автор: Марія Куряча
фото автора, надані Анною Нечепорук та з відкритих джерел
Є на Хмельниччині унікальна ферма, яку радше можна назвати природним заказником. Корови та інші свійські тварини там вільно гуляють по всій території цілий рік, а молоко, яке вони дають, випивають не люди, а телята – як це й передбачено природою. Хазяйнує там подружжя молодих фермерів Анни й Тараса Нечепоруків, яке має великі плани на подальший розвиток свого господарства. Зокрема і як туристичного напрямку.
Проте, як і більшості українців, після 24 лютого 2022 року Ані й Тарасу довелося свої плани дещо відкоригувати. З перших днів повномасштабного вторгнення РФ вони прихистили на своїй фермі загалом понад 40 вимушених переселенців, потім окремо приймали дітей ВПО, волонтерили й допомагали Силам оборони. А восени 2022 Тарас долучився до Збройних сил. Тепер він захищає державу як командир взводу, і Аня доглядає за великим фермерським господарством сама. А ще – збирає допомогу для підрозділу чоловіка й особисто відвозить необхідне до місць дислокації. У березні оголосила збір на авто й не лише закрила його впродовж кількох днів, а ще й оперативно придбала потрібну машину, відремонтувала її й самотужки пригнала до підрозділу.
Про свою незвичайну ферму-“заповідник”, майбутній осередок “зеленого туризму” серед мальовничих краєвидів Хмельниччини і допомогу вимушеним переселенцям Анна Нечепорук розповіла “Новинарні“.
Анна і Тарас Нечепоруки в селі Згар
Історія Тараса й Ані почалася ще на історичному факультеті Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського, де вони навчалися на різних курсах і разом виступали у фольклорному колективі “Душі криниця”. Тоді ж почали зустрічатись, але згодом їхні дороги на кілька років розійшлися.
А незадовго до початку пандемії COVID-19 пара знову зустрілася – і обоє зрозуміли, що розлучатися більше не хочуть.
1992 року Тарасова бабуся започаткувала в селі Згар на Хмельниччині ферму для розведення корів. Були там і вівці, свині тощо. Після бабусиної смерті фермою певний час займався батько Тараса. А коли почався “коронавірусний” карантин, туди дедалі частіше почали навідуватися й молоді Нечепоруки. І зрештою вирішили переїхати в село остаточно.
Найперше вони зареєстрували викуплені бабусею земельні ділянки, фермерське сімейне господарство Zgar Farm, відремонтували будинок та викопали свердловину.
Анна Нечепорук зі своїми “вільними” коровами
Особливістю ферми є те, що худоба тут на вільному випасі цілий рік, навіть узимку.
“Шукаємо напрям, що робити з тим поголів’ям, яке в нас є, щоб не різати його на м’ясо, – розповідає Анна. – У нашому випадку, як ми зрозуміли, доїти – це не варіант. Тому вони в нас живуть “за призначенням”: ми вирощуємо корів, а вони вирощують своїх дітей. Теличок потім продаємо людям на корів. А в бичків, на жаль, доля коротка – їх лише одиниці купують на розплід. А решта через 2 роки йдуть на м’ясо”…
Про свою сім’ю й господарство, а передусім – про ферму і її мешканців Аня веде блог в інстаграмі, який так і називається – “Теляча мама Аня”, @cows.mom.
Анна Нечепорук розповідає про сімейну ферму й історію краю:
Читайте також:
Козак і кози. Як ветеран війни Сергій Свириденко переніс козину ферму й сироварню з Донбасу на Волинь
За останні десятиріччя село Згар стало практично безлюдним. На багато кілометрів довкола ферми ніхто не живе, і саманні хати колишніх мешканців стоять пусткою. Нечепоруки мріють їх відновити й перетворити на екосадиби, щоб приймати там усіх охочих, розвиваючи зелений туризм Згарщини ще й у цьому напрямі.
Втім, розпочати реалізацію цього плану довелося дещо раніше й зовсім не так, як хотілося б.
Коли Росія посунула на Україну з повномасштабним вторгненням, Анна написала в інстаграмі про те, що у Згарі є де розміститися вимушеним переселенцям:
– У мене в блозі досить активна аудиторія, і я вирішила опублікувати інформацію про те, що якщо комусь треба переночувати чи десь перебути, можна звертатися до мене. Таким чином про нас справді дізналося більше людей, почали приїздити.
Уже в ніч із 25 на 26 лютого [2022 року] в нашому маленькому будиночку було 12 людей – 9 дорослих і 3 діток. Це, мабуть, найбільше за одну добу. Це були абсолютно незнайомі нам люди, дві родини з Сєвєродонецька й одна з Харкова. Вони просто рухалися кудись на захід. Розмістились, як могли, переночували – і поїхали далі.
Анна і Тарас приймають переселенців у своєму домі, весна 2022 року
Потім була мама з трьома дітками. Вони жили у нас близько тижня і поїхали далі в Польщу. І найдовше, по три місяці, в нас залишалися родини з Харкова і Миколаєва. Вони жили не в нашому будинку, а в окремому. Там немає особливих умов – лише світло і якісь необхідні меблі. По воду їм доводилося ходити до нас, купатися й готувати теж, а там просто жили.
Зараз вони вже поїхали, але ми все одно вирішили перебудувати той будинок, укріпити груби. Бо ніхто не знає, що буде далі.
– Наскільки я розумію, у вас на території є кілька таких будинків, в яких можуть зупинитися ті, хто цього потребує?
– Фактично, ми маємо багато будинків. Але, на жаль, вони не придатні до життя без капітального ремонту. А на це в нас наразі просто немає коштів. Та є два будинки – наш і ще один, – з якими набагато простіше працювати. Ми їх ремонтуємо, щоб жити самим, дати житло людям. Якщо це переселенці, то, звичайно, для них це безкоштовно. А на перспективу думаємо про зелений туризм і здавати будиночки.
Внутрішнє облаштування будинку для переселенців
– А як люди реагували на те, що у вас по території вільно гуляють корови?
– Та всі були просто в шоці. Вони ж почали приїжджати ще в лютому, тоді вдарив мороз. А в нас тварини не просто вільного вигулу, а ще й живуть на вулиці – байдуже, літо це чи зима. Це фактично такий собі заказник, тобто тварини живуть у максимально наближених до природних умовах.
Всі були здивовані, особливо, коли бачили, що ми не доїмо корів, а все молоко випивають телята. Та всім подобалось, що тварини в нас гарні, вгодовані, чисті й виглядають просто прекрасно.
Читайте також:
Ціни, міни, (не)реалізація та мобілізація: найбільші виклики й проблеми фермерів під час великої війни
На фермі Нечепоруків
У селі дуже поганий зв’язок, а інтернет є лише в будинку господарів. І це, здавалося б, може найбільше “відлякувати” охочих там зупинитися – особливо під час війни, коли новини несуться стрімким потоком… Проте, як виявилося, люди навпаки, щасливі хоч на якийсь час відпочити від постійної інформаційної зливи.
“Наші гості тішилися, що вони можуть спокійно відпочити на природі, поспілкуватися з тваринами і нічого не чути й не бачити. Вони ж виїжджали з-під обстрілів, з-під ракет. І були настільки перелякані, втомлені й знесилені, що хотіли просто виспатися в тиші. Ну, а це в нас тут точно можна зробити”, – сміється Анна.
Анна Нечепорук
Тим, хто цікавиться можливістю побути на її фермі, дівчина одразу пояснює, що розраховувати на особливий комфорт там не варто.
“Коли я сюди переїхала, то теж була звична до життя в комфортних умовах. Але якщо людина хоче – вона все потрібне організує для себе сама. Тож я роблю все від мене залежне, щоб надати людям максимум можливих зручностей, а вони вже самі собі створюють комфорт у наявних умовах”, – каже фермерка.
Анна Нечепорук та її телята
Керівництву місцевої Вовковинецької ОТГ вона вдячна за те, що завжди повідомляли, коли в центр громади привозили якусь гуманітарну допомогу для внутрішньо переміщених осіб, тож вони могли туди поїхати і взяти необхідний одяг, продукти тощо.
Із багатьма людьми, які зупинялися у Згарі, Аня підтримує стосунки й надалі:
“Переписуємося в месенджерах, вітаємо одне одного зі святами. Коли десь там, де, як я знаю, зараз перебуває хтось із наших колишніх гостей, відбувається обстріл, я запитую, чи все в нас гаразд. І це дуже круто, тому що ця взаємопідтримка і взаємодопомога зараз надзвичайно потрібні людям – на емоційному рівні не менше, ніж на фізичному”.
Діти ВПО гостюють на фермі Нечепоруків, літо 2022 року
Приїздять на “природну” ферму і діти-переселенці, для яких це чудова нагода відволіктися від жахів війни.
“Нещодавно в нас були дітки вимушених переселенців, які зараз живуть у Вовковинцях. Їх привозить місцева громадська організація, і вони тут відпочивають, бігають, граються, гладять корів, фоткаються. Ми ходимо разом на ставок, їмо там щось смачненьке. Дітям страшенно подобається, тому що тут є простори, і тварини в нас дуже тактильні, люблять “спілкуватися”, – розповідає Анна.
Завітати на ферму-“заказник”, залишивши довільну пожертву на допомогу підрозділу Тараса, може кожен охочий – гостинна “теляча мама” Аня завжди рада добрим людям. Домовитися про візит можна через сторінку в інстаграмі.
Фотогалерея (гортайте):
Читайте також:
Історія одного будинку: буковинка Анастасія Сметаніна прихистила понад 300 переселенців
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
