“Таких втрат не знав ні один народ”: яку ціну заплатила Україна за перемогу в Другій світовій війні

Микола Томенко
доктор політичних наук, кандидат історичних наук, лідер Громадського руху “Рідна країна”, професор Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, колишній віцепрем’єр-міністр

28 жовтня Україна відзначає День визволення від нацистів.

Не здивуюся, що в цей день путінські агенти в Україні знову почнуть розхвалювати Сталіна та радянську, в їх розумінні, російську армію. А ті проросійські депутати, хто у свій час обкрадав фронтовиків і відмазувався від служби в Радянській армії, будуть ходити з портретами дідів, що воювали…

Про небезпеку “приватизації” перемоги “братнім російським народом” на чолі зі Сталіним, чиїм наступником нині вважає себе Путін, ще в 1942 році попереджав Олександр Довженко:
“Найменше би я хотів дожити до того моменту, коли після хоча і нелюдської тяжкої, але переможної війни кожна наша ганчірка перетворилася на священну реліквію переможця. Коли кожен дурень і бюрократ, не дивлячись на якого народ переможе фашистів, заявить, що перемога сталася саме завдяки йому, що кріпив оборону, коли дурень стане священним і недоторканним, не підлягатиме критикуванню… я хочу вірити, що як би не багато загинуло кращих людей, як не багато шушвалі лишиться по жирним прифронтовим установам, все ж таки виростуть і загартуються в боротьбі сильні характери, сильні душі, замість сильних срак…”

Той же Довженко у своєму, тривалий час прихованому владою, “Щоденнику” залишив чи не найболючіші роздуми про долю України в тій страхітливій війні.

6 вересня 1945 року він записав: “Україна втратила під час війни тринадцять мільйонів людей. І се ще, так би мовити, з оптимістичною неточністю… Себто, коли ми додамо мільйонів два-три, то навряд чи помилимось. До Сибіру вислали ж перед війною півтора мільйона з Західної України, та й зараз висилають немало. А народження ввійде в норму хіба лише в 1950 році.

Таким чином, Велика Удовиця втратила сорок відсотків своїх убитими, спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання. А до війни… вона втратила, крім мільйонів загиблих в боях і засланнях політичних, ще 6 мільйонів од голоду в урожайний 1932 рік…

Таких утрат, замовчаних через жахливу свою правду, не знав і не знає ні один народ у світі…”

Повернувшись із фронту та надивившись на свою повоєнну країну, Олександр Довженко пише: “Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей побила, повішала, розігнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митців… І коли я чую обвинувачення за «Україну в огні» (кіноповість Олександр Довженка – “Н“) в націоналізмі, як же гірко і тоскно мені робиться на душі…”

Деякі фахівці говорять про те, що Довженко значно перебільшив втрати України у війні. Однак, як свідчать дані істориків, реальний масштаб української ціни перемоги у війні суттєво не відрізняється від вище описаного Довженком. І радянські, й закордонні дослідники Другої світової сходяться на тому, що Україна зазнала близько 5 мільйонів цивільних жертв та близько 4 мільйонів загиблих на фронті, що загально становить 9 мільйонів людських життів.

Однак демографічні втрати значно більші. Так на січень 1941 року в Українській РСР (включно з приєднаними областями Західної України) проживало 41,9 мільйона осіб. А в 1945-му залишилося тільки 27,4 мільйона!

Отже, загальні демографічні втрати (убиті, померлі від хвороб і голоду, евакуйовані, депортовані, мобілізовані, емігранти) становлять близько 14,5 мільйона.

Вражаючих втрат завдала війна і Києву. Якщо 1940 року в столиці було 900 тисяч мешканців, то вже 1945-го – лише 186 тисяч.

Читайте також:
Нова історична політика України: святкуємо не визволення 1944 року, а вигнання нацистів

Нагадаю про ще одну трагічну правду про поруйнований Київ.

Так, нацисти у 1943 році палили й руйнували нашу столицю під час свого відступу. Проте весь центр Києва був знищений ще у вересні 1941 року підривниками Сталіна.

За різними оцінками, було спалено та зруйновано повністю або частково 324 адміністративних та житлових будинків Хрещатика і прилеглих вулиць. Той таки Довженко, шокований цією правдою, записав у “Щоденнику” 2 січня 1944 року таке:

“Потім я розпитав ще багатьох людей і довідався, що не німці знищили центр знівеченої столиці, а ми самі. Наші дурники перевиконали програму завдань і на сей раз, зоставшись вірними своєму стилю безбатченків дурноголових і геростратів.

Се ми налякали німців, висадивши в повітря кілька десятків фашистських офіцерів разом з нашими обивателями, що не бралися, звичайно, в розрахунок. Але, про се нікому в житті не скажу, бо належить говорити, що поруйнували наш прекрасний милий Київ фашистські недолюдки. І що Лавру, святиню всієї Русі (йдеться про Успенський собор Києво-Печерської лаври – “Н”) висадили в повітря теж вони”.

Нині також важливо пам’ятати і про український внесок у перемогу в Другій Світовій війні.

Нагадаю лише факти:

1. В армії, на флоті, в партизанських загонах і рухах Опору воювало близько 10 млн українців.
2. Станом на середину 1944 року в Червоній армії воювало майже 34% українців. Понад половину з 15 фронтів очолювали українці. Серед командного та офіцерського складу вони становили понад 20%.
3. У всіх Українських фронтах українці становили понад 50% бойового складу (в 1-му Українському – до 80%).
4. Понад 2,5 млн українців нагороджені орденами і медалями, 2 тисячі 72 особи удостоєні звання Героя Радянського Союзу; 32 стали двічі Героями.
5. Льотчик майор Іван Кожедуб збив 64 ворожі літаки й став тричі Героєм. З чотирьох повних кавалерів ордена Слави двоє – українці: льотчик Іван Драченко і морський піхотинець Павло Дубинда.
6. Орден Богдана Хмельницького був єдиною радянською нагородою, напис на якій зроблено не російською, як на всіх інших, а українською мовою.
7. За особливий внесок у перемогу над нацизмом Україна отримала право стати однією із країн-засновниць ООН.
8. Багато українців воювало проти нацистської Німеччини у складі інших армій. У США – 80 тисяч, із них 40 тисяч брало участь у висадці американських військ в Європі, у Канадській – близько 45 тисяч, у Війську Польському – 120 тисяч, понад 5 тисяч – у Франції. Понад 100 тисяч воїнів УПА вели боротьбу проти нацистського і більшовицького режимів.
9. Прапор Перемоги над Рейхстагом у Берліні встановили українець Олекса Берест, грузин Мелітон Кантарія і росіянин Михайло Єгоров під прикриттям відділення 19-річного сержанта Петра Щербини із Запорізької області.
10. Акт капітуляції Японії, чим була завершена Друга світова війна, від імені СРСР підписав генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко із Черкащини.

Тож згадуючи події Другої світової війни, мусимо відтворити повну історичну правду такою, як вона була. І належним чином пошанувати український внесок у цю перемогу.

При цьому, нам чужого не треба – ми своїм пишаємося!

Насамкінець подаємо тут унікальний фрагмент виступу Олександра Довженка в Москві українською мовою в 1943 році, коли Україна була окупована фашистами:

Читайте також:
“Не німці знищили центр Києва, а наші дурники”: як Сталін 80 років тому підірвав Хрещатик


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".