підсумовує Сергій.

Офіцер визнає: ТрО — хороша задумка, але їхнім підрозділам на той момент було дуже важко зупиняти механізовані колони. Із регулярними військами мають воювати регулярні війська, відповідним чином обзроєні. Натомість у тероборони свої задачі — охорона об’єктів в тилу, контрдиверсійна робота, робота з цивільним населенням, щоб не було паніки.

“Наприклад, поліцію на Оболоні просто задовбали дзвінками: “у нас мітки на домі!” — згадує Молодід. — І ми лазили по дахах, перевіряли ці мітки. Люди казали, що це нібмто для наведення ракет, для колон танків, щоб вони знали, куди їхати. Ми пояснювали, що зараз так ракети вже не літають. Нас ніхто не слухав, люди панікували. Так, це біла хороша російська ІПСО. Поліція просто дуріла від кількості дзвінків!”

Бійці ТрО з групи Молодіда навесні 2022-го

“Тероборонівцям роздали автомати Калашникова з бортових КамАЗів на другий день війни. Але ж ці люди не пройшли підготовки, не були злагоджені. Вони навіть ім’я свого командира не знали. З одного боку, це унікальне явище, що ми зупинили ворога. З іншого, нам просто пощастило, що ворог недостатньо якісно спланував і підготувався”, — підсумовує Сергій Молодід.

Командувати чи готувати?

За деякий час Сергію і його побратимам делегували набір добровольців у їхній підрозділ. Вони брали людей тільки після ретельної співбесіди, бажано з досвідом АТО/ООС, обов’язково — непитущих.

Навчання відбувалася в “карусельному” режимі. Поки одні рили траншеї, інші вивчали такмед, треті збирали-розбирали автомати. Вночі теж тренування обов’язкове.

“Я досі спілкуюсь з людьми, які з нами тоді служили. Мені дякують за той вишкіл. Більшість із них живі-здорові. Кажуть, що всі навички, що ми тоді давали, їм знадобилися”, — зазаначає Сергій.

За його словами, програми підготовки постійно перебувають у стані модернізації, а хороший інструктор завжди на вагу золота.

Навесні 22-го Молодід вагався, чи обрати йому шлях інструктора, чи керувати батареєю. Переконав поважний військовий, котрий сказав: “Я не сумніваюсь, що ти можеш керувати мінометною батареєю. Але мені треба, щоб ти підготував тисячу хороших мінометників”.

Сергій розповідає: “Зараз ми до того дійшли, що пишемо ці програми підготовки, подаємо пропозиції. Не всі вони приймаються. Але, наприклад, по нашій пропозиції прийняли оновлену організаційно-штатну структуру мінометної батареї. Змінилася кількість взводів, з’явилися оператори дронів, антидронової рушниці — це була і наша ініціатива також”.

Сергій Молодід навесні 2022-го

Розглянули пропозиції Молодіда і щодо інших нормативів.

“У нас в основному працюють по direct command — совковий метод керування, коли ти абсолютно кожному кажеш: ти копаєш, ти світиш ліхтариком, ти йому допомагаєш, ти вантажиш мішки… Це робиться в тих випадках, коли люди некомпетентні або дуже розгублені, і ти розумієш, що не можеш їм делегувати рішення. Такі люди або неправильно підібрані на посади, або ненавчені. Або їм неграмотно поставлена задача.

З постановкою задач у нас також катастрофа. Є протокол 5W: Who, What, When, Where, Why. По ньому можна швидко і досить точно поставити задачу. У нас же зазвичай не заморочуються: кричать, «негайно, швидко, терміново, все робіть», без пояснень, що ж має бути в результаті. Часу на планування взагалі не виділяють. А потім обов’язково буде щось не так. У довгостроковій перспективі в таких умовах підлеглі втрачають мотивацію, перестають проявляти ініціативу і відстоювати власну думку. Бояться зробити крок убік без погоджень. Ініціатива в армії досі наказуєма…”

Сергій Молодід під час інтерв’ю. Фото: Олена Максименко / “Новинарня

Натомість, за словами Молодіда, війська НАТО діють і навчаються по системі Mission Command: “Тобто коли маєш компетентну людину, доводиш до неї бойовий наказ, ставиш обмеження. Ти багато тренуєшся з нею в різних умовах, задачах, довіряєш її досвіду і компетенції, а потім вона розуміє тебе з пів слова. Ти знаєш її сильні і слабкі сторони і знаєш, що можна делегувати, а що ні”.

Читайте також:
“Натівському спецназу десь під Роботиним була б дупа — вони підготовлені до іншої війни”.
Психолог, тренер і воїн Вальде Хан — про те, як змінилася армія за два роки великої війни

Проєкт “Strategic Media Support Program” реалізує Львівський медіафорум за
фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.