Командир групи Руху опору розповів про бої з росіянами на Київщині

З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ в Україну у її захист включилися воїни Руху опору. Частина із них організувала партизанську роботу на захопленій ворогом території, частина стала до виконання завдань на лінії фронту й у тилах противника.

Інтерв’ю з одним з таких командирів, який є досвідченим воїном-спецпризначенцем, поширила у вівторок, 28 червня, пресслужба Командування Сил спеціальних операцій.

– Як відбулося бойове хрещення вашого підрозділу? Адже, усі хлопці прийшли до вас із цивільного життя: хтось маючи досвід служби в АТО-ООС, хто взагалі – ні. Чи виправдали очікування вчорашні цивільні?

– 13-го березня ми отримали завдання виїхати в район села Ясногородка (Макарівський район Київської обл.), закріпитися і здобути максимум інформації про пересування противника та його дії. Ми вийшли в район села Осиково, що поруч з Ясногородкою, увійшли у взаємодію з 95-ю бригадою, яка там перебувала, а також з групами 3-го і 8-го полків ССО. Почали працювати над виконанням задачі, суть якої полягала в тому, щоб відрізати Ясногородку від сусіднього Мотижина і перекрити ворогу шляху постачання боєприпасів та живої сили.

Ми виходили групою із сімнадцятьох хлопців. Четверо із них, до речі, були до цього  «необстріляні». Перший вихід відбувся з певними недоліками, адже, частина людей до кінця не розуміла, як діяти за певних обставин. Утім, на півшляху: під час першого контакту з противником люди зрозуміли практично без слів, що мають робити, своє місце у групі і як із нею взаємодіяти.

Була ситуація, коли нам повідомили, що у противника на озброєнні є зенітно-ракетні комплекси  «Бук». Ми висунулися до околиць села Мотижин для перевірки цієї інформації, та визначення координат у разі підтвердження. При переході від Ясногородки вперлися в противника, він був за 600 метрів, і побачили російський танк. Вирішили навести на противника артилерію, а після її роботи, зайти на ворожі позиції і добити решту. З артилерією тоді не склалося і ми відійшли. Але на другий день по російських позиціях вдарила артилерія Національної гвардії. Треба відзначити, що батальйонно-тактичні групи ворога були роззосереджені в районі Ясногородка-Осиково і наша артилерія била їх постійно. Після кожного нашого артнальоту вцілілі росіяни збирали свої недобитки і знову намагалися закріпитися. Так сталося і тому місці, на яке ми натрапили. Там ворог зосередив 4 танки, 7 БМП, установка «Град» і дійсно ще був ЗРК «Бук». Там їх і накрили артилеристи кількома гаубицями Д-30.

Працювали біля тих позицій ми не без халеп. На бойовому виході у нас був з собою дрон. Ми його лише підняли і опустили. Я кажу хлопцям: «Якщо нас засікли ворожі РЕБ, то відійдіть на 300 метрів назад». Вони відійшли, а за хвилину нас вже накрили ворожі міномети. Чуйка тоді дійсно зіграла вчасно і біди ми уникнули. А от противник поніс втрати, адже того дня ми таки вдало корегували артилеристів НГУ.

– На вашу думку, наскільки добре показав себе підрозділ під час боїв за Київщину? Адже часу на підготовку і злагодження групи у вас було обмаль.

– Іншого виходу, аніж показати себе вдало, у них не було. Хоч до нас прийшли чимало людей невійськових професій, але ми зібрали справжню команду. Відшліфовуємо їхні навички, навчаємо і, я певен, вони продемонструють набагато кращий результат. Головне, що на початку навіть зі своєю невеликою підготовкою вони показали високий моральний рівень, а фах ми вже дошліфуємо. Навчаємо їх безпосередньо «у полях» (це інтерв’ю записуємо на позиціях, які утримували на Київщині російські десантники. – авт), намагаємося їм наочно на практиці, а не на папері, показати, що їх може чекати і як діяти на місці виконання завдання. Усю інформацію вони вбирають як губка.

– У чому полягає суттєва відмінність між бойовими групами центрів ССО України, таких як 3 чи 8 полки, і групами Руху опору?

– Насамперед, у бойовій підготовці особового складу. У центрах ССО – фахові кадри. І вони нам дуже допомагають як в зоні бойових дій так і під час навчань, діляться корисною інформацією. Варто зважати, що до 2014 року у війську була одна тактика, а після – зовсім інша, напрацьована у реальних боях, все змінилося кардинально, в тому числі і мислення молодих спеціалістів, тактичні та стратегічні підходи. Зокрема, це відбувається і за рахунок розвитку технологій. Наприклад, в 2014 році я досить скептично ставився до планшетів і довіряв традиційним засобам, за якими вчився сам: компасу, карті, курвиметру. І так було до певного моменту, аж поки не втрапив у халепу, коли по карті 1942 року, (оновлену у 81-му) вийшов замість табору у вороже лігво. Тоді я швидко зрозумів, що треба переходити на сучасні технології і це лише один такий приклад.

– Ви бачили, як діяв ворог, намагаючись прорватися до столиці, оцінювали йго дії, аналізували тактику. В чому вона полягала і як впливала на полі бою?

– Ми максимально швидко намагаємося вивчати як росіяни нав’язують свою тактику, як проводять підготовчі дії, облаштовують позиції. Наприклад, за моєю власною оцінкою подій в районі Мотижина, противник готував позиції заздалегідь. Адже, де б вони не перебували – завжди обирали пануючу висоту. Коли ми намагалися просунутися з 95-ю бригадою з Осикова до Мотижина, ми просто туди не дійшли. Тому що навіть свої дозори росіяни розташовують на висотах. А ще дуже добре розчиняються у мирній забудові: в цивільних будинках – там, куди не будеш стріляти артилерією. Тому доводилося вибивати їх фізичним шляхом. Тобто, противник заздалегідь знав, де буде розташовуватися, планував операцію з вторгнення не один рік, добре організував і використав агентурну складову. Але, росіяни не врахували саме цивільних людей, розраховуючи, що їх будуть зустрічати з квітами, а звичайні українці стали зупиняти танки навіть з голими руками.

– Наскільки важливою є роль Руху опору в протистоянні окупантам?

– Партизанську війну ще не вигравав ніхто. Як свідчить історія, спротив частково могли придушити, але партизанську війну – ні. Це свідчить про те, що нам потрібно розвивати свій Рух опору. Адже, до нього входять патріоти, люди різних професій, з нестандартним мисленням. З 2014 року я працюю виключно з добровольцями. З ними дуже легко, тому що де б і які завдання ці люди не виконували, вони самі налагоджують комунікацію з іншими підрозділами, швидко організовують взаємодію. В той час, коли звичайний військовий очікує команди, обмежений статутом і певними бюрократичними процедурами. Люди, які прийшли з цивільного життя дуже швидко адаптуються до навколишніх умов, серед них немає високої ієрархії і вони швидко приймають необхідні на своєму рівні рішення.

Читайте також:
У Херсоні окупанти замовили на набережній шашлик. Рух опору “пригостив” їх автоматною чергою

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна