автор: Олена Максименко
фото надані героєм матеріалу та з відкритих джерел
На Півдні гаряче. І сьогодні ця фраза має подвійний сенс.
Розвідник Михайло Молчун (ім’я і прізвище змінені) – із тих, для кого війна почалася у 2014-му. Потім була певна перерва “на цивілці” – і повернення на фронт. До повномасштабного вторгнення він працював програмістом.
Військовий погодився на правах анонімності поспілкуватися з “Новинарнею” й розповісти про те, що відбувається на їхньому напрямку.
Краєвиди воєнного Півдня
– Яка зараз ситуація на фронті загалом і у вашому регіоні зокрема?
– На нашій ділянці нас досить спокійно. Русня в атаки не ходить. Все скотилося в stalemate (глухий кут протистояння), і всі вкопуються під стрільбу з артилерії. Перед цим
було кілька невдалих штурмів із нашого боку, в ході яких ми захоплювали і про**бували села.
Потім русня ходила в атаки, але далі сусідньої посадки пройти не змогли.
Зараз усе повторює 2015-2021 роки, коли йдуть окремі бої за якісь окопи. Але вже з масованим застосуванням бронетехніки й артилерії.
Якась позиція обстрілюється, доки піхота (наша чи ворожа) не втрачає бажання туди заступати і помирати.
Тоді цю позицію займає інша сторона. І обстрілюють уже їх.
Усі сусідні позиції обстрілюють теж. Весело.
– Що із засобів чи озброєнь ворога є для вас найбільшою загрозою?
– Артилерія і їхні БПЛА. Вони використовують як літаки (“Орлани”), так і дрони (ті ж “Мавіки” й “Аутели”). З іншого боку, вони бояться наших дронів і нашої арти так само, як і ми їхньої.
Ще із загроз – те, що їх багато, і армія в них дуже насичена справною (наголошую на цьому слові) бронетехнікою та навченими (і на цьому слові теж) екіпажами.
Ну, а в нас є багато протитанкових засобів…
Читайте також:
У Лимані ЗСУ зіткнулися з радикально новою тактикою штурму росіянами населеного пункту, – експерт
Бійці 110-ї бригади ТрО ЗСУ
– Чого наразі найбільше бракує вашому підрозділу та армії загалом?
– Загалом в армії бракує навчених людей. І людей, які піддаються навчанню.
Екіпажі не вміють користуватися своїми засобами зв’язку. Ніхто їх не вчить, а самим їм навчатися нецікаво. Освоювати щось складніше за “4.5.0.” і автомат Калашникова вони не прагнуть. А потрібно розвиватися.
Навчальні центри, за великим рахунком, людей майже не вчать. Економлять на стрільбах, водінні. Не навчають радіодисципліни, топографії, орієнтування.
Ну і класична “зрада-ганьба” – дурні командири, які воювати не вміють і не хочуть, а годні лише виконувати накази, та й то паршиво.
Воно ж як відбувається: офіцер не довів, що відбувається навколо і куди слід копати. Сержант не з’ясував. Рядовий не копає, бо “не для того мама квіточку ростила”.
– Багато чути історій про те, як у “м’ясорубку” кидають необстріляних, неоснащених новачків. Наскільки це відповідає дійсності, з твоїх спостережень?
– Щодо “м’ясорубок” не скажу. За будь-яким опорником із “голою-босою” піхотою стоїть кілька одиниць броні й арта. Які працюють. Думаєте, це нам так пощастило на більш-менш адекватну бригаду?
Піхота інколи навіть не знає, що таке прикриття існує і де воно стоїть. Тому показуєш їм і розказуєш. Але чому цього не робить їхній командир?
А от “банзай-атаки” ЗСУ люблять. Москаль таке теж практикує. Закінчується так собі.
Проблема ненавченості особового складу – це проблема як їхніх командирів (взводу, роти, бригади), так і самого особового складу: замість розглядання голих дівок в інтернеті можна почитати корисних книжок і статей.
Від ненавченості йде ця тяга до втеч і брехні. Показовою була битва за село Н.З., в яке генерал Х. нагнав купу піхоти. На флангах нікого немає. Піхота забила і не окопалася навколо села.
Потім через чотири дні приїхала рузька БТГр і вибила із села піхоту. І почалося тритижневе перетягування каната зі спробами відбити село.
Бронегрупу ЗСУ, яка поїхала штурмувати село, якийсь довбограй забув попередити, що село захоплене москалями. По них били, як у тирі.
І хто винен? Генерал, що нагнав військ у село? Комбриг, що рапортував, нібито фланги укріплені? Піхота, яка забила болт на укріплення своїх флангів, але брехала, що вже вкопалися і перетворила село на фортецю?
Результат – село втрачено. Людей і техніку втрачено. Шукають крайнього.
Читайте також:
“З автоматами на танки”: полковника Власенка “Філіна” усунули від командування 110-ю бригадою ТрО
Десь у степах на південному напрямку
– На твою думку, які шанси найближчим часом деокупувати Херсон? Що для цього потрібно?
– Для деблокування Херсона потрібно дві речі: артилерія, яка влучає, і піхота, яка копає.
Перше нам дають союзники, а от друге… друге отримуємо з обстрілами.
Також проблема в [недостатній] навченості екіпажів артилерії. Коли чуєш від корегувальника артилерії “лівіше від мене 500, і буде все шикарно” – опускаються руки.
Ну, і пару свіжих механізованих бригад зі справною технікою.
Коли це буде? Не знаю.
– Ти згадав про допомогу союзників. Наскільки міжнародна допомога реально доходить до передової? І скільки часу потрібно нашим бійцям, щоб цю зброю опанувати?
– Міжнародна допомога доходить. Озброєння є – його небагато, але достатньо. Всю цю зброю опановувати легко. Її робили для військових. Там чотири кнопки і два тумблери (сміється). Справляємося.
– Як би ти оцінив оснащеність і підготовку ворога?
– Щодо оснащеності – у них багато справної бронетехніки. І навчених екіпажів, які не вилазять із броні під час обстрілу (доки разок не влучиш).
Підготовка: є толкові навчені спеціалісти, які справді хоробро воюють. А є і боягузи, які від першого прильоту розвертаються і тікають разом із бронетехнікою аж під Херсон.
Є артилерія, що здатна влучати ледь не кожним пострілом. А є й ті, що влучають по своїх.
Авіація їхня так само. Нещодавно прилетіло два [бойові гелікоптери] Ка-52 і добряче так НУРСами накльоцали по своїх же. Потім прилетіло два літаки і додали. Треба тим пілотам грамоту видати.
Вони сильніші за нас лише за рахунок кількості. У них усього більше.
Але ми працюємо над цим.
Читайте також:
MLRS і HIMARS: у чому відмінність від російських РСЗВ та чи стануть вони “вундерваффе”
155-мм гаубиці M777 зі США для України. Фото: Міноборони США
– Що іще за таких розкладів може і має зробити для нас міжнародна спільнота? Що – наша влада? Командування ЗСУ?
– Міжнародна спільнота робить майже все можливе. Вони дають нам гроші, техніку, зброю. Я б не відмовився від авіаносної групи армії США, але це наша війна, і ніхто не приїде сюди помирати замість нас.
Наша влада… більш-менш справляються. Головне – не верзіть фігню в інтернеті. Про майстерність ощипування гусаків, наприклад. І заберіть мікрофон в Арестовича. Дякую, дуже дякую.
Питання до влади будуть після знищення Росії.
Щодо командування ЗСУ, то, може, на четвертий місяць війни вже пора здогадатися, що тримати по 300 людей у казармі – це погана ідея? І зробіть щось із навчальними центрами.
– Як думаєш, чого чекати на наступних етапах війни?
– Можливо, це буде затяжна окопна війна, і кожен рік-два москаль буде пхатися знов і знов, далі й далі. Доки всі вони тут не зітруться.
А може, на центральні й західні області зайдуть підрозділи НАТО. І перетвориться це все на якусь Корею. Голосую за те, щоб ми стали Південною (посміхається).
А якщо серйозно – далі буде видно.
Читайте також:
Для війни “вдовгу” не важить, що зараз ми втратимо шматок Донбасу, – Дикий
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
