Євген Дикий
директор Національного антарктичного центру, науковець, громадський діяч, ветеран АТО
…Скажи мені хто твій хейтер, і я скажу, чи добру справу ти робиш.
Першим, хто пробував докопатися до мене як директора Антарктичного центру, був тоді ще не нардеп, а просто найманий інфокілер Дубинський – ага, отой самий чия мама чомусь віднедавна розлюбила швидкість.
Наразі я сподобився уваги “самого” Шарія. Нещасний вигнанець зі свого іспанського “дальока” почав цікавитись буднями українських полярників.
Чому саме зараз – до ворожки ходити не треба.
Країна ввійшла у, можливо, найтяжчий період великої довгої війни, і якийсь час тому почала цю війну програвати в першу чергу через провалену мобілізацію, яку дуже цілеспрямовано зриває ціла мережа російської агентури за допомогою місцевих корисних ідіотів.
Ми разом з Дмитром Лиховієм (наразі капітаном ЗСУ, а тоді ще цивільним редактором “Новинарні“) були, напевно, першими в інфопросторі, хто ще минулого літа почали про це публічно волати.
Тривалий час це звучало як зойки вопіющих у пустелі тотально толерованого ухилянтства, але крапля камінь точить – ми посіяли бодай якісь зерна, змусили бодай когось замислитись. А потім нарешті в інфопросторі залунали голоси напряму з фронту, які – о диво! – казали про те саме.
Майже рік системної роботи купки відчайдухів проти потужної російської мережі – і настрої в суспільстві почали змінюватись.
От уже і бодай вкрай недостатні, але все ж мобілізаційно спрямовані закони, які ще пів року тому називали не інакше як “драконівськими”, проголосовані; тема мобілізації, від якої морозилися спікери як від “токсичної”, стала однією з головних; майже припинилась демонізація та цькування ТЦК.
До перемоги навіть на цьому окремому відтинку інфофронту ще дуже далеко, але принаймні ситуація вже радикально відмінна від минулорічної. Тому агентура й занервувала. Тож те, що мною “зайнявся” особисто Шарій – чудовий знак, який надихає та надає оптимізму.
Але насправді ще більше я потішений іншим – тим, що саме зміг за чималі феесбешні гроші “накопати” ворожий топ-агітатор, щоб “потопити Дикого”.
Виявляється, такий “матьорий чєловєчіщє” не знайшов до чого докопатись, окрім як… харчування полярників на антарктичній станції “Вернадський”.
Ні, не подумайте – мова не про “яйця по 17 грн” (кому цікаво – вони в нас у той самий рік обходилися, якщо не помиляюсь, приблизно по 5,5 грн, і це за чилійськими цінами, помітно вищими за наші, і з доставкою на борт судна). І не про те, що “тиграм у зоопарку м’яса недокладають”, тобто щось кудись не доїхало. Навпаки – Шарія обурило те, що ми нормально годуємо зимівників, і зокрема купуємо їм – о жах! – трохи вина та шоколаду.
Трохи?! Але ж там ідеться про 168 пляшок червоного, 112 пляшок білого та 28 пляшок ігристого! Який жах, це ж тотальний алкоголізм коштом платників податків!!! А від такої кількості солодощів можна на діабет захворіти, та й взагалі, що це за солодке життя посеред полярної ночі?!
Але беремо до уваги, що це закупівля на всю зимівлю, тобто раз на рік. Беремо до рук калькулятор, проводимо нескладні операції й отримуємо:
І це в умовах повної ізоляції від світу, “трохи” не нашого клімату та фізично досить виснажливої монотонної праці. А пів року ще й посеред полярної ночі.
Хтось вважає, що це непристойна розкіш та “обжиралово”? Будь ласка, подавайтесь до нас на конкурс, відпрацюйте зимівлю, і тоді скажете, чи не змінилася ваша думка.
Тож, чесно кажучи, “розслідування” Шарія мене потішило. Якщо є вказівка із рашки (а без такої вказівки наш недешевий блогер-біженець не працює) “терміново мочити мобілізатора Дикого, бо зриває таку успішну ІПСО”, “важковаговик” включається в роботу. І все, що йому вдається “нарити” – це два келихи вина та кілька грамів шоколаду. І то не зжертих на ничку жирним кабаном Диким, а навпаки, чесно згодованих учасникам експедиції на “Вернадському” – бінго! Ми дійсно круто працюємо, з чим і вітаю всю команду Антарктичного центру!
На цьому можна було б поки і завершити, потираючи руки та з цікавістю очікуючи, хто ще зараз “вскриється” в теплій компанії з Шарієм. Реєстр ворожої інфоагентури під час війни не зайвий.
Але, як-то кажуть, щоб двічі не вставати, варто принагідно розставити пару крапок над “і” та упередити деякі дискусії, базовані на некомпетентності.
Пояснюю авторам заїждженої пісеньки “Замість полярних експедицій всі ці кошти треба пустити на дрони! Ми тут на фронт донатимо, а вони на криголамах катаються та пінгвінів рахують!”. Завжди попередньо варто вивчити матчастину.
Матчастина наступна: бюджет Україні в час великої війни складається з двох дуже різних частин, принципово різного походження.
Все, без винятку, до останньої копійки, що ми збираємо всередині країни – всі наші податки, збори, акцизи тощо – все з’їдає війна, і саме з них ми утримуємо нашу армію. А вся гуманітарна сфера, так само до копійки без винятку, включно із зарплатами держслужбовців, вчителів, лікарів та полярників, всіма витратами на науку, освіту, медицину – це все не наші кошти, а допомога союзників, тобто гроші західних платників податків.
І – увага! – ці західні кошти категорично заборонено використовувати на воєнні потреби. Тобто їх не можна пустити ні на дрони, ні на доплати бійцям, ні навіть на копання фортифікацій. Ця заборона така ж фундаментальна, як вимога союзників не бити їхньою зброєю по рашці. Нам може це не подобатись, але це – умова, за якої ці кошти нам надаються.
Пінгвіни на українській станції “Академік Вернадський” в Антарктиді. Фото: НАНЦ
Насправді ми все одно частину цих коштів пускаємо, куди треба, але лише “вторинно”: коли з цих “гуманітарних” та категорично “мирних” західних грошей отримують зарплатню вчителі, держслужбовці, лікарі та полярники – з їхніх зарплат одразу автоматично вираховуються податки та військовий збір, і вже ці кошти вважаються “зібраними в Україні”, тож одразу відправляються у військову частину бюджету. Але направити їх туди можна лише так, через зарплатню працівників невійськової сфери, а не просто взяти та перерозподілити на дрони замість освіти чи науки.
Тобто в контексті нашої справи станція “Вернадський” та криголам “Ноосфера”, звісно ж, конкурують з іншими потенційними видатками, адже бюджет не безмежний – але аж ніяк не з видатками на оборону та безпеку.
Замість Антарктичної програми кошти потенційно можна спрямувати на зйомку серіалів, утримання тих самих цирків, які нещодавно отримали “броню”, та на інші подібні витрати – але ніяк не на дрони чи інші потреби бійців.
Кожен із нас має право на власну думку про те, що важливіше – наука, і зокрема Антарктида, серіали чи цирки.
Можна було б, наприклад, направити кошти на зарплати вчителям. Це звучить ніби шляхетно, але є нюанс: якби Україна повністю обнулила всю Антарктичну програму, закрила станцію, продала криголам, просто взяла б та викинула всі здобутки й досягнення за три десятиліття і пустила вивільнені кошти на школи – кожен вчитель отримав би лише по 3 (три) додаткові долари на місяць.
Таким чином, дискусія “пінгвіни чи дрони” свідчить лише про те, що “дискутант” говорить про те, в чому не спромігся бодай мінімально розібратися.
Не раз доводилося чути, що нам взагалі не потрібна наука як явище, мовляв, “не вона визначає добробут країни”. Це твердження абсолютних невігласів, не знайомих ні з історією, ні з економікою. Але це твердження настільки часто можна почути від недолугих жертв радянської недоосвіти, що, певно, колись доведеться витратити час та розібрати його детально.
А наразі продовжуємо займатись кожен своєю справою: полярники – нести зимову вахту на “Вернадському”, автор цього тексту – забезпечувати їх шоколадками та іншими смаколиками, а у вільний від роботи час – нести персональну вахту на інформаційному фронті великої війни, зокрема боротися з російською антимобілізаторською кампанією. А всякі дубинські, шарії та “прімкнувшиє к нім” – накидати вигадане лайно на інтернет-вентилятор.
А ще, звісно ж, продовжуємо донатити на потреби тих, завдяки кому я можу це писати, а ви – це читати.
Підтримуємо збори, зокрема ті, які регулярно проводить колектив нашого Антарктичного центру для потреб тих полярників, котрі зараз замість “Вернадського” – в окопах. Їх у лавах ЗСУ зараз майже вдвічі більше, аніж зимує в Антарктиді, тож потреби виникають постійно.
І буде нам таки колись Перемога. На всіх фронтах, від України до Антарктиди.
“Антарктида за фунт”: 10 фактів про станцію “Академік Вернадський”, якій виповнилося 25 років
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
