“Лежить сухпай, а поруч – купа навалена. Тобто воно їло і срало в одному місці!” Як виглядає російський “Мордор” під Бучею

Закопалися і збиралися в наступ: у лісі під Києвом на десятки кілометрів розтягнувся колишній опорний пункт російської армії, де тепер тренуються українські добровольці

автор: Марина Ткачук
з Київської області
фото автора
операторська робота та монтаж відео: Андрій Ігнатенко

Лише 50 кілометрів від Києва – і в бучанському сосновому лісі оку відкривається справжній “Мордор”. Так цю територію між собою називають українські військові. Адже тут простягся на десятки кілометрів колишній опорний пункт російської армії: гігантських масштабів укріпрайон, викопаний ворогом упродовж першого місяця широкомасштабної війни.

Тут, біля села Луб’янка, росіяни розгорнули свою дивізію, розмістивши близько 15 тисяч окупантів та 5 тисяч одиниць техніки. Закопувалися на роки! Але швидко відступили, зіштовхнувшись із небаченим спротивом місцевих добровольців та ЗСУ.

Тепер у колишніх російських капонірах тренуються бійці добровольчого формування Бучанської територіальної громади. Вони не сумніваються: ворог прийде знову. А тому потрібно бути готовими.

Як виглядає колишнє місто-фортеця росіян, бачила і “Новинарня”.

“Тут був такий срач, що описати неможливо!”

Покинуті позиції російського війська під Бучею. Фото: Новинарня

Ці ліси українські військові відбивали в запеклих боях. Силам тероборони, ЗСУ та Нацгвардії доводилося фактично наздоганяти росіян – так швидко ті відступали, залишаючи в бучанському лісі своїх “потєряшок” та п’яних “освободітєлєй” у бліндажах.

“Фішер” разом із побратимами ступили на цю територію одними з перших. І побачене хлопців вразило.

“Ми зайшли в ту ж добу, коли росіяни звідси виходили, – розповідає оборонець, показуючи нам територію укріпрайону. – І перше, що особисто мене тут здивувало, – це масштаби цього об’єкту! В один бік – 15 кілометрів, в інший – 10. Це десятки квадратних кілометрів! І на кожні 10 квадратних метрів – по два-три бліндажі. Приблизно 15 тисяч військових тут жило, стояло зо 5 тисяч одиниць техніки. Одних лише капонірів, де орки ховали військову техніку, нарахували 7 тисяч”.

Були тут і медчастина, і зона для проживання офіцерів. Капоніри, заглиблення для військової техніки, – вражаючої глибини. Танк чи БТР у такому “паркінгу” без проблем ховався у рівень із землею. І знищити його у цьому сховку надзвичайно важко.

Покинуті позиції російського війська під Бучею. Фото: Новинарня

Місцеві селяни кажуть: цей укріпрайон будували рівно місяць – спеціальна техніка працювала і вдень, і вночі. Орки такого тут понакопували, що у прилеглих селах у людей почали “сповзати” стіни в будинках від зрушень грунту. Тепер наші військові закопують більшість капонірів, хоч це і не так просто зробити.

“У капонірах ховалася техніка. Вона виїжджала, щоб “відпрацювати” і заїхати назад, – каже Фішер. – І навіть можна побачити, що в деяких капонірах одразу є вхід у бліндаж”.

На запитання, чому росіяни розгорнули такі масштабні позиції саме тут, військовик припускає: через те, що в цій місцевості дуже густий ліс, високі сосни.

“Під час мінометного обстрілу багато мін будуть розбиватися об дерева. Тобто сам ліс, виходить, стає природним захистом, – пояснює військовик. – Але росіяни настільки боялися пересуватися, що жили прямо в техніці. І, не відходячи, тут же справляли і всі свої потреби. Антисанітарія була страшна!”

Покинуті позиції російського війська під Бучею. Фото: Новинарня

Друга річ, яка вразила українських захисників на цьому місці – неймовірна шкода, завдана нашій природі: тисячі повалених дерев і справжнє сміттєзвалище, на яке росіяни перетворили наш ліс. Тут і досі валяються знамениті зелені обгортки від російських сухпайків, пляшки з-під алкоголю, одяг, взуття, накрадені килими та інші речі. І це вже наші хлопці добряче прибрали!

“Тут був такий срач, що описати складно! – каже Фішер. – Ось тут лежить сухпай, а поруч – купа навалена. Тобто воно їло і срало прямо в одному місці! Біля подушки буквально міг туалет бути. Людина спала – і тут же поруч із головою у неї був і нужник, і недопалки валялися, і їжа стояла. Ось це дуже вразило. Такого на наших позиціях, навіть під шквальним вогнем, ніколи не побачиш!”

Андрій Верлатий “Велес”, начальник штабу добровольчого формування Бучанської ТГ, показує нам зону для проживання рашистських офіцерів. Згідно з пакувальними аркушами, які знайшли наші оборонці, на цій ділянці стояла підмосковська дивізія (а загалом кого тут тільки не було). Але й вони залишили по собі особливі свідчення “високої” культури побуту та духовності.

Покинуті позиції російського війська під Бучею: “елітна” землянка офіцерського складу. Фото: Новинарня

“Ось дивіться, – пан Андрій саркастично посміхається, проходячи повз “люксові” бліндажі. – Оцей шалаш (трикутне “щось”, споруджене із гілок сосни – “Н”) – це в них був туалет. Але розуму все одно не вистачило бодай яму в ньому вирити – вони просто заходили туди й гадили всі на купу. А тут же, поруч, зверніть увагу, – вхід у бліндаж. І тут же – їдальня. Коментувати щось зайве, думаю. Якби вони тут довше побули, то все б навколо загадили!”

Це офіцерські бліндажі – “малолітражні”, з підвищеним комфортом – із дверима. Сюди вони стягували усе найкраще, що вдавалося поцупити в сусідніх селах. “Із будинків вони крали навіть унітази й тут же, у лісі, їх встановлювали! – зауважує Андрій Верлатий. – Із хат тягнули штори, дитячий одяг, а потім цим добром оббивали свої бліндажі! Це не нація – це сброд. Інших слів не знаходжу”.

Про “високий” рівень військової культури росіян свідчить навіть трофейна зброя. Пан Андрій показує нам автомат:

Російський автомат із насадкою для вибивання дверей. Фото: Новинарня

“Це славнозвісна російська “112-ка”, автомат їхньої так званої новітньої розробки. Чистий трофей! Ось ця насадка тут, знаєте, для чого? Двері, замки вибивати! Вона тут спеціально зроблена для того, щоб підставляти в замок і без іскри вибивати. І це автомат, зауважте, військовослужбовця!”

Читайте також:
“Як прийшли, бл***, так на той світ і ушли!” Дід Валентин, який зупинив колону ворога в Бучі, знову в строю

“Якщо подивитися фото в моєму телефоні, то можна посивіти”

Тренування тероборони у покинутому рашистами “Мордорі”. Фото: Новинарня

Про те, чим відзначилися російські військові, які тут стояли, начальник штабу добровольчого формування Бучанської ТГ розповідає з помітним болем.

“Якщо подивитися фото в моєму телефоні, то можна посивіти”, – зізнається він. Адже добровольці, спільно з Нацполіцією, Нацгвардією, після відступу російських катів займалися пошуком загиблих, документували обставини їхньої смерті.

“Скажімо, рядовий військовослужбовець. Він ніколи не буде знати жодної військової таємниці, але його катували в такий спосіб, що волосся стає дибки.

Травми багатьох цивільних свідчили про те,
що цих людей катували, відрізаючи їм кінцівки.

Їх рубали “по живому”. З якою метою? Ми витягували літніх людей, у яких, скажімо, немає півчерепа. Ну який сенс забивати стару людину підствольником? Це їм було “в кайф”. Неможливо було перші дні виставити охорону навколо знайденого трупа – не вистачало людей, так багато було загиблих. До кінця квітня ми ще знаходили у підвалах людей…

У місті ми також виявили велику кількість “поганих” розтяжок. Зняли дуже багато гранат, які були поряд із дитячими майданчиками, із пішохідними переходами. От уявіть: граната, яка лежить на землі біля дерева, притиснена шматочком деревини, щоб тільки не відскочила чека. Щонайменший дотик – ураження до 60 метрів! Покалічило б багатьох людей. І це ж вони робили навмисно. Скажіть, це люди? Природа росіян, їх мета – знущатися!”

Читайте також:
СБУ встановила особи майже 900 росіян, що чинили воєнні злочини на Київщині

“Ворог боявся котла, тому відступив звідси”

Тренування тероборони у покинутому рашистами “Мордорі”. Фото: Новинарня

На цю територію, в цей ліс, кажуть наші військові, росіяни збиралися прийти надовго. Не виключено, що на роки. Тож закопувалися ґрунтовно.

“Ці ліси вони використали як територію опорного пункту для розгортання високомобільного наступу на територію Києва та області, – каже Андрій Верлатий. – Росіяни мали бажання бліц-кригом захопити Київ і потім піти на з’єднання зі своїми південними підрозділами, фактично взявши в кільце наші ЗСУ, які воюють на Донбасі, і далі винищити наш національний спротив.

Ми повертали цю територію з боями. Спільно із ЗСУ, ГУР та військами самооборони. Ми фактично наздоганяли ворога – він відступав, боявся котла. У них була порушена логістика: лишилося багато боєкомплектів, але було мало палива. І боячись, що ми йому відріжемо логістику і доставку, ворог прийняв рішення відступити”.

Покинуті позиції російського війська під Бучею. Фото: Новинарня

Після того, як цю територію військові привели до ладу, тут почали тренуватися підрозділи Бучанської самооборони.

Полковник у відставці, ветеран АТО Андрій Дзюб, заступник командира добровольчого формування Бучанської ТГ, розповідає: хлопці й дівчата, які приєдналися до лав добровольців, – місцеві. Є колишні АТОвці, є непридатні до військової служби, але всі – охочі стати на захисті своєї землі в разі потреби.

Чимало з них прийняли рішення піти в добровольче формування після деокупації їхніх сіл. Андрій, він же “Дрю” – саме з таких. Родом із сусіднього села – Луб’янка.

Андрій “Дрю”. Фото: Новинарня

“Прийшов сюди через безвихідь, – каже чоловік, який до війни був вчителем трудового навчання, а потім – слюсарем. – Як другий раз прийдуть росіяни, то село ж знищать. У нас тут стояв артилерійський гарнізон. І техніки ставало із кожним днем все більше й більше. Уже через чотири тижні нас не випускали із хат. Їм сюди почали прильоти йти від нашої артилерії. Зв’язок їхній знищили, прилітало й по боєприпасах – гатили їх “норм”. Розказують, що на протилежній вулиці нашого села замість багнюки кров була: вони своїх возили машинами, хоронили екскаваторами… А сюди я прийшов, бо тут при ділі. Хочу бути готовим до наступу”.

Така ж мотивація і в психологині з позивним “Хвіст”. Дівчина теж живе в селі, яке було окупованим.

“У нас була територіальна оборона, але скільки я свої послуги пропонувала – мені відмовляли: я дівчина, я не потрібна. Але саме тоді я твердо вирішила, що як тільки буде можливість, я осторонь не залишуся. Зараз у моєму житті – суцільні тренування, тренування і ще раз тренування. Мені, як дівчині, важче, бо я не дотягую до фізичної сили чоловіків. І тому мені треба працювати більше. Але до цього довго йшла, довго цього хотіла”, – розповідає Хвіст.

“Хвіст”. Фото: Новинарня

Читайте також:
Третій похід на одну війну Андрія Кобзаря – артилериста на САУ, ультраса й інженера Київводоканалу

“Якщо вони прийдуть сюди знову, то вже з трьох напрямків. Але тепер ми готові”

Завдання добровольців – навчитися працювати злагоджено, в команді. І підсилити ЗСУ, Нацгвардію та Нацполіцію в разі потреби. Навчений спротив, наголошує пан Андрій, – це те, чого ми будемо потребувати весь час.

А в тому, що новий наступ росіян – не за горами, військові переконані.

“Що в цього старця в голові – ми не знаємо. Але ми бачимо їхні дії, бачимо активізацію на кордоні з Білоруссю, – каже Андрій Верлатий. – Найбільшою проблемою росіян, коли вони сюди в лютому заходили, були добровольці, наша погода і земля. Дуже м’які ґрунти, у яких в’язла їхня техніка.

Тому ми можемо передбачати, що

як тільки їхня техніка зможе не “тонути” в землі,
вони знову спланують такий самий наступ у нашому напрямку.

Тільки це вже будуть три напрямки, розпорошені, щоб розтягнути наші сили: луцький, рівненський та київський.

Путіну не потрібен схід України, йому потрібна вся Україна. І це ми всі розуміємо. Зараз ми готові більше, ніж 24 лютого. Зараз ми готуємося мало не цілодобово. Тому окупація – це малоймовірний сценарій. Будемо бити росіян, де можливо і як можливо!”

Фотогалерея (гортайте):

мордор-капоніри-ДФТГ мордор-капоніри (25) мордор-капоніри (20) мордор-капоніри (16) мордор-капоніри (10) мордор-капоніри (11) мордор-капоніри (9) мордор-капоніри (12) мордор-Покинуті позиції російського війська під Бучею. Фото: Новинарнякапоніри (14) мордор-капоніри (24) мордор-капоніри-ДФТГ-1 мордор-капоніри (6) мордор-капоніри (7) мордор-капоніри (3) мордор-капоніри (2)
<
>
Покинуті позиції російського війська під Бучею: "елітна" землянка офіцерського складу. Фото: Новинарня

Читайте також:
“Якби не було “Жирафа” і нас, Київ би добряче потріпали”. Як бійці ірпінської ТрО голіруч стримали наступ на столицю


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".