Бронювання від мобілізації “критично важливих” підприємств: як це відбувається і що слід виправляти

Дмитро Лиховій
військовослужбовець ЗСУ, а також журналіст, засновник “Новинарні” і голова ГО

(FB)

Вписую в “реєстр срачів” черговий: 23.12 – футболісти ФК “Оболонь” заброньовані від мобілізації, бо це “критично важливе” для економіки підприємство.

І вважаю за доцільне довести до вас наступні пояснення (бачте, я на службі вже вмію говорити канцеляризмами!)))), бо це не така проста тема, як може здатися на перший погляд. Вмощуйтеся зручненько і читайте уважненько, бо це справді важливий фейсбучний лонгрід.

Спойлер: справа не в футболістах, а в потворній системі бронювання від мобілізації, як воно зараз є загалом.

Почну здалеку. Коли я за повісткою в жовтні прийшов у ТЦК, а далі з “карткою обстеження та медичного огляду” – у поліклініку на ВЛК, я здивувався, скільки там у чергах тусить людей – тих, що, як мені здалося, теж мобілізуються.

Цей натовп дуже дисонував із зізнаннями працівників ТЦК (а я, звісно, поговорив із ними на тему мобілізації, щоб бути в курсах). “Воєнкоми” скаржилися, що зараз за повістками до ТЦК приходять лічені одиниці. Тупо ховаються, не беруть, уникають у різні способи, живуть не за місцем реєстрації тощо.

Це зовсім не те, що було, наприклад, у 2014-му: рознеси по поштових скриньках тисячу повісток на район Києва – і кілька десятків військовозобов’язаних із потрібними ВОСами точно прийде, план буде. Зараз, як я розумію, план мобілізації не виконується від слова “зовсім”.

Хто ж ці натовпи жвавих, впевнених у собі чоловіків у чергах на ВЛК? Це ті, хто НЕ збирається мобілізуватись. Різні пільговики, батьки трьох неповнолітніх дітей, опікуни родичів з інвалідністю. А насамперед – заброньовані.

Тут ми підходимо до головного. Скільки, кого і як у нас бронюються зараз, в умовах загальної, здавалося б, мобілізації, та як до цього ставитись.

Таких – дуже багато. Це і вчителі та викладачі, і працівники фермерських господарств, і працівники багатьох підприємств, і спортсмени (ясне діло, футболісти всіх професійних клубів, не лише “Оболоні”, і не лише гравці, і не лише футбольних клубів), і артисти, і, і.

Як кажуть знаючі люди, крім очевидно логічних комунальних підприємств, перевізників, хлібозаводів та ін., у переліках є й працівники АТБ, лако-фарбових заводів, ПрАТ, які роблять скандинавські хлібці, школи велоспорту, симфонічні оркестри, танцювальні ансамблі, лялькові театри.

Ключовий показник, за яким бронюють їхніх співробітників, – визнання такого підприємства “критично важливим”. Це, як ми вже розуміємо з оприлюдненого кейсу ФК “Оболонь”, дуже спірне визначення.

Бронюють не всіх їхніх працівників, а до 50% від кількості військовозобовʼязаних.

У наших реаліях, ясна річ, трапляються перекоси. За грубі гроші до цих списків часто потрапляють зовсім ліві люди. Тоді як реальні фермери бідкаються, що фізично нема кому орати й косити, бо навколо “вигребли всіх” роботяг. І ще гірше, як каже Тарас Чмут, що з тієї самої причини гальмує виробництво на оборонних підприємствах.

Наразі такий “критичний” статус дається на 1 рік із потребою продовжувати його. Всілякі бізнес-асоціації частково обурюються, чому так мало, хочуть збільшити частку заброньованих, термін бронювання і так далі.

Визначальний етап формування списків на бронь “критично важливих” підприємств та затвердження таких працівників – Міністерство економіки. Є ще інші органи державної влади і місцевого самоврядування, які подають пропозиції. Генштаб – як проміжна ланка.

Для розуміння нюансу (про ті самі черги в ТЦК і ВЛК): щоб бути заброньованим, потрібно бути військовозобов’язаним і стояти на обліку у військкоматі. Для цього туди слід прийти з довідкою із підприємства, засвідчитись на обліку, пройти обстеження. Тому так.

Бронювання – це саме по собі не порушення вимог законодавства щодо загального військового обов’язку. Це лише відстрочка його ймовірного втілення – призову. Здається, але тут я не впевнений, зараз ця відстрочка з бронюванням дається на 6 місяців, далі її потрібно продовжувати – за умови, що підприємство/установа збереже визначення “критичності”.

І тут ми підходимо до головного висновку. Навіть до двох головних.

1. В умовах, коли сотні тисяч мобілізованих зразка 2022 року тупо кінчаються і справедливо нарікають і ниють, що вони віддуваються за всіх решту в тилу, що так не має бути, що вони потребують заміни й демобілізації, така роздута спотворена система бронювання тиловиків не є справедливою (хоча, можливо, зовнішні ознаки законності в ній здебільшого дотримані).

Не має бути так, що хтось хитросракий у тилу, військовозобов’язаний шофер, продавець чи баскетбольний функціонер – за гроші чи безплатно – отримує бронь від мобілізації за сприяння свого директора і на розсуд якогось чиновника. Тоді як такий самий водій, менеджер, журналіст чи футболіст, який не ухилився і не втік, а пішов до війська добровольцем або просто за повісткою, мусить тягнути цю воєнну лямку невизначену кількість років.

Ні, друзі, цю диспропорцію потрібно виправляти. Закон має бути один для всіх, і він має бути справедливим. Якщо ми справді хочемо перемогти чи принаймні не програти, квота на бронювання має бути скорочена й виправлена, лазівки – усунуті. Бронювання для військовозобов’язаних чоловіків і жінок на де-факто НЕкритично важливих підприємствах і установах має бути скасоване.

Уточню: наразі, за нормативкою, із семи можливих критеріїв для визначення критичності підприємству/ організації достатньо відповідати трьом чи навіть двом критеріям. Щоб отримати критичну ознаку де-юре. І цим користаються, не будучи такими де-факто.

Але, наприклад, просто справна сплата податків – як на мою скромну думку, не той маркер, за яким працівників можна відмазувати від призову. Це в інтересах бізнесу, але не в інтересах країни й оборони.

Критерії визначення “критичності” мають бути а) чіткими і прозорими; б) їх слід змінити й скоротити, наблизивши до реальної потреби воєнного стану та воєнної економіки – особливо з наближенням ще важчих часів.

Про це слід говорити вголос, і про це мають говорити притомні та незаангажовані люди (а не безуглі).

2. Нинішня система бронювання є, м’яко кажучи, дуже корупціогенною. Я більш ніж упевнений, що якщо копнути ті поіменні списки, які подаються від Мінекономіки, органів місцевого самоврядування, інших держорганів і далі, можна знайти кінці нових квартир, маєтків, люкс-авто відповідальних осіб. Але це вже питання до наших новостворених антикорупційних органів. Ну, і до активістів-антикорупціонерів (якщо вони самі не похапали собі бронь як “критично важливі” ГОшки – а є й такі, ми це знаємо).

Словом, знову все впирається в пресловуту “політичну волю”, якої немає, і безпекову й фінансову зацікавленість тих, хто в тилу і в керівництві – на противагу тим, хто на фронті й на низових посадах в армії.

Декому у владі дуже вигідно залишати (і розширювати) таку потворну систему бронювання від служби в армії, як вона є зараз. Байдуже, що це зовсім не відповідає ані вимогам щодо підтримання обороноздатності, ані міркуванням справедливості, ані – дуже часто – законності.

При цьому такий підхід більш ніж влаштовує сотні тисяч військовозобов’язаних у тилу, які отримують ще один (здебільшого формально законний) спосіб відкосити від призову – отримавши бронь і засвідчившись на обліку в ТЦК.

Суспільний запит на “непризов”, на жаль, і тут переважає запит на посилення оборони та запит на справедливість. Усвідомлюйте і виправляймо це.

Читайте також:
Міністерство оборони і бізнес готують нові зміни до умов бронювання працівників