автор: Марина Ткачук
з Волинської області
фото автора і надані Сергієм Свириденком
відео: Марина Ткачук / “Новинарня”
Колоритний козарлюга з оселедцем, Сергій Свириденко став справжньою “зіркою” української Донеччини. Шість років тому, повернувшись після служби в АТО, він заснував у селі Іванопілля, що біля Торецька, екоферму “Козацьке подвір’я”. Став розводити кіз, варити крафтові сири, готувати м’ясні делікатеси – і довів, що такий бізнес можливий навіть неподалік лінії фронту.
Україномовний уродженець Донецька, тоді Свириденко казав, що до здійснення мрії його підштовхнула війна. Але мине трохи часу, і ця ж війна, але вже повномасштабна, підштовхне Сергія до нових випробувань і звершень. Свириденко разом із півтораста кіз переїхав за тисячу кілометрів від свого обійстя – на запрошення геть незнайомого фермера, що живе під Луцьком.
Свириденко народився і виріс у Донецьку. “І завжди чувся українцем”, – каже Сергій. І хоча в дитинстві говорив російською, після подій 2014 року, після усього побаченого в Донецьку за участю росіян, повністю перейшов на українську. Ще й сім’ю свою переконав це зробити. Відтоді спілкується лише державною. “Говорю, на жаль, неідеальною мовою. Але “паляниця” точно сказати можу”, – сміється фермер.
Відео:
Був час, коли Свириденко їздив на заробітки у Португалію: прожив там сім років, вивчив португальську. Працював і єгерем, і шеф-кухарем. Але вирішив повернутися додому.
За фахом і покликанням Сергій, як сам каже, – кухар, тож завжди “крутився” біля кулінарної теми. А ще – волів мати хоч і маленьку, але власну справу, щоб працювати лише на себе.
До 2014-го все в Сергія йшло добре: він займався в Донецьку торгівлею м’ясними продуктами. Але “русскій мір” все змінив у його житті.
“Ми всіляко підтримували Україну, ходили на проукраїнські мітинги, як тільки те все почалося, – згадує Сергій часи Майдану і початок 2014 року. – Хоча, зізнаюся, в березні й квітні я перебував у шоці від того, що відбувається навколо, просто в ступорі. Я не забуду той стан, який ніколи більше не переживав. Повне пригнічення.
Я розумів, що буде війна. Розумів, що піду воювати, бо не можу не піти. Але тоді мені було дуже страшно. Чесно кажу: страшно! Із часом якось воно вляглося, перегоріло все, і я заспокоївся. Прийшов до думки: як буде – так буде. І страх кудись подівся. І навіть на війні його вже не було. І досі немає. Хоча зараз ситуація ще складніша, аніж у 2014-му”.
Коли в Донецьку вже кишіло від росіян, Сергій вирішив із родиною “на два тижні” переїхати на дачу в село Іванопілля Костянтинівського району. Перечекати скрутні часи. Але лишився там на вісім років. Улітку 2014-го окупантів звідти прогнали.
Фотогалерея – Сергій Свириденко в ЗСУ (гортайте):
На війну пішов добровольцем. “У військкомат прийшов у важкий період для себе – це якраз було на дев’ятий день після смерті матері”, – згадує Сергій.
Півтора року відслужив у 54-й окремій механізованій бригаді артилеристом – 2-й гаубичний самохідний дивізіон. Мав позивний “Козак”, воював на Світлодарській дузі.
“Спершу ми були артилеристи без гармат, на другій лінії оборони прикривали тили під Бахмутом, Попасною. Це вже потім у нас і гармати були, і бої”, – пригадує ветеран.
Саме тоді, ще у війську, в голові Козака-Свириденка визріла думка про кіз. На фронті тим часом було відносне затишшя, і підприємець вирішив повернутися до мирного життя як фермер.
Читайте також:
Із Констахи з любов’ю. Як активні люди змінюють депресивне місто на Донбасі
“Яким бізнесом у селі можна займатися? Сільським господарством, – розмірковує Сергій. – Оскільки в землі ніхто з нашої родини копатися не любить, тож лишалося тваринництво. Чому кози? Бо коров’ячого молока можна купити скільки хочеш, а козиного – ні. Крім того, ми – гурмани, любимо козині сири. Тож вирішили завести кіз і створити сироварню”.
Вчилися по ходу справи. Перших сім кіз купили в бабусі із Костянтинівки.
“Ми нічогісінько не тямили в козах, – сміється Свириденко. – Ось привіз я їх до себе додому. А напередодні на ділянці посадив шість молодих саджанців дерев. Кози миттю їх об’їли, я навіть з машини не встиг вийти! Отоді я зрозумів, що то за тварини!”
Доїли спочатку руками, потім придбали апарат. Зростало й стадо. “Потім у нас з’явився Арчі – дорогий породистий цап із Німеччини, – згадує Сергій. – Це був подарунок сина на день народження дружини.
Уявляєте, як ви кажете комусь: “А подаруйте мені цапа на день народження!”
Дивно, звучить, але дійсно був такий подарунок!”
Бізнес Сергія розвивався. Господарство отримало грант на 500 тисяч гривень на розвиток ферми й побудову сироварні. Пожвавилася торгівля. Свириденко варив усе нові види сиру, розробляв ексклюзивну рецептуру. Ярмарки, екскурсії на ферму, іноземні журналісти, інтернет-магазин, стадо в 150 породистих кіз – усе закрутилося. І хоча фронт перебував за 30 км від Іванопілля і іноді чулися артилерійські вибухи, справи господаря йшли вгору.
Але попереду було 24 лютого 2022-го.
“Я вже зранку зрозумів, що це повномасштабне вторгнення і треба евакуювати родину. Сім’я зібралася, запхали в бус, скільки влізло, ковбас і сиру, і вони поїхали в бік Кам’янця-Подільського. Я ще лишився, завантажив свої “жигулі” всім необхідним – теплі речі, генератор, вода – десь із тиждень із тим добром їздив, чекав, – пригадує Сергій.
– Ми підтримували хлопців на позиціях, чим могли. Вони ж стояли без особистого транспорту, багато хто телефонував, просив щось привезти. У перші дні навіть хліб із супермаркетів їм возили. Павербанки, генератори, бензопили. І енергетики тоннами. А вже потім пішли більш лагідні замовлення – печиво, цукерки”.
Читайте також:
На Луганщині воєнні злочинці РФ застрелили відомого волонтера в інвалідному візку
Літо Свириденко провів в обійсті разом із козами. А ближче до осені став розуміти – треба евакуюватися, вибору немає – бої все ближче.
“Це було непросте рішення. Сам би я вижив, але в мене ж кози! Їх потрібно годувати, для цього потрібні гроші. Інфраструктура навколишніх міст (Бахмут, Костянтинівка, Дружківка) руйнувалася – не стало газу, котельні не працювали, електрика з перебоями. А потім росіяни розстріляли насосну станцію, тож ми залишилися ще й без води. Люди, себто і споживачі, покидали міста й села, магазини зачинялися. Почалися проблеми з логістикою, сировиною, із тими ж пляшками для йогурту чи спеціями. Я розумів, що за таких обставин ферма не виживе.
Коли ви тримаєте стадо, то мусите мати виробництво – без нього цей бізнес не вартий нічого, – пояснює фермер. – Собівартість козиного молока – 15 грн за літр. Продати його з прибутком, та ще й таку кількість, – нереальна мета. Кіз годує виробництво. Тоді я вирішив: треба кіз вивозити”.
Руку допомогу простягнув Сергію геть не знайомий фермер із села Дерно на Волині Іван Будь.
“Я сам мешканець міста, – розповідає пан Іван “Новинарні” свою історію, стоячи на подвір’ї свого сільгосппідприємства. – А два роки тому подумав: а чому б не зайнятися фермерством?”
Так він придбав занедбану колишню радянську ферму зі старими корівниками і почав ґаздувати. Спершу перекрив дахи, підмурував стіни. “Я націлювався на овечу ферму, – зауважує Іван. – Кози – то так, стихійно вийшло”.
Волинський фермер стежив у фейсбуці за сторінкою Сергія – підписався на неї з наміром повчитися чомусь новому в колеги. А коли почалася повномасштабна війна і стало зрозуміло, що Свириденкові та його козам на Донеччині непереливки, Іван написав колезі повідомлення.
“Я запитав Сергія, як він. І отримав відповідь: мушу, певно, їхати, бо вже діла не буде. То я й запропонував Сергію: їдь до мене! Будемо разом працювати!” Думаю, я не помилився”, – розповідає Будь.
Донецький фермер погодився на переїзд у Луцький район. Аргументів “за” було кілька. По-перше, Іванова ферма – добротна, хоч і потребує рук. По-друге, була можливість орендувати приміщення для виробництва сиру й ковбас. Тепер Іван дбає про господарку ферми, а Сергій – про виробництво та розведення стада.
Читайте також:
Мілітарі-бізнес зі Сходу: у Львові десять релокованих підприємців організували спільне виробництво одягу для військових
Перевезти 150 кіз й обладнання сироварні з Краматорського району на Волинь – технічно важке завдання.
“Як я їхав? Вийшов на дорогу, зупинив “ікарус”, питаю: “Чи не підкинете мене з козами?” – жартує фермер.
Знайти скотовоз не становило проблеми, навіть двоповерховий. Складно було це зробити “не за всі гроші світу”.
Сергій забрав усе обладнання сироварні, готову до продажу продукцію. Разом із ним на Волинь вирушили також і двоє працівниць ферми. Їхали 16 годин. На такий переїзд Свириденко витратив усі свої заощадження – 150 тисяч гривень. Але релокація бізнесу таки відбулася.
“На жаль, не всі кози пережили такий стрес, – каже фермер-ветеран. – Адаптація була важка, чимало молодняку загинуло. Нам не пощастило з погодою: тут вересні було багато дощів, трава іншої якості. Якби не було цієї шаленої вологи, то, може, й проскочили б. А так… кози похворіли, не допомагали антибіотики”.
Через перенесений стрес кози раніше перестали давати молоко. Тож до весни у Сергія з Іваном – “бюджет проїдання”. Але з квітня очікують надої, пік “молочних рік” припаде на травень і триватиме до жовтня. Фермери розраховують на 200 літрів надоїв щодень.
Мають плани партнери й на грантові кошти – без них, каже Свириденко, розвивати господарство буде важко. А ще чекають успішної реалізації продукції.
Сергій уже налагодив виробництво своїх фірмових ковбас та шинки. Готується і до варіння сирів.
“Мої мрії вам не влізуть в кадр, – сміється фермер. – Отам, – показує на поки що порожню кошару, – будуть свині (угорська мангалиця), отам – кози, тут – будуть качки. А головне – буде перемога. Ми ж це точно знаємо!”
Читайте також:
Релокація бізнесу: як створити сприятливі умови для роботи підприємства в новій громаді
Проєкт “Зберегти Україну” реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
“Новинарня“ – український ньюзрум. Без фейків. В курсі важливих подій.
Ми пишемо насамперед про війну з російськими окупантами; про Збройні сили та їх розбудову; про армію і військових, силовиків і ветеранів, мобілізованих/демобілізованих, переселенців та їх проблеми; про життя на українському Донбасі й окупованих теренах; безпекові проблеми. Не оминаємо інші варті уваги події в Україні та світі.
У 2022-2023 роках “Новинарня” працює за інституційної підтримки за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Зміст наших матеріалів не обов’язково відображає офіційну позицію EED, а є виключною відповідальністю наших авторів.
Контакти
news @ novynarnia.com
contact @ novynarnia.com
Facebook
https://www.facebook.com/Novynarnia
Twitter
https://twitter.com/Novynarnia
Телеграм
https://t.me/Novynarnia
Instagram
https://www.instagram.com/novynarnia/
YouTube
https://www.youtube.com/@Novynarnia
Приєднуйтеся до наших сторінок, коментуйте, оцінюйте, пропонуйте цікаві теми.
Долучайтеся до числа наших патронів на платформі Patreon
При передруку гіперпосилання на “Новинарню” обов’язкове в першому-другому реченні
Головний редактор: Дмитро Лиховій
Запрошуємо до співпраці партнерів, однодумців та рекламодавців
e-mail: contact @ novynarnia.com