автор: Олена Максименко
Жити в окупації – ненормально апріорі, однак рівні й особливості цієї ненормальності різні. Так би мовити, регіональні відмінності.
На прикладі селища міського типу Веселе в Запорізькій області можна побачити, як населений пункт серед окупованих ворогом степів перетворюється на відрізаний від решти світу острів зі своїми правилами життя. Точніше, виживання.
Про особливості окупації на Запоріжжі “Новинарні” розповів Сергій Кутьєв, перший заступник голови Веселівської селищної ради Мелітопольського району.
– Веселівська громада входить до Мелітопольського району. Коли почався наступ російських військ, Мелітополь був першим великим місто на шляху з Кримського півострову. Тому це сталося в перші дні – було окуповано Мелітопольський район.
Але навколо нас уже були населені пункти окуповані, розвішані російські прапори, а у Веселе довго не заходили. Тому що в нас місце розташування населеного пункту стратегічно нецікаве. Біля нас важливих інфраструктурних об’єктів немає, траси немає, великих підприємств немає. Це невеликий населений пункт, 10 тисяч мешканців, ОТГ – 14 тисяч.
Особисто мені не довелося з окупантами спілкуватися, слава Богу. Коли вони приїхали, запропонували голові (Петро Кіяшко – “Н”) співпрацювати. Він сказав, що співпрацювати не буде. Вони сказали: “Ну, ви ж розумієте, якщо ви не будете співпрацювати, ми вас змінимо”. Таке “знайомство” відбулося. Вони поїхали.
А потім уже по факту вони заїхали, ні з ким не розмовляючи, встановили блокпост на виїзді. Сказали, що будуть патрулювати. Я, розуміючи, що свої функції виконувати навряд чи зможу, забрав родину і виїхав. І в той самий день вони вивісили російський прапор… Надалі в населеному пункті перебувають техніка й особовий склад російської армії.
У зв’язку з тим, що з усіх боків навколо нас стоять російські війська, до нас не пропускають ніякі вантажі – ані гуманітарні, ані комерційні. Ми відрізані. Щоб їм просуватися, треба вузеньке місце біля Василівки пройти. Вони це місце заблокували. І це єдиний шлях, через який нам можна отримувати якісь вантажі – хоч харчі, хоч медикаменти, хоч взагалі щось.
Раніше трошки легше було – пропускали на блокпостах із перевірками, а зараз стало жорсткіше, не пропускають.
Зараз населений пункт вариться у власному соку. От все, що є на місці, в принципі, те і маємо. Готівки в банках майже немає. Про банкомати взагалі не йдеться, їх немає. Люди зняли в банках кошти – в магазині скупилися, магазин кошти здав у банк, і оце такий кругообіг відбувається. На всіх не вистачає. Черги по 300 осіб у банках, по 500 гривень на руки видають.
Медикаментів немає, аптеки деякі працюють, але майже порожні. Ще раніше ліки можна було приватними машинами протягнути, але що таке – привезти легковий автомобіль на населений пункт на 10 тисяч людей?! Ну, інсулін привезли, від серця ліки, і то не всі – кому змогли, для найменш забезпечених…
Із можливим голодом ми, в принципі, впоралися, завдяки тому, що була співпраця з підприємцями, з волонтерами. Запустили пекарні, розконсервували якісь там ще з давніх часів крупорушки, щоб виготовляти крупу. Млин запустили, який уже декілька років не працював, бо не було необхідності.
Магазини працюють – чому? Тому що сільська місцевість, запаси зерна були, почали робити крупу. В місті це було б важко, але в нас це роблять. Плюс поки що з минулого врожаю корм для худоби залишився, є домашнє господарство – молоко, сир, м’ясо.
Якийсь хліб є, печуть. Міні-пекарні – це ще був той квест, коли діставали дріжджі.
Зараз є мінімум, щоб не померти з голоду. Але промислові товари типу порошків – цього немає вже давно.
На заправках залишки пального викачали. У фермерів окупанти відбирали солярку, щоб заправити свій транспорт. На підприємстві, яке займається реалізацією селітри, просто викрали кілька десятків тонн аміачної селітри.
Повністю заглушений мобільний зв’язок, будь-який. Повністю заблокований інтернет. Буває з’являється – на день з’явиться, потім чотири дні нема.
Коли я приїхав до Запоріжжя, я зрозумів, що у Веселому перебував у вакуумі взагалі!
Телебачення в селищі транслюється уже російське. Т2, де більшість людей – там російське телебачення. А без інтернету ніякого “Смарт TV” не подивишся.
Ось таке життя під окупацією. В нас єдине, що не бомбили, тому що нема чого бомбити. В селищі не базувалися наші війська, тому і не бомбили.
Читайте також:
Тривога, гордість, очікування: п’ять історій з окупованого Херсона
Особисто я їхав у Запоріжжя майже дві доби. Хоча раніше цей шлях забирав півтори години. І то, нам пощастило: оскільки ми місцеві, ми знайшли шлях, проїхали, але нам навздогін були обстріли.
Коли їхав, довелося видалити зі смартфона всі фото, контакти, групи, всю переписку, тому що все це на блокпостах перевіряється, фіксується. Я міг просто не проїхати. Можуть причепитися до будь-якої фотографії – сфотографуєш якийсь об’єкт: “А навіщо ти фотографував?”
Люди по три доби стоять, не можуть проїхати. Їх просто не пропускають, і все. Заганяють на якісь стоянки, перевіряють документи. Байдуже, чи там в авто грудні немовлята, чи старики.
Фото: Google Maps
Домовляється обласне та районне керівництво про “зелені коридори” – це дуже-дуже важко, вони (окупанти) не йдуть на контакт… Якби ці коридори працювали, можна було б населений пункт забезпечити медикаментами, харчами – хай не в повному обсязі, як було до війни, але хоча б у достатньому.
А так створюється напружена гуманітарна обстановка, майже катастрофа: люди помирають від нестачі ліків, і від того, що хворі не можуть потрапити до обласної лікарні…
Деякі люди в шоці, в паніці, людям страшно. Люди чекають звільнення.
Я буду продовжувати в будь-якому випадку виконувати свої посадові обов’язки. Є можливість – зв’язався з районним керівництвом, з обласною адміністрацією – безпосередньо моє керівництво.
Будемо пробувати запустити гуманітарні вантажі до Веселого. Бо ми там на місці були заблоковані, не могли працювати. Як працювати з окупованого селища, коли не можеш із районним та обласним керівництвом зв’язатися? Які можна розв’язувати проблеми?! Зараз з усіма скомунікувалися – є можливості вирішити якісь питання, тепер якоюсь інформацією володію.
Я там місцевий, я знаю, як зв’язуватися, через кого інформацію передавати. Тобто комунікація з населеним пунктом налагоджена. Я думаю, що якісь гуманітарні питання вдасться трохи поправити. Хоча впевнений, що з боку російських військ все одно буде опір.
Читайте також:
Херсонщина в окупації:
чим живе область та як прості українці не дають реалізувати російський сценарій
Коли воєнні дії на околицях тривали, біля Мелітополя, лінії електропередач були пошкоджені, світла в селищі не було декілька днів. Але ми підключалися до альтернативних ліній з іншої сторони. Допомагали і районні електромережі, і комунальні служби.
Тепер у Веселому інфраструктура працює, все, що залежало від нас, все працює. Хоча зараз теж бувають відключення, але ситуація контрольована – по воді, по світлу.
Люди, які мають якісь запаси, діляться з соціально незахищеними верствами, спонсори теж намагаються допомагати.
Люди об’єдналися, люди згуртувалися, одне одному допомагають. Дуже об’єднала війна всіх.
Мер міста Мелітополь Іван Федоров – його викрали, потім звільнили. Голову районної ради [Сергія Прийму] викрали, ще не звільнили. На рівні Мелітопольського району зараз де-факто керують окупанти. Запоріжжя наше, Запоріжжя готове “зустрічати” ворога.
Читайте також:
Нелюди, зрадники і герої. Геннадій Попенко – про те, як виживав окупований Іванків
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
