“Лети, Лелеко”. Як доброволець Юрій Сірик жив, воював та загинув під час штурму села Новоселівське на Луганщині

автор: Мирослава Ільтьо
з Чернігівщини
фото надані побратимами Юрія Сірика

“Ще б я пропустив. Без мене не обійдеться!” – дуже емоційно говорить, коли запитую, чому в лютому не залишився в Бельгії будувати кораблі, а подолав шлях з Антверпена до Києва за дві з половиною доби автостопом.

У мого співрозмовника позивний “Лелека”. Він сміється, що інших класних пташок розібрали, то він собі обрав ширококрилого.

Лелеку звати Юрій Сірик, йому 33 роки. Хлопець мав би вчителювати, має диплом вчителя історії України, англійської мови і зарубіжної літератури, але тяжіння до праці руками переважило. Юрій говорить п’ятьма іноземними мовами, добре розбирається у військовій літературі, має державну нагороду за оборону Донецького аеропорту.

Після університету строкову службу проходив у Севастополі. Дев’ять місяців служив у радіоелектронній розвідці Військово-морських сил у званні матроса. Після Революції Гідності долучився до ДУК “Правий сектор” і в складі 1-ї штурмової роти 5-го батальйону воював майже впродовж трьох років. Осінню 2016-го повернувся додому.

Здобув кваліфікацію зварювальника 3-го розряду і працював на підприємстві. У 2019-му зі старшим братом Олександром поїхав до Польщі, бо захотів бути зварювальником на кораблях. Часи загрозливого коронавірусу пропрацював у Європі.

На суднобудівній роботі

23 лютого 2022 року він був на роботі у Бельгії, а вже 24 лютого – добирався автобусами й автостопом до Києва. Ходив до військкомату в Чернігові – там запропонували посаду оператора комп’ютерної розвідки. Але Лелека категорично відмовився бути не на передовій, а в кабінеті. Приєднався до своїх побратимів в Українській добровольчій армії й вирушив на фронт у Харківську область.

Лелека бере з мене слово, що обов’язково дам попередньо прочитати текст, аби раптом я не вдалася до героїзації його персони.

Я б хотіла виконати волю Лелеки і не героїзувати його. Але так само я хочу розказати про

хлопця, який умів жити на війні з усмішкою.

31 жовтня Лелека героїчно загинув під час штурму села Новоселівське на Луганщині. Касета розірвалася прямісінько біля нього.

Село українська армія відвоювала, трасу Куп’янськ-Сватове контролюють ЗСУ.

За Лелеку побратими помстилися – у полон взяли понад 20 окупантів.

“Лелеко, ти від війни кайфуєш? – Та трошки є”

На похорон їду в товаристві побратимів Лелеки до Чернігова, звідки хлопець родом. Дорогою звучать історії про непересічність й відчайдушність Юрія.

“Після шестигодинного обстрілу кількох воїнів поміняли, а Лелеку й мене ні, – говорить побратим Артем із позивним “Гонталіс”. – Ми копали нові окопи, тоді були декілька днів у цих окопах, брудні, притрушені землею, і Лелека каже: “Маю ідею!” – “Яку? Копати нові окопи?” – саркастично зреагував я. – “Ні, слухай, за 300 чи 500 метрів є озеро в “сірій зоні”, – каже Лелека. І ми пішли, залишили ЗСУшників на позиції, а самі по черзі купалися, щоб нас не вбили одночасно”, – ділиться Гонталіс.

Юрій Сірик – у центрі

“А знаєш, чого ми тебе не поміняли? – встряває в розмову тодішній їхній командир Пітер. – Лелека сказав, що залишаються на позиції він та Гонталіс, і це не підлягає обговоренню”.

Гонталіс не стримує епітетів в адресу Лелеки, а потім додає, що почувався тоді дуже щасливим. “Це було небезпечно й безрозсудно, але так кайфово!” – каже.

“А я знав, що ви купаєтеся, бо мені з аеророзвідки передали – “це твої в трусах ганяють?” – сміється Пітер.

“Я не люблю ризикувати, але з Лелекою завжди ризикував. Бо було б зашкварно відмовитися від якоїсь цікавої двіжухи при ньому”, – каже Гонталіс.

“Після шестигодинного обстрілу передали, що на нас висувається чотири бронетранспортери. Лелека каже: чого стоїмо, ставимо ПТРК, будемо навалювати. А як навалювати, ми ж мінометники? А що ви думали, міномет ніхто кидати не буде. І насправді в цей момент

Лелека був дуже радий, що нас будуть атакувати, бо кожен такий бій – це була для нього нагода знищити якомога більше ворогів.

Він їх не боявся – ненавидів”, – пояснює Гонталіс.

Побратими розказують про “хатку смерті”, так називали єдиний вцілілий будинок на всю вулицю, який був обстріляний, але стіни трималися купи. Хлопці жили в підвалі, а Лелека – на першому поверсі. Прибрав там усе, повитирав від пилу стіни, повісив килим, поставив диван у дворі.

“Лелека якраз смажив м’ясо і розповідав мені, що скіфи та сармати мали татуювання. У нього з історії завжди було стільки цікавих фактів, що я заслуховувався. Аж почався обстріл, десь недалеко почало прилітати. Я побіг,  а Лелека каже: “Ти що, не досмажиш м’ясо?” – “Ні, я буду жити!” – відповів йому й заховався. М’ясо Лелека досмажив, а потім показово смакував, аби у нас текла слинка”, – ділиться ще одним спогадом про друга Гонталіс.

Побратим Мауглі познайомився з Лелекою в Михайлівському монастирі, де раніше базувався медичний батальйон УДА “Госпітальєри”. Каже, що той постійно в спортивному костюмі ходив. Лелека носив тільки оригінальні комплекти американської форми, якщо не оригінальна – не одягав.

“Я його колись запитав: “Лелеко, ти мені скажи, ти від війни кайфуєш?” А він засоромився і сказав, що так, трошки є. Він рвався у піхоту, йому не подобалося, що ми як артилерія іноді менше беремо участь у чомусь, не на вістрі атаки, а стоїмо на прикритті.

Він шукав способи, щоб потрапити в розвідку, в піхоту – і потрапив.

Він не стільки навчив воювати, бо він не вчив мене, як що стріляє, хоч стріляв з усього, чого можна, в усьому розбирався, а саме жити на війні навчив.

Я бачив, як він в цих складних умовах живе постійно з посмішкою. Біля нього всі вже в підвалі живуть, а він буде жити на першому поверсі і казати, що це мій особистий будинок, повністю у моєму володінні. Буде обстріл – він зніматиме відео. Навчив мене більш спокійно ставитися до цього всього.

Спершу думав, може, він божевільний, а потім – може, не так справді й страшно, щоб боятися, якщо він бігає й регоче”, – згадує Мауглі.

Читайте також:
Доброволець Володимир Регеша “Санта”: Монополія на вбивства має бути в державних структур

“До сну в нього обов’язково мало бути простирадло. Спав без берців, без форми. Якщо треба будо воювати, хапав РПК, вискакував у трусах і так воював”

Лелека-“кіборг” у Донецькому аеропорту. Фото: Сергій Лойко

Єдине поранення за цю війну Лелека отримав ще в ДАПі. Але воно було не бойове, а… після падіння з мотоцикла.

Шансів проїхати по дорозі до аеропорту було не багато. Прострілювалася з двох сторін. Хлопці проскакували між окупантами й окупантами. І Лелека якось упав.

Шеврон кіборга не одягав – казав, що він звичайний боєць, простий захисник.

“Він сидів в окопі та після кожного “прильоту” передавав по рації: у нас 4.5.0. Хлопці кричали: які 4.5.0, нас тут криють! Лелека з усміхом відповідав: а ти що хотів? ми на війні!” – пригадує побратим Лесик.

Фотогалерея (гортайте):

Юрій Сірик - Лелека_УДА Юрій Сірик - Лелека (16) Юрій Сірик - Лелека (10) Юрій Сірик - Лелека (12) Юрій Сірик - Лелека (13) Юрій Сірик - Лелека (1)
<
>

“Якось підлізли під самий ніс до окупантів. Треба будо тихенько лежати й чекати, там обстріл іде. А Лелека став за деревом. Кажу йому – ляж, а він відповідає, що заважає трава.

Для нього головне було не самому залишитися цілим, а вбити ворога.

Стоячи він його міг вбити, а лежачи – ні, то він і стояв”, – розповідає командир Лелеки “Десятий” із 92 омбр ЗСУ.

“Половину мого спілкування із ним займало “ховайся”, “сядь в окоп”, “не світися”, “перестань знімати”. Він якось усе встигав”, – говорить Десятий.

Командир із бригади Збройних сил також згадує, що коли їм на посилення давали легіонерів, Лелека вів із ними комунікацію завдяки своєму поліглотству. Піклувався про них, переймався, чи мають їсти, пити.

“Ми завжди всі спали у берцях, у формі. Впав біля пічки – і спиш там, бо в кожну секунду треба вскочити. А Лелека цим не переймався. Я запам’ятав його на Пісках в трусах і в валянках. До сну в нього обов’язково мало бути простирадло, спав він без берців, без форми. Якщо треба будо воювати, він хапав РПК, вискакував у трусах та валянках і воював”, – ділиться Десятий.

Постіль в окопі

Лелека на фронті намагався жити, як вдома, згадують побратими.

“Була біла кобила, яку він годував, їздив на ній, а коли губилася – шукав її. Він дуже хотів, щоб ми йому вивезли коня в Чернігів, але вона загинула від снаряда, на жаль”, – пригадує Мауглі.

Лелека з кобилою

Поезія, яка не потребує слів

Мама Лелеки, пані Анна, крізь сльози говорить про добру вдачу сина. Вона ставила синів на ноги сама – чоловік помер 15 років тому. Хлопці були змалечку самостійні, кожен на себе заробляв, ще й мамі допомагати рвався.

“Коли він був у “Правому секторі” у 2014-2015 роках, грошей не було ж, то він мені привіз хустину, – каже жінка. Та сама хустина вкриває її голову на похороні сина. – “Не приїхав із пустими руками”. – Анна кінчиком тієї хустини втирає сльозу.

Перша вчителька Віра Петрівна пригадує, що на випускному із 31 учня лише Сірик Юрій поклав руку на серце, коли слухав Гімн.

На могилі Лелеки

“Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду”, – співає священник в узголів’ї Героя. Завивання повітряної сирени перебиває схлипування рідних та побратимів. Труну з тілом Лелеки засипають землею під гуркіт стрільби віддалік за лісом – воїни тренуються давати відсіч ворогу ще і ще.

Того пізнього вечора на базі “Госпітальєрів” я зауважила в розмові із Лелекою, як гарно, що поруч є озеро. “А ти поплавала?” – запитав Лелека, а щойно я заперечливо кивнула, додав: – То чого гаєш час? Рушник і погнали!”

Я сказала, щоб якраз зібралася написати вірш, а Лелека не полишав ідею, якою запалився.

Через лічені хвилини, зануривши ноги у воду, я уже стояла на березі і вслухалася в кумкання жаб, віддалений пташиний скрекіт у гаю по той бік водойми і дивилася, як розходилися кола і голова Лелеки далі на воді ставала малопомітною цяткою.

Я ще тоді подумала, що ось така любов до життя – то поезія, яка не потребує слів.

Юрій Сірик “Лелека”

Читайте також:
Від обстрілу загинув доброволець Василь Пелиш, якому у 2014-му окупанти відрубали руку з тризубом


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]