автор: Марина Ткачук
фото з відкритих джерел та надані героєм матеріалу
Ігор Мазур на прізвисько “Тополя” належить до тієї унікальної когорти українців, для яких війна з Росією триває не півтора роки й навіть не дев’ять. Можна сказати, Ігор воював із росіянами, коли навіть для патріотичних українців це ще зовсім не було “мейнстрімом”. “Так виходить, що я на війні більшу половину свого життя”, – зауважує легендарний унсовець і сам трохи дивується власній статистиці: зараз йому 50 років, і вже 30 із них Ігор носить позивний “Тополя” та мочить мсклів на різних фронтах, починаючи з Абхазії. Це вже четверта війна для нього, і на ній Мазур – офіцер Збройних сил України, командир роти в київській бригаді ТрО.
У 90-х роках Тополя з побратимами з УНСО пройшов війни в Придністров’ї та на Кавказі – в Грузії та Чечні. За участь в абхазькій війні проти Росії 27 унсовців з експедиційного корпусу “Арго” були відзначені однією з найвищих державних нагород Грузії – орденом Вахтанга Горгасалі, і Мазур серед них. А за книжкою спогадів сотника УНСО Устима “Як козаки Кавказ воювали” курсанти Національного університету оборони тривалий час вивчали принципи ведення вуличних боїв.
У лавах УНСО Тополя ще з середини 90-х боронив самостійну українську церкву. Брав активну участь в акції “Україна без Кучми”. У справі про заворушення на Банковій 9 березня 2001 року разом із 15 іншими активістами-унсовцями надовго опинився в тюрмі. Свої три роки ув’язнення за громадський спротив Ігор відсидів “від дзвінка до дзвінка”, рішенням ПАРЄ був визнаний політв’язнем, а президент Ющенко вручив йому орден “За мужність” ІІІ ступеня. При цьому Тополя завжди казатиме, що ні про що не шкодує. “Бо права не дають – їх беруть”.
У кінці 90-х, коли відбувалися запеклі футбольні битви (на стадіонах та поза ним) між українцями та росіянами, Тополя створив фан-клуб нашої збірної “Національні бригади”. “А тепер тисячі з цих футбольних ультрасів воюють проти окупантів на фронті, більше сотні загинуло тільки в одних боях за Маріуполь”, – каже Ігор.
Під час Помаранчевої революції – один із керівників охорони наметового містечка на Майдані Незалежності. Під час Революції гідності – керівник “Правого сектора” Київщини, начальник штабу 24-ї сотні самооборони Майдану. Із травня 2014-го – учасник війни на Донбасі, спершу в добровольчих батальйонах, згодом – як офіцер ЗСУ.
У перший день повномасштабного вторгнення Росії Тополя став командиром унсовської роти 127-го стрілецького батальйону 112-ї бригади тероборони ЗСУ. На передовій лишається досі. Його підрозділ тримає позиції на Луганщині.
Попри важкі бої, численні втрати побратимів і перманентну втому від війни, Ігор не втрачає оптимізму, не множить образ чи претензій. “Усе йде до українського хепі-енду”, – пророкує бойовий командир-унсовець.
Відеоверсія:
Тополя разом із побратимами зараз тримають оборону в районі Серебрянського лісу на Луганщині – пробули вони тут усе літо й лишаються досі. Сватове і Кремінна – стратегічно важливий напрям. Влітку це була одна з найгарячіших ділянок фронту, тут розгорталися особливо важкі бої. Тоді Ігор Мазур теж воював у навколишніх лісах разом зі своїми хлопцями. Тож є з чим порівняти.
Фото з архіву Ігоря Мазура
“Зараз ці райони трохи відійшли в тінь, бо противник намагається розвивати наступ там, де здатен задіювати важку техніку та авіацію, – Куп’янськ, Авдіївка і Мар’їнка. Тому росіяни перекинули свої основні сили туди. А перед нами тепер стоять залишки десантури і мотострільці, які великого бажання воювати не мають. Але їхня арта, як була присутня, так і є. Авіація російська теж працює – ті ж літаки, вертольоти. Щоправда, зараз росіяни виходять невеликими групами без серйозних наступів. Можуть “насипати” на якісь наші позиції, а потім туди для перевірки кидають 10-15 осіб.
За останні чотири місяці, що ми тут стоїмо, на нашому напрямку було кілька відверто важких днів із масштабними наступальними діями росіян. Ясно, що було непросто. Але ворогу особливих успіхів це не принесло – тримаємося”, – розповідає командир роти.
Рота УНСО на захисті Києва під керівництвом Ігоря Мазура “Тополі”, весна 2022
Читайте також:
Бій у лісі під Кремінною: росіян атакує 67-ма бригада ДУК ЗСУ. ВІДЕО
У лісах, пояснює Ігор, своя специфіка війни: з одного боку, природні умови дають можливість більш скритно вести розвідку. Зате більше виникає варіантів для різних підступних мінувань – ті ж розтяжки на деревах. Ліси більше підходять для роботи диверсійних груп, піхоти. Противнику важче тут перекрити всі напрямки.
“Поле – це геть інша справа: там “пташечку” підняв, і вона відслідковує будь-яке пересування, – розповідає Ігор. – У лісах же є так звані мертві зони, де противник не бачить тебе ні з однієї точки, ні з іншої, і можна там пройти. Тобто наш напрям – він отакий”.
Фото з архіву Ігоря Мазура
Воювати зараз, ділиться унсовець, хоч і не стало легше, але вже хоча б є чим.
“Ми вже починаємо паритетно навалювати і своєю артою, – не без задоволення констатує ветеран. – На нашому напрямку поки що противника має в кілька разів більше можливостей насипати. Але нам є чим тепер відповідати. Завдяки союзникам ми маємо більш точне оснащення, яким накриваємо і позиції ворога, і техніку, і склади з боєприпасами. Різницю відчули: якщо взимку на наших позиціях ми мали співвідношення в обстрілах, наприклад, 1 до 10 – не на нашу користь, звісно, то зараз це співвідношення десь 1 до 3. На порядок легше. Стало менше трошки б/к у москалів і трохи більше у нас. Рухаємося в правильному напрямку”.
Читайте також:
“Герасимов, де боєприпаси?!”
Історія “снарядного голоду” та невесела перспектива російської артилерії
Зараз, каже Ігор, в українців не лишається ілюзій про швидку перемогу і нереалістичних фантазійте про те, що вже ось-ось – і відпочинемо в Криму.
“Усе йде до українського хепі-енду, хоч і не без наших важких втрат. От відчуття такі, що війна зараз ведеться майже на рівних, – вважає Ігор і переходить до спортивної термінології: – Це, фактично кажучи, боксерський бій важковаговиків (українці такими стали – безперечно!).
Ми – трохи в легшій вазі, у нас слабший удар. Але ми – мобільний, рухливий, сучасний боксер.
Ми – регулярна армія, загартована в боях, яка вміє воювати, відчуває слабкі сторони ворога. Звісно, ми б’ємося й завдяки допомозі наших союзників. Якби не вони, то зараз в Україні б, напевно, точилася партизанська війна в дусі УПА. А нас, на щастя, підтримують, і ми готові битися всі 12 раундів. Ну, бо які в нас ще варіанти?
Фото з архіву Ігоря Мазура
Ми ж чудово розуміємо, що компромісів бути не може. Що якийсь “мир” на умовах Росії – це просто відтермінована нова війна. І як у їхніх головах існування Української держави є загрозою для російської імперії, так і Росія є загрозою для нас. Українська держава для них не повинна існувати. Так само і для нас є очевидним: російська імперія має бути знищена”.
“Мир на Кавказі запанує лише тоді, коли між Україною та Грузією буде встановлено сухопутний кордон у районі Геленжика” – приблизно так ще років 20 тому унсовці коментували війну в Грузії. А зараз Тополя майже серйозно говорить: Геленжик має бути наш, бо там дача Путіна. А за бойові заслуги ми на неї маємо більше прав.
Свое перше бойове хрещення Тополя пройшов саме в Грузії. Там же, під час боїв за Сухумі в Абхазії, він познайомився із журналістом Георгієм Гонгадзе – Гія знімав документальний фільм “Тіні війни”, який присвятив унсовцям.
Ігор Мазур серед легіонерів УНСО, 1995 рік
Навесні 1993-го керівництво УНА-УНСО прийняло рішення надати допомогу грузинському народові у війні з Росією за територію Абхазії. Підрозділ українців “Арго” під керівництвом Валерія Бобровича (“сотника Устима”) влився в ряди Сухумського батальйону морської піхоти міноборони Грузії.
Одразу загін унсовців прийняв бойове хрещення — на рейді Сухумі. Унсовцям із зенітної установки вдалося потопити російський військовий катер та перешкодити висадці російського десанту.
Подібних успішних операцій на рахунку наших добровольців було чимало. Бої відбувалися в населених пунктах, у складних гірських умовах, у субтропічному кліматі. Ігор Мазур пригадує свій перший бій, у якому в нього, як на зло, заклинило автомат. І про те, як його тричі ховали в Абхазії: кожного загиблого вояка високого зросту (а Тополя має понад два метри заввишки) асоціювали з ним. Ніколи не забуде Ігор і бій, коли втратив друга Віктора (“Шкоду”), з яким були разом у Придністров’ї.
Ігор Мазур (ліворуч) серед легіонерів УНСО в Грузії
Траплялися й критичні ситуації. “Нас притисли до урвиська, виходу не було, тільки прориватися, — пригадував сотник Устим знаковий бій та участь у ньому Тополі. — Тим більше, що нас москалі попереджали: “Хахли, в плєн не здавайтєсь, ми с вас живих шкуру драть будєм!”. Думаю собі: хай же хтось першим встане, а далі буде легше. Коли дивлюся: посеред розстрільні почало щось підійматися із землі. Складалося враження, що це телескопічна антена розгинається. До мене дійшло: це стрілець Тополя — худий, виснажений довгим переходом, високий. Стискаючи автомат, він заспівав звичайну народну пісню “Ой, у полі криниченька” — першу, яка в цю страшну хвилину спала на думку.
І сталося диво: вся розстрільня, як один, піднялася на повний зріст і пішла вперед. Саме пішла, а не побігла, стріляючи з автоматів від стегна. І співаючи. Хоча це був, швидше, не спів, а гарчання. Таке психічне збудження — на межі істерики! Ніколи не вірив в ефективність психічної атаки. Але тут спрацювало — вороги почали розбігатись”.
Найважчими ж тоді виявилися бої на околиці села Шрома. “У цьому протистоянні ми втратили двох хлопців — обом мені довелося закривати очі, — пригадує Тополя. — Сімох наших бійців було поранено, зокрема й Устима. Всю ніч ми виходили горами, виносячи вбитих і поранених”.
Усього в боях із російськими загарбниками в Абхазії загинули семеро українців. Ордени Вахтанга Горгасала сімом надали посмертно.
Ця війна, звісно, зовсім інакша. За інтенсивністю, за використанням важкої техніки. І тепер вона точиться на нашій території.
“Відчуття того, що велика війна з Росією неминуча, було в мене ще в 90-х роках, – говорить Тополя. – Коли була тема Грузії, потім Чечні, знову агресія проти Грузії – всі ми розуміли, що наступною буде Україна. Але російська армія і вся ця їхня державна система настільки гнилі, що вони навіть не могли навіть із Чечнею довго впоратися. Тоді, в 90-х роках, росіяни просто не подужали велику війну з нами. А от коли з’явилася тема острова Тузла, мені особисто стало зрозуміло, що для Москви Україна знову в пріоритеті і війні – бути. Наступні історичні події лише підтвердили цю думку”.
Читайте також:
У Польщі за запитом РФ затримали одного з лідерів УНА-УНСО Ігоря Мазура
Коли унсовці вирушали на війну в Абхазії, аргументували своє рішення цілком логічно: “Це в інтересах українців. Допоки росіяни воюють на чужій землі, вони не лізтимуть в Україну”. Минуть десятиліття, і виявиться, що українські націоналісти наче в воду дивилися. “Тепер Україна боронить не лише себе, а й Європу, – переконаний Мазур. – Доки ми боремося, поляки, литовці, естонці та інші нації мають змогу готуватися до власного захисту. Вони повинні про це пам’ятати”.
Фото з архіву Ігоря Мазура
Тополя сам був легіонером на війнах в інших країнах, і в нинішніх умовах в Україні бачить в іноземцях-легіонерах нереалізований потенціал для ЗСУ.
“Українська армія несе відчутні втрати – це ж очевидний факт. Нам важко відновлювати свої сили, поповнювати лави, бо всі, хто хотів, уже давно пішли на війну. Людей у підрозділах бракує. А на війні нарізаються завдання на батальйон, і ніхто не має скаржитись, що когось не вистачає. Хлопці мають воювати і за себе, і за того, кого поруч немає”, – визнає командир роти.
Варіант примусової мобілізації, коли на вулицях виловлюють ухилянтів, Ігор не схвалює: “Мотивація воювати в таких людей нульова. Нащо мені бійці, яким я довіряти не можу? Плюс їх все одно потрібно навчити, а на це піде багато часу. Та й не може бути так, що в нас у деяких селах вже не лишається чоловіків, нікому обробляти поля, бо всіх забрали на війну. Хтось мусить-таки працювати, – зауважує офіцер. – І саме тому нам потрібно працювати з потенційними легіонерами, проводити серйозні рекламні кампанії за кордоном.
Ігор Мазур із двома друзями-грузинами. Село Павлопіль на Донеччині, 2015 рік
Маємо агітувати іноземців вступати до лав ЗСУ. Щоб ті самі німці, поляки, румуни, мешканці країн Балтії розуміли, що тут йде їхня війна також. Ми ж свого часу усвідомлювали, воюючи в Грузії, що наступною буде Україна. Тому й воювали. Ми також повинні доносити цю думку до інших.
Ми маємо активніше працювати і з українською діаспорою: кажуть, по світу нас 25 мільйонів. Але щось жодного батальйону української діаспори я не бачу.
Я знаю, що тих же грузинів близько тисячі в нас воює. Воює, може, сотня білорусів, стільки ж росіян. Але це ж не тисячі. А їх може бути більше! Скільки добровольців воювало проти фашизму в часи Другої світової! Думаю, і зараз знайдеться чимало охочих знищувати, зупиняти російських фашистів – просто треба вміти донести цю ідею до широких мас.
Так само можна працювати з потенційними легіонерами в країнах Африки. Чому ні?
Там же не всі країни прогинаються перед мсклями. І є держави, народи, що мають власні рахунки з ними. Рекрутинг для військових з інших країн – це нормальна практика.
За кордоном є достатньо людей, які служили в армії, мають хист і потяг до військової справи, вміють працювати. І вони точно краще воюватимуть за більшість наших мобілізованих дядьків із купою болячок. Ті, звісно, молодці – не ховалися, пішли боронити Батьківщину. Але будьмо відверті, достатньо здоров’я і сил вони не мають, і роками фізично воювати не можуть.
Ігор Мазур “Тополя”
Маємо думати також і про майбутнє. Хто буде відбудовувати нашу державу, народжувати завтра дітей? Нам треба боротися також і за те, щоб Україна була українською. Щоб українці – були!” – наголошує Ігор Мазур.
Читайте також:
На війні в Україні загинув командир взводу Інтернаціонального легіону поляк Міхал Журек
Сам Тополя воювати готовий доти, допоки не побачить у руїни російської імперії. У цьому він зберігає стриманий оптимізм – відчуває, що смута в РФ не за горами, ворог виснажується.
“Мене тішить позитивна тенденція – у ворога геть немає успішних дій на фронті. Він так довго мучився під Бахмутом, із великою кров’ю здобув ті руїни. Зараз вони взялися за Куп’янськ, Авдіївку. Але перемог все одно нема! На початку 2022 року, коли вони заходили так по-серйозному, із понтами і фразами “дойдьом до Бєрліна”, у них були територіальні здобутки – це можна ще було подати російському обивателю як звільнення “русской землі” від бандерівців-нацистів. Вони розповідали, яка українська армія слабка й не може тримати оборону, а вони “єщьо не начіналі”. Але тепер очевидно, що вже ніяких здобутків в Україні їм не світить. І оце для русского обивателя – психологічний удар. Бо одна справа – йти в армію воювати з переконанням, що там ти будеш успішно наступати й ось-ось “побідиш” нацистів, зможеш трофеїти чуже майно, перевезеш свою дружину з якоїсь жопи Росії в окуповане українське місто на все готове, награбоване. А тут виявляється, що такого кіна не вийде. Оце усвідомлення, що перемоги в росіян немає і не буде, – сильний психологічний фактор, який грає нам на руку.
Ігор Мазур “Тополя” з побратимами
А там ще українські дрони весь час прилітають, щось вибухає в Росії, похоронки приходять. Накопичується негатив: “парні гібнут, а побєд нєт”. А тут ще вибори президента попереду. Путіну терміново потрібні успіхи для рейтингу і самоствердження. Значить, він буде намагатися активізовувати справи на фронті. Але, як кажуть, якщо гайку сильно закручувати, то можна і різьбу зірвати. І тому, за моїми відчуттями,
наступний рік стане переломним для мсклів. Наше завдання – трохи допомогти й забезпечити їм провали на фронті”.
Українські націоналісти, каже Тополя, активно над цим працюють: у лавах різних підрозділів воюють сотні унсовців із різних регіонів. Близько пів сотні побратимів уже загинуло, на жаль.
І попри те, що УНСО вже не має тієї впливовості, як у 90-х роках, свою справу хлопці продовжують.
“Наша молодь воює, є навчальні центри в кількох областях, які вишколюють нове покоління бійців. Скільки ця війна триватиме, стільки й будуть унсовці воювати проти нашого головного ворога – російської імперії”, – переконаний ветеран.
Ігор Мазур “Тополя” на марші захисників у Києві
“Українські націоналісти – це бойове козацтво ХХІ століття. І ми й далі робитимемо нашу українську справу – утверджувати Україну “від Сяну по Кавказ”, – стверджує Ігор Мазур.
Читайте також:
Війна Фермера. Як 58-річний “бандерівець” з-під Бахмута воює за свій розтрощений Росією дім у батальйоні “Вовки Да Вінчі”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
