автор: Максим Плешко
Центр білоруських комунікацій
Спілкуючись із білоруськими журналістами на телебаченні, радіо та в пресі, часто доводиться чути запитання, від якого віє страхом і недовірою: “А що як після війни Україна домовиться з Лукашенком про безпеку і погодиться на існування його режиму?..”
А ми, мовляв, білоруські вигнанці, так і залишимося розпорошені по еміграції без жодної можливості повернутися на батьківщину.
Розберімось із питанням: чи може Україна погодитися на існування режиму Лукашенка після війни?
Почнемо з того, що, крім України, у демократичній Білорусі зацікавлені Польща, країни Балтії й колективний Захід на чолі із США. Проте відкриття вікна можливостей для усунення режиму білоруси пов’язують саме з Україною.
І логіка в цьому є. Бо Захід 30 років робить заклики, накладає санкції, підтримує грантами білорусів в еміграції. А результату – нема. Лукашенко й надалі впадає в цілковиту залежність від Путіна, бетонує свій режим і розчиняє Білорусь у союзній з Росією державі.
З Україною ситуація інша. Розрахунок білорусів зводиться до того, що поразка РФ викличе смуту на болотах і боротьбу за владу.
За такої ситуації політична, фінансова і силова підтримка Лукашенка з боку Кремля буде обмежена або просто неможлива. А Лукашенківський режим без російської підтримки не втримається.
Білоруська політична опозиція розраховує, що в ослабленому положенні під тиском світової спільноти вусатий узурпатор буде змушений піти на транзит влади.
Натомість білоруські добровольці в Україні у транзит не вірять. “Лука буде триматися до останнього”, – переконані вони. І розраховують, що у разі програшу Росії самі зможуть зайти в Білорусь та спільно з народом скинути диктатора.
Білоруські опозиціонери: президентка Білорусі в екзилі Світлана Тихановська (по центру) та члени її команди Валерій Ковалевський і Аліна Коушик у Вашингтоні
Окресливши наявний стан речей, повернемося до питання: чи може погодитися Україна на збереження режиму Лукашенка?
На мою думку, станеться з точністю до навпаки: Україна має зайняти активну позицію у розв’язанні білоруського питання.
І тут є три причини: емоційна, політична і геополітична.
Політична причина полягає в тому, що Україна чітко тримає спільну лінію з ЄС і США щодо Білорусі. Київ не визнає Лукашенка президентом, не визнає вибори-2020, засуджує жорстоке придушення протестів й репресії проти власного народу.
Київ визнає Лукашенка й білоруський режим співагресором. Зруйнований, але нескорений Ірпінь, знищені Бородянка, Гостомель, розстріляна Буча, напівоточення Києва й Чернігова, 721 ракета з території Білорусі… Це лише короткий опис того зла, яке прийшло в Україну за посередництва Лукашенка.
Той з білорусів, хто думає, що це можна пробачити й далі торгувати з Лукою, просто не розуміє того жаху і болю, що ми пережили в Україні. Це і про мешканців міст, які втратили близьких і житло. Це і про військових, розвідників, політиків – бо і вони живуть під Києвом або в столиці. Бо і вони так само втратили рідних й побратимів під час оборони Києва.
Емоційна причина полягає в тому, що українці Лукашенку не пробачать.
96% українців негативно ставляться до Лукашенка. Жоден з українських політиків не ризикне говорити про якісь домовленості з ним.
Зустріч Олександра Лукашенка і Володимира Путіна в Костянтинівському палаці. Санкт-Петербург, 23 липня 2023 року. Фото: БЕЛТА
Виступаючи в Королівському замку Варшави у квітні 2023 року, президент Володимир Зеленський сказав, що “…свобода обов’язково прийде в Білорусь”. Тим самим він вселив надію в серця мільйонів білорусів.
Ця теза звучить в унісон зі словами президента США Джо Байдена, що “…білоруський народ продовжує змагатися за свою демократію” сказані тижнем раніше там же у Варшаві.
“Сполучені Штати виступають за демократичну, незалежну та суверенну Білорусь понад 30 років. Ця відданість залишається непохитною” — заявив з нагоди Дня незалежності Білорусі Держсекретар США Ентоні Блінкен.
А в інтерв’ю італійським ЗМІ під час офіційного візиту до Італії Зеленський вкотре підтвердив свою політичну позицію про те, що “Білорусь – це не Росія”.
Нещодавно під час зустрічі лідерів Європи-учасників Joint Expeditionary Force президент України окреслив геополітичний пояс безпеки у регіоні: “від Скандинавії через Мінськ і Київ до Південного Кавказу”. Така вісь держав є історичною й логічною. Це – база геополітичної науки.
Балто-Чорноморська вісь та країни за приналежністю. Фото: Wikipedia
Ми будемо сильні між Сходом і Заходом тільки тоді, коли будемо об’єднані з Півночі на Південь. Такою є природа Балто-Чорноморського простору.
Сьогодні Росія розсікає цей простір завдяки фактичному поглинанню Білорусі. Війна в Україні, погрози Балтії, вихід на Калінінград, міграційні кризи для Польщі… Це – виразні наслідки контролю Росії над Білоруссю.
Слід чітко зафіксувати базову геополітичну аксіому: безпека у Східній Європі можлива лише за умови вільної, демократичної та прогнозованої Білорусі.
І для України це питання стоїть найбільш гостро. Бо ми маємо другий за довжиною кордон із цією державою – 1084 кілометри. Від Львівської аж до Чернігівської області – це практично вся північ України.
Кулеметний розрахунок білоруського Полку ім. Кастуся Калиновського під Бахмутом
Збереження режиму Лукашенка й кремлівського контролю над Білоруссю залишає Україну в російському напівоточенні.
Національним інтересом України є утвердження білоруської політичної нації, яка має стати господарем у власній державі – Республіці Білорусь.
Читайте також:
У Києві “псевдопатріоти” змусили розібрати меморіал на честь білорусів, які загинули за Україну
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
