автор: Дарина Коптило
фото з особистого архіву
В Україні за останні майже 10 років про ПТСР не чув і не знає хіба лінивий. Але часто ці знання на рівні “ми всє умрьом!”. Хочу розповісти про наш із чоловіком шлях боротьби з посттравматичним стресовим розладом і, можливо, підказати щось тим, хто лише на його початку.
— Даша, я боюсь, що він буде мене бити, — поділилась якось знайома, яка чекала чоловіка у відпустку з фронту (тоді це ще називали АТО/ООС).
— А раніше він тебе бив?
— Ні, ніколи.
— То чому ти думаєш, що битиме зараз?
— Та ж пишуть, що у всіх військових ПТСР і вони агресивні стають…
Мене дуже засмутила ця розмова — якоюсь фатальністю суспільної думки і руйнівним страхом перед коханою, рідною людиною.
Звісно, ми тоді поговорили, і та жінка перестала боятися, зрозуміла, на що треба звертати увагу, як за потреби допомогти своєму чоловікові й де взяти ресурс і сили для себе. Ці поради можуть стати в пригоді й іншим.
Темою ПТСР я зацікавилася у 2015 році, коли чекала чоловіка з війни. Планувалася масова демобілізація за рік, і в інфопросторі піднімалася ця тема, яка в мені нагнітала страх. Питання, на які на той час майже ніхто не давав відповідей, лякали:
Я почала шукати будь-яку доступну інформацію. Тоді здебільшого це були американські й канадські джерела, зараз уже наші українські психологи мають колосальні знання і досвід. Я читала все, що могла знайти. Пізніше стала звертатися по консультації до психологів і капеланів.
І зрозуміла, що маю надію. Що наше життя, шлюб, майбутнє можуть бути щасливими і після війни.
Читайте також:
На тлі погіршення ставлення: УВФ презентував рекомендації “Як писати про ветеранів”
Перша хороша новина: ПТСР буває не у всіх, хто побував в зоні бойових дій.
ПТСР — це посттравматичний стресовий розлад, який є одним із варіантів ускладненого переживання травматичного досвіду.
Те, що людина потрапила до зони бойових дій, не означає, що вона гарантовано отримає ПТСР.
І, навпаки – ПТСР може отримати людина, яка ніколи не була в зоні війни, але стала жертвою природної катастрофи, зґвалтування, свідком автомобільної аварії, теракту чи вбивства. Тобто цивільні жертви війни мають високі шанси отримати травмування та ПТСР. Важливо: можуть, але не обов’язково отримають.
На це впливають три види факторів, про які буде нижче.
Стан, у якому можуть перебувати військові, які беруть участь у боях, називається не ПТСР, а бойовим стресом.
Бойовий стрес — різновид травматичного стресу або гострої реакції на стрес. Це особливий режим роботи організму в умовах, коли є загроза життю на полі бою. Деякі функції нашого тіла і психіки працюють посилено, а деякі, навпаки, пригнічуються.
Це природна реакція на стресову, небезпечну ситуацію, коли людина зустрічається з болем, смертю, кровопролиттям і має потребу вижити.
Коли є страх загинути в будь-який момент.
Коли чує гучні вибухи.
Коли бачить поранених і загиблих друзів.
Читайте також:
Війна за ветерана. Як суспільство й держава борються за психологічну адаптацію учасників АТО
Було б ненормальним, якби людину це не зачепило. До того ж ситуація небезпеки в бою запускає в організмі цілу низку гормональних реакцій, прискорюється дихання, змінюється сприйняття часу.
Людина починає діяти на рівні рефлексів, мозок переключається в інший, більш “тваринний” режим. Підвищений рівень гормону норадреналіну робить цю картинку яскравою. Змінюється сприйняття реальності і часу.
Якісь картинки бачаться чіткіше, якісь розмиваються, час то біжить, то зупиняється. Це нагадує нарізку найстрашніших кадрів з фільму жахів, без титрів “кінець”.
Ці “картинки” можуть приходити пізніше знову й знову у вигляді флешбеків. Саме з цим “застряганням” у пам’яті спогадів і працюють потім спеціалісти, щоб допомогти відновитися після травми.
Нам важливо зрозуміти й запам’ятати, що такий стан бойового стресу нормальний, а точніше – це нормальна реакція на ненормальну ситуацію.
Спеціалісти кажуть, що бойовий стрес триває до двох діб, після цього відбувається опрацювання в природній спосіб.
Але складність полягає в тому, що в умовах війни стресові ситуації небезпеки постійно повторюються.
До багатьох із них вдається адаптуватися, призвичаїтися й навчитися в них виживати. Тому звичайні класифікації тут не працюють. Бо “пост”-стресовий час не настає. Стресові реакції переходять у хронічний стан.
Американська психіатрична асоціація класифікує стани (розлади) за часовим перебігом так:
Нам важливо знати, що кожна стадія не обов’язково переходить в іншу. Психіка людини пластична, і, переживши гострий стрес, ми можемо подолати його наслідки та відновити нормальний стан, а симптоми травми будуть поступово згасати.
Дарина Коптило з чоловіком і дітьми
На те, чи сформується в людини ПТСР та як вона впорається з травмою, впливають три види факторів:
Від цих чинників залежить, чи будуть симптоми травми поступово згасати й можна буде сказати, що людина адаптувалася, чи навпаки, симптоми лише погіршуватимуться і поглиблюватимуться.
Розлади, пов’язані з травмою, можуть переростати в залежності, втрату соціальних зв’язків, руйнування життя, а в деяких дуже важких випадках — доводити до самогубства. Є фактори, які роблять переживання травми важчим – контузії, фізичні ушкодження тощо.
Читайте також:
“Коли болить душа — треба йти до психолога”: ветеран Гудименко ініціював “гарячу лінію” 5522
За 9 років війни в підрозділі мого чоловіка сталися кілька самогубств.
Так, це дуже страшно і складно, але, водночас, хочу дати вам надію. Наслідки бойового стресу можна успішно подолати. Для цього треба знати ворога в обличчя й розуміти, що відбувається.
Звісно, краще запобігати проблемі, а не доводити її до кризового стану.
І перше, на що хочу звернути увагу — це підготовленість і вмотивованість військового (військової). У стані бойового стресу починають працювати поведінкові реакції, доведені до автоматизму, оскільки мозок переходить у так званий “режим відключки” і контроль над тілом бере на себе середній мозок. Тіло робить те, що може робити автоматично, “бездумно”.
Так, на жаль, поки що це — наша слабка ланка. В Україні досі нерозвинена на достатньому рівні система підготовки бійців, усе відбувається доволі хаотично. Про психологічну підготовку взагалі не йдеться. Але я пишу про це, бо вірю в правильність такого підходу і хочу, щоб у майбутньому наших військових готували не лише користуватися зброєю, а й психологічно. Це буде зменшувати кількість травм.
Розповім трохи про власний досвід. Мій чоловік отримав дуже сильне травмування на Майдані, під час розстрілу Небесної сотні. Він не був готовий до того, що поруч із ним вбиватимуть людей, і що він теж опиниться у небезпеці. Ось тоді, в кінці лютого 2014 року, в нього з’явився особливий погляд, щось таке пронизливе в очах.
На початку березня друзі потурбувалися про відпочинок на Закарпатті для нас. Там ми гуляли в лісі, їли смачну їжу, розмовляли, міркували. Жили в такому темпі, як було комфортно. І чоловікові стало краще. Погляд почав змінюватися.
Потім, навіть після Іловайського оточення та полону, в нього більше не було такого погляду і стану.
І ми зробили висновок, що це завдяки його готовності, добровільності та вмотивованості, а також тому досвіду, який він пережив на Майдані.
Мирослав, чоловік Дарини Коптило
Коли військовий потрапляє із зони бойових дій у тил — не в коротку відпустку, а на тривалий час (наприклад, демобілізується), — його психіка не може одразу переключитися у “мирний” режим. Потрібен час для поступової адаптації. І цей час у всіх різний, але може займати приблизно від 1 до 6 місяців.
Цей період дуже важливий і вирішальний. Те, як військового зустріли родина та друзі, а також суспільство в цілому — в особі працівників соцзахисту, продавців, лікарів, з якими військовий стикається в цей період, — буде впливати на його стан.
В моєму ідеальному світі родина, друзі і суспільство в цілому проявляють любов, терпіння, розуміння і підтримку до військових.
Вони не ставлять дурнуватих питань на кшталт:
Не кажуть військовому, що нікуди його не посилали.
З повагою ставляться у транспорті, навіть якщо він погано пахне.
Розуміють, чому людині важко їздити громадським транспортом, зокрема, метро.
Чому людина здригається від гучних звуків, чому стаються напади гніву або дратівливість.
Не відфутболюють за різними бюрократичними папірцями, а підтримують і допомагають в оформленні документів.
Не ставлять діагнозів і не дають порад на зразок: “тобі треба лікуватися”.
Так, я в курсі, що світ неідеальний. Але ми маємо зрозуміти, що власними руками поглиблюємо бойову травму військових, а потім самі ж жахаємося, відвертаємося від людей, які врятували нам життя і країну.
Щоб адаптуватися до мирного, тилового життя, потрібен час. У зоні бойових дій мозок не мав часу обробити всю ту інформацію, яка потрапляла в пам’ять. І, щоб зробити цю важливу роботу, людині потрібна тиша, можливість побути наодинці. Або, коли вона буде готова, поговорити з кимось, поділитися. Людина має прожити і усвідомити свій досвід.
Читайте також:
Які запитання не можна ставити військовим: психотерапевт Марія Стецюк – про те, як суспільству взаємодіяти з воїнами та їхніми рідними
Одразу після повернення у мого чоловіка був головний біль. Він не хотів приймати ніяких ліків. І я запропонувала йому м’ятний чай (науково доведено його користь для нервової ситеми). У нас приватний будинок, і влітку росте свіжа м’ята.
Чоловік тої м’яти ніколи не любив. А тут вона стала улюбленим чаєм. Мирослав тримав чашку, сидів на веранді, споглядав дерева, читав улюблені книги. Це заспокоювало його, він нормально засинав, біль минав.
Один із його друзів з підрозділу сказав, що тут була важлива не м’ята, а моя турбота. Можливо. Очевидно, для цього чоловіка це також було важливо, якщо він так це сприйняв.
Бо як би це патріархально не звучало, для чоловіків має значення турбота жінки. Вони сприймають дім як тил, затишне місце, де можна розслабитися та відпочити.
Родина Дарини
Спеціалісти наголошують на важливості проговорювати важкі спогади.
Але багато учасників бойових дій не хочуть говорити про війну.
Що більше людина травмована, то сильніше вона уникатиме таких розмов. Проте спроби сховати важкі спогади глибше тільки підсилюють їх. У кінцевому підсумку це може закінчитися ПТСР. Слід примиритися з власною пам’яттю, інакше вона буде “кричати” симптомами, які я перелічу нижче.
Але водночас родині та друзям не варто наполягати, силою змушувати ветерана виговоритися, “довбати мозок”. Ефект буде зворотнім — людина ще більше закриється.
Коли Мирослав демобілізувався, я спробувала обговорити це з ним. Пояснила свою тривогу за нього, сказала, що не треба берегти мої нерви, я готова слухати.
У нас достатньо близькі стосунки, є довіра. Тому він зміг прямо мені сказати, що не зможе та не хоче деякі спогади ділити зі мною, бо я не була там та не зрозумію. Принаймні не зараз.
Я не тиснула, прийняла, як є. Сказала, що готова його вислухати, коли він цього захоче. Це зняло напругу, чоловік розслабився, бо зрозумів, що його ніхто не буде силувати.
Натомість я підтримувала його бажання зустрічатися та спілкуватися з побратимами. Ось де вони могли поговорити та зрозуміти одне одного. Так, це не групова психотерапія, але важливий крок до проживання, переусвідомлення того, що з ними відбулося.
Пройшов час, і мій чоловік сам почав говорити зі мною або іншими цивільними людьми про свої спогади війни.
Він не звертався за допомогою до психологів, але спілкувався з ними. І
один психолог дав йому рекомендацію — писати.
Щоденик або дописи у фейсбуці, якщо готовий виставити свої думки публічно. Ця рекомендація дуже допомогла і допомагає досі.
Я намагалася зрозуміти, чи є в мого чоловіка прояви гострого розладу? Що я можу зробити для того, щоб покращити його стан? Як підтримати його?
Поставити діагноз ПТСР може тільки психіатр або лікар-психолог. Але є симптоми, на які ми можемо орієнтуватися, щоб зрозуміти, чи потрібно йти до фахівця.
Ви можете підозрювати у близької людини чи в себе ПТСР, якщо спостерігаєте:
1. Симптоми вторгнення (викривлення, інтрузії) (≥ 1 з наступних):
2. Симптоми уникнення (≥ 1 з наступних):
3. Негативні впливи на пізнавальну здатність та настрій (≥ 2 з наступного):
4. Змінена збудженість та реактивність (≥ 2 з наступного):
В однієї моєї подруги чоловік замкнувся в собі, з ним неможливо стало спілкуватися. Він “пішов у себе”, хоча продовжував ходити на роботу, але це було скоріше механічне функціонування.
В іншої — чоловік мав контузію і поранення, і в сукупності з ПТСР це вилилося в агресію проти самого себе, прояви суїцидальної поведінки. Він став руйнувати те, що любить, що йому найбільш дороге, погрожувати дружині, яку ніколи пальцем не зачепив.
Читайте також:
“Навіщо ти йдеш, якщо в тебе є я?!” Як пояснити дитині, чому тато або мама на війні: поради психолога
У такій ситуації людина стає небезпечною для своєї сім’ї та для інших людей. Тому перше, що потрібно зробити близьким, якщо з’явилися подібні агресивні прояви — подбати про власну безпеку й безпеку дітей. Якщо йдеться про дружину, яка спостерігає такі симптоми в чоловіка – за можливості переїдьте жити в інше місце.
При цьому важливо сформулювати в першу чергу для себе і дітей, що ви втікаєте не від тата, а від його хвороби. Що ви все одно його любите і хочете, щоб він одужав. Тобто навіть у такій складній ситуації не відторгати людину, а виявляти повагу до неї.
Ще раз наголошу: важливо розуміти, що діагноз “ПТСР” встановлюють тоді, коли є сукупність симптомів. Якщо у людини болить голова або вона погано спить, це ще не означає, що в неї ПТСР. Саме тому при підозрі на діагноз обов’язково варто звернутися до психіатра.
Також важливо відрізняти ПТСР та черепно-мозкові травми, контузії, які мають багато схожих симптомів, але зовсім інші причини. Тому дуже важливим є ретельне обстеження. Трапляються випадки, коли накладаються психологічна травма та фізична.
Дарина з чоловіком Мирославом
Психолог Тетяна Сіренко каже, що ключова роль у лікуванні ПТСР належить психотерапії. Думка, що “треба прокапатись” або попити таблетки “і все пройде” — помилкова.
Так, інколи ліки потрібні, тоді їх має право виписати лише психіатр, психотерапевт з медичною освітою або невропатолог. Препарати призначають, щоб зменшити прояви симптомів, полегшити стан людини — так само як при зубному болю дають знеболювальне. Але воно не лікує зуб, адже це може зробити лише стоматолог.
Також можуть призначати ліки, коли до травми приєднується депресивний стан, висока тривожність тощо, коли у людини була контузія.
Але основне лікування ПТСР – все ж психотерапія, групова або індивідуальна. Психотерапевт допомагає прожити болючий травматичний досвід, з минулого повернутися в реальність, навести лад у пам’яті та роботі мозку, адаптуватися до нового життя з новим досвідом.
Якщо говорити про позитивний сценарій одужання після ПТСР та й відновлення після бойового стресу загалом — військовий може зробити прожитий досвід своїм ресурсом, з мінуса зробити плюс.
Росіяни намагаються нас знищити фізично і психічно, але ми маємо шанси і надію, проживши й усвідомивши свій болючий досвід, жити далі новим життям. Бо його наші воїни і виборюють, і вони у першу чергу варті підтримки і поваги.
Дякую за допомогу в підготовці цієї статті психологам Тетяні Сіренко та Анастасії Сальниковій, моєму чоловікові Мирославу та моїм неймовірним подругам – дружинам військових, за їхні історії.
Читайте також:
День ментального здоров’я: куди звернутися для отримання безкоштовної психологічної підтримки
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
