автор: Мирослава Ільтьо
фото надані батьками Владислава Паленички та з відкритих джерел
“У дитинстві він якось рубав бабусі дрова і стукнув сокирою собі великий палець на нозі. Я той тюкнутий пальчик впізнаю із тисячі”.
Це слова батька, який за шрамом опізнав тіло сина, а потім самотужки привіз найдорожчий у світі чорний пакет із Миколаєва до Стрия – хоронити.
23-річний лейтенант Владислав Паленичка зі Львівщини, командир аеромобільної роти аеромобільного батальйону 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, загинув у боях поблизу села Білогірка Херсонської області 23 серпня 2022 року. За п’ять днів до свого 24-річчя…
Владислав Паленичка
У день загибелі Влад із побратимами форсував річку Інгулець, їм вдалося відбити першу лінію оборони. Молодому командиру Паленичці доручили дві роти. Коли зайшли у сепарський командний пункт, туди прилетіло з ворожого танка.
Двоє воїнів та Влад загинули, його заступник Петро отримав поранення – відірвало ногу.
Побратим Петро, на очах якого все сталося, пригадує, як із Владом в окопі обирали берці, у яких будуть крокувати на параді Перемоги. Збиралися замовити однакові. Не судилося.
Розповідає, що Влад був турботливим командиром. Вони спали в дощ в окопі, затягнутому плівкою, і мама Влада переймалася, щоб він не застудився на сирій землі. Тож замовила йому і Петрові розкладачки. Але обидва ліжка в окоп не поміщалися, і Влад буквально змусив Петю розкласти свою. А коли той спробував заперечити, “суворо” відказав, що то наказ командира.
“Ми не на курорті”, – говорив він матері, коли та переймалася умовами й фронтовим побутом. Але сам натомість дбав про те, щоб побратими почувалися краще. І завоював авторитет та справжню повагу тих, із ким пліч-о-пліч давав відсіч ворогу.
Читайте також:
“Лети, Лелеко”. Як доброволець Юрій Сірик жив, воював та загинув під час штурму села Новоселівське на Луганщині
Влад Паленичка (праворуч)
Ще від початку війни на сході у 2014-му Влад, який тоді був школярем, ходив на всі курси тактичної медицини. За тиждень до повномасштабного вторгнення РФ отримав дозвіл на зброю, купив карабін. А щойно почалося – того ж дня пішов у військкомат.
На застороги матері відповів: “Я здоровий бик, 23 роки. Що я дітям своїм потім скажу?”
“Я йому кажу: туди повинні йти підготовлені люди! А Влад заперечив: “Туди повинні йти люди вмотивовані. Не ті, які під військкоматом по чекушечці п’ють, а ті, які готові порвати москаля на ганчірку”, – пригадує мама.
Втім, одразу мобілізуватися не вийшло. 24 лютого його взяли, побув добу у Яворові (в навчальному центрі на Яворівському полігоні), а 25-го – “повернули”. Для офіцерів посад не знайшлося.
Та Влад не здався й далі наполегливо оббивав пороги військкомату.
“Я піду в будь-який добробат, мене точно візьмуть”, – запевняв маму в серйозності своїх намірів.
20 березня пішов вчетверте – і нарешті поїхав на навчальні тренування в Одесу. Після Одеси його призначили інструктором і відправили в Житомир навчати новоприбулих солдатів.
Батьки неабияк тішилися, однак син інструктором побув лише місяць. Як з’ясувалося потім, увесь цей час просився в бойову бригаду, бо не хотів просидіти війну в навчальному центрі. Рвався у 80-ту, але вдалося потрапити у 46-ту десантно-штурмову, з якою поїхав у Миколаївську область.
Читайте також:
У боях під Ізюмом загинув викладач корейської мови, десантник Денис Антіпов
Владислав Паленичка закінчив дві магістратури: освітньо-педагогічні науки та юридичний факультет.
Мав пропозицію залишитися викладати на кафедрі у Львівській політехніці. З 17 років мав невеличкий бізнес в інтернеті – продавав одяг.
“Напевно, він все розумів… Бо той сайт, на якому продавали речі – там все англійською! – навчив вести молодшого брата Арсена. Мовляв, самому нема часу ним займатися”, – плачучи, розповідає мати.
Молодшому брату Влад сказав: “Якщо зі мною щось станеться, усе, що я маю, буде твоїм”.
Про турботливу вдачу сина мама говорить безперестанку. “Коли Владик був маленький, завжди, як лиш з’являлися весною квіти, він приносив мені малюсінькі букетики. Я цьомала його в щічку, дякувала, обнімала і була така щаслива !
А потім, вже коли був більшенький, то завжди купляв мені букетики у бабусь на вулиці. Бо і бабусям треба було допомогти, й маму порадувати. Часто приносив додому петрушку чи ще щось, що купляв у бабусь на вулиці, щоб їм допомагати”, – плаче жінка.
Навіть після загибелі син уві сні приходив до мами з проханням допомагати його побратимам.
“Наснився мені, ніби по дому бігають зі своєю дівчиною, збираються. А я з телефоном, щось замовляю. Озиваюся до нього, що такі ж дорогі ті “Лови” (військові черевики бренду LOWA – “Н”)! А він відповідає: “Якщо можеш – замовляй, допомагай, скільки можеш і як можеш!”
Батьки, які ще з 2014-го справді допомагають армії всім, чим можуть, зараз опікуються ротою загиблого сина:
“Передаємо їм генератори, планшети, лопати, сокири, бензопили – все необхідне. У Влада була машина, то її теж передали хлопцям на фронт”…
Читайте також:
На Донеччині в бою загинув запорізький історик і “кіборг” В’ячеслав Зайцев
Війною Влад цікавився, ще коли був школярем. Приєднався до археологів, які займалися перепохованням воїнів Першої світової та Другої світової воєн. Він розумів, що полеглі в бою мають бути знайдені, перепоховані, вшановані.
“Для нього це була велика повага, велика шана до тих воїнів і честь, що він брав в тому участь”, – пригадує мама.
За її словами, найважливішим і найцікавіший для нього предметом у школі була історія. Якщо з хімії, наприклад, міг отримувати “4-5”, то з історії – тільки “12”.
В 11-му класі, коли випускники запускали в небо повітряні кульки зі своїми мріями, Влад написав: “У мене мрія – захищати Україну від москалів”.
Влад із батьками
Маму понад усе цікавить, чому її син не поїхав на навчання до Великої Британії, куди відправляли воїнів для підвищення бойових навичок. Припускає, що не захотів залишати побратимів на вістрі боротьби. Бо понад усе йому було важливо бути там, де загрожує ворог.
Владислав Паленичка посмертно нагороджений високою державною нагородою України – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Побратими й родина збирають підписи під петицією до Президента стосовно нагородження лейтенанта Паленичка званням Героя України.
Підписати петицію можна тут.
Читайте також:
“Мій герой – тато, він снайпер ЗСУ”. Євгеній Колесніченко загинув біля Бахмута, захищаючи рідний Донбас. Лишилося троє дітей
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
