Тривога, гордість, очікування: п’ять історій з окупованого Херсона

 

автор: Іван Антипенко
журналіст із Херсонщини
фото з відкритих джерел

Уже місяць, як російські окупанти зайшли до Херсона і почали блокувати місто, захоплювати будівлі, мародерити, вбивати. Місяць херсонці чинять громадянський спротив, виходять на мітинги з українськими прапорами, активно заявляють свою позицію в соцмережах. Але як проходить звичайне життя?

Ми зібрали п’ять історій від херсонців про те, як їм живеться в тимчасово окупованому росіянами місті. Ці люди – не активісти, не волонтери, не військові. Це звичайні, мирні мешканці, які, однак, знайшли, що розповісти.

Ми запитали їх про емоції, які вони переживають у ці дні, про проблеми і їхнє розв’язання, про буденні справи та сподівання. 

З міркувань безпеки імена деяких людей змінені. Мова максимально наближена до прямої. 

Андрій, тимчасово безробітний

– Буває багато їхньої техніки по місту: бронемашини, “урали”, автозаки. Вдень і вночі – патрулюють. Побільшало цивільних машин зі знаком Z.

Багато орків живуть або розташовуються у центрі: де морська академія, нацбанк, військова частина біля 6-ї гімназії, облрада. На Паровозній, де призовний пункт, і на Спартаківському у військкоматі. Плюс поліція, СБУ, інші адмінбудівлі. У міськраді їх немає.

Спалений КамАЗ окупантів на Бериславському шосе

Продуктів небагато, але є. АТБ та інші мережеві маркети напівпусті. Працюють маленькі магазинчики, ринки. Можна купити овочі, хліб, олію, молочку, макаронні вироби. М’яса небагато. Відкрився Робін-Бобін, Perfetto. Є те, що виробляється в місті або недалеко. Ціни виросли відчутно. Щось удвічі, а то й більше.

Є дефіцит готівки. Інкасацію проводять рідше і менше. Є можливість розрахуватися карткою в невеликих магазинах або скинути на картку. 

На околицях постійно чутно вибухи.

Багато людей виїхало. Зараз той напрямок небезпечний, можуть завернути. Тривають бойові дії. І села над лиманом зазнали ушкоджень.

Хтось пробує виїхати в Крим. Переважно, це люди, які бояться, що українська армія буде відбивати місто і вони можуть постраждати, потрапити під обстріли. 

Чекаю, коли нас звільнять.

Віра, вчителька

– Сьогодні я відчуваю тривогу за рідних і близьких. Гордість за наші Збройні сили, добровольців, тероборону, комунальників, які не опускають руки і сміливо борються.

Ще є зневага до росіян, окупантів. Важко назвати їх людьми, особливо після того, що я дізналася про їхні злочини в Херсоні і області.

В одному з сіл у передмісті Херсона, коли наступали орки, люди спустилися в погріб. Коли вийшли, ці падли вже хазяйнували в них дома. Людей загнали назад у підвал. Потім їхній командир змусив людей вийти за 10 хвилин. Сказав: хто не встигне – буде стріляти. Один чоловік забарився, і той йому вистрілив по ногах. У лікарню вести заборонив. Тільки коли напився і заснув, то його ж солдати відвезли чоловіка в лікарню. 

Учора шукала корм для котів. Орки ходили по ринку. Там були продавці неукраїнської національності. Так от вони зверталися до росіян українською мовою і питали: що ви тут робите? Це було дуже приємно почути. Це наші громадяни, частина нашої країни. 

Як проходить звичайний день? Зранку обдзвонюю рідних. Потім веду дистанційні уроки. Недавно вивчали “Кавказ” Шевченка. Я декламувала поему з клубком у горлі, десь лунали вибухи. Це страшно.

Я намагаюсь тримати зв’язок із дітьми, бо їм теж страшно. Батьки на роботі, вони самі дома, їх треба підтримувати. 

Загалом, у місті часто черги за готівкою, буває поганий інтернет. Але продукти можна купити. Не критично. Буває непросто знайти корм тваринам.

Уже три тижні немає зв’язку з братом, який у Миколаївській області, Снігурівський район. Ось це найстрашніше. Та я сподіваюсь, що ми розіб’ємо ворога і все буде, як раніше. 

Олександр, будівельник

– Відчуття постійної тривоги.  Вже розрізняю відстань до вибухів. Кожен день починаємо і закінчуємо переглядом новин.

Зранку багато людей йде в місто з торбинками по продукти, як на полювання.

Подорожчало значно. Недавно купував бензин по 70 грн/літр. Дав гроші знайомим, а вони в когось у Чорнобаївці нібито брали. Так по місту з’являються різні точки, бензовози. Я думаю, це або крадений бензин, або росіяни привезли. 

Відкрились деякі кафе. Було багато людей на Суворова, пили каву. Йдеш і слухаєш розмови. Прямо хочеться вловити якусь інформацію за ці секунди, коли йдеш повз. Все про війну: там блокпости, а там хтось щось бачив, кудись поїхав.

Я особисто очікую не тільки миру, а нашої перемоги. Якщо тут буде росія – тут життя не буде, доведеться виїжджати. 

Приблизно тиждень тому росіяни напали на двох моїх знайомих. Це було в день мітингу, в центрі. Під’їхала машина, вийшли двоє, кинулись на друзів. Друзі йо***нули їх одразу: одного в живіт з ноги, іншого в голову. Але з машини на них наставили зброю, сказали “лежати”. Одного забрали, інший втік. Того, що забрали, сильно побили, тримали кілька днів, вже відпустили.

Він не дуже хоче говорити в деталях, що там було. Каже, що вони не вірять, що мітинги проходять безкоштовно, просто за ініціативою самих людей. Питали, хто їм платить, хто організовує, про націоналістів.

Читайте також:
У захопленому Херсоні закінчуються запаси їжі, ліків і палива

Тетяна, художниця

– Емоції протягом місяця дуже змінювались. Вони змінюються і протягом дня. Страх, відчай, надія, втіха. Найбільше, мабуть, втома. Хоча я не у відчаї і вірю в перемогу. Просто кожного дня це ціною чийогось життя. 

А в перші дні я не могла повірити, що це взагалі відбувається в моєму місті. Усвідомлення прийшло потім. Я щодня з вікна бачу цих… фашистів, не знаю, як їх назвати. 

Кожен день схожий на попередній. Є відносний спокій, ми не ховаємось у бомбосховищах, спимо у своїх ліжках. А перші тижні неможливо було їсти і спати, не випускала з рук телефон, на фоні працював телевізор. Така ілюзія, що ти щось контролюєш, якщо знаєш.

Павільйони на центральному ринку Херсона після пожежі

Ранок починається з перевірки повідомлень, відповідей людям, зідзвонів. Далі готую сніданок і працюю.

22 березня я нарешті почала малювати. Був гарний сон, я зрозуміла, що треба починати. І в цьому бачу певне полегшення, це мій порятунок. Раніше боялася відволікатися від інформаційного простору. 

В перші дні особливо моя родина займалася волонтерством, переказували кошти, розвозили продукти та інше. Допомагаємо тим, хто потребує. Я думаю, це всі зараз роблять.

Найважче – це неможливість почуватися вільною, пересуватися містом. Так, я роблю це, але я не хочу бачити на вулицях рідного міста цих нелюдів, а я їх бачу, на жаль. Це ненормально.

Не хочу переживати певні страхи, які з ними пов’язані. Я не почуваюся безпечно. 

Я не виходила на мітинг. Не буду обманювати – не вистачило духу.

Маючи досвід Майдану, я не очікувала, що так багато людей буде в Херсоні. Але я пишаюся кожним і кожною, хто виходив і продовжує виходити. 

Найбільше я очікую перемоги – це значить, що наша земля буде звільнена від русні. Донецьк і Крим. І щоб у нас була можливість будувати країну так, як ми хочемо. Я розумію, що буде багато роботи. Але я готова.

Зараз думаю над тим, щоб працювати з людьми, які потребують арт-терапії. 

Валентина, сфера освіти

– Важко пояснити свої відчуття, адже вперше знаходжусь в такій непростій ситуації. В основному почуваю себе розгубленою. Звикла завжди тримати ситуацію під своїм контролем, що зараз певною мірою неможливо. 

Якщо порівнювати з першим тижнем, то зараз, звісно, мій емоційний стан у більшій рівновазі, ніж з самого початку. В перші дні дуже страшно було, я не знала що робити, куди бігти і взагалі іноді запитувала себе: а може, це сон, я прокинусь і все буде як раніше?

Перший місяць моєю єдиною розвагою була “прогулянка” по місту в пошуках продуктів. Потім купила собі картину-розмальовку по номерах і знайшла в інтернеті безкоштовний курс по Exel, так мої будні стали цікавішими.

На цьому тижні чотири із п’яти робочих днів провела на роботі. Спілкування з колегами та розумова діяльність пішла мені на користь.

Спілкуюся з багатьма людьми, знаю, що багато хто зараз потребує допомоги. Допомагаю по можливості: чи грошей дам на вулиці, чи хліба куплю або інших продуктів, чи зніму готівку (бо це зараз є проблемою). 

Загалом, бачу, що люди дуже згуртувалися. В чергах постійно чую, як люди чекають, коли місто звільнять від окупантів.

Друзі пишуть, що радіють коли чують вибухи за містом – з’являється надія, що “нас ідуть рятувати”.

Ніхто не хоче “ХНР”, всі хочуть “додому” – в Україну.

Дуже неприємно бачити російських військових. Стикалася декілька разів по місту, не спілкувалися, просто йшли повз мене. Брат розповідав, що вони підходили до його сусіда, питали, за що ми їх так не любимо. А за що їх любити? Правильно – ні за що.

Дуже сподіваюся, що це скоро закінчиться і над Україною буде мирне небо.

Дуже хочу в український Крим на море влітку і впевнена, що обов‘язково поїду.

Читайте також:
Херсонщина в окупації: чим живе область та як прості українці не дають реалізувати російський сценарій


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.