автор: Марина Ткачук
з Волинської області
фото автора і надані Сергієм Свириденком
відео: Марина Ткачук / “Новинарня”
Колоритний козарлюга з оселедцем, Сергій Свириденко став справжньою “зіркою” української Донеччини. Шість років тому, повернувшись після служби в АТО, він заснував у селі Іванопілля, що біля Торецька, екоферму “Козацьке подвір’я”. Став розводити кіз, варити крафтові сири, готувати м’ясні делікатеси – і довів, що такий бізнес можливий навіть неподалік лінії фронту.
Україномовний уродженець Донецька, тоді Свириденко казав, що до здійснення мрії його підштовхнула війна. Але мине трохи часу, і ця ж війна, але вже повномасштабна, підштовхне Сергія до нових випробувань і звершень. Свириденко разом із півтораста кіз переїхав за тисячу кілометрів від свого обійстя – на запрошення геть незнайомого фермера, що живе під Луцьком.
Сергій Свириденко
Свириденко народився і виріс у Донецьку. “І завжди чувся українцем”, – каже Сергій. І хоча в дитинстві говорив російською, після подій 2014 року, після усього побаченого в Донецьку за участю росіян, повністю перейшов на українську. Ще й сім’ю свою переконав це зробити. Відтоді спілкується лише державною. “Говорю, на жаль, неідеальною мовою. Але “паляниця” точно сказати можу”, – сміється фермер.
Відео:
Був час, коли Свириденко їздив на заробітки у Португалію: прожив там сім років, вивчив португальську. Працював і єгерем, і шеф-кухарем. Але вирішив повернутися додому.
За фахом і покликанням Сергій, як сам каже, – кухар, тож завжди “крутився” біля кулінарної теми. А ще – волів мати хоч і маленьку, але власну справу, щоб працювати лише на себе.
Сергій Свириденко
До 2014-го все в Сергія йшло добре: він займався в Донецьку торгівлею м’ясними продуктами. Але “русскій мір” все змінив у його житті.
“Ми всіляко підтримували Україну, ходили на проукраїнські мітинги, як тільки те все почалося, – згадує Сергій часи Майдану і початок 2014 року. – Хоча, зізнаюся, в березні й квітні я перебував у шоці від того, що відбувається навколо, просто в ступорі. Я не забуду той стан, який ніколи більше не переживав. Повне пригнічення.
Я розумів, що буде війна. Розумів, що піду воювати, бо не можу не піти. Але тоді мені було дуже страшно. Чесно кажу: страшно! Із часом якось воно вляглося, перегоріло все, і я заспокоївся. Прийшов до думки: як буде – так буде. І страх кудись подівся. І навіть на війні його вже не було. І досі немає. Хоча зараз ситуація ще складніша, аніж у 2014-му”.
Коли в Донецьку вже кишіло від росіян, Сергій вирішив із родиною “на два тижні” переїхати на дачу в село Іванопілля Костянтинівського району. Перечекати скрутні часи. Але лишився там на вісім років. Улітку 2014-го окупантів звідти прогнали.
Фотогалерея – Сергій Свириденко в ЗСУ (гортайте):
На війну пішов добровольцем. “У військкомат прийшов у важкий період для себе – це якраз було на дев’ятий день після смерті матері”, – згадує Сергій.
Півтора року відслужив у 54-й окремій механізованій бригаді артилеристом – 2-й гаубичний самохідний дивізіон. Мав позивний “Козак”, воював на Світлодарській дузі.
“Спершу ми були артилеристи без гармат, на другій лінії оборони прикривали тили під Бахмутом, Попасною. Це вже потім у нас і гармати були, і бої”, – пригадує ветеран.
Сергій Свириденко (в центрі) з побратимами
Саме тоді, ще у війську, в голові Козака-Свириденка визріла думка про кіз. На фронті тим часом було відносне затишшя, і підприємець вирішив повернутися до мирного життя як фермер.
Читайте також:
Із Констахи з любов’ю. Як активні люди змінюють депресивне місто на Донбасі
“Яким бізнесом у селі можна займатися? Сільським господарством, – розмірковує Сергій. – Оскільки в землі ніхто з нашої родини копатися не любить, тож лишалося тваринництво. Чому кози? Бо коров’ячого молока можна купити скільки хочеш, а козиного – ні. Крім того, ми – гурмани, любимо козині сири. Тож вирішили завести кіз і створити сироварню”.
Сергій Свириденко
Вчилися по ходу справи. Перших сім кіз купили в бабусі із Костянтинівки.
“Ми нічогісінько не тямили в козах, – сміється Свириденко. – Ось привіз я їх до себе додому. А напередодні на ділянці посадив шість молодих саджанців дерев. Кози миттю їх об’їли, я навіть з машини не встиг вийти! Отоді я зрозумів, що то за тварини!”
Доїли спочатку руками, потім придбали апарат. Зростало й стадо. “Потім у нас з’явився Арчі – дорогий породистий цап із Німеччини, – згадує Сергій. – Це був подарунок сина на день народження дружини.
Уявляєте, як ви кажете комусь: “А подаруйте мені цапа на день народження!”
Дивно, звучить, але дійсно був такий подарунок!”
Сергій Свириденко
Бізнес Сергія розвивався. Господарство отримало грант на 500 тисяч гривень на розвиток ферми й побудову сироварні. Пожвавилася торгівля. Свириденко варив усе нові види сиру, розробляв ексклюзивну рецептуру. Ярмарки, екскурсії на ферму, іноземні журналісти, інтернет-магазин, стадо в 150 породистих кіз – усе закрутилося. І хоча фронт перебував за 30 км від Іванопілля і іноді чулися артилерійські вибухи, справи господаря йшли вгору.
Сергій Свириденко із виробами “Козацького подвір’я”
Але попереду було 24 лютого 2022-го.
“Я вже зранку зрозумів, що це повномасштабне вторгнення і треба евакуювати родину. Сім’я зібралася, запхали в бус, скільки влізло, ковбас і сиру, і вони поїхали в бік Кам’янця-Подільського. Я ще лишився, завантажив свої “жигулі” всім необхідним – теплі речі, генератор, вода – десь із тиждень із тим добром їздив, чекав, – пригадує Сергій.
– Ми підтримували хлопців на позиціях, чим могли. Вони ж стояли без особистого транспорту, багато хто телефонував, просив щось привезти. У перші дні навіть хліб із супермаркетів їм возили. Павербанки, генератори, бензопили. І енергетики тоннами. А вже потім пішли більш лагідні замовлення – печиво, цукерки”.
Читайте також:
На Луганщині воєнні злочинці РФ застрелили відомого волонтера в інвалідному візку
Літо Свириденко провів в обійсті разом із козами. А ближче до осені став розуміти – треба евакуюватися, вибору немає – бої все ближче.
Кози Сергія Свириденка
“Це було непросте рішення. Сам би я вижив, але в мене ж кози! Їх потрібно годувати, для цього потрібні гроші. Інфраструктура навколишніх міст (Бахмут, Костянтинівка, Дружківка) руйнувалася – не стало газу, котельні не працювали, електрика з перебоями. А потім росіяни розстріляли насосну станцію, тож ми залишилися ще й без води. Люди, себто і споживачі, покидали міста й села, магазини зачинялися. Почалися проблеми з логістикою, сировиною, із тими ж пляшками для йогурту чи спеціями. Я розумів, що за таких обставин ферма не виживе.
Коли ви тримаєте стадо, то мусите мати виробництво – без нього цей бізнес не вартий нічого, – пояснює фермер. – Собівартість козиного молока – 15 грн за літр. Продати його з прибутком, та ще й таку кількість, – нереальна мета. Кіз годує виробництво. Тоді я вирішив: треба кіз вивозити”.
Сири Свириденка
Руку допомогу простягнув Сергію геть не знайомий фермер із села Дерно на Волині Іван Будь.
“Я сам мешканець міста, – розповідає пан Іван “Новинарні” свою історію, стоячи на подвір’ї свого сільгосппідприємства. – А два роки тому подумав: а чому б не зайнятися фермерством?”
Так він придбав занедбану колишню радянську ферму зі старими корівниками і почав ґаздувати. Спершу перекрив дахи, підмурував стіни. “Я націлювався на овечу ферму, – зауважує Іван. – Кози – то так, стихійно вийшло”.
На фермі в селі Дерно
Волинський фермер стежив у фейсбуці за сторінкою Сергія – підписався на неї з наміром повчитися чомусь новому в колеги. А коли почалася повномасштабна війна і стало зрозуміло, що Свириденкові та його козам на Донеччині непереливки, Іван написав колезі повідомлення.
“Я запитав Сергія, як він. І отримав відповідь: мушу, певно, їхати, бо вже діла не буде. То я й запропонував Сергію: їдь до мене! Будемо разом працювати!” Думаю, я не помилився”, – розповідає Будь.
Сергій Свириденко
Донецький фермер погодився на переїзд у Луцький район. Аргументів “за” було кілька. По-перше, Іванова ферма – добротна, хоч і потребує рук. По-друге, була можливість орендувати приміщення для виробництва сиру й ковбас. Тепер Іван дбає про господарку ферми, а Сергій – про виробництво та розведення стада.
Читайте також:
Мілітарі-бізнес зі Сходу: у Львові десять релокованих підприємців організували спільне виробництво одягу для військових
Перевезти 150 кіз й обладнання сироварні з Краматорського району на Волинь – технічно важке завдання.
“Як я їхав? Вийшов на дорогу, зупинив “ікарус”, питаю: “Чи не підкинете мене з козами?” – жартує фермер.
Знайти скотовоз не становило проблеми, навіть двоповерховий. Складно було це зробити “не за всі гроші світу”.
Кози Сергія Свириденка в Дерні
Сергій забрав усе обладнання сироварні, готову до продажу продукцію. Разом із ним на Волинь вирушили також і двоє працівниць ферми. Їхали 16 годин. На такий переїзд Свириденко витратив усі свої заощадження – 150 тисяч гривень. Але релокація бізнесу таки відбулася.
“На жаль, не всі кози пережили такий стрес, – каже фермер-ветеран. – Адаптація була важка, чимало молодняку загинуло. Нам не пощастило з погодою: тут вересні було багато дощів, трава іншої якості. Якби не було цієї шаленої вологи, то, може, й проскочили б. А так… кози похворіли, не допомагали антибіотики”.
Сергій Свириденко і його продукція в сеоі Дарно
Через перенесений стрес кози раніше перестали давати молоко. Тож до весни у Сергія з Іваном – “бюджет проїдання”. Але з квітня очікують надої, пік “молочних рік” припаде на травень і триватиме до жовтня. Фермери розраховують на 200 літрів надоїв щодень.
Мають плани партнери й на грантові кошти – без них, каже Свириденко, розвивати господарство буде важко. А ще чекають успішної реалізації продукції.
Сергій уже налагодив виробництво своїх фірмових ковбас та шинки. Готується і до варіння сирів.
На фермі в селі Дерно
“Мої мрії вам не влізуть в кадр, – сміється фермер. – Отам, – показує на поки що порожню кошару, – будуть свині (угорська мангалиця), отам – кози, тут – будуть качки. А головне – буде перемога. Ми ж це точно знаємо!”
Читайте також:
Релокація бізнесу: як створити сприятливі умови для роботи підприємства в новій громаді
Проєкт “Зберегти Україну” реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
