“Росіяни панічно бояться потрапити в котел: у них це означає стати зрадником”. Командир саперного взводу Ульріх – про звільнення Харківщини

автор: Катерина Петренко
фото автора

Колись дуже давно він займався страйкболом й імітував австрійську армію. Відтоді й отримав псевдо “Ульріх”. З 2015-го – півтора року прослужив в Збройних силах України, був командиром саперного взводу 43-ї окремої артилерійської бригади.

Потім з організацією HALO Trust займався гуманітарним розмінуванням Донеччини та Луганщини. Підірвався на ворожому боєприпасі. На щастя, вижив. Надалі жив цивільним життям та працював проєктувальником на виробництві.

А ще із групою Paramedic Fox навчав цивільних та військових тактичної медицини. Перед повномасштабною війною готував харків’ян до можливих сценаріїв, коли доведеться рятувати життя під російським вогнем.

Коли 24 лютого досвідчений воїн почув перші вибухи, зателефонував у військкомат та відразу долучився до 92-ї бригади. Потім із 228-м батальйоном ТрО виконував бойові завдання в Дементіївці та Питомнику на Харківщині. Згодом командував саперним взводом 249-го батальйону Тероборони.

В інтерв’ю “Новинарні” Ульріх розповів, якими насправді були втрати наших військ під час звільнення Слобожанщини, скільки треба часу для очищення української землі від вибухонебезпечного залізяччя, який ризик, що звільнені території знову можуть опинитися під окупацією та як навертати до України людей, мізки яких промиті російською пропагандою.

“Ворог нажаханий, коли його ж тактику застосовують проти нього”

– Звільнення якого населеного пункту вам найбільше запам’яталось?

– Ми тиждень звільняли Борщову на Харківщині. Мали кілька опорних проміжних точок акумулювання наших груп. Був сильний артилерійський вогонь супротивника. Ми зайняли будинок, намагалися його утримувати та відстрілювались. Потім командир вогневої підтримки ухвалив рішення, що для збереження життя хлопців треба відтягнутися в ліс.

Ми вийшли з будинку і не впізнали місцевість, бо арта все дуже поруйнувала. Рельєф у таких випадках змінюється дуже сильно. До того ж ліс почав горіти внаслідок ворожого обстрілу, тож ми вже не могли падати й ховатися.

По нас гатив міномет, поруч танчик стріляв і касети прилітали, а ми просувалися через палаючий ліс до окопів.

Переломний момент у звільненні Борщової стався тоді, коли наші хлопці просунулися з обох боків. Тоді росіяни зрозуміли, що можуть потрапити в оточення. Там болотна та річкова місцевість – і лише кілька ключових точок, по яких вони могли нормально ввезти або вивезти техніку. Тож вони влаштували вогневий вал і втекли, щоб не потрапити в котел.

Вони дуже бояться оточень. Тікали, щоб уникнути репутаційних втрат. Їхня військова доктрина ще з часів Другої світової війни – це завжди вести наступ утворенням котлів. Ворог нажаханий, якщо цю тактику використовувати проти нього.

У них потрапив у котел – автоматично став зрадником.

Вранці ми зайшли в Борщову без жодного пострілу. Окупанти залишили на полі бою дуже багато зброї та боєприпасів, які зараз служать нашій армії. Ми дійшли того дня аж до кордону.

– Ви знаєте, які саме підрозділи воювали проти вас під час контрнаступу наших військ на Слобожанщині?

– Кримчани. Ми знаходили шеврони Севастопольської бригади. Проти нас були й окупанти із псевдореспубліки “ЛНР”. Один із полонених був луганчанином, добре розмовляв українською мовою та скаржився, що його змусили воювати.

Матюкатися ж не можна?

– Можна.

– Під*ри були дуже мотивовані й навчені. Було важко досягти успіхів, бо наша арта працювала не настільки добре, як ворожа.

Засилля російських безпілотників над нашими головами – ще одна їхня перевага. Якби не загроза оточення, ми б довго в тому лісі бовталися. Але ми змогли їх притиснути знатно.

Читайте також:
Вереснева офензива: як відбувалося звільнення Харківщини. ВІДЕО

“Цивільним не варто навіть заходити в ліс кілька років: там усе заміновано”

– У соцмережах багато цивільних безтурботно раділи наступу наших на Слобожанщині та Херсонщині. Водночас будь-який наступ – це кров, піт і загибель наших захисників. Якими насправді були наші втрати в Харківській області?

– Величезними. Лише за один тиждень наш батальйон втратив вісьмох. Шестеро залишилися на полі бою, після деокупації я шукав та забирав їхні тіла. Двоє померли від ран у шпиталі. Точну кількість “трьохсотих” я навіть не знаю. Їх було дуже багато.

– Проти вас використовували заборонену зброю?

– Так. По нас фігачили хімічними боєприпасами, фосфорними. Розкривається над тобою ніч, фосфор падає, навколо все починає горіти й смердіти. Пари від них неприємні, потім голова довго болить.

Раз прилетіло щось велике з характерним “грибом”. Таке враження було, ніби вони використали тактичну ядерну зброю.

– На Слобожанщині ЗСУ далеко відкинули росіян за короткий час. У чому секрет?

– У військових хитрощах. Активні дії наших військ на півдні відволікли увагу супротивника. Є багато мемів з цього приводу. Росіяни кричать: “Ага, українці готують наступ на південь”. Українці відповідають: “Окей, ми в Харківській області вас “доженемо”. Отак і було.

– Росіяни сильно засіяли нашу землю вибухівкою під час втечі?

– Авжеж! Нам вельми дошкуляють протитанкові міни з пластиковим підривником. Деякі з них зумисне закопані глибоко в ґрунт, щоб машина могла кілька разів проїхати, ущільнити землю, – а потім відбувається підрив. Нещодавно так наша машина вийшла з ладу.

Територія дуже велика й щільно замінована. Навіть у цьому невеличкому лісі, через який ми наступали, застрягло в землі чимало нерозірваних снарядів.

Окупанти часто використовували мінно-вибухові загородження: ставили на розтяжки ОЗМ та МОН (види протипіхотних мін – “Н”). Ми їх знаходили й деактивували. Також вороги активно використовували комплект дистанційного мінування: ПОМ-2, ПОМ-3 (осколкові протипіхотні міни – “Н”).

А скільки всього в тих лісах намотано! Цивільним людям туди декілька років заходити не варто, бо наші території зараз дуже сильно засмічені вибуховими снарядами.

– Скільки часу знадобиться для повного очищення від цього вибухонебезпечного залізяччя?

– Щонайменше 20-30 років. Навіть представники ДСНС зараз не заходять у ліс, бо там залишилось багато нерозірваних снарядів та інших боєприпасів.

У HALO Trust [до повномасштабного вторгнення] була система оцінки, скільки років займе розмінування певних ділянок української землі. Були прогнози, що тільки на розмінування Донбасу потрібно буде 15 років. А там вогневий вплив був набагато меншим.

Читайте також:
“HALO, міни!” Як міжнародна гуманітарна організація розміновує землю Донбасу

“Росіяни не користуються туалетом, гадять під себе. Це їхній почерк”

– Що ви побачили на звільнених територіях?

– Засрано там росіянами дуже сильно. Вони під себе багато гадили. Не користувалися туалетом, а просто в підвалі справляли свої природні потреби. Це їхній почерк.

Серед місцевих мешканців залишилася частина проросійськи налаштованих. Вони намагаються з нами не спілкуватися.

Проукраїнськи налаштовані люди скаржилися на них. Але проукраїнських – більше. Під час звільнення багато людей виходили з будинків і радісно кричали: “Слава Україні! Нарешті наші прийшли!”

Дуже багато місцевих були поранені або загинули під час артилерійських обстрілів та внаслідок підривів на москальських мінах. Борщова зруйнована на 80%.

У Руських Тишках був вогневий вал, там фактично все зруйновано.

Але люди все одно повертаються додому. Я днями їхав повз Циркуни і бачив, що хтось на “Жигулі” припаркувався біля будинку, палить сміття і приводить до ладу те, що вціліло.

Башта знищеного російського танка неподалік від села Циркуни

– Ті люди, які залишалися в окупації, були в інформаційному вакуумі подекуди до пів року. На вашу думку, як Україна має їх навертати до себе, щоб вони вірили в нашу державу, а не в країну-агресора?

– Можна було б, звісно, сказати щось типу “закатати проросійських людей в бетон”. Але це якраз методи москалів. А людям треба просто дати час, щоб вони побачили: краще та вигідніше жити в Україні.

Читайте також:
“Лежить сухпай, а поруч – купа навалена. Тобто воно їло і срало в одному місці!”
Як виглядає російський “Мордор” під Бучею

“У повернення росіян на звільнені території я не вірю. Але війна ще надовго”

– Росія проводить мобілізацію. На кордоні – постійні скупчення російських військ. Який ризик, що звільнені території невдовзі знову можуть бути окуповані?

– Якщо росіяни знов користуватимуться перевагою в артилерії й витіснятимуть вогнем, то нам досить важко буде втриматися.

Але в їх повернення на звільнені території я не вірю. Наша піхота добряче закопується. Ми встановлюємо мінні поля та робимо максимально дискомфортним можливе просування ворога. Вони не просто рвалися через кордон, а відводили техніку по шляхах міграції. І повірте, ми готуємо для них добрячі “сюрпризи”.

– Але недооцінювати ворога теж не варто…

– Безумовно. Я зіштовхувався із вмотивованим і підготовленим противником, який вправно використовував спорядження та техніку.

Ворога недооцінювати не можна, бо

шапкозакидання може призвести до того, що наші хлопці замість навчатися і здобувати навички надіятимуться на зустріч зі слабким противником… а потім отримають “люлей”.

Українському народові хочу сказати тільки одне: треба триматися та п**дити москаля.

Звільнена Харківська область – це маленький фрагмент дуже довгої військової операції.

Скільки часу пройде, щоб звільнити Крим? Багато.

Чи не буде під час цього додаткових навал орди? Може бути не дуже навчена армія, але вона розтягне наш фронт на велику довжину. Це призведе до їхньої тактичної переваги на якийсь час.

Цивільним також треба готуватися. Війна надовго. Але ми переможемо.

Читайте також:
“У війні я знаходжу розраду”. Інтерв’ю з лідером гурту “Тінь Сонця”, бійцем 130-го батальйону ТрО Сергієм Василюком


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]