автор: Анастасія Федченко
фото авторки та з архіву героя
Своє псевдо Дмитро отримав після першого поранення. Він ніколи не був огрядним. Але наприкінці 2015-го уламок пошкодив йому таз. Два місяці лікування – крапельниці, пігулки – і ваги замість звичних 50 з лишком кілограмів показали майже сотню. А ще за пів року через гормональні порушення – і взагалі 130. Так командир БМП-2 почав не стрибати з машини, а “скочуватися”. Його побратими зняли це на відео і почали називати Дмитра “Пандою”.
Нині штаб-сержант, навідник механізованого взводу 30-ї механізованої бригади ЗСУ ім. князя Костянтина Острозького зовсім не схожий на вайлуватого ведмедя – Дмитро знову худорлявий. Киянин повернувся на фронт після сьомого (!) поранення і важкої контузії.
А поки це інтерв’ю готувалося до друку, “Панда” встиг дістати на передовій нову акубаротравму й порушення хребта.
Про свою війну й обставини поранень, про те, чому він щоразу після реабілітації поспішає на передову, про волонтерську допомогу вояків самим собі та про кіз-навідниць (історія не для вразливих) штаб-сержант розповів в інтерв’ю “Новинарні“.
У 2016-му групу, де був Дмитро, відправили посилити підрозділ, який боронив Мар’їнку. Підкріплення відпрацювало протитанковими комплексами, піхоту “накрили” з гармат. Однак, коли відходили, самі пропустили ПТРК збоку. Ракета “роззула” машину. Через пробиття котків командирський бік стиснуло, Панду відкинуло на бік навідника.
“Усе зім’ялось, мене стиснуло сидіннями і перебило таз зі зміщенням, – пригадує Дмитро друге поранення. – Я намагався швидше повернутися в стрій. Мені прогнозували і рік, і два лікування, казали, треба їхати за кордон. Але мене під Києвом у центрі відновлення прооперували, я буквально за пару місяців встав на ноги, а за пів року повернувся”.
Дмитро “Панда”
Такий “поспіх” Дмитро пов’язує ще з юнацькими заняттями спортом, коли він катався на роликах, зламав руку, але довго не сидів ан місці і намагався швидше знову стати на ковзани. Біль непорівнянний, але давні травми допомогли справлятися і крові не лякатися.
“Буває, у людини якесь незначне поранення, і все – панічна атака, типу “я стікаю кров’ю”, вже передсмертну записку такий боєць пише дружині і дітям. Хоч сам може ходити”, – посміхається Панда.
Для нього саме друге поранення було найважче, через нього кістки ниють і болять на зміну погоди.
“Наступні поранення – це незначні кульові та уламкові”, – розповідає Панда наче неохоче.
Тільки за рік повномасштабної війни він був уже двічі поранений.
У травні під час евакуації техніки під Нью-Йорком, неподалік Горлівки, дістав опіки рук. Він тоді був на місці мехвода, і в його “беху” прилетів снаряд. Звук спричинив “міні-контузію”, як говорить армієць, і відволік від того, що розірвало шланги з антифризом. Речовина потекла в салон БМП. Водій вирішив продовжувати рух. Коли вже вийшов, побачив, що аж до ліктів шкіра попечена.
Дмитро “Панда” після поранення, 2022 рік
“Місяць лікування по всій країні – з Дніпра в Мукачево, з Мукачева в Одесу, – і я повернувся на навчання, підготовку, комплектацію, адже бригаду тоді вивели з передової”, – розповідає Панда.
Наступне поранення було значно серйозніше.
“Незабаром нас перекинули під Ізюм. Ми були в кутовій позиції: навколо на відстані 800-1000 метрів – ворог. Вони по всьому відпрацьовували танками, їм допомагала артилерія ствольна і раективна, але танки – перша скрипка. Це була Кантемировська танкова дивізія. Вони не шкодували ані людей, ані боєприпасів. Настільки, що танк міг стріляти навіть по одному нашому військовому, який кудись рухався. Ми не встигали ані зробити бліндажі, ані закопатися: щойно починали, як ворог помічав рух. Це було у вересні, зменшувалася кількість зелені. Танк працює дуже швидко, 800 метрів для нього – майже нічого. Ти встигаєш почути “вихід”, а вже буквально за секунду – “прихід”.
Дмитро з побратимами змінилися з нічного чергування, і коли вже підходили до укриття, почав стріляти танк. Наші армійці присіли в проході перед бліндажем. Один снаряд упав неподалік, другий – просто в бліндаж. Дмитра кинуло вперед, він навіть нічого не встиг зрозуміти. Одного побратима відкинуло вбік, інший прийняв на себе шквал найдрібніших уламків, йому посікло все тіло.
Бронежилет після поранення
Понад пів години вогонь був щільний. До військових ніхто не міг наблизитися. Хвилин через 15 після обстрілу Дмитро прийшов до тями. Майже.
“У мене дуже сильна контузія, я нічого не чую, у вухах дзвенить, у мене “позамикало” руки. Лівий бік відняло. Я не розумію, що коїться. Але якось чую крики побратима. Ще трохи прийшов до тями. Але лівою рукою і ногою не можу поворушити. Спершу подумав: ноги взагалі нема. Та коли земля обсипалася, побачив, що все на місці. Можна лізти! Доліз до побратима. Йому вирвало ліве коліно. Я скинув із себе бронежилет, бо він був розірваний. Думаю, він мене і врятував. Інакше спина була б посічена уламками. У мене завжди з собою один турнікет. Ми разом із цим товаришем із горем-бідою турнікет затягли на нозі. Але він не може зняти бронежилет. А я не можу йому ніяк допомогти однією рукою. Якось виліз з окопу, і хлопці з інших позицій мене побачили”, – пригадує штаб-сержант.
Побратими надали допомогу, Панда почав відчувати ліву ногу. Якось дійшов до точки евакуації. Але через крайнє виснаження його “вимкнуло”, і чоловік отямився вже на під’їзді до Лозової, де медики оглянули і відправили в Харків.
Дмитро “Панда” після поранення, 2022 рік
“Мені зробили томограму, побачили, що пошкоджені спинний мозок і два хребці, але їх можна “витягти”. Та найгірше те, що в мене луснули обидві барабанні перетинки. Праве вухо відновили на 60%, ліве – ні. Там порушені слухові кісточки. Потрібна операція. Перед нею має пройти певний час, після неї – тривала реабілітація. Я щонайменше на вісім місяців “випаду”. Тож пролікувався три місяці, і вирішив операцію не робити, адже попереду в мене багато цікавого, – посміхається Панда.
– Бажання повернутися в стрій пересилює потребу в операції на вусі.
Та і я вже адаптувався: зрозумів, яким боком краще стояти до лінії вогню, щоб чути.
І зрештою, зараз контактні бої, стрілецька зброя, і це дає мені надію, що все буде добре. Переможемо у війні – будемо лікуватися”.
Дмитро “Панда” після поранення, 2022 рік
Читайте також:
Зі Шрі-Ланки до Ізюма. Історія Дмитра Єршова, який єдиний вижив у підірваному авто Гліба Бабіча
Наступне, зовсім свіже поранення Панди – чергова контузія, акубаротравма, а також нервове порушення хребта. Через це слух іще погіршився.
Штаб-сержант Панда називає цю війну війною артилерії. Хоча на окремих ділянках є винятки, та вони підтверджують правило. Той самий Бахмут росіяни намагаються захопити силами піхоти і спецпризначенців.
“Ми вміємо недооцінювати ворога, – каже навідник механізованого взводу. – Всі думали, що їхні війська нічого не вміють, непідготовлені. Аж тут з’являється ПВК “Вагнера”, і вже не можна сказати, що вони непідготовлені. Так, 50% там – в’язні, які відбували довгі або й пожиттєві строки. Але 50% складу – навчені, і з ними важкувато воювати. Ти не просто розбиваєш “чмобіків”, три працюєш проти підготовлених людей, які чогось варті”.
Під Бахмутом – зовсім інша ситуація з боєприпасами, аніж було на Харківщині, розповідає Дмитро.
Дмитро “Панда”. Фото: Анастасія Федченко / “Новинарня“
“Біля Ізюма, Балаклії були горами навалені снаряди у якихось лісосмугах, ангарах. Коли ми пішли в контрнаступ, знаходили купи кинутих боєприпасів. Росіяни так і втратили багато снарядів, нам на користь”, – посміхається чоловік.
“Лендліз” по-російськи його побратими вже використали, тоді як технікою від західних партнерів Дмитрові ще не доводилося користуватися. Із характеристиками її Панда ознайомлений: більш маневрена, автоматизована. Очікуємо.
Водночас армійцям потрібно ще буде навчитися працювати з новою західною технікою, призвичаїтися до неї, як кожному бійцеві – до власного автомата. Тоді як до своєї “бехи” – звичні.
Якось у стволі їхньої БМП заклинило три патрони. Тоді як зазвичай клинить два. Відчувати свою техніку – ось запорука хорошої роботи з нею, каже навідник.
Дмитро “Панда” з побратимами, 2022 рік
“У нас найбільша проблема – навіть не гармати, а двигуни. Рік активної експлуатації дається взнаки. Машини потрібно ремонтувати, а не це потрібен час. Ремонтом по-хорошому має займатися екіпаж машини, але він повинен воювати. Тож лагодять спеціальні підрозділи, – розповідає Панда. – Але поремонтувати двигун – це приблизно тиждень. А машин дуже багато. Вони намагаються робити все максимально швидко, але їхній ресурс теж не безмежний. Їм теж потрібно колись їсти і спати”.
Втім, зараз чи не всі – піхотинці, свідчить Дмитро: “На БМП працювати фактично нереально. Зараз хіба артилеристи, танкісти і зенітники працюють за своїм фахом. Решта чергують і копають”.
У 2010-му Дмитро закінчував строкову службу у 28-й одеській механізованій бригаді. До звільнення залишалося 13 днів. Аж тут хлопця після останнього наряду покликав поговорити старшина батальйону.
“Сіли. Він і питає: “Ось тобі 19. Що на тебе чекає вдома? Які перспективи?” А я ніби і хотів учитися, але ніби й особливих перспектив не бачив. Він дає мені 10 днів відпустки – поговорити з батьками – і водночас перелік необхідних документів: “Якщо надумаєш, приїжджай уже з паперами”.
Батьки хлопця не відмовляли. Мовляв, якщо це доля, потрібно їй слідувати.
“У мене не спитали, чого я доб’юсь як військовий. І я, хоча вже й познайомився з армією, з лопатою, але зібрав документи, повернувся в частину, підписав контракт й одразу став сержантом, – згадує Панда. – Але служба в ті роки – це орієнтація на “строчку”. У нас був кадрований, скорочений батальйон: 40 строковиків замість 400. Цей батальйон існував суто заради того, аби існувати. Якісь прибирання, побілки, трохи навчань – і все”.
Дмитро “Панда”
Щороку сержант намагався подати документи до Одеської академії сухопутних військ, але все щось не виходило.
У 2012-му в бригаді були великі, тримісячні, навчання.
“Я тоді інакше глянув на армію: уже якісь стрільби, вже цікавіше значно, ніж було досі”.
Відтак були навчання “Сі бриз”. Найцікавіше було спостерігати за американцями: їхні десантники висаджувалися на БТРах із літаків.
7 березня 2014 року об 11-й вечора, після наряду і посиденьок зі старшиною, Дмитро викликав таксі й замовив квіти, щоб привітати дружину. Опівночі зателефонував комбат і сказав бути за три години на бойовому шикуванні.
“Каже: “Виходимо на позиції”. І ніхто не розуміє, де ті позиції і що відбувається”. А це була вирішальна ніч. Російські війська зайшли в Крим і стали на базах. Зробили все швидко, ефективно, і чинити опір особливо вже не доводилося, бо купа російської техніки. Ми ж на ранок змогли зібрати тільки дев’ять машин, бо половина техніки законсервована, там акумулятори розряджені, там іще щось, – згадує Панда. – Контрактників доукомплектували відділеннями. І 8 березня ми виїхали в бік Цюрупинська (нині – Олешки, місто на окупованій частині Херсонської області, – “Н”) займати оборону на дорогах”.
Дмитро “Панда” на війні, період АТО/ООС
Та все одно ще довго не було розуміння, що таке війна, як це – стріляти в людей, кого затримувати на постах, на яких підставах перевіряти машини.
“В автомобілях, які виїжджали з Криму, часто були колаборанти, зброя, крадена зброя. А в тебе ще немає звички швидко ухвалювати рішення, у тебе статут у голові. Того перевіряєш, того – не встигаєш, вночі всі їздять, твої колеги полягали спати, а ти думаєш: ну, а як я сам перевірятиму? Словом, цирк”.
“Цирк” на Херсонщині тривав із місяць. Потім у 28-й бригаді створили ротно-тактичну групу і відправили виконувати бойове завдання. Їхали у невідомість. Хоча українські військові вже гинули на Донбасі.
Дмитро “Панда” на війні, період АТО/ООС
“У нас були хлопці з міст, які на той час окупували, – з Алчевська, Донецька. І ти ніби як і знаєш їх, і водночас не знаєш, як на них реагувати. Він наче і йде в бій, але чи піде на своє місто?” – розповідає Дмитро про сумніви весни-літа 2014 року.
Їх відправили на Савур-Могилу. І тільки тоді Дмитро зрозумів, що їхня зброя – не для ходіння в караул, а що почалась війна, і що “або ти, або тебе”.
Читайте також:
Розвідник із 95 бригади ДШВ Леонід Карпенко: Під Савур-могилою росіяни тікали від нас соняшниковими полями
Найважче, зізнається Панда, було не спати по кілька діб. Швидко настає виснаження.
Перший загиблий, якого побачив сержант, був із 24-ї львівської механізованої бригади. Перестрілка, і чоловік помер від поранення у побратимів на руках.
Найгірше, що тоді фактично не було турнікетів. Джгут Есмарха, бинти – та військові до пуття не розуміли, як ними користуватися.
Дмитро “Панда” з побратимами у 28 омбр, період АТО/ООС
Якщо порівняти домедичну допомогу 2014-го і 2022-го – це небо і земля, визнає Панда.
“Кожен бій проходив, як із заплющеними очима. Ти стріляв, потім збирав документи ворогів. Вже аж коли вийшли, спогади почали тиснути: тобі довелось убити, загинули твої побратими. Хтось із бійців не витримав і пішов у СЗЧ або не повернувся з відпустки”, – згадує ветеран.
Панда не порівнює ротації, яка легша чи складніша. Каже, кожен вихід складніший, ніж попередній.
“Ти це розумієш тільки тоді, коли заходиш. Спочатку думаєш: тут легше, тут краще, тут щось нове. Але потім розумієш, що цей вихід важчий, ніж минулий. Бо минулого разу сидів в обороні, не було переміщення, а тепер маневруєш. Ще іншого разу виконуєш інакші завдання. І ти весь час втомлений, адже довгі ротації, потім полігони, короткі відпустки – і знову ротації. А після поранення ще важче. Хоч ти ніби і на відновленні, але це не вдома, ти на службі, тільки в тебе не бойове завдання, а завдання – відновитися”.
Дмитро “Панда”. Фото: Анастасія Федченко / “Новинарня“
Так само, як і кожен “прихід” поруч. Вояк падає на землю. За кілька хвилин “прокидається” і намагається сховатися чи коригувати вогонь.
“Коли минає активна фаза, почуваєшся так, ніби це було не з тобою, а в комп’ютерній грі: ти зберігся і пішов далі”.
“Страшно коли більше, коли менше, але завжди. Усім страшно. І в Києві страшно, коли тривога. Якщо людині не страшно, з нею щось не так. Але ти переборюєш цей страх, заспокоюєшся. Коли летять ракети, то вже тільки доля розпорядиться, куди вони влучать. Звичайно, не варто нехтувати життя. Але і від долі не втечеш”, – переконаний штаб-сержант.
2019-го Дмитро не продовжив контракт. Втомився. Та й вибило з колії розлучення з дружиною у 2018-му.
Зарплати, ніби і досить високої, не вистачало, аби ростити двох синів – Кирила і Георгія. Старший народився у 2013-му, молодший – у 2016-му. За службою батька майже не бачили.
Ветеран працював у власному СТО, лагодив автівки і налагоджував цивільне життя. Брав участь у навчаннях тероборони, тримав себе у формі: ігри в пейнтбол, страйкбол, походи до річки та в гори. Але за новинами Панда не надто стежив і в повномасштабне вторгнення не вірив. Думав, якщо щось і почнеться, то на Донеччині і Луганщині.
Дмитро “Панда” на війні в лавах 30 омбр, 2022 рік
“23 лютого до мене привезли машину і попросили полагодити за два дні. Хоча там роботи майже на тиждень. Але поговорили з товаришем, вирішили, що впораємось. Я до 2-ї ночі працював. Тільки ліг, як дзвінок від друга: “Війна почалась. На Оболоні вже бахкає”. Я: “Льохо, яка війна? У мене машина на ремонті”. Подзвонив побратимам, вони на Курахівському напрямку – кажуть, що все спокійно. Я подумав: раз там спокійно, то яка війна може бути тут. Та невдовзі почув “бахи” вже біля Жулян, де живу. А в мене бронежилет і форма в Обухові, екіпіровка – біля Індустріального мосту. Думаю, як усе зібрати докупи. У ТрО, де проходив щорічну підготовку, кажуть, що людей не набирають, і посилають у військкомат”, – пригадує ветеран.
Дмитро зателефонував у колишню військову частину, але їхати в Одесу не було сенсу: і через масовані обстріли, і через невідомість. Тож Панда зібрав усі речі і зрання стояв у військкоматі.
“Вони на мене дивляться – я у формі. Питають: “Готовий?” – “Так!” – “Ми тебе відмітили, йди відпочивай”. – “Тобто? – обурився Дмитро. – Ви ж набираєте людей? Мене ні вдягати, ні взувати не треба, все є, я підготовлений”. Сказали чекати. Сів на сходи, думаю: хороший початок…”
Зрештою бувалого сержанта відправили в “тридцятку”. А наступного дня вже везли під Бахмут.
Дмитро в автобусі думав про те, що міг воювати недалеко від батьків, які живуть на Київщині, а буде хтозна-де. Та потім заспокоївся: “Активної війни в Києві не буде. Я не знаю, чому так вирішив. Просто ніби знав: найактивніші бойові дії розгортатимуться на сході. Хоча перший місяць у нас на Донеччині було відносно спокійно. А ось на Київщині і Харківщині – бійня”.
Панда намагався зв’язатися з колишньою дружиною, яка залишилася з дітьми в Херсоні. Зрештою, в них усе склалося добре, виїхали.
Дмитро “Панда”. Фото: Анастасія Федченко / “Новинарня“
Із машиною, яку майстрові пригнали на ремонт 23 лютого, теж усе добре. Її долагодили колеги Дмитра.
Хлопці багато допомагали військовим – ремонтували автівки безкоштовно чи з великою знижкою.
Читайте також:
“Мені 24, і все, що я вмію, – воювати”. Бойовий шлях Каті, старшого медика роти 14 омбр
На Харківщині Дмитро та побратими якось побачили несподіваних візитерів. Точніше, візитерок.
“Одного ранку розплющили очі, а в нас на позиціях дві кози. Звідки вони взялися, невідомо. Найближче селище – кілометрів за дев’ять від нас. Вони перестрибують через наші проходи, поскубують собі траву. Видно, росіяни чи з дронів їх побачили, чи що, але зафіксували переміщення цілей і почали щільно працювати із мінометів та артилерії. І щільний вогонь не припинявся годин зо три. І весь цей час кози ходили поміж мін, які падали. Вони пройшли бойове хрещення, і ми їх називали бойові кози”, – посміхається штаб-сержант.
Дмитро “Панда” з козами
Військові порахували: падає три-чотири снаряди, потім пауза п’ять-сім секунд. Зрозуміли: працюють кілька розрахунків по різних координатах.
Вогонь по позиції рашисти координували за переміщенням кіз на цій позиції.
“Влад біля мене всю ніч простояв на чергуванні. Артилерія стріляє. Кози бекають. Ти їх ані відігнати не можеш, бо в тебе прилетить, ані в окоп забрати, бо вони тікають. І Влад настільки втомився, що просто почав грати в тетріс на телефоні. І так спокійно питає: “Цікаво, а якщо нас присипле, хтось прибіжить?” За час обстрілу – тиша в ефірі. Хлопці тоді сказали, що знали: якщо з нами щось станеться, самі вийдемо на зв’язок”.
Артилерією по козах росіяни не обмежились. По рогатих почали стріляти ще й танки. Тварин поранило.
“Найсмішніше – як ми доповідали комроти про причину такого активного ворожого вогню. Але росіяни не жаліли нічого. Могло виїхати три-чотири танчики, і кожен відпрацьовував по 10-15 снарядів точно. По одній лінії. Долетіло, не долетіло – не біда”.
Та повернімося до кіз. Якби наші вояки не зробили фото рогатої шкоди, командир роти, може, і не повірив би у версію про таких “коригувальниць”.
Прибіг бойовий медик, який перевіряв пораненого на іншому спостережнику. Спитав, хто тут мекає. Коли почув, що кози, пішов глянути. Одна була вже мертва. Другу довелося застрелити, аби не мучилась від поранень.
“Тварин шкода на війні, – зітхає Панда. – Вони ж навіть не розуміють, що коїться. Ми намагаємося рятувати котиків, собачок: годуємо їх, когось хлопці забирають додому.
У нас є бойова посестра з-під Нью-Йорка – собачка Жуля. Вона любила сепарське м’ясо. Кричиш зранку: “Жуля,Жуля!”, її ніде нема. Коли дивишся – а вона там руку доїдає.
Вона маленька і дуже чутлива – реагувала на обстріли за кілька хвилин до початку, і ми вже навчились читати цю реакцію. Коли наші вже контрнаступали на Харківщині, вирішили її забрати додому. Вона десь ще завагітніла і привела сімох щенят. Живе зараз у побратимової сестри. Звикла до домівки і вже не хоче повертатися назад. Цуценят пороздавали знайомим. Один – мій. Лакі”.
Панда вважає: росіяни шукають виправдання собі у цій війні, адже якщо визнають, що програли, це означатиме крах федерації, економіці, перспективи відповідати за все.
“Перемоги вони не можуть здобути і не здобудуть. Наші люди, які зараз стоять на полі бою, стоятимуть там до останньої краплі крові. Вороття немає. І навіть якщо Росія пройде маршем і захопить Україну, тут уже нікого не буде. Жінки з дітьми виїдуть за кордон. В Україні ж залишаться військові і партизани, які боротимуться до кінця, бо їм нічого втрачати.
Дмитро “Панда”. Фото: Анастасія Федченко / “Новинарня“
А ще військові розуміють, що їм не буде життя під Росією. Скажімо, я з 2015-го – на “Трибуналі” (сайт російсько-окупаційних сил ще часів ОРДЛО, який веде реєстр українських військових, волонтерів та журналістів – “Н”), там є всі мої дані. І зрештою я не можу десь переховуватися чи відсторонитися. Мені буде соромно і перед знайомими, і перед собою”, – каже Дмитро.
Водночас штаб-сержант не вважає, що всіх потрібно відправляти на фронт. Адже хтось має водити поїзди метро в тилу, тримати економіку, ремонтувати машини на СТО. Нам точно потрібні єдність і взаємопідтримка, переконаний Дмитро. Це і стане запорукою перемоги.
Пригадує, як улітку перед випискою з харківського шпиталю йому стало дуже зле, він зомлів у парку на лавці.
“Це дуже жваве місце. Там багато людей. І жодна людина не підійшла до мене непритомного!”
“Я вже чую фрази, що нас “туди не посилали”, що ми там “за гроші”. Щойно минає небезпека, як люди розслабляються. Стає так прикро, хочеться сказати, що грошей ніяких не треба. Адже заробітку, по суті, нема, – констатує Панда. – Майже все йде на нову амуніцію, на ремонти машин, на дрони.
Дмитро “Панда”, 2022 рік
Або відкрили збір, а коптер купили за свої, бо ж “на вчора”. А далі починаєш вислуховувати громадську думку, чому ж збір незакритий, на що ще кошти потрібні. На новий коптер, який, як і перший, проживе пару днів! Бо вони в цій війні – витратний матеріал.
Як і автівки. Вони компактніші, ними швидше, легше, зручніше і безпечніше пересуватися, ніж на легкоброньованій техніці. А люди думають, що військові знахабніли вкрай, і їм потрібен мільйон автівок.
Хоча часто збори закривають побратими з інших підрозділів. І ми їм закриваємо, бо знаємо: не просять на абищо. І тобі ж просто потрібна машина, яка не заглухне під час евакуації пораненого, коли він стікає кров’ю”.
Патч Панди. Фото: Анастасія Федченко / “Новинарня“
Читайте також:
“Дуже хочу визволити рідний Токмак. І знищити тамтешніх зрадників”. Велика історія Андрія “Хрома”, розвідника Вовків Да Вінчі
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
