автор: Анастасія Федченко
із Донецької області
фото авторки
У землі, ще мерзлій, підталій тільки зверху, вирви від міни калібру 120 мм нагадують ямки для саджання кущів. Тільки ґрунт розкиданий не так, як його розкидає лопата. Й уламки снаряда навколо. Великі, гострі, важкі, якщо підважити в долоні.
Таких ям у степу на Світлодарській дузі з’явилося чимало. Українські воїни нарахували щонайменше 80 приходів мін за чотири дні, відколи по всьому фронту почалася ескалація бойових дій.
“Новинарня” побувала в гостях у цього підрозділу.
Коло вирви стоїть Сергій. Розповідає, що з десяток мін прилетіли в неділю ввечері.
Сергій
“Близько 21-ї години почався обстріл. Особовий склад весь живий-здоровий, усе нормально, це найголовніше”, – каже солдат.
Російські окупанти як почали гатити вранці 17 лютого, так, вважай, і не припинили.
“Про це загострення можна запитати тільки одну людину — президента Росії Путіна. Це вони щось собі задумали. До цього все було відносно тихо, з мінометів вони не стріляли сто відсотків. А 17-го почали відкривати вогонь із мінометів калібру 120 мм. Відповідь ми їм не надавали через те, що міномети, з яких вони працюють по наших позиціях, розставлені в селах.
Тож ми вогонь не відкривали, щоб уникнути жертв серед мирного населення”,
– розповідає військовий.
За його висновком, Путін як пообіцяв навесні 2014-го прикриватися жінками і дітьми, так і робить це успішно вже вісім років.
Уламки міни біля свіжої вирви
“Це показує, що жителі окупованих територій для них (росіян — “Н”) не важливі, а лише виконують свій конкретний план”, – каже Сергій.
Для Сергія це перша ротація. Колишній поліцейський із Рівного зізнається з посмішкою: спочатку було незвично, “а зараз уже все добре”.
Нинішні події на фронті – справжнє бойове хрещення для армійця. Та він не шкодує, що підписав контракт.
“Хто сюди йшов – всі знали, що на нас чекає, тому ніякої дивини немає”.
Сергій новини не встигає читати — бракує часу. Як і на паніку.
Не боятися закликає він і українців у тилу.
“Інформаційна війна, штучне створення паніки робиться з певною метою. Конкретно за ЗСУ можу сказати, що жодної паніки немає, ми в штатному режимі. Морально-психологічний стан наших воїнів добрий. Все нормально. Ми чекаємо. Сподіваємося, все буде добре”, – всміхається воїн.
Не панікувати закликає і його бойова посестра Катерина.
Катерина
“Потрібно перевіряти інформацію з офіційних джерел, не читати російські новини, адже там багато фейків, які дезорієнтують українців. Ну і Збройні сили – завжди на захисті. Вони мужньо захищають кордони України, захищають кожного українця, їхній спокій і мирне небо. Вірте в Збройні сили України!” – переконує військова.
За словом у кишеню не полізе. Поки йшли до вирв, Микола встиг видати безліч жартів, причому різного калібру.
– Які у вас тут осколки лежать! – кажу коло другої вирви.
– Хай лежать. Не я їх туди поклав, – відповідає Микола. Він із Хмельниччини.
Микола
Питаю про обстріли.
“Нічого, в нас усе добре. Бадьорять кожен ранок. Весело служити стало. І до цього було не нудно. Але зараз веселіше”.
Раніше російсько-окупаційні підрозділи відкривали вогонь переважно з великокаліберних кулеметів і гранатометів. Вони старалися вчиняти обстріли тоді, коли міжнародні спостерігачі вже відпрацювали.
“Раніше [окупанти] хоч трохи когось боялися. А зараз нікого не бояться. ОБСЄ, СЦКК — вони вже на це уваги не звертають, – говорить боєць. – Достатньо прицільно працюють. То раніше ніби як шахтарі стояли, пальцем у небо. А зараз там доволі нормальні рєбята і нормально стріляють”.
Коли почався перший обстріл 17 лютого, армійці поховалися в укриття і чекали. “Навіть я би сказав, чогось більшого”, – бурмоче під ніс Микола.
Жартівник Микола з собаками
“Щодня, щодня, потроху звикаємо. Перших два дні трохи незвично, бо досі тиша була. А як щодня, то вже й нічого нового немає, – розповідає армієць так легко, наче про сніданок. – А що, плакати? Ми всі знали, куди йдемо, всі готові”.
Поки ми спілкувалися з бійцями на цих позиціях, було чутно кулеметну чергу і гупання віддалік.
Гупає щодесять хвилин, “заспокоює”, боєць. Додає: якщо окупанти і підуть у наступ, то “тут і зупиняться”.
Фрази про те, що “почнеться війна”, Миколі не дуже подобаються. Бо вона, каже, ще вісім років тому почалася.
Фотогалерея (гортайте):
І саме стільки років подолянин в армії. Прийшов, коли виповнилося 18. А це загострення йому нагадує 2014-2015 роки.
Чоловік відтоді вже двічі хотів звільнитися із ЗСУ. Але передумував:
“Україну ж має хтось захищати. Правильно? Наші землі. Послужимо ще”.
Цей репортаж я мала писати ще до визнання Росією “незалежності” ОРДЛО та офіційного введення регулярних військ РФ на Донбас. Щоб був свіжий, аж гарячий. Та потім я слухала “косоокого шизофреника”, як лідера держави-агресора зве мама, вмикалася в ефіри, гортала стрічку новин. І клубок підступав до горла.
Відверто страшно, що російська техніка перетинає кордони, вже не криючись, що проти українських військових уперше відкрито стоятиме російська армія.
Дивина та й годі! Уже були бойові буряти і заблукалі псковські десантники, вже пускали сльози на камеру російські “ГРУшники”, а соціальний ліфт надійно підвіз російського “Моторолу”.
Але “камінгаут” здійснено. Із чим я Путіна офіційно вітаю.
Та найголовнішого не було в стрічках. Воно було на позиціях. І я згадала усмішки українських вояків на фронті, жарти, непролазну багнюку, якою ми брели-чалапали-ковзали до позицій, потім — до вирв. І мені стало легше.
Бо наші військові добре знають свою роботу. А ми маємо вірити в них і допомагати їм. І все буде Україна.
Читайте також:
Артудар по Залізному: “два роки було тихо, і тут на тобі”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
