автор: Марина Ткачук
фото надані героєм матеріалу
Його пісню “Лелеки”, присвячену українським воїнам, люблять бійці — часто співають разом із Полем під гітару, коли той приїжджає на фронт. Броніки та шоломи, тепловізори та коптери, які він регулярно купує і передає, рятують сотні життів на передовій. А на знак подяки бійці записують десятки зворушливих відео, де хвалять Поля за небайдужість і українську мову, яку він старанно вчить.
Співак Поль Манандіз міг би усього цього не робити і далі будувати успішну кар’єру в Європі (він має французьке громадянство і може виїхати з України будь-якої миті). Але Поль, попри війну, залишається тут, допомагає армії, записує, виконує пісні українською і виступає для воїнів. “Я почуваюся тут удома, — каже співак. — І це не тому, що я так вирішив — це моя доля!”.
“Я, в першу чергу, співак, а не солдат, — розмірковує Поль Манандіз, поки ми гуляємо в столичному парку на Володимирській гірці. — Але розумію, що
війна, яку Росія веде в Україні вже дев’ятий рік, — це також і культурна війна. А тому важливими є мова, ідентичність, музика.
Культура важлива і як частина дипломатії під час війни. Саме тому я роблю зараз все, що можу для України. І все, чого вона потребує у цей складний час”.
Поль народився у Бельгії 37 років тому. Його мама — француженка, тато — сицилієць. З дитинства хлопець зрозумів, що музика — це його покликання. Був солістом у хорі одного з головних храмів Брюсселя, навіть виступав на Різдвяній службі у присутності Королівської родини Бельгії (кажуть, королева тоді пророкувала йому велике майбутнє).
Закінчив із відзнакою Королівську консерваторію Брюсселя. У 20 років вирушив підкорювати Париж. Поль швидко досягнув успіху: співав у класичних мюзиклах, співпрацював із компанією ЕМІ як автор-композитор.
І саме в Парижі, ще задовго до всіх трагічних подій в Україні, Поль познайомився з Василем Сліпаком, солістом Паризької опери, добровольцем, який загинув 2016 року на Донбасі.
“Пригадую, на одній із вечірок мою увагу привернув потужний мефістофельський сміх кремезного хлопця. Його сміх звучав так приязно — аж самому хотілося радіти й посміхатися.
І я підійшов познайомитися. А потім з’ясувалося, що виступатимемо на одній сцені. Так ми й потоваришували. Саме Василь був першим, хто відкрив для мене невідому Україну. Він мав неймовірно добре серце й великий талант”.
А вже невдовзі Поль Манандіз у Парижі познайомився з українкою Оленою. Одружилися. І вісім років тому разом із дружиною він вперше приїхав в Україну.
Поль Манандіз
“Це було 29 червня, — пригадує Поль. — То був неймовірний момент: я приїжджаю в Україну, просто роблю один крок — і все! Наче електричний шок… Це навіть важко пояснити: ступаю на цю землю і розумію, що я — вдома!”
Манандіз пригадує, що його вразили люди — своєю простотою, щирістю, гостинністю. Попри важке життя, вони залишаються веселими, життєрадісними.
“На той момент я об’їздив увесь світ, а в Україні ще не був, — каже Поль. — Я мав тоді лишитися на тиждень. А в результаті уже вісім років живу тут“.
Читайте також:
Новий Герой України. Фільм “Міф” про Василя Сліпака вийшов у прокат.
ВІДЕО
Відтоді в особистому житті Поля багато змінилося: маленька доня-українка, якою він пишається, розлучення… Але бажання жити і продовжувати творчу і політичну діяльність в Україні лишилися незмінними.
За вісім років Поль дав численні концерти в різних містах і містечках країни з репертуаром українських народних, авторських і власних пісень.
“Свій перший україномовний альбом я назвав “Мій рай”.
Бо Україна — насправді рай. Це чи не остання держава, де ще є воля, люди живуть по совісті і відстоюють своє право на це. Де всі допомагають одне одному. Я так це бачу”.
Сьогодні Поль Манандіз — Народний герой України, кавалер орденів “Лицарський Хрест”, “Святого Юрія Переможця”, “Софія Київська”. Нагороджений медалями “За гідність і патріотизм”, “Надія нації”, “За служіння мистецтву” та інших.
Він пишається тим, що є першим французом, який отримав звання Заслуженого артиста естрадного мистецтва України.
Поль Манандіз із захисниками України
З початку повномасштабного вторгнення Росії Поль долучився до активної роботи на протидію російській пропаганді як керівник Департаменту міжнародного впливу і культури Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України, член Європолу. У квітні 2023 року Державний фонд підтримки України уповноважив Поля Манандіза представляти економічні та гуманітарні інтереси нашої держави на території Європейського Союзу.
Артист не приховує: завдяки своїм особистим контактам за кордоном має можливість впливати на донесення правди про Україну, протистояти російській пропаганді, яка має потужний вплив усюди, в тому числі у Франції.
Читайте також:
Якщо Франція каже, що ухвалила рішення надати нам якусь зброю, то насправді вона вже в Україні, — посол
“Поль працює з нами практично з початку повномасштабного вторгнення, — розповідає про свого побратима й колегу Андрій Галат, в/о керівника Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України. — Уже 2 березня 2022 року дав інтерв’ю для французького телебачення про злочини, що Росія коїть в Україні.
А ще в квітні 2021 року він попередив міжнародну спільноту про те, що на кордоні з Україною Росія стягнула 150 тисяч війська.
Поль Манандіз
“Я дізнався тоді із власних джерел, що Путін збирає біля кордонів України 142 тисячі своїх військових. Це було 9 квітня 2021 року. Я написав у себе на фейсбуці про 150 тисяч росіян, готових розпочати наступ.
Вказав цю цифру навмисно — якщо саме вона поширюватиметься й далі, значить, реакція буде саме на мою інформацію.
Через персональні контакти з європейськими міністрами, євродепутатами я бив на сполох.
А вже через десять днів, 19 квітня, високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель організував пресконференцію і заявив про ті ж 150 тисяч російських військових. І про напад, який готує Росія. Ця цифра розбіглась по всіх медіа світу. Змушені були реагувати президенти і США, і європейських країн”.
Тоді Путін відступив, бодай тимчасово вдавши відведення своїх військ.
Читайте також:
Imagine Dragons під час концерту запросили на сцену хлопця зі зруйнованого окупантами села на Миколаївщині. ВІДЕО
“Поль багато допомагає армії, — розповідає про нього полковник Руслан Ткачук, начальник служби зв’язків з громадськістю у Дніпровській окремій бригаді Сил територіальної оборони. — Він передав чимало автомобілів, коптерів, броніків, касок та іншої військової амуніції. Тож можу щиро сказати, що мистецтво Поля Манандіза служить обороноздатності України”.
На військову амуніцію він витрачає власні кошти, часом спрямовує в надійне русло діяльність діаспор, особистих закордонних контактів.
У творчих планах Поля — завершити грандіозний багатомовний проєкт “Місія на небі”, до якого увійдуть 11 альбомів. Серед них — український, присвячений полеглим захисникам та їхнім родинам.
“Це мій великий біль, за ці роки я втратив багато друзів. Василь Сліпак “Міф”, Микола Ілін “Естонець”, Дмитро Коцюбайло “Да Вінчі” і численні, численні побратими, з ким я підтримував щоденний контакт… У мене таке враження, що я загубив усіх… Згадую про них щодня...
Я вважаю, що всі іноземці, які приїжджають до України, повинні побачити тисячі прапорів на цвинтарях. Повинні зрозуміти, якою ціною стримують Росію українці.
Скажімо, у Франції люди не усвідомлюють, що відбувається тут. По всьому світу десятиліттями потужно працює пропаганда Росії — і це справжня диверсія, якої не помічають.
Тому так складно і важливо доносити правду, відкривати очі. Адже вони не розуміють, що українці захищають Європу. І вважають, що коли дають нам кілька танків, то вже допомогли достатньо. Цього замало, бо це і їхня війна також! І вони повинні це знати”.
Доносити такі тези, каже Поль, можуть саме митці — особливо ті, що мають світове визнання:
“Політичні орієнтири формує еліта. А вона ходить на концерти, у ту ж-таки оперу. Опісля завжди є можливість неформального спілкування, налагодження контактів. Це працює!”
Поль Манандіз на могилі Василя Сліпака
Одна з очевидних істин, яку доводиться повторювати Полю іноземцям, — про те, що в Україні немає ніяких нацистів чи екстремістів, як це малює російська пропаганда:
“Український патріот — це людина, що любить свою країну. І це нормально!
За вісім років я не бачив жодного нациста тут, а я був усюди! Тоді виходить, я — також український націоналіст.
Тому що я — за життя, як і кожен українець, що бореться за свою державу і її свободу. І це для мене велика честь — бути у лавах тих, хто захищає весь світ від зла”.
Читайте також:
Єдиний, що вижив. Історія чеха-вікінга, що воює за Україну
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
