Дві країни – один Путін, чи Білорусь ще зберігатиме суверенітет?

Юрій Федоренко
головний редактор сайту “Матриця свободи”, керівник ГО “Агенція розвитку демократії та інформаційних свобод”

4 листопада президент Росії Володимир Путін та глава Білорусії Олександр Лукашенко підписали так званий інтеграційний декрет Союзної держави за підсумками засідання Вищої державної ради. Перед тим, у вересні, Кремль опублікував 28 союзних програм інтеграції з Білоруссю, які були схвалені у Мінську на засіданні Ради міністрів Союзної держави.

До так званого “інтеграційного декрету” ввійшли наступні програми:

• інтеграція валютних систем
• загальні засади стягування непрямих податків
• єдині підходи з пенсійної тематики та питань соціального забезпечення
• боротьба з тероризмом
• взаємний доступ до держзакупівель та держзамовлень
• загальна макроекономічна політика
• інтеграція платіжних систем
• гармонізація грошово-кредитної політики
• формування спільних ринків нафти, газу та інші.

Також Путін та Лукашенко ухвалили концепцію міграційної політики та затвердили військову доктрину.

“Трирічна наша робота склалася і ми її формалізували, як і обіцяли, на Вищій державній раді”, – підбив підсумок Лукашенко.

Цікаво те, що, ставлячи свій підпис на документі, Лукашенко практично зняв з себе персональну відповідальність за подальше.

“Я бачу, ваш підпис під декретом вже стоїть, усіх членів Вищої держради. Якщо ви не проти, я підпишу декрет. Але відповідатимемо всі, не тільки я”, – підстрахувався Лукашенко.

Варто нагадати, що новітня історія взаємин Росії та Республіки Білорусь розпочалася з підписання 8 грудня 1999 року Договору про створення Союзної держави, який став юридичною та політичною основою для подальшої інтеграції. 26 січня 2000 року, після ратифікації Договору парламентами двох країн, він набув чинності.

Кремль завжди хотів перетворити Білорусь на свого військово-економічного сателіта, який би “прикривав” західні кордони РФ. Із втратою у 2014 році надій на “підконтрольність” України Білорусь залишилася для Кремля єдиним шансом на розширення “імперії”. Тому протягом останніх років боротьба за контроль над республікою стала практично “ідеєю фікс” для Путіна та Ко. Весь цей час Лукашенко балансував на межі “злиття держав”, даючи пусті обіцянки Путіну щодо більшої інтеграції в рамках Союзної держави та отримуючи за них значні преференції з боку влади РФ. В першу чергу – особисто для себе.

Але виконання обіцянок ніколи не було “сильною стороною” білоруського керманича, який навіть намагався грати у “біполярність”.

Білоруський уряд 3 вересня 2019 року передав для схвалення президенту Олександру Лукашенку проєкт програми дій щодо інтеграції. У ній було закладено концепцію, яка передбачає виконання принципу “дві країни — один ринок”. 6 вересня того ж року прем’єр-міністри Білорусії та Росії Сергій Румас і Дмитро Медведєв парафували програму інтеграції двох країн. Було затверджено перелік “дорожніх карт” — до списку увійшла 31 така карта. Та подальша робота у цьому напрямку знову практично не велася.

Після серпневих подій 2020 року Білорусь втратила надію на демократичний самостійний розвиток. Влада перетворила підбиття результатів виборів на фарс. За офіційними даними, Лукашенко отримав 80,1% голосів. Незалежні організації проводили свій підрахунок, і вони отримали зовсім інший розклад – 56% за Тихановську, 34% за Лукашенка. Люди не погодилися з такою нахабною фальсифікацією і вийшли на вулиці. Протестні акції відбувалися постійно – такого в новітній історії країни ніколи не було. Силовики арештовували тисячі протестувальників. Хвиля демонстрацій та страйків була по-звірячому придушена силовими структурами диктатора.

Знищивши опозицію та спроби громадського спротиву узурпації влади, Лукашенко остаточно відкрив свою диктаторську сутність. Санкційна реакція Заходу на події у Білорусі поставила крапку у спробах Лукашенка “дивитися в обидві сторони”. Загроза втрати влади змусила білоруського узурпатора до більш активних дій з інтеграції до РФ. Суспільно-політична та економічна криза в Білорусі дала змогу Кремлю нав’язати прискорення інтеграційних процесів.

Кремль вважає підписання 4 листопада так званого “інтеграційного декрету Союзної держави” своєю перемогою у багаторічній боротьбі за повний контроль над Республікою Білорусь. Та підписані папірці на справді не варті й десятої частки того, що планувалося у 2018-2019 роках. Серед підписаних документів немає ані політичної інтеграції, ані наднаціональних органів з єдиними міністерствами. Не йде мова про перехід РБ на російський рубль та загальну армію. Тому говорити про перемогу Кремля все ж передчасно. Це можуть бути чергові “наміри та обіцянки”.

Тим більше, що Лукашенко звик давати обіцянки, та потім їх не виконувати.

Читайте також:
Лукашенко просить у Путіна “Іскандери” та говорить про можливу війну в Білорусі