Місяць тортур на Окрестіна: білоруська журналістка описала своє 30-денне ув’язнення в сумнозвісному СІЗО

 

Катерина Карпицька (Каця Карпіцкая)
білоруська журналістка, редакторка порталу TUT.BY

(FB)

Цією смішною фотографією [в фейсбуці] я порушую свій вимушений місяць мовчання [через ув’язнення в мінському центрі ізоляції правопорушників] на [провулку] Окрестіна. Задля додаткової безпеки цей факт ніде конкретно не афішувався.

Катя Карпицька

Як я потрапила до слідчого ізолятора – це історія для окремого допису, а тут я хотіла б лише нагадати, що наших політв’язнів на Окрестіна продовжують катувати.

30 днів у поточних умовах мені там вистачило, щоб вийти з купою нових хвороб – від фаринготрахеїту до циститу і “корони” (до речі, саме вакцинація допомогла перенести останню досить легко порівняно з моїми співкамерницями). А люди сидять там 60 діб і більше, залежно від того, скільки протоколів на них хочуть скласти.

Сидять в антисанітарних умовах – їх ніколи не водять у душ і навіть не дають щіток з особистих речей. Туалетний папір іноді доводилося вибивати по сантиметру.

Місяцями сидять без прогулянок – повітря в камеру №15 могло надходити до нас лише з коридору через “годівницю”, але вона весь час була спеціально закрита.

Сидять без матраців. За подушку нам слугував запліснявілий хліб, а на голій підлозі чи шконці спати було б ще можливо, однак ночі тривалий час були шалено холодними – навіть обіймаючи одна одну і тримаючи між ніг пляшку гарячої води, ми не могли заспокоїти дрижаки.

Сидять без сну – о другій та четвертій годині ночі нас піднімали на перекличку. Про те, що в СІЗО постійно горить яскраве штучне освітлення, не варто й нагадувати.

Сидять без передач. Багатьох жінок забирали з роботи чи дачі в спідницях, сукнях, і вони лежали вночі на холодній шконці, поки одна з тих, кого звільняли, віддавала свою байку, труси чи шкарпетки. Щіткою, яку успадкувала я, користувалися раніше ще осіб із п’ять, здається. А в майці ходила сама мати “Хлопотного дельца” (мем, що виник у Білорусі після страйку 27 жовтня 2020 року – “Н”). 

Сидять напівголодні. За місяць харчування мені довелося заплатити більше 400 рублів (близько 150 євро), і за ці гроші на обід я отримувала порожній суп – рідину з двома картоплинами та лушпинням від них, запліснявілий хліб і дві чашки чаю або киселю, які наповнювали лише наполовину. Яким чином місцевих порцій вистачає нашим хлопцям, я не уявляю.

Сидячи без належної медичної допомоги. У піковий момент у двомісній камері №15 утримували 20 жінок – в холоді та задусі всі швидко починали хворіти. Усіх атакував коронавірус, який, як і інші захворювання, “лікується” там здебільшого парацетамолом. Без можливості пересуватися по хаті 3 на 4 метри, при поганому харчуванні всі різко перестали ходити в туалет. Вибачте за подробиці, але за 30 днів я змогла зробити це лише тричі.

Сидіть, як піддослідні. Мені не збагнути, як дорослі тітки й дядьки з [числа співробітників] ізолятора кайфують, дивлячись у вічка й відеокамери, як ми будемо боротися з новим придуманим випробуванням.

Спочатку до нас підселяють Аллу Ільїнішну й Маринку з вошами, чекаючи, поки ми почнемо істерити. Але ми знаходимо з ними спільну мову, і через кілька днів “істерія” стається з охоронцями, які все ж виводять так званих маргіналів із наших камер “на прожарку”, оскільки ситуація близька до епідемії педикульозу. Персонал дуже стурбований станом своєї уніформи – адже вони змушені двічі на добу проводити шмон у камерах і промацувати нас, а так легко можна підхопити паразитів.

Потім у нас поселяється нова Марина – в неї кишковий розлад, вона вся в лайні, грибку й виразках, що кривавлять. І в неї важкий абстинентний синдром. Співробітники ЦІП дивляться й очікують, що ми зірвемося. Але ми просто беремо й починаємо обмивати Маринку над діркою в підлозі та вибиваємо у медпрацівника зеленку, щоб обробити їй рани.

Нам заборонено сидіти і спати, ображають, але ми продовжуємо жартувати, і з камер лунає сміх – все це дуже дратує співробітників ЦІП.

Мені є ще про що згадати, але я детальніше опишу всі тортури та прямі злочини проти білорусів у скаргах до державних органів. Хоча згодом вони скажуть, що ці факти не підтвердилися, бо Азарьонку ж (одіозний пропагандист із білоруського державного ТБ – “Н”) у нас сподобалася.

А поки що дозвольте мені коротко нагадати вам, за що в Білорусі так збиткуються над жінками в статусі правопорушниць:

  • Була на вулиці в червоній сукні з білою накидкою.
  • Прийшла підтримати тата Марії Колесникової в суді (у звіті говорилося – я “хотіла звільнити Марію Колесникову”).
  • Принесла квітку на місце вбивства Тарайковського.Надіслала чоловікові в особисті повідомлення новини з “екстремістських” телеграм-каналів.
  • Зняла на відео дворовий марш у Лошиці.
  • Сказала військовому “наша візьме”.
  • Читала в поїзді книжки білоруських письменників.
  • Була невгодна новому керівництву Академії управління.
  • Переписувалася в чаті Лебединого з сусідами.
  • Повернулася з Франції, де вийшла заміж за француза.
  • Працювала в “Корпусі”, і коли туди прийшов ГУБАЗіК (ГУБОЗ – Головне управління протидії організованій злочинності та корупції – “Н”), “не послухалася” їх (насправді, звичайно, ні).
  • Айтішниця, яка може знати кіберпартизанів.

Читайте також:
Лукашенко дозволив за участь у протестах позбавляти білорусів громадянства


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна