Помер перший президент України Леонід Кравчук. БІОГРАФІЯ

У віці 88 років помер перший президент України Леонід Кравчук.

Факт його смерті підтвердив колишній голова Верховної Ради Дмитро Разумков.

“Велика втрата для всієї України. Сьогодні пішов із життя Леонід Кравчук – перший Президент України, перший Голова Верховної Ради та діяч, який стояв біля витоків сучасної української державності”, – написав Разумков у фейсбуці після 20-ї години у вівторок, 10 травня.

Як відомо, політик із 29 червня 2021 року перебував у реанімації, тоді йому зробили операцію.

Наприкінці червня минулого року 87-річний на той час Кравчук переніс операцію на серці. Через це він вперше за багато років пропустив урочисте засідання Верховної Ради, проведене з нагоди Дня Конституції.

Біографія

Леонід Макарович Кравчук

Народився 10 січня 1934 року в селі Великий Житин на Волині (нині Рівненська область) в селянській родині.

Перший президент України після здобуття нею незалежності (у 1991-1994 рр.), голова Верховної Ради України у 1990-1991 рр.
Був депутатом Верховної Ради УРСР 10-11-го скликань, народний депутат України  І-IV скликань.
Герой України (2001).

Освіта

Рівненський кооперативний економіко-правовий технікум (за спеціальністю “Бухгалтерський облік”, 1950-1953), Київський державний університет (викладач суспільних наук, 1958), Академія суспільних наук при ЦК КПРС (Москва, 1970). Кандидат економічних наук.

Політична кар’єра

Член КПРС з 1958 року. У 1981-1991 рр. — член ЦК КПУ.

У 1970-1980 рр. — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, а з 1980-го до 1988 року — завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ.

1982 року був одним з організаторів гонінь на греко-католицьку церкву. У червні Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи з протидії “східній політиці” Ватикану в західних областях України, і запропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення “уніатсько-націоналістичних символів”, виявити “проуніатські настроєних осіб”, провести інші організаційні та ідеологічні заходи.

У 1988-1990 роках – завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ, із 18 жовтня 1989-го до 19 червня 1990 – секретар ЦК КПУ, 23 червня – 28 вересня 1990 року – другий секретар ЦК КПУ.
У жовтні 1989 – червні 1990 – кандидат у члени Політбюро, у червні 1990 – серпні 1991 – член Політбюро ЦК КПУ.

У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.

Одним із гасел студентської Революції на граніті 1990 року було “Геть Масола й Кравчука!” (Віталій Масол – на той час голова Ради міністрів УРСР).

У серпні 1991 року вийшов із лав КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали активісти забороненої на той час Компартії. Відтак Кравчук на виборах 1 грудня 1991 року переміг уже в першому турі, отримавши понад 61% голосів. Основний опонент від демократичних сил В’ячеслав Чорновіл зібрав 23%.

Одразу після обрання президентом Кравчук підписав у Біловезькій Пущі угоду з лідерами Білорусі Шушкевичем та Росії – Єльциним, яка поховала СРСР та утворила Співдружність Незалежних Держав.

Однак український парламент не ратифікував вступ, і Україна, будучи засновницею, ніколи не була членом СНД – мала тільки асоційоване членство, яке завершилось у 2018 році.

У зв’язку з подібними рішеннями був популярний анекдот про Кравчука, якому під час дощу не потрібна парасолька – він ходить “між крапельками”.

За правління Кравчука були створені інституції незалежної України, її армія. Відбулося дипломатичне визнання України у світі.

3 вересня 1993 року Кравчук підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України Чорноморського флоту та ядерної зброї.

1993 року вшанував 60-ті роковини Голодомору.

14 січня 1994 року у Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, прийняв рішення підписати Тристоронню заяву президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996), без будь-яких конкретних гарантій безпеки.

Найбільшим скандалом часів президента Кравчука був розпродаж Чорноморського пароплавства. 1993 року  його указом Українське морське пароплавство було перетворено на судноплавний концерн “Бласко-ЧМП”.

Пізніше Леонід Кравчук практично визнав, що створення “Бласко” призвело до втрати Україною торгового флоту із 300 суднами. Але кримінальна справа з цього приводу експрезидента не зачепила.

В умовах політичної й економічної кризи погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994-го). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.

“Кравчучка” та її власниця

На честь Кравчука називають візок-“кравчучку”, яку використовувати дрібні торговці в часи економічної кризи початку 90-х років.

У часи президента Кучми, із 1998 року, був також членом провладної Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), якою керував Віктор Медведчук. Лідер фракції СДПУ (о) у Верховній Раді.

Із 1999-го по 2004 рік — почесний доктор НаУКМА.

25 листопада 2004 року Рішенням Вченої ради позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за “негромадянську позицію під час Помаранчевої революції”.

У 2006 році очолив список опозиційного проросійського блоку “Не так”. Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар’єр (1,1 %).

У 2009 році вийшов з СДПУ(о).

У липні 2020 року, за рішенням президента Зеленського, на громадських засадах став головою української делегації в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України.
За його часів у ТКГ з’явився орієнтований на сепаратистів Вітольд Фокін – прем’єр-міністр України при президентові Кравчуку.

Сім’я

Дружина – Кравчук Антоніна Михайлівна (дів. Мішура, нар. 1935) – непублічна, доцент економічного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка, побралися 1957 року.

Син – Олександр Кравчук (нар. 1959), бізнесмен.

Онук Андрій (1981) й онука Марія (1988).

Нагороди

Звання Герой України з врученням ордена Держави (2001), Орден Свободи (2014), орден князя Ярослава Мудрого I-V ст. (1996-2020).

Читайте також:
Кравчук, Кучма та Ющенко звернулися до підписантів Будапештського меморандуму

“Розпад СРСР – його велика заслуга”. Помер перший керівник незалежної Білорусі Станіслав Шушкевич

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна

[sendpulse-form id="91944"]