автор: Марина Ткачук
фото надані Ахмадом Ахмедовим та з відкритих джерел
Шість років тому Ахмад Ахмедов кардинально змінив своє життя – переїхав жити до України. Він є шанованою людиною у рідному Дагестані й досить відомим спортсменом у Росії: свого часу обіймав посаду старшого тренера збірної РФ з кікбоксингу, був тренером збірної своєї республіки.
Але в Росії посилилися гоніння за вільнодумство й незгоду з основним державним курсом, і тисячі людей після 2014 року стали покидати країну, рятуючись від політичного переслідування. Так Ахмад опинився в Україні – його запросили тренувати нашу збірну з кікбоксингу.
“Я думав, приїду максимум на рік-півтора, – каже Ахмад. – Але тепер виглядає так, що повернутися додому я зможу лише тоді, коли вже Дагестан стане вільним”.
Ще напередодні повномасштабного вторгнення РФ в Україну Ахмедов як президент Всеукраїнського конгресу народів Дагестану закликав земляків, братів по вірі підтримати Україну в протистоянні з Росією. І відтоді на території РФ він – персона “нон грата”. Із початком великої війни Ахмедов став у стрій на боці української армії – спершу як доброволець батальйону “Хорт”, а зараз – як заступник командира дагестанського добровольчого батальйону імені імама Шаміля у складі ЗСУ.
“Мені часом закидають знайомі з-за кордону: чому ти там сидиш, ти ж не громадянин України? Їдь звідти! Це ж не твоя війна! – ділиться Ахмад. – Але я добре знаю, що це моя війна! За мій народ, за мою землю! Яка триває вже не одне століття. І яка мусить закінчитися звільненням Кавказу з-під російського гніту. Це головна мета мого життя”.
Відео:
“Я завжди займався тренерством, присвятив своє життя спорту, – розповідає Ахмад, поки ми сидимо у сучасному тренувальному залі в Києві, де він виховує майбутніх чемпіонів. – Мені щастило завжди зі спортсменами, з талановитими хлопцями. І я ніколи не брав чужих учнів, принципово, – вів майбутніх спортсменів до лідерства змалку. Мені це направду вдавалося! За ці роки я виховав 16 чемпіонів світу та Європи, а деякі двічі-тричі ними ставали”.
Ахмад Ахмедов наразі є президентом всеукраїнської федерації К1, яка проводить відбіркові чемпіонати країни, формує національну збірну, готує українську команду на чемпіонати Європи та світу.
Тут, у тренувальній залі федерації, висять промовисті прапори: український державний стяг поруч із дагестанським, прапор добровольчого батальйону “Хорт”, де воював Ахмад у першій місяці повномасштабного вторгнення.
Ахмад Ахмедов
І портрет імама Шаміля – найголовнішого з національних героїв Дагестану. На його честь і названий батальйон, заступником командира якого є зараз Ахмедов: у ньому здебільшого воюють саме дагестанці. Але майже всі вони не афішують свою участь у нашій війні – це небезпечно для рідних, які досі перебувають на території РФ.
“Цікаво, що в Росії пам’ятників нашому національному герою немає. А у ось Києві – є”, – зауважує Ахмад, дивлячись на портрет імама Шаміля. Воно й, мабуть, не дивно, адже він все життя боровся за звільнення Кавказу від російського чобота. Хоч, зрештою, і програв Кавказьку війну, яка тривала з 1817 по 1864 роки. Закінчилася вона страшною трагедією – тотальним винищенням аварців, черкесів, чеченців та інших народностей Кавказу. “Для нас теж не буває “хороших рускіх”, – сумно усміхається іменитий тренер.
“Ви не уявляєте, який Дагестан красивий, – каже Ахмад, і його голос помітно м’якшає. – Море, гори, пустелі, каньйони. Нашому місту Дербент – 5 тисяч років. Воно було брамою між Азією та Європою. Дивовижна історія, дивовижний народ. Але, на жаль, останніх 150 років ми в окупації.
Росії вдалося підкорити Дагестан, вирізати його. Дуже багато представників мого народу втекли за кордон – живуть у Туреччині, Сирії, Іраку, Палестині. Яскравий приклад можна навести на великому черкеському народі, який був змушений покинути свої споконвічні землі.
Ахмад Ахмедов із представниками інших поневолених народів РФ (праворуч – в. о. дипломатичного представника Чеченської Республіки Ічкерія Ахмед Закаєв)
В Україні нещодавно проходила конференція, де були представники народів із окупованих Росією територій. Я був вражений цифрою: черкесів представляли делегати із 43 країн! І якщо в Росії проживає на своїй історичній батьківщині 1,5 мільйонів черкесів, то їх у світі – 9,5 мільйонів. Уявляєте, що Росія зробила з нашими народами, на що вона перетворила наші землі? Як вона заселила їх представниками інших народностей?
На жаль, ми сьогодні без своєї історичної батьківщини, без історичної пам’яті, особливо люди, які мешкають на території Росії. І тепер сотні представників наших народів – серед загиблих на війні в Україні. Вони гниють в українській землі, валяються з відірваними руками, ногами, головами, з’їдені собаками. Ці люди пішли на боці Росії воювати проти українців. Це люди, котрі повністю викреслили свою історичну пам’ять.
Їм прибрали з серця, із генетичного коду слово “Дагестан”, натомість накреслили: “раб Москви”, “раб москаля”, “раб Путіна”.
Ми ж ніколи не брали участь у загарбницьких війнах, не служили за подачки чи якісь гроші. Але тепер свідомість деяких дагестанців спотворена, викривлена: вони готові вбивати в чужій країні людей, котрі захищають свій дім, батьківщину, свою сім’ю.
Для нас, мусульман, це святе: ми не маємо права заходити туди, куди нас не запросили! Але нині окремі дагестанці біжать попереду російської армії, аби довести, що вони вірні пси режиму.
Це трагічна історія для нас, бо молоді люди, мої молоді земляки, йдуть служити тим, хто вбиває віками наших пращурів”.
Ахмад Ахмедов
Про те, як у Дагестані закручивались гайки російською владою, Ахмад знає на власному прикладі. Особливо відчутним це стало з 2014 року – тоді в Росії посилилася робота зі знищення більш-менш відомих національних лідерів, бо “Москві потрібен контроль над регіонами”.
“Ми ж сьогодні розуміємо, що Росія готувалася до війни з Україною, – пригадує Ахмад. – за ці роки в нас посадили весь уряд Республіки Дагестан, посадили більш-менш визначних бізнесменів, олімпійських чемпіонів, спортсменів. Залишили лише тих, хто працюватиме на Кремль, на режим. Нікого іншого не оминули – навіть такого маленького тренера, як я. І вийшло так, що я також вимушено покинув свій дім”.
Ахмад мав багато пропозицій щодо переїзду, але обрав Україну. По-перше, тут у нього було багато друзів та надійшла пропозиція тренувати збірну. По-друге, не було якогось особливого мовного бар’єру (і він добре розуміє українську). Крім того, тоді вже в України з Росією тривала війна, і режиму Путіна не видавали його ворогів чи опонентів.
Ахмад Ахмедов з абсолютним чемпіоном світу з боксу Майком Тайсоном
Ахмедов поринув у тренерське життя. Але він розумів: великої війни не уникнути.
“На початку лютого 2022 року в Києві проходила конференція, її проводила Ліга арабських націй. І мене як гостя, як представника народів Дагестану, запросили. Я на той момент відчував, що це просто так не закінчиться. Тож коли мені надали слово, сказав: ми, дагестанці, як ніхто інший, знаємо, що таке Росія, її нутро і що вона з собою приносить. Тому й закликав усіх мусульман України стати в стрій, заявити, що ми одна єдина мусульманська умма України, що ми всі готові разом захищати ту країну, в якій мешкаємо.
Це було 3 лютого. А вже наступного дня у гірських селах, звідки мої батьки родом, почалися обшуки, вилучали документи про те, хто мої предки, звідки вони. Мені звідти дзвонять друзі та кажуть: “Ахмад, ось така ситуація у тебе”.
Тоді ж звільнили мого сина, який працював старшим тренером збірної Дагестану (він також чемпіон світу з кікбоксингу). Почалося переслідування моїх близьких”.
Отоді для Ахмада були остаточно спалені мости для повернення на територію Росії.
Ахмад Ахмедов
Передчуття не зрадили дагестанця – Росія пішла великою війною на Україну.
“Я жив тут неподалік, і ті перші ракети, які прилетіли у Києві в будинок на вулиці Лобановського, мене вразили, – розповідає Ахмедов. – У тому будинку жили мої учні – маленькі хлопці, брати Ярик і Сашко. Я хвилювався за своїх пацанів, тож одразу прийшов, побачив, що там відбувається. Вони жили саме на цьому поверсі, але з протилежного боку, і їх, на щастя, не зачепило. Але для мене це вже було остаточне рішення – дороги назад немає.
Я одразу взяв до рук зброю, сформував свою команду. Ми готувалися до того, що росіяни зайдуть у Київ, розрахували, як і де їх зустрінемо – із якого даху чи підвалу стрілятимемо. Координували свої дії із силовими структурами України.
Не було й мови про те, щоб утікати.
Це також і моя війна, яка має історію у кілька століть.
Ярик, Саня, мої учні – вони стали каталізатором: тут вони мешкають, тут мій зал. Мені з цими хлопцями потім бачитися, розмовляти. І вони мені матимуть право закинути: “Тренере, так ви ж нам казали, що ви – патріот, що потрібно бути воїном, бійцем, чемпіоном, відстоювати свою сім’ю, свою батьківщину. Чого ж ви втекли?” Не стану ж я їм пояснювати, що я – не громадянин України.
Із вихованцями
Ми коли беремо дитину до тренувального залу, то, в першу чергу, їй кажемо, що вона має бути захисником своєї сім’ї, свого імені, своєї гідності – всього, що стосується її особисто. А потім він має бути захисником своєї країни.
Кожен спортсмен – це передовсім патріот, воїн, борець. Якщо ми не виховали цих якостей, то і тренер, і клуб, і федерація провели порожню роботу з цією людиною, ми згаяли даремно час. Отже, ми тренували боягуза, ненадійну людину.
На жаль, ми маємо і таких спортсменів, чемпіонів, які на дачах поховалися, у бігах перебувають, втекли з країни. За них мені соромно. Мені шкода, що я на них стільки років витратив. Але ми водночас знаємо всіх спортсменів, хто воює. І повірте, їх дуже багато. Війна забрала у нас найкращих бійців. Є загиблі герої серед наших чемпіонів – це гідні воїни. І наша гордість”.
Читайте також:
Поранений на війні чотириразовий чемпіон світу з кікбоксингу Віталій Мерінов помер у шпиталі
Ахмад Ахмедов із побратимом
Спершу Ахмад вступив до добровольчого батальйону “Хорт”. Разом із побратимами пройшов запеклі бої у Луганській області: Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Тошківка, Попасна, Оріхове.
А через півроку, у жовтні 2022 року, почав воювати як заступник командира дагестанського добровольчого батальйону імені імама Шаміля у складі ЗСУ. Багато чого про службу Ахмад не може розповідати публічно, адже це й диверсійна робота. Але впевнено каже:
“Я думаю, що ми зробимо свій внесок у перемогу України. І нічого не чекаємо натомість. Зокрема й того, що опісля перемоги українці разом із нами підуть звільняти нашу територію.
Але повірте, ми пам’ятаємо поіменно всіх українців – героїв Чеченської війни. І я знаю, що колись разом зі мною в Дагестан поїде багато українських воїнів”.
Наразі Ахмад Ахмедов, як і його земляки, має російське громадянство. І це наражає його на смертельну небезпеку: якщо раптом вони потраплять у полон до росіян, їх не зможуть обміняти як військовополонених. І повернутися додому найближчим часом вони теж не зможуть: у Росії людям, які воюють на боці України, світить довічний термін.
Тому, звісно, Ахмад хотів би отримати українське громадянство, він вчить українську мову.
Тренер Ахмад Ахмедов
Хоч іменитий тренер і покинув свою рідну землю, але тримає зв’язок зі своїми колишніми учнями. Він неодноразово звертався до своїх земляків з проханням не йти воювати проти України, особисто багатьом дагестанським спортсменам телефонував і переконував не робити цього, не вірити російській пропаганді.
І особливо пишається тим, що ніхто з них не пішов служити окупантам:
“Я дуже багатьох своїх спортсменів зупинив, не дав їм піти на війну. Я пояснював, розповідав правду, що немає тут жодних нацистів – не вірте. Тут я живу, говорю російською мовою. І мене за шість років жодного разу в Україні не зупиняли, як у Москві чи інших містах Росії, паспорт не вимагали, не допитували, що я тут роблю.
Земляки до мене прислухаються. Бо, напевно, я був таки непоганим тренером”.
Читайте також:
Мусульмани в боях за незалежність України: сьогодні та сто років тому
Ахмад Ахмедов
На думку Ахмада, Дагестан – це той регіон, який Путін ніколи не контролюватиме до кінця. Це передовсім пов’язано з його широченним етнічним складом.
“Є Чеченська республіка, де одна національність, – там простіше: поставили місцевого намісника, у вигляді того ж Кадирова, – і керувати легко. А в Дагестані більше 30 національностей, і контроль над всіма нереально встановити. Бо тут кожен народ – аварці, лакці, даргинці, лезгини – такий самий, як і всі інші (до речі, сам Ахмад – аварець. – “Н”). Але ментальність у нас одна: прагнення незалежності”.
Ахмад нагадує, що саме в Дагестані відбувалися наймасовіші протести проти мобілізації та участі у війні з Україною:
“Дагестанці не здаються – у жодному разі. У нас і досі триває війна з Росією. Є такі сили опору, які воюють, які йдуть у ліси. У Росії за кількістю “контртерористичних операцій” Дагестан займає лідируючу позицію. Чому? Тому що бажання свободи сидить у наших генах. Переконаний, 70% дагестанців, як і я, ненавидять російських окупантів і чекають звільнення своєї землі.
Ми знаємо добре, що були вбиті наші предки, брати, сестри. І ми говоримо не лише про дуже стару історію, а й про сучасну. Приміром, мого рідного брата ми вже чотири роки не можемо знайти. І не знаємо, чи живий він. Його затримала ФСБ, і ось досі жодних звісток про нього”.
Ахмад переконаний: перемога України у війні з Росією відкриє нові можливості для звільнення Кавказу.
Представники поневолених Росією народів
“Я спілкуюся з усіма дагестанцями у різних точках світу. Для нас цілком прийнятна у майбутньому конфедерація гірських народів Кавказу. Я все можливе роблю для того, щоб повернутися додому й реалізувати це, – каже він. – На території Північного Кавказу ніколи не було кордонів. Ми всі знали, що це – територія сусіда, її не можна чіпати. Ми хочемо, щоб так було й надалі.
Адже сьогодні, перебуваючи всередині Росії, наші республіки розділені колючим дротом. Спробуйте перетнути їхні кордони: вас пропустять через металошукачі, перетрусять транспорт. Ми хочемо знову жити вільно, без колючих дротів, які принесла нам Росія.
І ми маємо повне право обирати свій шлях. Якщо російські міста мають історію в 500-600 років, то нашим містам – по 5-7 тисяч років. І це ж хто кого має повчати, як треба жити й розвиватися?”
Ахмад Ахмедов
Читайте також:
Представник уряду “незалежного Татарстану за кордоном” Нафіс Кашапов: Війна розбудила національні республіки в Росії
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
