автор: Дмитро Лиховій
фото “Новинарні” та надані 8-ю ротою батальйону “Свобода” 4-ї бригади НГУ
відео: “Новинарня“, монтаж: Анна Клименко
За офіційними даними, від початку формування “Гвардії наступу”, вже 28 тисяч добровольців подали до неї заявки.
Формування цих бригад (“Буревій”, “Червона калина”, “Кара-Даг”, “Рубіж”, “Спартан” та “Азов” – у складі НГУ, “Сталевий кордон” – в Держприкордонслужбі, “Лють” – у Нацполіції) активно промотують у ЗМІ та на зовнішній рекламі, починаючи з лютого. Ці підрозділи мають стати основою ударного кулака під час очікуваного великого наступу українських військ у квітні-травні. Наступу, який може стати вирішальним у цій війні і наблизити перемогу.
Менше говорять про те, що паралельно в Збройних силах формується значно більше нових бригад, без зайвої реклами. Тоді як бригади “Гвардії наступу” в системі МВС – це переважно вже існуючі підрозділи, які доукомплектовуються, доозброюються та проходять навчання. Наприклад, бригада “Рубіж” – це колишня 4-та бригада оперативного призначення НГУ імені Героя України сержанта Сергія Михальчука. Нині – вже бригада швидкого реагування.
Зовсім рідко говорять про те, що велика частина запитів до бригад “Гвардії наступу” – прохання діючих військовослужбовців про переведення між підрозділами. А подана заявка на сайті storm.mvs.gov.ua ще не означає, що її автор прийде у війська. Тож певні проблеми з кадровим наповненням існують, і підрозділи кличуть охочих до себе на службу.
На відміну від ЗСУ, “Гвардія наступу” кличе насамперед добровольців, а не мобілізованих за повістками.
Які ще переваги мають підрозділи “Гвардії…”, що там насправді чекає на добровольців, як змінилося забезпечення частин НГУ за рік – про це у великому інтерв’ю “Новинарні” розповів Олександр Мороз, командир роти 3-го батальйону “Свобода” 4-ї бригади НГУ.
Сам доброволець, який раніше не служив, Мороз із березня 2022 року пройшов Ірпінь і Гостомель під Києвом, Рубіжне (воно й дало нову назву бригаді) і Сєвєродонецьк на Луганщині, Зайцеве на Донеччині, бої за Бахмут під час крайньої ротації в жовтні-лютому.
Про бойовий шлях цієї роти до Бахмута читачі “Новинарні” та глядачі нашого YouTube-каналу вже могли дізнатися з великого інтерв’ю Олександра “Історика” Хоменка та Олександра “Альпініста” Поліщука, який, на жаль, загинув.
Мороз, крім іншого, говорить і про досвід, здобутий за рік та під Бахмутом зокрема.
Ми публікуємо ширшу відеоверсію цієї розмови та дещо скорочений текстовий виклад
Переформатування бригади оперативного призначення НГУ в бригаду швидкого реагування та присвоєння їй почесного найменування “Рубіж” – це насамперед велика довіра для тих людей, які тут служать і які вже пройшли героїчний шлях за минулий рік.
Зараз бригада виведена на доукомплектування та доозброєння. Ми розуміємо, що ті сили, які й надалі тримають Бахмут, дають нам час, щоб сформувати новний ударний кулак. Саме добровольчі підрозділи мають сьогодні можливість сформувати кадровий резерв, залучити молодь, провести навчання і забезпечити наступальні дії, що принесуть перемогу нашій країні у цій війні.
Мобілізація не припиняється з 24 лютого 2022 року, і до підрозділу Нацгвардії можна потрапити так само за повісткою з військкомату, як до ЗСУ. Але більшість тих, хто приходить до “гвардії наступу” НГУ, – добровольці, і в цьому наша перевага. Той, хто заповнює анкету на сайті заповніть анкету на сайті storm.mvs.gov.ua, має змогу сам обрати одну бригаду з восьми. Ми запрошуємо до бригади “Рубіж”.
Немає шансів, що ви потрапите до “Гвардії наступу” ненавченими. У нашому підрозділі це було виключено навіть під час інтенсивних бойових дій на початковому етапі війни рік тому. Ми всі проходили злагодження і полігон.
За озброєнням, наш підрозділ від початку великої війни та зараз – це два різні підрозділи. Якщо згадати Ірпінь, то тоді ми мали мінімальний боєкомплект. Надалі, за допомогою наших побратимів по батальйону “Свобода”, інших підрозділів, у нас з’явилася велика кількість трофейної та іншої зброї. Після того, як ми вийшли з Сєвєродонецька, по дорозі ми отримали нову зброю та нове обладнання.
Навчання в роті Мороза
Фактично, колишній піхотний підрозділ переформатовується у штурмовий, і це позначається як на зміні озброєння, так і на навчанні. Якщо раніше ми вели оборонні бої в урбанізованій місцевості, як у Рубіжному, Сєвєродонецьку тощо, то наступальні дії – це абсолютно інше. Цьому нам ще належить навчитися. Крім звичних автоматів та вогневих засобів, як АГС, СПГ, міномет тощо на нас чекають американські штурмові гвинтівки M16, гвинтівки UAR-10, 15 тощо. Наші підрозділи посилюються посилюються снайперами та розв’язують деякі інші внутрішні питання, про які зараз не слід говорити.
Чи є в нас броня? Звичайно. Батальйон “Свобода” має достатньо бронетехніки – як-то БТР, БМП, американські М113, також МТ-ЛБ, бронеавтомобілі “Козак”, “Новатор”. Зараз очікуємо “Хамві”. Щодо конкретно нашої роти, то на виконання крайнього бойового завдання ми виходили з 7-8 одиницями важкої техніки.
Я теж спілкуюся із друзями в ЗСУ, в НГУ, і погоджуюся, що в нас краще озброєння, ніж у тій самій тероборони.
На броні
Але головне тут не зброя, а мотивація. І тут багато залежить як від командирів, так і від самих бійців. Наведу такий приклад. Дали нам молодого хлопця, він зв’язківець, 20 років, підписав контракт на 3 роки. Молода людина з вогнем в очах. Він пройшов відповідні курси і зарекомендував себе як дуже якісний зв’язківець. Так склалося, що через нестачу особового складу я був змушений під кінець нашої ротації віддати наказ цьому бійцю вийти на бойові позицій, на спостережний пункт. Він це сприйняв дуже мужньо, бадьоро й почав збиратися. Як він це робив! Усі хлопці покидали свої заняття і спостерігали. Він притягнув цинк патронів і почав набивати всі магазини, які були навколо. Набрав гранат. Зібрав теплі речі, окопні свічки і так далі. Я кажу: “Карат, яка тобі ще потрібна допомога, що ще потрібно?” Він, на прикладі нашого славетного Олександра “Історика”, каже: “Дайте мені ще підствол”. Ок, дали йому підствольний гранатомет. Він на себе все це спорядив, а коли виходив, я кажу: “Може, тобі ще [ручний протитанковий] гранатомет дати?” – “Дай”. Винесли йому дві “мухи” запаковані, я питаю: “Карат, а ти вмієш цим користуватися?” – “Ні”. Ми очал йому показувати, розказувати, він на льоту все це схопив. Тобто
якщо боєць хоче – він всьому навчиться, якщо йому потрібно – ми його всім забезпечимо.
А якщо людина не розуміє, куди вона потрапила, якщо вона уникає повісток, якщо її потрібно десь ловити на вулицях, – такі люди у Збройних силах і Нацгвардії не потрібні. Такі нам перемогу не забезпечать.
Олександр Мороз із головним сержантом батальйону Василем Іваськом
Після того, як ми повернулися з Бахмута, наш невеликий офіцерський склад поїхав на навчання в Німеччину, зараз підвищує свою кваліфікацію. Наші розрахунки бронетехніки також поїхали на полігони на три тижні опановувати нову техніку.
Починаючи з квітня, коли ми долучилися до 4-ї бригади НГУ, до нового року ми двічі отримали від держави повний комплект одягу відповідно до сезону. В тому числі демісезонні “талани”, зимові речі, бушлати тощо. Запаси на складах є. Зараз ідеться про те, щоб батальйон повністю був одягнений у польову формулу єдиного зразка – “Хижак”.
Міноборони затвердило зразки польової форми одягу для Національної гвардії “Хижак” ще 2018 року, однак відтоді вона мало використовувалася
Яких професій бракує “Гвардії наступу”? Нашому підрозділу бракує водіїв категорії С – це ті, які мають досвід водіння важкої техніки, великогабаритних машин. Нам бракує медиків. Нам бракує загалом офіцерського складу. Ми залюбки приймемо снайперів на навчання, яке також займає від трьох місяців і більше.
Те, що “патроном” нашого батальйону є ВО “Свобода”, а командир – колишній депутат Київради Петро Кузик, не впливає на підрозділу, на його кадри тощо. Мудрість полягає в тому, що з самого початку було прийняте рішення – на час військових дій і воєнного стану не займатися політикою. Визначальними є здібності й навички. Хіба що завдяки “Свободі” маємо позитив – велику волонтерську підтримку. Всю зимову ротацію ми пройшли добре забезпечені зимовим одягом, теплими речами, гарячою їжею, устілками, грілками, газом, автомобілями і т. ін.
У чому підрозділ має потребу? Наприклад, це прилади нічного бачення для водіїв, далекоміри для снайперів. Також батальйон має потребу у квадроциклах. Ті, погодні умови, які є восени й навесні, дуже складні, і не всюди проїжджають пікапи чи БТРи. А малошумні квадроцикли дають змогу легко добиратися на крайні позиції. До того ж двоє військовослужбовців на квадроциклі, яких засікає БПЛА, не становлять великої цінності для ворожої артилерії.
Читайте також:
Бойові багі і квадроцикли на службі в ЗСУ: перевага над пікапами і “бронею”
Про скасування військовослужбовцям премій у розмірі 30 тис. грн. На нашому підрозділі це мало позначається, бо в добровольчих батальйонах люди більш мотивовані й забезпечені, і вони ніколи не ставили на перший план якісь матеріальні речі. З іншого боку, звичайно, ми розуміємо, що це негативний прояв. Який, я сподіваюся, Кабмін найближчим часом має виправити або вже виправив. Тому що такі речі робити не потрібно, вони демотивують особовий склад. Економічна ситуація – лише виправдання безпорадності нашої влади. А боєць виконує завдання на полі бою, і його не цікавить, де влада візьми ці гроші, щоб забезпечити його тим, чим обіцяла. Загалом, стосовно цих премій, то їх варто було б диференціювати раніше – залежно від того, чи людина стоїть на блокпосту у тилу, чи бере безпосередню участь “на нулі”.
Бійці роти Мороза
Я підтримую посилення відповідальності військових за дисциплінарні порушення. “Свобода” – це добровольчий батальйон, де алкоголь не то що не передбачається, а взагалі не існує такого поняття, як вживання спиртних напоїв. Тоді як на деяких солдатів на вокзалі в Краматорську іноді соромно буває дивитися, вони ганьблять військову форму. Також я абсолютно підтримую заборону носіння військової форми цивільним людям, недотичним до Збройних сил.
А головне, чому я підтримую закон 8271, – це через суміжників, які кидають сусідні позиції. На превеликий жаль, у нас було кілька таких ситуацій. Зокрема в Курдюмівці, на південь від Бахмута. Це страшні речі, які призводять до непередбачуваних і катастрофічних наслідків. Одна з бригад ЗСУ, яка займала щодо нас правий фланг, покинула позиції і відійшла, нікому про це не повідомивши. Ми про це дізналися вже тоді, коли побачили, як по вулиці села групами відходять солдати – дехто без форменого одягу, дехто без зброї. Російські війська зайняли їхні позиції і почали обстріл наших хлопців, не тільки фронтально, а і з флангу. Такого не можна допускати. І я не доберу слів до тих людей, які це роблять.
Курдюмівка і Бахмут на мапі DeepState станом на 19 березня 2023
Інший випадок був так само під Курдюмівкою. Наш правий фланг покинули побратими зі Збройних сил… Хоча – не хочуть назвати їх побратимами, суміжники. Туди заходила інша бригада, а на тому місці вже були орки. Через БПЛА ми були свідками, як бригада в оточенні втрачала своїх хлопців.
Ще одні суміжники, які прибули з Херсонського напрямку і вже зазнали втрат, сказали: “У вас краще виходить, ви і воюйте”.
Саме такі випадки і спонукали наше командування та керівництво прийняти закон.
За цей рік війни багато чого змінилося. Дуже змінилася і тактика ворога. Якщо в Рубіжному для нас були новими вуличні бої, то найскладніші на сьогодні випробування ми пережили у Зайцевому, на околиці Горлівки. На той час у нас майже не було можливості відповідати на обстріли, не було артилерійської підтримки. Та кількість “опадів”, яка припадала на голови наших хлопців, справді була у співвідношенні 1 до 20. Величезна перевага була на боці ворога.
Читайте також:
Кілька днів війни під Зайцевим. Уривок із літопису-2022
Кожне бойове завдання, кожна позиція на новому місці відрізняються і потребують іншого підходу. Під Бахмутом ми мали складні бої на складних позиціях, але це пов’язано більше з погодними умовами, зимою. Там ми вже могли відповідати ворогу. У нас було достатня вогнева підтримка, я вважаю.
Моя рота тоді займала позиції в районі Кліщіївки, Зеленопілля, Курдюмівки, Озарянівки. Ці села зараз втрачені. Щоб їх звільняти, і формується гвардія наступу.
Всі бачили шалений героїзм наших хлопців, шалену витримку в тих умовах під Бахмутом. Проблема в тому, що там не було другої-третьої лінії оборони, наскільки я знаю. Тобто коли кажуть, що там “вагнера”, мобіки-чмобіки, що їх там кладуть… Звичайно, кладуть, але все це завдяки героїзму наших солдатів.
Росіяни вміють міняти тактику і діють грамотно. Коли вони впиралися в нашу глуху лінію оборони, вони могли розвернутися на 90° і йти вздовж наших позицій, шукаючи слабкі, застосовуючи ДРГ і так далі. Зрештою ми прийшли до моменту, коли саме місто Бахмут вони не змогли захопити, але протиснули нашу оборону з флангів. І зараз Бахмут у складному становищі – він фактично оточений.
Але Бахмут – це наша земля, і кожний населений пункт вартий того, щоб його захищали до останнього. Вже просто набридло чути оці пояснення – що Рубіжне не було стратегічно важливим, Сєвєродонецьк і так далі.
Наш батальйон “Свобода” знаходився у багатьох гарячих точках цієї клятої війни, але після Київщини не брав участі у значних наступах і визволенні територій. Це впливає на психологічний стан бійців. Важко втримати бойовий дух, коли хлопці не бачать успіхів.
З іншого боку, ми здобули той шалений досвід, який і має забезпечити нам швидшу, якісну перемогу.
У минулому житті я науковець, працював в Інституті лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (ДНДІЛДВСЕ), мав захищати наукову роботу й отримувати науковий ступінь. Але війна внесла свої корективи. Я потрапив у батальйон “Свобода”, хоча не був націоналістом і не мав відношення до правого руху.
Нові нацгвардійці
Коли почалася війна, я мав бронь і не підлягав мобілізації. Більше того, коли звертався в Дарницький військкомат й інші підрозділи, мені кругом відмовляли. Через тиждень у мене вже був якийсь комплекс неповноцінності – нормальний здоровий мужик, і не можу бути корисним у такій ситуації. Мій товариш-АТОшник Юрій Гібалюк, позивний “Фін”, який воював у 2015-2016 роких і з яким ми працювали в Держпродспоживслужбі, погодився привести мене в добровольчий підрозділ “Свободи”, щоб поговорити з Петром Миколайовичем Кузиком. Після співбесіди мене взяли.
Мороз із Петром Кузиком (другий ліворуч)
Пройшовши Ірпінь, Гостомель і Бучу, наш батальйон увійшов до складу НГУ.
Командиром роти я став під час трагічних подій, які відбулися влітку минулого року під Горлівкою. До того я був командиром відділення. Гібалюк був переведений до батальйону очолювати медичну службу, Андрія Бахтова “Тихого” було призначено виконувати обов’язки командира роти. На превеликий жаль, 10 серпня під час атаки ворога Андрій мужньо загинув. У складній ситуації, під час штурму, мені довелося взяти відповідальність на себе й організувати оборону, а потім – наступальні дії та відбити наші позиції. Уже після того приїхав командир бригади Артем Іллюхін, і мені доручили очолити цю роту. (Юрій Гібалюк “Фін” також загинув – “Н”).
Моє рідне місто – Токмак, географічний центр Запорізької області. Я прожив там майже половину свого життя. Потім переїхав у Запоріжжя, потім у Київ. На окупованій території залишилися рідні люди. Зрідка вдається з ними зв’язатися.
Олександр Мороз і головний редактор “Новинарні” Дмитро Лиховій
Відколи я долучився до підрозділу, сподіваюся, що ми будемо звільняти південь. Поки що складалося інакше. Але тепер шансів піти у наступ в Запорізькій області в нас більше. Для цього я тут.
І іншим я кажу: приходьте до нас. Якщо не маєте досвіду – ми навчимо, поділимося досвідом. Справжні чоловіки не вагаються, а роблять.
Читайте також:
Списки бійців “Гвардії наступу” будуть засекреченими
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
