автор: Наталія Лебідь
У середині червня ті, хто цікавляться українською політикою, не пропустили непоміченою статтю “РБК-Україна” про високу ймовірність проведення президентських і парламентських виборів в Україні, незважаючи на воєнний стан і бойові дії (або одразу після того, як вони будуть згорнуті). Оглядачі Мілан Леліч та Уляна Безпалько із посиланням на різні табори попереджають: “наступної весни або на початку літа [2024 року] проведення виборів є цілком реальним. Принаймні ключові гравці вже тримають це в голові. Механізмів може бути багато, аж до непродовження військового стану, що розблокує можливість виборів”. Ідеться про підготовку до розгортання штабів, про ймовірні партії військових (навіть кілька – із Сирським, “Азовом”, Залужним), волонтерів, про оновлену партію влади на чолі чи то зі Шмигалем, чи Єрмаком.
Оскільки попередні вибори до Верховної Ради відбулися 21 липня 2019 року, наступні планові, за законом, мали б відбутися уже в поточному 2023 році. А перший тур президентських виборів – 31 березня 2024 року.
Загалом, для команди чинного президента було б вельми бажано закріпити його нинішній рівень підтримки, пролонгувавши повноваження на ще один строк. Також видно, що офіс президента, незважаючи на війну, намагається стримувати деяких потенційних конкурентів у політичному полі.
Ясна річ, що під час війни вибори, за законом, неможливі. Для початку слід перемогти. Але події можуть розвиватися за різними сценаріями. Багато в цьому сенсі залежить від результатів цьогорічного наступу ЗСУ, від інтересів та рішень чинної влади, а також від позиції Заходу (а Європа певний запит уже озвучила).
Про це і про інше “Новинарня” розмовляє з Максимом Паращевіним – доктором соціологічних наук, провідним науковим співробітником Інституту соціології НАН України, експертом фондом “Демократичні ініціативи”.
– Пане Максиме, мені не вдалося знайти свіжі президентські рейтинги, рейтинги політичних сил, топових чиновників тощо. Маю на увазі – від серйозних дослідників, не від контор-одноденок. Їх зараз не заміряють?
– Якщо й заміряють, то роблять це непублічно. Можливо, хтось замовляє для внутрішнього користування. Хтось із представників влади, хто хоче отримати такі дані або хтось із тих, хто планує брати участь в президентських перегонах.
Соціолог Максим Паращевін
– Тобто для загалу в кращому разі заміряють та опублічують рейтинги довіри й недовіри?
– Так, можуть заміряти довіру, підтримку, рівень задоволеності діяльністю президента, прем’єр-міністра чи когось іншого. Міряти [передвиборчі] рейтинги немає особливого сенсу – принаймні на даний момент. Це може більше цікавити нинішніх представників влади – для самих себе, для регуляції своєї діяльності.
– Питання не випадкове, адже президент ПАРЄ Тіні Кокс нещодавно висловився на тему українських виборів, зазначивши, що “без виборів демократія не може функціонувати належним чином”. Про що ця заява для вас?
– Це більше загальні фрази із серії про те, що при демократії мають бути вибори. Я теж можу сказати, що вибори взагалі потрібні, але що далі? Слова треба прив’язувати до реальних обставин. А обставини такі, що невідомо, коли закінчаться бойові дії, коли закінчиться війна. Ті, хто квапить Україну з виборами, коли підійде їхня дата, і сам зрозуміє – за умови продовження активних бойових дій вибори неможливі.
– Та навіть якби бойові дії завершилися сьогодні, хіба могла б Україна провести вибори вже через три місяці? Як уточнити зараз списки виборців, як організувати роботу комісій у містах, що зруйновані війною?
– Проблем, звичайно, багато. Але при бажанні чи, як-то кажуть, за наявності політичної волі, вибори можуть бути організовані навіть за екстремальних умов.
У нас ж, в принципі, і в 2014 році було велике переселення, значна міграція, рух людей.
– Хіба можна порівнювати в цьому сенсі 2014 рік із нинішніми обставинами? Тим паче, що зараз ще й стільки мігрантів до Європи.
– І за кордоном можна зробити дільниці, зареєструвати там виборців. Якщо люди живі, вони не зникають просто так, у порожнечу.
Ми говоримо про ситуацію після війни, коли ті, хто вижив, дадуть про себе знати, де б вони не знаходилися. Тож, повторюю, при бажанні виборців в достатньому обсязі можна перерахувати і придумати, як організувати роботу виборчих комісій.
У нас і до війни були ситуації, коли зі списків виборців зникали цілі будинки. Такі технічні проколи були, є і будуть, але це не причина не проводити вибори.
Тим паче, що за чинною системою в нас немає застережень щодо відсотку населення, яке бере участь у голосуванні. На жаль. Скільки прийдуть, стільки і проголосують. Вибори від цього не стають нечинними.
– Вважаєте, що слід було б встановити якийсь поріг явки?
– Як на мене, це було б логічно. Бо виникає не надто приємна ситуація, яка менше стосується загальнонаціональних виборів, але впливає на вибори місцеві. Коли, наприклад, обирають мера, і на дільниці приходять 30% виборців, а 70% випадають з процесу з якихось причин. Як тут можна тоді говорити про демократично обраного мера?
Так само і щодо референдуму. Необхідно виставляти, якщо це стосується якихось важливих питань, жорстку межу явки. І в виняткових випадках вважати, що пропозиція на референдумі схвалена, коли за неї проголосувала не проста більшість, а не менше 75%. І якщо немає такого, то вважати, що референдум не відбувся. Бо я вважаю, що не може, скажімо, 51% учасників голосування нав’язувати свою волю 49%.
Аналогічно з виборами президента. Не можуть 40% прийти й обрати президента для всієї країни.
– За нинішнім законодавством – можуть. Ніхто не не змусить громадян іти на вибори, якщо вони цього не хочуть. Тоді й в цій частині потрібні зміни.
– У деяких країнах участь у виборах є обов’язковою. Якщо не береш участь, то платиш штраф.
– Повернімось до поточної ситуації. У березні 2023 року були оприлюднені рейтинги довіри українців до різних соціальних інституцій, які заміряла соціологічна служба Центру Разумкова. Президент – на шостому місці після ЗСУ, волонтерів, добровольців, Нацгвардії та ДСНС. Зрозуміло, що йдеться про інституцію, проте її уособлює конкретна людина – Володимир Зеленський. Чи означає це, що така довіра буде конвертована й у високий президентський рейтинг?
Рейтинги довіри від Центру Разумкова станом на березень 2023 року
– В принципі, довіра досить щільно пов’язана з готовністю голосувати, і більшість тих, хто політикові довіряє, буде за нього голосувати. Але водночас ці два моменти не дублюють один одного. Адже довіряти можна й кільком структурам чи політикам, а обирати доводиться одного.
Можна довіряти конкретній особі, вважати, що вона добре працює, але водночас вважати, що інша особа впорається ще краще. Тобто довіра виступає лише одним із чинників прийняття рішення про голосування. Крім цього, якась частина з тих, хто політику довіряє, на вибори не піде.
У нинішніх умовах, якби відбувалися вибори президента, довіра безумовно конвертувалася б у голоси.
Але не забуваймо, що нинішній рівень довіри до президента є результатом поточної ситуації. Перед війною довіра була дуже низькою. Ми пам’ятаємо, що президента обирали з високим рейтингом, були великі очікування, і коли вони не справдилися, довіра значно впала. Тепер же, коли президент показав свою здатність робити у нинішніх умовах те, що він має робити, довіра до нього знову підскочила. Що буде далі? Все залежить від того, як розгортатимуться події, як і коли закінчиться війна.
Володимир Зеленський із військовими та посадовцями ОП під час поїздки на Таврійський напрямок, 26 червня 2023. Фото: пресслужба президента
– Які події чи які чинники можуть обвалити рейтинг Зеленського?
– Ну, по-перше, сам результат війни. Це найголовніший чинник. Адже Зеленський і його оточення дуже сильно прив’язали себе до таких очікувань, створили високі, навіть завищені очікування. Бо всі бажають перемоги, але перемога може бути різна, і необов’язково – однозначна.
– А однозначна – це з виходом на кордони 2013 року?
– Так. І якщо це станеться, то, гадаю, Зеленського вже ніхто не зможе перемогти на виборах. Але за інших обставин може бути суттєве падіння його рейтингу.
Друге, що вплине, – це те, як нинішня влада вестиме себе після перемоги. Чи вона спочиватиме на лаврах і киватиме на Захід, очікуючи, що Захід нам допоможе. Чи все-таки робитиме все, що необхідно, в плані відновлення мирного життя. А тут є безліч нюансів: економіка, розв’язання проблеми корупції, турбота про живих і про загиблих тощо.
– Тому-то влада й квапитиметься з виборами відразу після перемоги.
– Після перемоги буде все, як завжди: очікування, котрі в разі, якщо вони не справдяться, призведуть до падіння і довіри, і рейтингу, і доброго ставлення до кандидата.
– Я оце вас послухала і подумала, що генерал Залужний, якщо він захоче залишити військову кар’єру і балотуватися в президенти, опиняється у більш виграшному становищі, ніж Зеленський, незалежно від того, з яким результатом закінчиться війна. З тієї простої причини, що він не робив стільки політичних заяв, скільки чинний президент. До того ж відновлення України після перемоги – це не його сфера відповідальності. Сам генерал заперечує свої політичні амбіції. Але має багато прихильників. Чи ви згодні, що його шанси зі старту вищі, аніж шанси Зеленського?
Валерій Залужний із шевроном Грогу (“бебі Йоди”)
– Ні. Мені здається, тут все залежатиме від того, чи буде у Залужного достатня команда. Бо на президентських перегонах працює завжди команда. Одна людина нічого не може, якою б чудовою вона не була. Для перемоги їй потрібно, щоб її помічники працювали у різних місцях, доносили ідеї тощо.
Другий момент: кандидату в президенти потрібен доступ до великих медіа, до телебачення або інших джерел, які мають вихід на великі маси людей. І, відповідно, потрібні люди, які займатимуться його презентацією в медіа, а це – значні кошти.
Крім того, я не погоджуюся із тим, що президентський рейтинг Залужного меншою мірою залежатиме від результатів війни, аніж рейтинг Зеленського. Вся значущість Залужного зараз прив’язана до того, наскільки вміло керує він на полі бою і як вирішує завдання, пов’язані з війною.
Воєнні невдачі битимуть по Залужному так само, як і по президенту Зеленському.
– Пройдемося по старих політиках і почнемо з Юлії Тимошенко. Можливо, якби у 2019 році Зеленський не йшов на вибори, то президентом України, стала б саме вона. Принаймні до появи у перегонах Зеленського рейтинг Тимошенко був дещо вищим за рейтинг президента Порошенка. А які її шанси, якщо їй захочеться вчетверте боротися за крісло глави держави?
Юлія Тимошенко і Лех Валенса у Гданську 23 червня: “Закликала увесь вільний демократичний світ у жодному разі не піддаватися на ядерний шантаж путіна і не йти на жодні поступки. Категорично не можна цього робити!” Фото з ФБ
– Можливо, у Тимошенко з’являється останній шанс, щоб протистояти Зеленському. Але це за умови масового і потужного в ньому розчарування. Чому? Тому що вона завжди грала на проблемах, завжди активно розповідала про те, як хтось погано щось робить.
Тож якщо після війни нинішня влада повернеться до тих своїх дій, які були перед повномасштабним вторгненням – не боротиметься з корупцією, створюватиме хаос в управлінні тощо, Тимошенко цілком може на цьому зіграти.
– Дмитро Разумков, який почав був опонувати Зеленському, але 24 лютого обнулило увагу до нього – що із ним?
– Тут важко сказати, але мені здається, що от кому-кому, а йому точно нічого не світить.
Петро Порошенко в авіаційній бригаді 27 червня: “Приїхали не з порожніми руками, привезли нашу розробку — три вантажівки для зеніток на базі британських тягачів. Ці спеціально розроблені та модифіковані установки дозволять замінити старий радянський автопарк і значно підвищити ефективність бригади”. Фото з ФБ
– А Петро Порошенко?
– Порошенко достатньо активний, але в медійному полі його не дуже видно. Він може робити щось корисне, але чи доходить інформація про це до більшості?.. Крім того, його сформований іще до війни антирейтинг складно чимось перебити.
– Судячи з ФБ-сторінки Порошенка, волонтерить він багато і завзято.
– Але чи бачать його у телемарафоні? При всій його активності згодом знайдуться люди, які запитуватимуть: а де ти був під час війни?
– Телемарафон сам має високий “антирейтинг”. Міністр культури Ткаченко недавно скаржився, що перегляди впали до 13-15%… А хто може бути несподіваним відкриттям президентської кампанії?
– Навіть не знаю.
Продовження березневого опитування Центру Разумкова. У балансі довіри-недовіри впевнено лідирують Збройні Сили з превалюючою (93,1%) довірою
– Я не прошу назвати якусь персоналію на ім’я і прізвище. Можливо, ви вкажете на якийсь типаж, на те, що людина такого-то роду занять може несподівано вистрілити?
– Я не бачу такого. Мені здається, що кандидувати будуть тільки ті, хто вже зараз “створив” себе. Це в мирні часи можна продумувати образ, просувати його. А зараз головним є зовсім інше. І немає часу для формування якогось загальнонаціонального іміджу.
– По партіях. З опитувань видно, що партії замикають рейтинг довіри. Водночас у Верховної Ради справи краще. Чи нема в цьому протиріччя, адже парламент представлений партіями, серед яких найбільшу фракцію має президентська політсила?
– Якраз тут особливої суперечності немає, бо люди по-різному сприймають партії. До того ж, партій як таких у нас ніколи й не було – ми мали тільки партії вождистського типу, а вони мало кому цікаві. Вони ще й досить часто не зберігаються до наступних виборів. От, наприклад, “Слуга народу” вже зараз думає про зміну назви – щоб очиститися від негативу, який прилип.
А щодо Верховної Ради, то вона сприймається як щось більш цілісне, як зібрання. Зібрання, де приймають якісь рішення – може, погані, але, може, й хороші. Це не збіговисько партійців, а окрема установа, самостійна.
– Так, “Слуга народу” нібито збирається міняти назву на “Дію”, і подейкують, що це має викликати асоціацію із застосунком “Дія” та з загальною цифровізацією, яку розпочала команда Зеленського. Хоча важливим тут є інше. Подібного роду ребрендинг, зміна назви, символіки тощо додає щось політичній партії?
– Додає головним чином в тому плані, що дозволяє скидати попередній негативний баласт. Але знову таки, у нас партія – це група людей, яка обслуговує лідера. Партія “Слуга народу” заплямувала себе сильно, тож давайте створимо іншу, з якої менше негативу буде перенесено на президента.
– Чи можливе одночасне проведення президентських та парламентських виборів у 2024 році, якщо до того часу війна чи воєнний стан завершиться? Подібний сценарій зараз обговорюють у парламентських колах.
– Теоретично, так.
– Це зіграє за чи проти президентської політсили?
– Скоріше, це їй сприятиме. Але все залежатиме від конкретних умов. За сприятливих умов виборець підтримає і президента, і його партію. Це політичне море підніме всі човни одночасно. Але й потопить – в разі чого – також одночасно.
– У нас вже були у парламенті демократи, які у 2002-му розбили панування комуністичної більшості. Потім – після розчарування в Ющенку – раптом знадобилися “міцні господарники”. Майдан-2013 розвіяв “господарників” за вітром, і до парламенту зайшли комбатанти. Відтак з’явилися “нові обличчя”, а тепер і вони викликають ідіосинкразію. На які гасла, на який тип політиків може бути попит зараз?
– На відновлювачів.
– А хто такі відновлювачі?
– Ті, хто буде пропонувати відновлення і заспокоєння. Враховуючи екстремальний рівень стресу у соціумі, це ті, хто краще за інших забезпечить спокій.
– Тобто знову “міцні господарники”, але з присмаком Арестовича?
– Затребувані будуть політики, котрі просуватимуть тезу про “менше радикалізму”, “врахування інтересів усіх”, “не робитимемо різких рухів”.
Арестович може бути в їхньому числі. Він може зібрати колишній електорат “ОПЗЖ”.
– Від того, про що ви кажете, – пів кроку до “треба пробачити росіянам, бо інакше ми самі перетворимося на росіян”, треба провести “деакулізацію“, припинити “расчєловєчєваніє”.
– Цілком можливо, бо люди, які на такі тези орієнтувалися, нікуди не ділися. Вони і зараз сидять у своїх мирних (а, може, і не в мирних) містах і розказують, що це не Росія винна, це винний хтось інший, можливо, Захід, а, можливо, й Україна, яка сама себе бомбить. Таких людей цілком вистачає, на жаль.
І якась частина з них буде проходити в політику. Водночас частка політичного поля, яку вони зможуть зайняти, буде невеликою. Але вона буде.
Тому вже зараз не варто очікувати, що всі ми дружніми лавами крокуватимемо в одному напряму. Кількість тих, хто орієнтувався на проросійську та антизахідну риторику, звісно, зменшилася, але повністю не зникла.
Останнє довоєнне («доповномасштабне») опитування щодо підтримки політичних партій. «Слуга народу» поступається «Євросолідарності» Порошенка, а ОПЗЖ опиняється на третьому місці.
Дані SOCIS, 11-16 лютого 2022 року
– Ще запитання про комбатантів. Ми вже говорили про те, що комбатанти йшли та вигравали вибори у 2014 році, а от у 2019-му вони дещо поступилися “новим обличчям”. Чи варто чекати на ренесанс військових, котрі підуть на найближчі парламентські вибори, коли б вони не відбулися?
– Участь у війні в тій чи іншій формі буде великим плюсом для будь-якої людини, яка йтиме у політику. Військових залучатимуть, так само, як і раніше залучали до виборчих списків для покращення цих самих списків та іміджу партії, яка їх формує.
– А, може, вони формуватимуть власні партії?
– Звісно, це можливо, але маломовірно, аби партії формувалися винятково на базі військових. Для політичної гри їм може забракнути досвіду.
Плюс якщо така партія – винятково з військових – буде не одна, вони конкуруватимуть між собою, і це не покращить їхнє суспільне сприйняття.
– Тобто краще військових “розсіяти” по вже наявних політичних партіях, зрозуміло. А як щодо волонтерів? Вони можуть бути тими людьми, котрі знають, як відбудовувати країну? Волонтери принаймні точно знають про те, як допомогти армії, як рятувати цивільних тощо.
– На волонтерів та їхні партії може бути попит, бо тут, знов-таки, йдеться про ті речі, які ми вже обговорювали – вони пов’язані з успіхом, з перемогою, вони є людьми, які цій перемозі сприяли. Якщо в твоєму послужному списку є волонтерство, це дуже великий плюс і це така велика фора, порівняно з тими, у кого цього немає.
– Припустимо, що деокупація територій, зайнятих ворогом у 2014-му, пройде успішно і на наступних виборах голосуватимуть жителі Донбасу. Яких “сюрпризів” слід чекати від їхнього майже десятилітнього перебування під п’ятою росіян?
– “Сюрприз” тут може бути тільки один – голосування за проросійські сили. Тобто вони, звісно, будуть завуальованими і прихованими. Це будуть ті політики, які казатимуть, що в оцінках слід бути обережними, “не все так однозначно”, не треба усіх під один гребінець…
– Просто пофантазую вголос. От якби була можливою якась фільтрація, тимчасове позбавлення виборчого права тих, хто жив на окупованих територіях і відносно кого немає певності, що ці люди не були колаборантами, не раділи десь в “Однокласніках” появі “ДНР/ЛНР”…
– Якщо на деокупованих територіях будуть люди, які зберегли українські паспорти, тобто які зможуть довести, що вони – українські громадяни, то по всіх законах їх ніяк не можна обмежувати у правах, і такі люди мають бути допущені до виборів.
Інша справа – ті, хто отримав російське громадянство і не зберіг українські документи. До них має бути ставлення як до будь-яких інших громадян інших країн – прав обирати будь-які органи влади, будь-якого рівня, та бути обраними до таких органів вони не повинні мати. Тобто певна форма люстрації.
А відновлення українського громадянства має відбуватися як мінімум за загальною процедурою – доведенні відповідності вимогам, складання іспиту української мови. Або й з обов’язковою перевіркою з боку СБУ, та видачею відповідного документа про проходження такої перевірки.
На мій погляд, все має відбуватися саме так. Це може бути жорстко, це може бути проблематично з огляду сприйняття такої схеми на Заході тощо, але мені здається, що це варто робити.
– Наступні парламентські вибори мали б стати першими виборами, проведеними за відкритими списками. Проте у грудні 2022 року голова партії “Слуга народу” Олена Шуляк заявила, що є потреба обговорити зміни до Виборчого кодексу. Наскільки відомо, жодних серйозних обговорень цього питання не відбулося. Проте чи можлива зміна виборчої системи?
– У нас можливо абсолютно все. Особливо враховуючи те, що, якщо упродовж останніх 20 років у нас кожні вибори проводяться за новим законом. І це вже навіть не смішно, це певного роду знущання, як на мій погляд. То чому б і зараз політикам не підтримати традицію і вкотре не переписати закон про вибори?
– Уявімо, що ми з вами – політики. Як слід переписати Виборчий кодекс, щоб він став оптимальним для України?
– По-перше, необхідно, аби була повністю мажоритарна система – така, як в США або Британії. Тобто є виборчі округи, у яких змагаються люди, які висуваються. Вони можуть висуватися партіями або йти самостійно. І це логічно для демократії, як на мій погляд. Бо обмеження виборів партіями є формою дискримінації. Чому можна лише партіям, що, окремі люди чимось гірші?
По-друге, стосовно термінів обрання депутатів: їх треба максимально скорочувати. І президентську каденцію теж. В американському Конгресі, приміром, вибори через кожні два роки проводять.
– Лише у нижній палаті.
– Так, але вона є основною. Дивіться, в наших умовах ми обираємо президента або депутатів на п’ять років, через рік більшість виборців може бути ними вже не задоволена, але нічого не вдієш, треба терпіти ще чотири роки. Це ж якесь викривлення демократії, коли від неї залишається тільки назва.
Тому треба максимально скорочувати терміни – наскільки це тільки можливо. Для парламенту – два роки, для президента – три.
– Ох, не сподобається це потенційним президентам.
– Звісно, що не сподобається, але це стимул для того, аби працювати так, щоб ти знав: дуже скоро тебе переобиратимуть. І тобі знову доведеться доводити, що ти на щось здатний, причому переконувати саме справами. Якщо ти на щось спроможний, тобі вистачить і двох років, щоб це довести. А якщо ти не здатен показати результат за два роки, то не покажеш його і за п’ять.
Читайте також:
Арестович тепер серед тих, кому українці найбільше недовіряють, а Подоляк – між лідерів за довірою. ОПИТУВАННЯ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
