“Натівському спецназу десь під Роботиним була б дупа — вони підготовлені до іншої війни”. Психолог, тренер і воїн Вальде Хан — про те, як змінилася армія за два роки великої війни

 

автор: Олена Максименко
фото авторки та надані Костянтином Ульяновим

“Я б сказав, що Україна до вторгнення була готова на 5 із 10. Один із наших тоді сказав, що будемо помирати на Почайні. Нас попередили, що Троєщина й Оболонь, швидше будуть втрачені в перший тиждень. Тому ми вибирали між Троєщиною, Оболонню і Голосієвим. Вибрали захищати Оболонь”.

Костянтин Ульянов, він же Вальде Хан, за освітою — психолог. До 2022 року був відомий як ветеран АТО й інструктор, автор книги “Броньований розум” та однойменного комплексного курсу стрес-підготовки. Він готував спецпризначенців, а також читав лекції про протидію стресу.

З початком повномасштабного вторгнення повернувся на фронт. Встиг побувати коригувальником артилерії, розвідником, командиром окремої тактичної групи, виконував роботу начальника секції бойової підготовки батальйону.

Новинарня” поспілкувалася з військовим про те, як змінилася армія за останні два роки, чому вчать стандарти НАТО та як готуватися до мобілізації.

Ціна, що могла бути меншою

До 2014 року я був інструктором із ближнього бою й особистої безпеки. До 2022-го, звісно, у мене вже був якийсь бойовий досвід. Для людей нашого складу і досвіду не виникало питань “буде чи не буде” [велика війна] або “що робити, чого не робити”. На ці питання відповіді були готові заздалегідь, ми просто рухалися за своїм планом. Не було такого, що “о 4-й ранку я приймав таке-то рішення”. Я прийняв рішення дуже-дуже давно. Грубо кажучи, з часів АТО.

На той момент я був головним сержантом. Усі, хто в нас уже мав якийсь досвід або навички, брали участь у підготовці “молодняку”. Кожен зі свого сектору. У нас є такий “Зелений” — він гарно розуміється на піхотній тактиці, тож цим і займався. Сергій Молодід — бог мінометів, він займався підготовкою по мінометах. 

У мене була секція радше адміністративно-організаційна, плюс моїм завданням було зібрати всі ці шестерні, що крутилися, в єдиний організм. І ще завдяки такій-сякій моїй медійності якісь двері перед підрозділом могли відчинятися саме тому, що я попросив.

Вальде Хан

Ворога зупинили? Так. Але скільки людей загинуло, хоча могли не загинути? Якщо людина просто стоїть, в неї шанси загинути більші, ніж якби вона була в окопі. Якби за тиждень до того викопали пару ямок — вижила б якась кількість людей, що загинули. Тому

це не “зупинили, які молодці”, а “зупинили дуже великою ціною”. І ціна могла бути меншою, якби були здійснені певні заходи.

Все сталося гірше, ніж треба було, але набагато краще, ніж могло. У нас було багато людей без бойового досвіду, але ми хотіли бути в єдиному організмі. Тому вирішили піти в ТрО, хоча хтось, зокрема я, міг піти у свої старі підрозділи. Але наша задача була зустріти битву за Київ разом. 

Коли Київщину звільнили, майбутнє в нашого підрозділу було не дуже бойовим ми вважали, що цей батальйон нікуди не поїде. За час служби у когось здавало здоров’я, він не міг по посадках бігати. Але готовий був виконувати важку штабну роботу. Кожен уже підбирав під себе, на що він зараз здатний. Звісно, ми залишаємося в контакті.

Армійський ефект “клаптикової ковдри”

Відколи я пішов із ТрО, служу в нелінійних підрозділах. Це плюс, тому що ми не сидимо просто по окопах. А маємо змогу бачити, які різні бувають ситуації. Ти приїжджаєш до одного батальйону ТрО, і в них, наприклад, пункт управління розвідкою: плазми, екрани, йдуть стріми, розвідбюлетень… І це пацани, які були мобілізовані в 2022-му! А здається, що кадрові військові, настільки в них гарно побудована служба. 

Але потім від’їжджаєш 6 кілометрів до іншого батальйону — а вони навіть не знають, де їхні позиції. Ми узгодили, що туди прийдемо, приходимо на позиції… А там — жодної людини. Як так?! А вони просто пішли. Це як клаптикова ковдра.

Є норми втрат, наприклад, при наступальній операції. І це іноді викривляє, спотворює сприйняття: мовляв, якщо у вас немає втрат — то ви не воюєте. Або буває так, що це хороший підрозділ, він зміг виконати операцію майже без втрат. Ага, раз так, то ми одразу перекинемо вас на ще один напрямок, а потім на ще, і ще, і ще. І в якийсь момент люди настільки втомлюються, що навіть їхнього професіоналізму не вистачає для того, щоб уникати втрат.

Але

міряти ефективність підрозділу втратами — це ідіотизм.

Бо коли командир хріновий, то в нього врешті й кухарі по окопах стоять. Я бачив купу ситуацій, коли на ділянці фронту не було аж такого “Сталінграда”, але низький рівень підготовки саме командирів призводив до великих втрат.

Вальде Хан

Дронщиків відправляють на штурм? Таке трапляється. Карати” когось, відправляючи в піхоту — це взагалі традиція всього ХХ століття, абсолютно в усіх арміях. Але, знову-таки, це питання кваліфікації і фаховості командира. Коли людина розуміє, на яку дальність стріляє міномет і який вплив на ворога він може мати, вона не ризикуватиме своїми мінометниками. Ну, а якщо він не розуміє, як працює засіб, тоді для нього справді всі люди — це просто піхота, яка копає.

Слава Богу, таких командирів менше, ніж іноді здається. Є компетентні, круті, підготовлені чуваки. Просто треба розуміти, що коли якийсь ідіотський командир губить усю свою роту, це потрапляє в медіапростір. А коли в нього за 2 роки було мінімум втрат, і рота реально робила свою роботу, — ти ж цього не бачиш. Хоча насправді це командир, якого на тлі всіх інших потрібно і нагороджувати, і просувати, давати йому більше можливостей.

Ситуація змінюється, як кардіограма: краще, гірше, краще, гірше. І сказати, в яку сторону синусоїда піде саме зараз, дуже важко. Іноді реально просто руки опускаються. Ти вкладаєш дуже багато ресурсів, щоб щось запрацювало. Потім приходять якісь офіцери, які це просто перекреслюють. І здається, що все буде погано.

Але потім ти стикаєшся з іншим командиром чи людиною, що ухвалює якесь важливе військове рішення, і думаєш: ось воно! З такими людьми переможемо через пів року! Далі дивишся на інший підрозділ — і дивуєшся, як ми взагалі ще живі… 

Читайте також:
“Втрачай 100 метрів території, але збережи людей. Щоб було кому звільнити ще 200 метрів”. Моральний кодекс командира роти Романа Кулика в обороні й наступі

“Найбільший ворог — брак порядку”

Найбільша проблема нашого війська — це неорганізованість. Інколи стає просто дуже страшно від того, що ніхто нічого навколо не розуміє і тобі, відповідно, теж не пояснює. І єдина людина, яка може щось зробити — це ти. Це лякає. Бо якщо в якийсь момент такого стане більше, то фронт обвалиться. Не тому, що в нас не вистачає “Бредлі” абощо. А тому, що не вистачає банального порядку. 

Це була осінь на запорізькому напрямку. Москалі проскочили між двома нашими ВОПами. Не зрозуміли цього. Пройшли 5 кілометрів по посадці. Вийшли на FPV-шників. Кажуть: “Прівєт, парні!” Ті такі також російською: “Прівєт!”. Москалі пішли далі. Чому FPVшники з ними не стрілялися? В них зброї не було. Вони її за кілометр в машині залишили… А москалі не зрозуміли, що це “хохли проклятиє” й пішли аж до 47-ї бригади… і ті їх поубивали. Такі дивні ситуації трапляються. Але інколи таке призводить до трагедій.

Залітають у нашу посадку 5 москальських БМП, висаджують десант і виїжджають. І от ці висаджені москалі по факту сидять у нашій посадці. Так, більшу частину з них убили протягом перших двох діб. Але решту ми з бригадою вибивали тиждень! Просто тому, що, с*ка, круті пацани виявилися. І таке буває. Тобто справді треба завжди бути готовим до всього. 

Фото: Олена Максименко / Новинарня

Проблема в тому, що у нас насправді діє дві різні армії. Є механські бригади, а є те, що ми називаємо “богадєльні”. Бува, “понабирають по оголошеннях” додіків, які ніколи в житті війни не бачили, але всі такі “круті” в мультикамі. Це два світи, які ніколи не перетинаються. І подекуди це такий рівень не кваліфікації, але дикого пафосу,  що такий коктейль призводить тупо до смертей. 

І ніякі США не можуть нам дати нічого такого, що б виправило цю ситуацію. Над цим можна тільки системно працювати. А працювати хочеться далеко не всім. Нещодавно у нас був побитий переданий партнерами засіб. Бо на ньому півтора місяця їздили на одну й ту саму позицію. Якого х*я ви це робили?! Вам дали круту зброю, а ви її самі зруйнували!

“Часто отримані за кордоном навички не використаєш у нашій війні. Але все одно ці навчання корисні”

З інструкторством є одна проблема. Ти працюєш, дуже багато. Але не завжди відчуваєш саме свій внесок у війну. Бо дуже круто, коли ти когось готуєш і бачиш, як ці люди несуть те, чому ти їх навчив, і в них виходить. А коли ти не відчуваєш сенсу у своїх діях, то інструкторство — це дуже важко.

У нас доволі молодий підрозділ. Наш командир попросив: пацани, треба побудувати найкращий підрозділ “натівського” зразка! Ми взялися за це. Але ми насправді хочемо бути не інструкторами, а виконувати пряму дію. Та даному етапі я є начальником бойової підготовки, курва. Тому я і знаю, що не хочу бути інструктором!

Ті самі американці багато років готувалися до іншого типу війни. Ось зараз я був на курсі підготовки натівського спецназу. Офігенні чуваки! За своїм фахом дуже круто підготовлені. Але… На нашій війні вони могли б реалізуватися хіба що в сумських лісах. А під Роботиним їм була б дупа. Тому що вони під інше заточені. 

Коли наші підрозділи кудись їздять на навчання, їх часто навчають тому, що в нас на війні напряму не можна використовувати. Але це все одно добре, що вони там проходять навчання — тому що це злагодження. Це можливість командиру подивитися, як він справляється з проблемами. Це, знову ж таки, тренування для управління підрозділу. 

Наприклад, ми у нашій групі проводимо військові ігри. У нас там карта, ми недавно буквально розігрували штурм Жереб’янок. Це якраз там, де ми були, на Запоріжжі. Я, наприклад, командую вогневою підтримкою. Ось це у нас командир загальної нашої зведеної групи. Ось це командир 1-го збору. А там — БПЛАшники. І, використовуючи “Кропиву”, ми пишемо бойові накази й так далі. 

Навчатися варто завжди

Ми, швидше за все, на нашому рівні ніколи не будемо керувати сотнею людей. Але завдяки цьому ми додатково розуміємо війну, ми додатково навчаємося комунікувати, додатково використовуємо якісь тактики. Хай це тільки на екрані, але це все одно є. Тому всі ці закордонні курси, навіть якщо здається, що вони непотрібні, насправді все одно важливі.

Ключове слово — “стандарти”

Ми кажемо про стандарти НАТО. Слово “стандарти” ключове. Наприклад, є така штука, як стандартна операційна процедура підрозділу (СОП). Що це таке? Це кодифікація стандартних дій. Атака відділенням у нас завжди відбуватиметься за однаковим шаблоном. І коли ми зустрічаємо ворога, то не витрачаємо час на ухвалення рішень, бо знаємо, що треба робити. Це СОП. 

Коли в темряві, в диму я знаходжу пораненого, я не думаю, де його турнікет. Я знаю, що він в кишені на правій нозі. Це СОП. Коли мені треба проаналізувати майбутню операцію, я буду використовувати протокол METT-TC (Mission — задача; Enemy — ворожі сили; Terrain — місцевість, погода; Troops — свої сили; Time — час; Civilians — цивільні фактори). Ось це і є про стандарт НАТО. Коли все зведено до чітких, визначених шаблонів.

Фото: Олена Максименко / Новинарня

Стандарт НАТО — це про дуже швидкі рішення. Коли нам не треба адаптуватися, а ми робимо за шаблоном. Звісно, завжди є місце для адаптації. Але коли людина приходить у підрозділ, вона знає, що в ситуації “А” ми робимо такі-то дії, в ситуації “Б” — такі-то. І коли вона вперше в житті опиняється в бою, вона діє швидше, їй не так страшно, а шансів вижити, отримати бойовий досвід і розвиватися як військовий — більше. Натівські штуки — це саме про структурність. Спрощення, але не примітивізм! Це дуже важливо. Наприклад, планування операції — це взагалі непроста штука. Але коли ти знаєш, з яких воно складається камінчиків, тобі робити це простіше.

Бойове завдання ставиться 5-ма основними питаннями: хто, що, де, коли, чому? Я, як піхотинець, знаю: хто, коли, що і навіщо буде робити, на два рівні вище. Я знаю, що робить моє відділення, і знаю, що робить мій взвод. Я можу не володіти картиною по батальйону, але точно знаю, чим займається мій взвод. Навіщо я зараз йду по посадці? Тому що ми будемо, наприклад, укріплювати фланг штурмуючого взводу. Я знаю намір командира, його задум, і все це я дізнався на етапі попереднього бойового наказу. Не за 15 хвилин, а, наприклад, за добу мій командир відділення отримав цю інформацію від командира взводу, той від командира роти.

Читайте також:
Піхотинець Максим Алещенко “Відьмак“: Під час обстрілів довелося сидіти на прикопаному в бліндажі м**калеві — смердів він нестерпно

“Дрон — це ще один вогневий засіб, а не чарівна пігулка”

Я командував групою з розрахунками FPV-дронів, коли це ще не було настільки розповсюджене. Це зараз у нас є РУБАКи (рота ударних безпілотних авіаційних комплексів — “Н”) й інші, а тоді це реально був ексклюзивчик. Зараз, слава Богу, вже не так, і це дуже добре. Але насиченість “Мавіками” у 2022-му у нас була вища.

FPV першими почали використовувати ми, а не москалі. І що зараз маємо? Вони нас випереджають. Номенклатури дронів типу “крило” у них десятки! Під будь-яку задачу. Коли їхня ДРГ виходить перед ними летить ZALA. Себто він настільки розповсюджений, що чуваки, які заходять, щоб убити парочку ТРОшників, можуть його собі дозволити. А скільки наших штурмових груп підтримується хоча б з “Мавіка”?.. Далеко не всі.

Фото: Олена Максименко / Новинарня

Свого часу Бутусов казав, що все можна замінити дронами. Ні! Як і звичайна розвідка, аеророзвідка теж є дуже різною.Мавік” побачить одне, “Матрас” — інше, “Лелека” побачить ще щось. Але, якщо мені треба розвідати шлях підходу по лісу, я можу тільки пройти туди ногами. Або хіба пустити якийсь наземний дрончик. Якщо мені треба розвідати позицію під розрахунок FPV-дрона, під міномет, під снайперський розрахунок, під кулемет — я все одно пройду туди ногами. Є купа завдань, які просто неможливо делегувати на технічні засоби. Війна — це не про одну якусь відповідь. Це завжди комплексні рішення. Під кожну задачу вибирається свій засіб. Іноді цей засіб — робити щось самому.

Люди хочуть знайти магічну пігулку, яка вирішить усі наші питання. Колись це були “Мавіки” зі скидом, зараз це FPV-дрони. Але дрон — це просто ще один вогневий засіб. Він не може замінити, наприклад, міномет — тому що це різні засоби, які виконують різні задачі. Хороший військовий розуміє, де які засоби будуть найефективніші, а де в них немає ніякого сенсу.

Є такі терміни, як об’єднана вогнева підтримка. Щоб ми могли реагувати на ризики максимально адекватно, швидко ухвалюючи рішення. Бо зараз РЕБ зробить наступний крок — і FPV-дрони, можливо, взагалі не будуть використовуватися. Тоді придумають щось інше. 

Чи варто масово збирати вдома дрони? На мою думку, системність завжди перемагає стихійність. Якщо я зараз зберу дрон, він буде дуже низької якості. То який у цьому сенс? Якщо в мене є час збирати вдома дрон, то, швидше за все, у мене був би час прийти в якийсь більш-менш підготовлений цех і зробити цей дрон уже за якоюсь технологічною картою, з перевіркою якості. Я вважаю, що завжди повинна бути система. Бо якщо завтра ентузіазм закінчиться — то що, і дронів не буде? А система, якщо вона налагоджена, працюватиме й завтра, і післязавтра. 

Читайте також:
“Спочатку руки тремтять, а потім з’являється кураж”. Як бізнесмен створив успішний підрозділ БПЛА

“Обирати для служби треба людей, а не підрозділ”

На жаль, ворог вчиться. Їх багато, і хай виживає, умовно, кожний десятий — але коли в них “кожних десятих” буде сто, у них їх буде тисяча. І потім із цієї тисячі вони розвивають доволі таки круту групу. Наприклад, на північному напрямку залишилися реально круті чуваки — бо не-крутих ми вже повбивали. При всіх своїх внутрішніх проблемах, москалі вміють консолідувати і передавати свій досвід.

Десь рік тому я писав про методичку “Штурмовиє дєйствія в городской застройкє і условіях лєсополос”. Там ілюстрації були — як ніби 7-річна дитина малювала. Але ж вони це зробили, вони зібрали цей досвід! А в нас, на жаль, із цим доволі-таки погано. У нас намагаються впровадити аналіз післядій, вивчення, впровадження досвіду, але це все дуже повільно.

Фото: Олена Максименко / Новинарня

Той, хто вирішив іти у військо, має готуватися. Держава повинна тобі видати бронежилет, каску, форму. Вона повинна, але розраховувати на неї не варто — добре спорядження купуєш собі сам. Насправді так було завжди. Якщо прочитати мемуари Кріса Кайла, крутого американського “котика”, то він ходив у бронежилеті, який йому подарував тесть. Тому якщо ви думаєте про мобілізацію, вже зараз можна потрошку скуповуватися, дивитися огляди спорядження. Наприклад, дуже важливо купити собі систему переносу ваги зі спини на ноги. Це я от дуже раджу.

Важливо: вибирайте не підрозділ, а людей. Бо може бути чудова бригада, але ви опинитеся в найгіршій роті. Або навпаки. Тому заздалегідь обдзвонюйте своїх знайомих, хто вже десь служить, і розпитуйте, що в них та як. І хай вам одразу роблять відношення. А ще варто знайти військового юриста, який у разі чомго допоможе все ж таки мобілізуватися туди, куди ти хотів, а не куди тебе “закидають”. Наприклад, є організація “Принцип”, яка займається юридичним супровідом військовослужбовців.

Самий мінімум, якому повинна навчитися й будь-яка цивільна людина, це медицина.

Кожен українець має знати, як накладати турнікет.

Війна докотиться до твого міста, туди може прилетіти ракета, зрештою, тебе може покусати собака. Уміти надавати першу допомогу повинні всі. 

На жаль, у нас немає сегменту довійськової підготовки. Немає навіть якоїсь книжки типу “що мені треба знати, якщо я хочу мобілізуватися”. Але що швидше ви вирішите, чим би хотіли займатися в армії, то краще. Наприклад, щоб бути штурмовиком, треба гарна “фізуха”, добре стріляти, швидко накладати турнікет. Тому в підготовці концентруєтеся на цьому. Ви водій? Учіться максимально швидко поміняти колесо. А якщо ви, наприклад, юрист, то можете бути дуже потрібним як військовий юрист десь у командуванні. Наперед вивчайте документи, які вам можуть знадобитися. Хорошого діловода теж “з руками й ногами” відірвуть.  І так далі. Якщо ви хороший фахівець у своїй справі і знаєте, що робити, вас завжди захочуть узяти в нормальний підрозділ. 

Читайте також:
Як стати “Вовком” і чому візьмуть не всіх: у столиці відкрився рекрутинговий центр батальйону “Вовки Да Вінчі”

“Люди прийшли не служити, а воювати. Але вони не витягують”

Людей треба міняти. Навіть дуже вмотивовані люди вже страшенно втомилися, вони виснажені. Військові не встигають відновлюватися після поранень. За два роки, навіть якщо людина сиділа по шанцях і не отримувала 150 контузій, просто закінчуються сили. Бо коли ти за два роки дружину бачив два тижні, просто втомлюєшся морально.

Навіть якщо служиш на штабі батальйону, то спиш на тих самих полетах, і вже просто відвалюється спина. В тебе не бойова посада, але просто “закінчилася батарейка”. А далі буде гірше. Без нормальної системи рекрутингу, мобілізації, інформаційно-психологічних операцій, направлених на наших людей, все буде дуже погано.  

Вальде Хан

Чи демобілізувався б я зараз, якби була така можливість? Це, мабуть, найскладніше для мене питання. З одного боку, перепочити десь пів року дуже-дуже хочеться. Підлікуватися… У мене багато знайомих, які, якщо їх зараз “дембельнуть”, відпочинуть декілька місяців — і повернуться. Бо піти з війни, яка ще не закінчилися, коли в тебе накопичилися причини для банальної помсти русакам, це насправді важко. Тому якби мені зараз дали такий би вибір, я б, швидше за все, погодився. Без нормального відновлення довго витримати неможливо. І оскільки це відбувається з тисячами людей, то насправді ми дуже багатьох із них через ті самі пів року повернули б у стрій. Просто треба їм дати змогу відновитися. 

Проблема армії в тому, що якщо ти щось вмієш щось робити добре, ти будеш це робити 24 на 7, без вихідних, без перерви на обід. А людський організм такої напруги довго не витримує. От я зараз із вами розмовляю і розминаю собі ногу, бо в мене ноги терпнуть — я їх майже не відчуваю…

Читайте також:
Комроти Роман Кулик: Військові вже настільки втомилися, що будь-які гроші перестали бути стимулом

Проєкт “Strategic Media Support Program” реалізує Львівський медіафорум за
фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.