“Легенда 17-го бату 57-ї мотопіхотної бригади”. У лікарні помер воїн Олександр Водяницький з позивним “Майдан”

У лікарні помер воїн 17-го батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ Олександр Водяницький із позивним “Майдан”.

Про це повідомив журналіст “Цензор.НЕТ” Євген Кузьменко 26 липня.

“Серцю боляче: вранці у лікарні помер герой одного з найяскравіших моїх інтерв`ю – Олександр Володимирович Водяницький, позивний – “Майдан”, – написав він.

Олександр Водяницький. Фото: Євген Кузьменко/Facebook

Війна для Олександра Водяницького почалася ще в 2013 році, коли він приїхав на Майдан. З 2014 року служив у бойових підрозділах, а з 2019 – в одній з мотопіхотних бригад.

“Легенда 17 бату 57 окремої мото-піхотної бригади. Классний кулеметник і АГСник. Відправив до аду величезну кількість ворогів. У вільний час писав вірші”, – написав про “Майдана” офіцер-психолог Олексій Скиртач.  Та публікував одне з відео, де Олександр читає вірші.

“Я побачив людину, яка усю себе віддала своїй землі й своєму народові. Абсолютно безстрашну. Поранень у Майдана було стільки… Психіка пошматована війною. Ментально його підтримував на цьому світові Олексій Скиртач – уклін йому за це. Але Сашко настільки віддав себе всього на фронті, що сил організму просто не вистачало. І не вистачило”, – написав Євген Кузьменко.

Олександр Водяницький. Фото: Євген Кузьменко/Facebook

Журналіст “Цензор.НЕТ” у своєму дописі додав уривок інтерв’ю з Олександром, яке видання опублікувало в лютому 2023 року:

– Сашо, а скільки тобі років?

– До речі, нещодавно не міг згадати, скільки мені років – 37 чи 38. Лікар каже: давай порахуємо. Ти 1985 року народження, народився в листопаді. Запам’ятай, каже, тобі 38!

– Те, що не пам’ятаєш, скільки тобі років – це наслідок контузії?

– Так. Сьогодні ось була ситуація: поклав в одне місце папірець із діаграмою. Через 3 секунди шукаю папірець і не можу згадати, куди поклав. Не пам’ятаю. Потім – фух! – Згадав. Пішов, дав лікареві. Ось така фігня. Чи буває, приходиш: а чого я сюди прийшов? Начебто абсолютно тверезий, але не пам’ятаю, навіщо я сюди йшов. Це всі ці наслідки.

– Загалом, ти у свої 38 років уже два життя прожив.

– Може, й не два, а чотири. До речі, ще така штука. Кажуть, в одну воронку снаряд два рази не влучає. Ніфіга! Чотири рази, в ту саму воронку чотири рази потрапляє! У Світличному орки постійно цілилися в будинок.

– Так, у них тоді стільки БК було радянського, що жодне прислів’я не працювало. І три рази влучає, і чотири, і п’ять.

– Вони цілилися в будинок, а там на стіні висів портрет господаря. Шибок немає, вікна вже забили плівкою та дошками. Але портрет його висить. А там поряд ікона була, Богородиця. Я зняв портрет, повісив туди ікону. Пацани заходять. Я їм говорю: тепер вона тут господиня (посміхається).

До речі, ось тобі історія. Дзвоню матері, а вона мені: синку, бережись води! Читала книгу про одного святого – диякон Філіп, здається. І наснилося мені, що ти тонеш, і обрив якийсь поряд.
Я слухаю її, а в голові: точно! Обрив! Була така історія! Переправи у Бахмуті обстрілюються. І ось ми стояли над річкою. А там перед дорогою – крутий спуск униз. Ми там закопалися – і робили сходинки, щоб униз не впасти.

Ось так мамі наснився наш пост…

Читайте також:
“Загинув в атаці”: на Мелітопольському напрямку поліг взводний “Магури”, журналіст Дмитро Рибаков