Карибська криза-1962 і ядерна загроза 2022-го: подібності та відмінності

 

автор: Наталія Лебідь
фото з Вікіпедії та інших відкритих джерел

Політичні коментатори люблять проводити паралелі між нинішніми ядерними погрозами Путіна Україні та ситуацією 1962 року, відомою як Карибська криза.

Сам же Путін вдається до інших порівнянь – згадує Хіросіму й Нагасакі. “США – єдина країна у світі, яка двічі застосувала ядерну зброю, знищивши японські міста. До речі, створили прецедент”, – сказав кремлівський диктатор у промові в день “анесії” українських територій.

Можливо, Путін хотів би відповісти США “симетрично”, скинувши пару бомб на Київ і поклавши край цій війні – так само, як бомбардування Японії поклало край Другій світовій. У даному випадку його більше надихає образ Трумена, котрий зважився вперше натиснути на “червону кнопку”, аніж постать вкрай непопулярного в Росії Хрущова, що погодився припинити ядерну ескалацію.

Але це далеко не єдина відмінність між нинішньою ситуацією та Карибською кризою, котрій, до речі, саме в ці дні “виповнюється” 60.

Диспозиція

Так бачили Карибську кризу карикатуристи

За даними з відкритих джерел, на кінець 2021 року Росія мала 6257 ядерних боєголовок. З них 1458 було розгорнуто, ще 3039 знаходились на зберіганні. У США боєголовок менше – 5550.

Що ж стосується СРСР 60-річної давності, то хоча перший секретар ЦК Микита Хрущов і заявляв американським візаві, що його країна штампує ядерні ракети “як сосиски”, більшість істориків одностайні в тому, що радянський лідер безбожно блефував.

Станом на січень 1961 року СРСР мав лише одну міжконтинентальну ракету 8К71 на космодромі в Плесецьку, теоретично здатну долетіти до Америки, але й вона через технічні недоробки не перебувала на бойовому чергуванні.

США мали значну перевагу над росіянами і за кількістю ядерних боєголовок, і за наявністю бомбардувальників, здатних їх нести. У радянських зразків ядерної зброї була проблема як із дальністю польоту, так і з точністю влучання. Тому в голові Хрущова й визріла думка “запустити американцям їжака в штани”, підсунувши ядерну зброю до їхніх кордонів.

Хрущов блефував, перебільшуючи кількість та якість своїх “сосисок”. Путін, схоже, теж блефує, говорячи про намір застосувати ядерну зброю.

Слід враховувати, що на його адресу прозвучало сто перше американське попередження. Колишній радник Трампа з національної безпеки Джон Болтон зазначив, що в разі застосування ядерної зброї Путін особисто (не російська армія і не російський флот, а саме індивід Путін) стане “законною військовою мішенню”.

Про те, що США дадуть “рішучу відповідь” на будь-яке застосування Росією ядерної зброї проти України, заявили й чинні представники Білого дому. Радник президента з національної безпеки Джейк Салліван сказав: “Якщо Росія перетне цю межу, для Росії будуть катастрофічні наслідки”.

Тому і на Кримський міст, і на численні удари по території РФ Путіну доводиться відповідати конвенційною зброєю, а не “радіоактивним попелом”, яким лякали пропагандисти. 

Дійові особи

Але повернемося до 1962-го.

Карибська криза тісно пов’язана з іменем Фіделя Кастро та його диктаторськими нахилами. Власне, бажання Кастро за будь-яку ціну “вкоренитися” у владу обумовило його співпрацю з радянським режимом. А це в свою чергу підігріло бажання лідерів СРСР розширити сферу впливу ще й за рахунок Куби. Так почалося протистояння СРСР та США за гегемонію в акваторії Карибського моря.

А було все отак.

На початку 1950-х Фідель Кастро брав участь у повстанні проти правлячого тоді на Кубі президента Фульхенсіо Батисти. Повстання провалилось, Кастро заарештували та засудили до 15 років ув’язнення. Втім, вже у 1955-му він був амністований, вийшов із тюрми та вирушив до Мексики. Там він познайомився з іще одним революціонером – Че Геварою, а також (що значно важливіше) з радянськими кадебістами. Вже у 1955 році Фідель Кастро через радянське посольство просив допомоги в поваленні режиму Батисти.

Пропускаючи деякі подробиці, зазначимо, що все намічене Кастро вдалося: він повернувся до Куби із зовсім невеликим загоном, підняв повстання та, зрештою, скинув Батисту. До влади у Гавані прийшла широка коаліція демократів, комуністів, Національно-соціалістичної партії Куби та інших політичних сил. Коаліцію очолив Кастро, котрий у лютому 1959 року став прем’єр-міністром.

Старт його політичної кар’єри виглядав привабливо: 33-річний Фідель того ж року вирушив з офіційним візитом до США, де виступив перед студентами у Гарварді. Сам себе він на той момент позиціонував як незалежного політика та кубинського націоналіста. Його постать, оповита революційним шармом, обумовила у США значний інтерес і теплий прийом.

Але потім, як це часто буває в політиці, щось пішло не так. Кастро почав робити реверанси в бік СРСР. Для початку запросив на Кубу голову Верховної Ради СРСР Анастаса Мікояна. Останній привіз із собою кредит на 100 млн доларів. Потім кредит виріс уже до 500 млн. За умовами кредитування Куба мала розміщувати на своїй території радянську важку зброю – передусім танки, самохідні установки, артилерію та ППО, літаки.

Фідель Кастро і Микита Хрущов

Ще за якийсь час на Кубі змінилася й ідеологія. У 1961-му Фідель Кастро роз’яснив кубинцям, що його революція носила соціалістичний характер. А у 1965-му він, не будучи до цього членом жодної партії, очолив ЦК Компартії Куби. У такий спосіб “острів Свободи” перетворився на іще один острівець “русского”, чи то пак тоді радянського “міра”. Що, звісно, не могло сподобатися Америці.

Порівнюючи 1962-й і 2022-й, зауважимо, що в російсько-українській війні насправді немає третьої сторони, яка збурювала б конфлікт. Москва киває на Америку, але визначальним є нестримне бажання росіяйського керівництва знищити Україну – навіть не поширити на неї свій вплив, а знищити фізично людський ресурс – можливо, для того, аби згодом заволодіти ресурсом земельним та природним.

Початок кризи

Спостерігаючи за метаморфозами Кастро, Сполучені Штати вирішили убезпечити себе від появи ще одного сателіта СРСР, до того ж через протоку від Флориди. Фіделя намагалися усунути фізично, організовуючи замахи на нього. Проте лідер кубинської революції виявися напрочуд живучим.

Не допомогла Штатам і економічна блокади Куби, а також операція в затоці Кочінос 1961 року. Тоді ЦРУ, спираючись на кубинських емігрантів у США, намагалося повалити уряд Кастро військовим шляхом, висадивши десант на острові, але зазнало поразки.

Команданте Кастро пішов на підвищення ставок. Він дозволив розмістити на Кубі радянські ядерні ракети.

До червня 1962 року генштаб ЗС СРСР розробив, а ЦК Компартії санкціонував операцію “Анадир” (така назва, бо росіяни вдавали підготовку відрядження на Чукотку). У складі великої групи радянських військ на Кубу вирішили переправити п’ять підрозділів ядерних ракет із термоядерними боєголовками (трьох Р-12 із радіусом дії близько 2000 км і двох Р-14 із дальністю вдвічі більшою), а також два підрозділи крилатих ракет із ядерними боєголовками 12 кт з радіусом дії 160 км.

Soviet Military Build Up In Cuba, Late October 1962. United States Department of Defense graphic in John F. Kennedy Presidential Library and Museum

Для цього 40 ракет довелося зняти з чергування на території України та європейської частини Росії.

Угрупованням “совітів” на Кубі командував осетин Ісса Плієв, який раніше у 1962 році отримав звання генерала армії та віддавав наказ атакувати танками бунтівників у Новочеркаську.

Хай це буде паралель із генералом Сергієм Суровікіним, який зараз командує угрупованням окупаційних військ в Україні та чавив людей танками під час ГКЧП.

Карибська криза почалася з того, що 14 жовтня 1962 року американський літак-розвідник Lockheed U-2 сфотографував на Кубі радянські пускові ракетні установки.

Наступного дня аналітики з ЦРУ і Пентагону ідентифікували їх як радянські балістичні ракети середньої дальності Р-12, здатні нести ядерний заряд.

Фотографія, зроблена літаком-розвідником U-2 на Кубі, показує радянські ядерні ракети на Кубі, їхній транспорт тощо

За два дні, 16 жовтня, знімки показали американському президентові Джону Кеннеді, і той терміново скликав радників з національної безпеки. Було вирішено оголосити морську блокаду Куби, яка передбачала обшук всіх кораблів, що прямували на острів, аби не допустити туди радянські війська та зброю.

Президент Джон Кеннеді зустрічається в Овальному кабінеті з генералом Кертісом Лемеєм і пілотами-розвідниками, які виявили ракети на Кубі

Цікаво, що Кастро виявився куди як більш кровожерливим, аніж Хрущов, і просто-таки вимагав від очільника СРСР застосувати ядерну зброю для удару по США.

28 жовтня, вже наприкінці двотижневої Карибської кризи, Кастро відправив Хрущову телеграму, якою спробував його переконати, що протягом 24-72 годин американські війська увійдуть на Кубу. Агітуючи Хрущова влаштувати Америці “судний день”, Кастро закликав того не зважати на жертви серед кубинців, які були б неминучими у разі ядерної відповіді США. Мовляв, народ Куби готовий пожертвувати собою заради перемоги світової революції.

І це був також ще один блеф у цій історії. Адже кубинський народ не давав повноважень Кастро розпоряджатися його долею, та й сам Фідель явно не збирався перетворюватись на ядерний попіл.

Макет-пам’ятник радянській ракеті Р-12 біля Військової академії в Гавані

Хоча Куба – за без малого 60-річне правління Кастро – і стала однією з найбідніших країн регіону, її лідер провадив життя сибарита. А закінчив його зі статками у 900 млн доларів, що вдалося б далеко не кожному арабському шейху, не кажучи вже про комуніста з революційним аскетизмом та самообмеженням.

Розгортання подій

Але знову повернімося у жовтень 1962 року та уявімо американський ресторан “Оксидентал” за два квартали від Білого дому, де за стейками чи, може, за кавою сидять і бесідують двоє. Перший – політичний кореспондент ABC News Джон Скалі (у 1973-1975 роках він буде послом США в ООН), а другий – співробітник генконсульства СРСР Олександр Фомін (справжнє імʼя — Олександр Феклісов).

Джон Скалі (зліва) та Олександр Фомін

Ці двоє все один про одного знають. Скалі знає, що Фомін є резидентом КДБ, а Фомін знає, що Скалі повʼязаний з адміністрацією президента США та особисто знайомий із Джоном Кеннеді.

Отак тихо й мирно говорять вони про речі, здатні перевернути світ, як пісочний годинник. Скалі каже, що США “за 48 годин може покінчити з режимом Фіделя Кастро”, а тому СРСР варто негайно прибрати свої ракети з Куби. Фомін же на це відповідає, що в разі вторгнення американців на Кубу СРСР завдасть удар у відповідь удар в іншому регіоні світу.

Заплативши за обід та залишивши чайові, Скалі й Фомін розходяться у різні боки. Але через три години зустрічаються знову. І Скалі говорить, що за дорученням “найвищої влади” передає нові умови розв’язання Карибської кризи: СРСР демонтує і вивозить з Куби ракетні установки, а США натомість знімають блокаду Куби.

Про все це Фомін звітує по лінії КДБ в Кремль. Але виявляється, що у Фоміна не було повноважень робити подібні заяви, тому неофіційні перемовини не отримують подальшого розвитку. Принаймні поки що.

Президент Джон Кеннеді підписує в Овальному кабінеті Декларацію про заборону поставок наступальної зброї на Кубу, 23 жовтня 1962 року

Два тижні світ живе на порозі ядерної війни. У цей час Союз продовжує грати ядернами м’язами: 27 жовтня на Новій Землі підірвана 260-кт термоядерна бомба, а американський літак-розвідник U-2 пролітає над Чукоткою.

Того ж дня над Кубою радянською ракетою “земля-повітря” був збитий американський літак-розвідник U-2. Його пілот, майор Рудольф Андерсон, загинув.

Двигун літака Lockheed U-2, збитого над Кубою, виставлений у Музеї революції в Гавані

Військові радники переконували Кеннеді використати це як привід та віддати наказ про вторгнення на Кубу, “поки ще не пізно”. Але глава Пентагону Роберт Макнамара запропонував почекати. І США зачекали, але без відповіді знищення літака таки не залишили.

Літак P-2H Neptune VP-18 ВМС США пролітає над радянським вантажним кораблем із закритими Іл-28 на палубі під час кубинської кризи

Бо того ж дня біля берегів Куби ВМС США обстріляли сигнальними глибинними бомбами радянський підводний човен Б-59 і змусили його піднятися на поверхню. Цей човен ніс торпеду з ядерною боєголовкою, а оскільки його командир Валентин Савицький вирішив, що війна вже почалася, то й віддав наказ випустити торпеду. Але старший офіцер Василь Архипов відмовив командира.

Цей епізод дуже люблять “цитувати” нинішні українські експерти, висловлюючи сподівання, що навіть якщо Путін віддасть наказ застосувати ядерну зброю, в його оточенні знайдеться свій “Архипов”, котрий терапевтично вплине на божевільного або ж просто не виконає наказ.

Кульмінація та гепі-енд

Вважається, що Кеннеді і Хрущов зуміли домовитися 28 жовтня за три години до моменту, коли США мали завдати удар по Кубі. Домовленість ця полягала у взаємних поступках, котрі частково описав агент Скалі агенту Фоміну. Передбачалося, що СРСР забирають ракети з Куби і допускають туди інспекторів ООН. Сполучені Штати своєю чергою у піврічний термін демонтують балістичні ракети середньої дальності PGM-19 Jupiter з радіусом дії 2400 км в Італії й Туреччині та відмовляються від спроб перевороту на Кубі.

Президент Джон Кеннеді зустрічається з радянським міністром закордонних справ Андрієм Громико в Овальному кабінеті 18 жовтня 1962 року. Громико й Добринін запевняють, що на Кубі немає наступальної зброї СРСР

Цього разу ніхто, на щастя, не блефував. Упродовж трьох тижнів радянські ракетні установки демонтували, завантажили на кораблі і вивезли з території Куби.

Переконавшись, що Радянський Союз прибрав ракети, президент Кеннеді 20 листопада віддав наказ припинити морську блокаду острова Куба.

Постає питання: хто програв, а хто виграв у Карибській кризі?

Виграв, безумовно, світ, адже його убезпечили від ядерної дуелі. Виграв Фідель Кастро, бо він зміг не лише зберегти, а й зацементувати свою владу на десятиліття вперед.

Що ж стосується Кеннеді та Хрущова, то вони обидва програли, адже кожен істотно підірвав власний політичний імідж.

Микиту Хрущова через два роки соратники усунули від влади. На це були різні причини, і невдала кубинська кампанія-1962 – одна з них.

Джон Кеннеді пообіцяв радянській стороні вивезти американські ракети з Туреччини. Проте, аби не зганьбитися перед партнерами по НАТО, пішов на хитрощі. Обіцянка була виконана лише у 1963-му – через те, мовляв, що ракети виявилися застарілими й тому підлягають демонтажу. Цей нюанс американські ЗМІ не висвітлювали, тому скидалося на те, що Кеннеді переграв Хрущова.

Як складалася б подальша доля 35-го американського президента, невідомо, адже за рік після Карибської кризи Кеннеді вбили.

Нинішня ситуація

Історія не знає умовного способу, а відтак ми і не дізнаємося, що сталося б, якби у 1962-му не вдалося відвернути ядерну загрозу. Чи обмінялися б США та СРСР ядерними ударами? Чи, враховуючи обмеженість ресурсу, радянська сторона випустила би лише одну чи дві боєголовки?

Якщо Путін налаштований виграти розв’язану ним російсько-українську війну за рахунок ядерної зброї, то в одному-єдиному ядерному ударі для нього не має жодного сенсу. Демонстраційний підрив нуклеарних боєприпасів малої потужності – наприклад, в акваторії Чорного моря або над якимсь українським військовим об’єктом – дасть президенту РФ короткостроковий та надто непевний результат. Ставка на залякування (України та/або Заходу) явно не зіграє. Це в Росії мали б зрозуміти вже давно.

До того ж Москва миттєво отримає “фідбек” від наших західних союзників – принаймні останні переконують у тому, що без покарання черговий злочин Росії не залишиться.

При цьому Америці навіть не обов’язково витрачати на Кремль одну зі своїх 5550 ядерних боєголовок. Так, наприклад, в інтерв’ю ABC News колишній голова ЦРУ, генерал армії у відставці Девід Петреус заявив: “Ми знищимо всі конвенційні сили, які зможемо побачити та ідентифікувати на полі бою в Україні та Криму, а також усі російські кораблі у Чорному морі”.

На його думку, такого конвенційного удару від США буде достатньо, і не доведеться вдаватися до ядерного запуску: “Ви не хочете втручатися в ядерну ескалацію. Але ви повинні показати, що це не можна прийняти в жодному разі”.

Виступ Володимира Путіна з переконуванням “це не блеф” 30 вересня 2022

Як зазначають у Центрі протидії дезінформації при РНБО України, “щоб повністю змінити ситуацію з оборонної на наступальну та загарбати ті території, які офіційно анексовані Росією, фронтові частини мають тільки за першої хвилі атаки відпрацювати сотні ядерних зарядів”. Але наступати після цього російські вояки не зможуть – у них просто забракне костюмів радіобіологічного захисту. Ми всі знаємо, що представляє собою амуніція середньостатистичного російського “чмобіка”.

Крім того, завдавати ядерні удари є сенс по масштабних скупченнях українських військ, а такі зараз зустрічаються рідко – як у наступі, так і в обороні. А це додатково нівелює військовий сенс у застосуванні тактичної ядерної зброї, зазначають в ЦПД.

Для остаточного заспокоєння українців там додають і те, що “якби Путін справді розраховував на тактичну ядерну зброю, він не використав би мобілізацію як непопулярний в російському суспільстві спосіб для виправлення ситуації на фронті”.

Таким чином, Володимир Путін не тягне не те, що на Трумена-1945, а й навіть на Хрущова-1962. Бо якщо останній певною мірою імітував свою готовність розв’язати ядерну війну, то Путін імітує цю імітацію.

А відтак зважати на маячню Кремля, безперечно, треба, але боятися його погроз – в жодному разі.

Ядерні “сосиски” Росії зіпсувалися давно і остаточно – як і напівтруп, що керує останньою сучасною імперією.

Читайте також:
У разі ядерного удару РФ по Україні буде потужна, військова відповідь, – Боррель

Макрон відмовляється вважати РФ країною-терористом і застосовувати свою ядерну зброю


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]