автор: Олена Максименко
з Херсона
фото автора / “Новинарня“
“Місто прокидається. Не прокидаються… (підставити імена)”. Так починається серія гри в “Мафію”. Або ж звичайний ранок у звільненому Херсоні. З тією різницею, що тут не всі прокидаються живими по-справжньому.
Після деокупації міста пройшов місяць. Білборди на вулицях нагадують, що херсонці нарешті вільні, і що Херсон – це сила. Переживши радість звільнення і відновлення, південний обласний центр призвичаюється до життя під постійними обстрілами.
Армія України звільнила Херсон “м’якою силою”, без нищення цивільної інфраструктури. Натомість росіяни після відступу на лівий берег Дніпра взялися “кошмарити” місто і його жителів артилерійським вогнем.
“О, а “Ювілейний” ви вже фоткали? – жваво цікавиться ранковий перехожий, побачивши наші камери. – Оце вночі ж прилетіло, сходіть, це поруч!..”
Щоб потрапити до Оксани Міненко, стукаємо в дошку, якою закрите вікно її домівки. Вишукані меблі затягнуті плівкою – аби мінімізувати пошкодження у випадку “прильоту”.
Оксана Міненко
Оксана – бухгалтер за фахом, має чимале коло клієнтів в Україні та за кордоном. Вона волонтерка та вдова лейтенанта Національної гвардії Олексія Хвостика, котрий загинув на Антонівському мосту в перший день повномасштабного вторгнення.
“Тримав оборону, і тим забезпечив відступ своєї частини та гвардійців, що були з ним. З усієї бригади загинув тільки він, – говорить Оксана. – У нього було настільки понівечене тіло… правої частини не було голови, і тіла до пояса”.
24 лютого чоловік подзвонив Оксані і попросив зібрати всі свої документи, а його ордени, відзнаки і форму – заховати.
“Коли я вийшла на вулицю, летіло дуже багато вертольотів, навіть неба не було видно, – згадує жінка. – Але я на той момент була спокійна, тому що Олексій сказав, що відступає до Миколаєва зі своїми хлопцями”.
Вид на зруйнований Антонівський міст. Грудень 2022. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Коли чоловік перестав виходити на зв’язок, Оксана почала бити на сполох. У підрозділі довго не могли надати інформації. В надії знайти його серед поранених чи убитих жінка пішла пішки на Антонівський міст. Була друга ночі, і побачене скидалося на пекло: “Там такий був жах, стільки розірваних тіл – кишки, руки, ноги… Снаряди летіли, росіяни когось скидали в Дніпро… Але я все одно шукала його під кожним кущиком, гукала. Мені подзвонили з гвардії, сказали: “Він їде в машині, не переживайте, все добре, він живий!”
Однак згодом ця інформація не підтвердилася. Знову тривога і поїздка до мосту, на який саме почав заходити ворог.
“Командир артилерії нас уже туди не пустив, і ми об’їхали через Антонівку під міст, – згадує Оксана Міненко, стримуючи сльози. – Я вже думала: може, він зістрибнув із мосту й десь лежить… Там стільки було трупів – ви не уявляєте!.. Розстріляні машини… Діти, які вилазили з машин, і мама розстріляна лежала біля тієї машини… Але мені треба було знайти чоловіка! Знаєте, я б його на собі несла, живого чи не живого…”
Маленький йорк, який під час інтерв’ю лізе хазяйці на руки, зненацька починає задихатися від кашлю. Оксана пояснює: такі напади в пса почалися після того, як рашисти приходили до неї додому і вдарили його прикладом. Напад у собаки минає, і жінка повертається до спогадів.
Зрештою їй подзвонив замполіт і підтвердив найгірші припущення. Тіло Олексія було серед тих, які на мосту евакуювали артилеристи.
Плакат учасниці українського мітингу в Херсоні. 13 березня 2022. Фото: ФБ Медіаплатформа “Вгору”
Оксана хотіла поховати чоловіка на Алеї Слави. Але місто вже було окуповане, і похорон став справжнім квестом. Дозвіл доводилося вибивати у так званої “комендатури” окупантів. Тож тіло офіцера НГУ перебувало у морзі вісім днів.
“Він мені снився щодня, а я нічого не могла зробити! – згадує жінка. – Потім мені подзвонила незнайома людина. Каже: “Є можливість захоронити вашого чоловіка. Але є умова. Вам дається година. Якщо не встигаєте, для вас можуть бути негативні наслідки”.
Через те, що їм не хотіли відкривали зал для прощання, де героя міг відспівати капелан, “дедлайн” 3 березня було построчено. “Приїхали люди в формі й кажуть: “Ви знали, на що йдете, коли давали згоду на захоронення чоловіка? Одягайтеся, поїхали”. І ми поїхали на цвинтар. Там мене поставили і… стріляли. Я закрила очі, мізки не могли до кінця зрозуміти, що це реально. Але я впевнена, що мене Альоша оберігав. Я чула, як летять кулі – на вінки, в землю, над головою… Й один із них каже, що “досить з неї, вона і так покарана”. А я: “Чого це я покарана?! Я не покарана, я жінка героя!”
Після загибелі Олексія з батьком Оксани стався інсульт. А в день похорону від тієї ж недуги паралізувало Лаврентія, улюбленого кота-мейнкуна чоловіка. Обох невдовзі не стало.
13 березня в її вікно постукали: “Відчините чи ми будемо вскривать?” Непрохані гості вимагали признатися, де чоловік. Документи про поховання не діяли – окупанти закидали, що Хвостик живий і Оксана його переховує. Почали бити. Мішок на голову, руки скрутили скотчем, посадили в авто, вивезли.
“Через те, що в мене тату на всю спину, наказали роздягтися до білизни, – згадує Міненко. – Завели в іншу кімнату, де вже були наші активісти, хлопці. Було холодно, мене теліпало так, що я думати ні про що не могла. Вони ставили питання активістам: “Херсон – це Росія?” – “Ні, Херсон – це Україна”. – “Станете на коліна?” – “Ні”. Їм прострелювали колінні чашечки. Я молилася тільки, щоб Альоша мене забрав”.
Оксані почали виривати нігті. Спочатку на мізинці, потім на середньому пальці. Били, катували струмом.
“Біль такий, що ти вже не знаєш, що в тебе більше болить, – згадує жінка. – Чи коли прикладом роблять із тебе відбивну, чи вже не відчуваєш взагалі рук. Потім дозволили вдягтися, але без верхнього одягу. Привезли мене, бо я практично ходити вже не могла, і викинули біля під’їзду. Лежу сама в кімнаті і думаю: цей абсурд безкінечний… Я не виходила на вулицю. Руки, обличчя були опухлі… Я була як відбивна. Сусіди помітили, що я довго не виходжу з квартири… Любов Вікторівна із 5-го поверху побачила, що я мушу носити маску, зрозуміла і без слів принесла тарілку борщу…”
За 10 днів окупанти повернулися. Руки більше не зв’язували, не вивозили. Просто били прикладами: “Де чоловік? Переховуєш?!” Оксана бідкається – не вдавалося ані вмерти, ані зомліти від больового шоку.
Щоб уникнути подальших тортур, вона випросила від міськради свідоцтво про смерть Олексія Хвостика. Сподівалася, що на цьому жахіття скінчилися. Однак у квітні до неї приїхали знову.
“Документи я їм показала, але вони як відреагували: “Ну, свідоцтво… Але ж ви жінка нациста!” Били, аякже.
Вони самостверджувалися. Бити “жінку нациста” – це було для них за щастя”.
Тортури не минули без наслідків – влітку на лівому очі Оксани накопичився гній. Більшість медиків залишили Херсон, але одного фахівця вдалося знайти. Лікар сказав, що потрібна термінова операція. Імовірно, проблема виникла через відбиті на обличчі м’язи. Операції на той час мали узгоджуватися з “комендатурою”. Правдами-неправдами лікар зумів домовитися. Він підбадьорював і багато жартував. Після операції порадив поки не дивитися в дзеркало.
Оксана Міненко показує своє фото до полону й операції на очах
Жінка довго мовчить. Потім показує фото. Каже, що спершу не знала, як із цим жити далі. Після операції в неї змінилася форма очей, навколо лівого ока було найбільше вирізано м’язів.
“Лікар мене примушував потім щодня дивитися на себе в дзеркало, виходить на люди, щоб люди звикали до мене, а я до них і їхніх реакцій. Ліва сторона – досі погано стає, коли я плачу, запалюється, нижня частина провисає. Потім стає на місце. На вулиці мені казали, мовляв, навіщо лякаю людей, називали “леді Франкенштейн”. Потихеньку почала до себе звикати… Праве око, я так зрозуміла, лікар теж уже робив як ліве, щоб не так відрізнялося. Інакше було б взагалі жахіття”.
Читайте також:
Тривога, гордість, очікування: п’ять історій з окупованого Херсона
Пам’ятник Шевченку в Херсоні
Звільнення міста стало для Оксани Міненко несподіванкою. Жінка зізнається: коли зайшли українські військові, вона перепрошувла і просила показати документи – не могла повірити, що це свої.
Потім взяла прапор і поїхала на цвинтар: “Альошо, кажу, ця перемога – для тебе і для тих хлопців, які тут поруч лежать”.
У деокупованому Херсоні Оксана занурилася у волонтерство. Її квартира нагадує волонтерський склад – та, власне, ним і є.
Міненко допомагає артилеристам – у вдячність за те, що саме ці війська евакуювали тіло її чоловіка. Її ж саму підтримують діти, друзі, клієнти, побратими Олексія та її теперішні підопічні.
“Ви знаєте, скільки у мене янголів-охоронців?! Альоша знав, що не саму мене тут залишає!” – тішиться жінка.
Оксані привозили ліки, продукти. Майстриня манікюру допомагала лікувати скалічені нігті, а коли ті відросли, наводити на них красу. Інша майстриня зробила татуаж.
Стихійний меморіал захисників Херсона на площі Свободи
Життя налагоджується, однак Оксана досі не може дивитися сімейні альбоми та спати з 2-ї до 6-ї ранку. Адже саме в цей проміжок часу приходили рашисти: “Вже на автоматі встаєш, прислухаєшся, чи знову не йдуть”.
“Хлопці з артилерії зі мною періодично розмовляють, – ділиться Міненко. – І в спілкуванні я почала потихеньку виходити зі своєї темряви. Бо я не чула нікого. Ні батьків, ні свекруху зі свекром, ні Альошиного брата, ні своїх дітей. У мене був інший світ. І тільки потихеньку… “Алло, Оксано Василівно! Як ваші справи? А що ви сьогодні їли?” І я думаю: “А я сьогодні їла?.. А який сьогодні день?” – “А ліки ви випили?” – “Ні…” – “А чому?” – “Зараз вип’ю…”
Читайте також:
Аеророзвідники Дагаз і Яра: Уже потім ми зрозуміли, що стали першими військовими ЗСУ, які зайшли в Херсон
Ми під’їжджаємо до Антонівського мосту, з якого все починалося. Міст зруйновано, неподалік чути вибухи.
“Це наші “виходи”! – провідник стримує наш рефлекс упасти в канаву. – На тому боці – орки, там уже Олешки. Може, там уже їх і немає. Ніби з Олешок також їх виводять…”
На дорозі лежить символ російської присутності – скалічена пральна машина. Поруч шлях на селище Антонівка, яке лежить на правому березі Дніпра – кажуть, там лишилося тільки троє місцевих. Проїхати туди не дозволяють – з іншого берега працює ворожий снайпер.
Олександр
Олександр родом із Криму, живе і працює в Херсоні з 1994 року. Чоловік проводить нам екскурсію слідами росіян у місті.
“Це наші “хімарсами” роздовбали – вони там квартирували”, – з гордістю коментує Олександр мальовничу руїну на в’їзді в Херсон.
Херсонський аеропорт у Чорнобаївці за рівнем руйнувань став другим ДАПом
“Ось тут у людей не було світла. А тут не було газу, все на електриці. І люди готували їсти у дворах, багаття розпалювали”, – показує чоловік, розповідаючи про життя в окупації.
Він згадує, як окупанти прийшли до нього в дім, перевірили документи, схиляли до отримання російського паспорта. Якось відмовився.
“Ці дев’ять місяців були найтяжчими у моєму житті і, мабуть, в житті кожної людини тут. Зовні ніби все нормально, але психологічна реабілітація забере немало часу. Хочеться пошвидше від цього відійти, забути. Але це не так і легко”, – каже чоловік.
Руйнування в Херсоні
Повномасштабне вторгнення було для нього неочікуваним. “Але паніки не було. Було нерозуміння. Про виїхати – навіть не думав. А коли міг би думати, вже не було можливості”.
Олександр розповідає, що в першу ніч, на 25 лютого, в місті мародерили свої ж. А вже потім прийшли росіяни. Захопили в автосалонах нові авто, які не встигли вивезти власники, і роз’їжджали потім з літерою “Z”.
“Вривалися в квартири, машини забирали в людей, – перераховує “гід” злочини рашистів. – Ґвалтували жінок. Знаєте, я жодного усміхненого обличчя не бачив – вони завжди ходили злими і голодними. Бомжі бомжами!”
Сам Олександр викликав гнів окупантів, коли під час ранкової пробіжки запитав на блокпосту, навіщо ті вивісили червоний прапор. Чоловіка били, роздягли, шукаючи татуювання – “шукали нацистів”. Оскільки це сталося в перші дні вторгнення, обійшлося “малою кров’ю”.
Стелла на в’їзді в Херсон
“Вони, з одного боку, намагалися завоювати лояльність населення, з іншого боку – всім погрожували. Якщо тільки людина проявила свою проукраїнську позицію, вона дуже легко могла опинитися в СІЗО, в підвалі, незрозуміло де. Деякі зникли без сліду. Пенсіонерам пенсії вони виплачували по 10 тисяч рублів, причому навіть додому приносили. Давали гуманітарку. Деякі консерви – термін придатності до 2015 року. Спочатку ніхто не брав. Але… люди є люди”, – згадує Олександр.
Як виживали без зарплати? Рятувало те, що Херсонщина – сільськогосподарський край. Маслозавод працював. Мешканці передмість привозили городину. Кілограм помідорів цього літа в місті коштував 5 гривень, виноград – до 10 грн, розповідає херсонець. А от м’ясо подорожчало вдвічі порівняно з київською ціною. І ліків у місті майже не було.
Залишки “русского мира” в Херсоні
“Я не знаю, як хворі виживали, – говорить чоловік. – Ліки почали потім завозити з Криму, але ціни… Анальгін при них коштував 180 гривень. Предмети гігієни і побутової хімії – це було товари тільки для заможних… Упаковка шампуню – 600 гривень, тюбик зубної пасти – 300… Все, що завезено з Росії, коштувало божевільних грошей. А рубль так і не зміг витіснити гривню”.
На деяких автозаправках у Херсоні досі висять ціни в рублях. І білборди доби окупації подекуди не здерті до кінця: “Росія здєсь навсєгда”, “Рускіє і украінци братья навєк”, “Одін народ” тощо. На деяких плакатах ще закликають робити російські паспорти.
На вулиці Херсона. Грудень 2022
Олександр каже, що не сподівався від рідного міста такого опору загарбникам і такої сильної проукраїнської позиції. Хоча серед знайомих були й такі, що пішли на співпрацю з ворогом.
“Один мій знайомий став директором Херсонського порту [при росіянах]! Ну, зараз, напевно, виїхав. У нього було все тут, дім він мав хороший. Тепер уже не матиме. Та я знав і мера Сальдо. Я не міг такого припустити! (Міський голова Херсона в 2002-2012 р., колишній нардеп від Партії регіонів Володимир Сальдо став колаборантом та очолив при російських окупантах “адміністрацію” Херсонської області – “Н”). Не можу зрозуміти, яка його логіка! Він мав тут досить непогані заробітки, підприємство в нього було… Само собою, тепер він без цього залишився. Ну, людина при здоровому глузді не робитиме такого ніколи! Хіба він – давним-давно завербований агент. Або він настільки вірив, що росіяни сюди прийшли назавжди… І люди, які ішли з ними на співпрацю, вони ж перекреслили повністю все своє життя. Війна закінчиться, Росія розпадеться, а цих людей будуть видавати – вони нікуди не дінуться від відповідальності”, – розмірковує Олександр.
Графіті з Залужним з аеропорту біля Чорнобаївки
За його словами, перед деокупацією Херсона звідси виїхали і вчителі, які співпрацювали з росіянами.
“Готель “Фрегат” – сюди завезли вчителів із Росії, щоб дітей вчили, – продовжує чоловік екскурсію. – Оце обласна телекомпанія “Скіфія”, яка згоріла. Отут була телевежа – вона повалена. Оце СІЗО. Вони (російські окупанти) як відходили, відкрили і всіх ув’язнених випустили. А вони повернулися. Оце дитяча юнацька спортивна школа. Вони дітей звідси виселили і жили тут. Обласне управління поліції. Тут також багатьох тримали в підвалах… Обласне СБУ… Воно було ціле, це наші вже підірвали, не могли розмінувати”, – нагадує чоловік.
Обласне управління СБУ в Херсоні
Читайте також:
Ранок Херсона. Як виглядає місто після деокупації. ВІДЕО
Проїжджаємо повз підірване авто. Це також наслідки колаборації – тут 23 жовтня партизани підірвали начальника Херсонського СІЗО, який пішов на співпрацю з окупантами.
Іноді поголів’я загарбників зменшувалося і без сприяння українських сил – наприклад, внаслідок перестрілок ФСБ з бурятами, розповідає Олександр.
Проминаємо Палац молоді – тут окупанти навіть проводили конкурс краси.
Руйнування в Херсоні
“Вони за місяць, перш ніж їх звідси погнали, розвернули тут кампанії. Мовляв, ви для України всі зрадники. Казали, що сюди прийде українська армія, вас будуть усіх судити, саджати в тюрми, тому що ви не виїхали [з-під окупації]”, – згадує Олександр.
Утім звільнення міста для нього стало такою ж несподіванкою, як і окупація.
“Дев’ятого листопада ми зі знайомим розмовляємо – мовляв, от уже листопад, грудень, і Новий рік, судячи з усього, з ними прийдеться зустрічати. А 11 листопада тут уже була українська армія, слава Богу. Коли зайшли наші, я стільки українських прапорів ніколи доти не бачив. Наскільки Херсон виявився українським містом! Знаєте, я підійшов до першого військового, обійняв його…” – коли Олександр це розповідає, в цього виступають сльози, й чоловік довго мовчить.
Руйнування в Херсоні
Читайте також:
Зеленський приїхав у звільнений Херсон
Попри постійні обстріли і ризик загинути від уламками, зараз містяни почуваються значно краще, ніж до звільнення міста.
“Це як коли живеш і не знаєш, навіщо, ніяких планів не можеш побудувати, – пояснює Олександр щодо окупації. – Ніби й обстрілів немає, але ти засинаєш із важким серцем, щодня встаєш з важким серцем і весь день ходиш з важким серцем. І цей стан тривав дев’ять місяців”.
Херсонські графіті
Пережите настільки вплинуло на чоловіка, що він, каже, вже подав документи, аби мобілізуватися до Збройних сил. Планує згадати свій перший фах медика і сприяти перемозі безпосередньо.
“Подальші плани – ЗСУ! Я ніколи не думав, але побачивши ці всі звірства, я їх готовий голими руками душити!До свого бізнесу планую потім повертатися. Але зараз – ви самі бачите. Херсон – це місто привид. Мені боляче ходити по Херсону і бачити порожнє місто, пограбоване повністю”, – каже підприємець.
За словами Олександра, три тижні після звільнення херсонці жили без світла й води.
“Перш ніж вони вийшли, вони днів за п’ять знеструмили місто. Протягом 5 км, як мені розповідали, танками валили електроопори, знищували все”, – розповідає чоловік.
Порт у Херсоні
Зараз блага ЖКГ потроху з’являються, але з перебоями. Найважче – районам Острів, ХБК і Корабел, котрі найближче до лівого берега.
Найгірше в помешканнях із теплом. Утім, до 10 грудня, за офіційними даними, вдалося запустити 27 котелень із 38-ми. Тож батареї почали грітися приблизно у 60% херсонців.
На проспекті Ушакова в Херсоні
Централізоване водопостачання відновлено на 90%, підключення побутових споживачів триває.
Після того, як у місто повернули електрику, росіяни вже встигли знову зробити “блекаут” прицільними обстрілами та запусками дронів по критичній інфраструктурі. Однак станом на 11 грудня зі світлом знову були майже 90% жителів міста.
“Пункт незламності” ДСНС
Від холоду і знеструмлення херсонці рятуються в “пунктах незламності”. Перший такий намет на початку всеукраїнської кампанії, започаткованої офісом президента, 19 листопада відкрили саме в Херсоні. Тепер уже кілька великих наметів напнуто на центральній площі Свободи. Тут частують чаєм, можна зігрітися і зарядити гаджети.
Чергова працівниця ДСНС розповідає: щодня, вважай, приходять одні й ті самі люди – у цьому наметі всі вже ніби рідні. В неї самої батьки досі під окупацією – на лівому березі. Дівчина чекає можливості їх нарешті побачити.
Всередині “пункту незламності” в центрі Херсона
Ситуацію в місті ускладнює те, що окупанти викрали безліч майна і матеріальних цінностей. Вивезли “швидкі”, пожежні машини. Розграбовані художній і краєзнавчий музеї, онкологічний диспансер із новим обладнанням.
Книжки для бібліотеки
Обласна універсальна бібліотека імені Олеся Гончара була спершу пограбована, а навздогін постраждала від обстрілів – пошкоджено близько тисячі квадратних метрів скла, лише зі сторони Дніпра розбито 88 вікон. Творче об’єднання “ЛІТавиця”, а також кілька небайдужих киян передали для херсонської бібліотеки два ящики книжок. Але це крапля в морі на тлі загальних втрат.
Люди Херсона
Із залізничного вокзалу Херсона відходять два потяги – київський, раз на два дні, та іноді евакуаційний на Хмельницький. Також евакуюватися можна автобусом з автовокзалу.
Містом курсують автобуси, презентовані Віталієм Кличком. “Херсону від Києва”, – написано на них.
Стіни рясніють патріотичними графіті – від високохудожніх і стильних зображень до лаконічних написів “Путін лох”.
Діти на площі Свободи
Парапет на площі Свободи перетворений на стихійний меморіал українських воїнів, котрі загинули за Херсон.
На порожньому постаменті від пам’ятника адміралу Ушакову, якого росіяни забрали разом із Суворовим, Потьомкіним і Ко, тепер красується великий портрет головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, нанесений трафаретом. Композицію називають “пам’ятникому Залужному”. А його зображень завдяки трафарету ще багато по всьому місту.
“Пам’ятник Залужному”
За кращих часів населення Херсона налічувало 320 тисяч осіб. Наразі тут від сили 70 тисяч людей.
Але в місті оживають кав’ярні й ресторани. Попри обстріли, містом гасають діти.
На початку були черги й “аншлаги”, коли відкривалися перші магазини АТБ. Біля одного з них обстрілом убило жінку.
ККЗ “Ювілейний” після обстрілу
Чути повітряну тривогу. Але в Херсоні на таке давно не зважають.
Заходимо в кіноконцертний зал “Ювілейний”, куди “прилетіло” цієї ночі. Обдерті афіші рекламують фільми, що мали б демонструватися в березні, якби не війна. При окупантах тут був офіс партії “Єдина Росія”, роздавали якусь гуманітарку. Тепер російська артилерія розбила всі шибки на фасаді.
Щоб не повторити таку долю, магазини й установи в місті зашивають вікна ДСП.
Ще фото з Херсона:
Херсон зранений і продовжує потерпати, однак бореться і відновлюється. І попри все, кожного ранку місто таки прокидається.
Читайте також:
Росіяни обстріляли Херсонську ОВА. ФОТО
Проєкт “Зберегти Україну” реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
