5 книжок #підфорум: “бомба-ракєта” від Люко Дашвар, дебют українки з Нідерландів, малий і “афганець”, детектив-математичка та класика “крім Кобзаря”

 

автор: Тетяна Трофименко

Наближається 28-й Львівський міжнародний BookForum, а ви ще не прочитали всіх новинок, які вийшли друком #підарсенал?!

Не турбуйтеся: улюблена критикеса Тетяна Трофименко підготувала добірку з п’яти книжок, які слід неодмінно прочитати #підфорум (ну або відразу після нього!), аби не жалкувати потім про даремно проведений час.

Принагідно нагадаємо, що у 2021 році Львівський книжковий форум триватиме з 15 до 19 вересня.

Люко Дашвар. Село не люди 2. Добити свідка. Х. : КСД, 2021

♦ Головна бомба-ракєта #підфорум – це, звісно, сиквел безсмертного роману Люко Дашвар “Село не люди”, що побачив світ 2007 року й ознаменував появу сучукрлітівського масліту. Ну отакого, як він є: жахливого, пристрасного й огидного!

Якщо ви не пам’ятаєте історії про знищення вогнем небесним малої Шанівки, значить, щось важливе пройшло в цьому житті повз вас… А якщо пам’ятаєте, то, поза сумнівом, усі ці роки вам було цікаво, чи втратив чоловічу потенцію Серьога, який закачав у член парафін що сталося з Катериною, яка кохала одруженого Романа, але зрештою лишилася сама на руїнах рідної домівки, хоч і набула надприродних здібностей, тобто, в уявленнях пересічних громадян, стала відьмою…

У новій книжці ви довідаєтеся про все! Зокрема про те, що хто закачує собі у член парафін, той погано кінчить злочини в Шанівці й сусідній Килимівці не припинилися! Зажерливі багатії й корумповані судді/поліцейські вершать свої мерзенні справи! Головне протистояння розгортається між одіозним магнатом Залусківським і суддею Нечитайлом – його невісткою стане Катрина подружка Людмила, що зіграє в романі не останню роль. Неймовірно, але в романі є навіть лесбійське кохання! Я вже не кажу про соцмережі, що якнайактивніше задіяні в сюжеті (шах і мат тим, хто вважає, ніби Люко Дашвар далека від реального життя).

Попри ці новації, у “Село не люди-2” є все, за що читачі так люблять золоту авторку: персонажі зраджують, інтригують, ґвалтують, крадуть, збивають незаконні мільйони, прикладають до вогнепальних ран подорожник і вірять у магію та чари. Крім уже згаданих поліцейських і суддів, злобних односельців і брехливих родичів, ви побачите тут циган, які торгують целками (цитую за текстом), а також знайдете несподіване тлумачення абревіатури ДНК. “Донецькі, неблагополучні і кияни” – це ті, хто населять Шанівку, аби дуже скоро отримати битками у вікна. Здається, Бог таки за щось наказує це нещасне село… Але зрештою все завершиться добре (хоч і не для всіх)!

Читати неодмінно, якщо любите пристрасті, неймовірні сюжети, історії про людську ницість і трішки містики; хочете дізнатися, чи зберегла Катря свої відьомські вміння; хто з персонажів здобув її цноту; чи варто було Людмилі улягати сексуальним домаганням свекра; як Тамарка дізналася, що дівчата були не винні в історії з парафіном; ким виявився Роман-2, що приїхав у Шанівку пересидіти карантин; ну і все-таки, що ж там із Серьогиним членом!!!

Артем Чех. Хто ти такий? – Чернівці : Видавець Померанцев Святослав на замовлення Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, 2021

♦ Своєрідний сиквел пропонує нам і письменник Артем Чех – ну ОК, не сиквел, він просто тримає слово. Пообіцяв у постскриптумі до “Точки нуль”, що напише книжку про “колишнього спецназівця й гереушника, офіцера, що пройшовся радянськими військовими чоботами по багатьох землях — від Чехословаччини до Нікараґуа й Афганістану, а потім зупинився в трикімнатці на околиці Черкас” — і написав!

Щоправда, у повісті “Хто ти такий?” прозаїчний Пилип Петрович (цілком реальний співмешканець бабусі Чеха, адже новий текст, за твердженням автора в одному з інтерв’ю, є автобіографічним “від першого до останнього слова”) перетворився на романтичного Фелікса. Утім, головні його риси лишилися незмінними: алкоголізм, ПТСР, депресія, схильність до насильства… Словом, справжній мужик, який для маленького Тимофія (читай: Чеха) став джерелом “безцінного досвіду, який робить із хлопчика мужчину”.

Отож, у “Хто ти такий?” Артем Чех розтягує все, про що написав в останньому розділі “Точки нуль” на п’яти сторінках, аж до трьохсот, додаючи до нудної хронології десятиліття трагічних біографій предків, трешака тяжких дев’яностих, інтимних переживань Тимофія й натуралістичних описів запоїв афганця Фелікса та його приятелів.

Безперечно, популярність книжці гарантована: і з огляду на увагу до проблеми ПТСР в умовах сучасної російсько-української війни; і через загострення ситуації в Афганістані, а головне – зважаючи на те, що дружина Артема Чеха режисерка Ірина Цілик завершує роботу над екранізацією цього твору, де в ролі Фелікса знявся… о Боже, Юрій Іздрик! Ну ви ж бачили тизер – такий сексі в білій майці?!.

Читати неодмінно, якщо любите автобіографічні розповіді про тяжкі радянські 90-ті; хочете дізнатися, чому плакали генерали на підвалі у Фелікса; як бабі Ліді працювалося на макаронній фабриці; що сталося з її батьком, маклаком і багатим гречкосієм, після експропріації; як Тимофій мало не повісився у ванній на маминих колготках та хто трахнув у поїзді Софію Ротару.

Горіха Зерня. Принцип втручання. К. : Білка, 2021

♦ На відміну від творів попередніх авторів, новий текст лауреатки “Книги року ВВС-2019”, відомої під псевдонімом Горіха Зерня, ніяк не пов’язаний з її першим тріумфальним романом “Доця”, що стрімко завоював перші позиції в сучукрліті. “Принцип втручання” – це історія жінки-математички Станіслави, яка втратила на війні коханого, дістала депресію й проблеми з його родиною, але виборсалася за допомогою екстравагантної старої на ім’я Магда. Саме на прохання рятівниці головна героїня встряє в дивовижну авантюру: удаючи куховарку, їде на весілля Магдиної онучки у старовинний замок на периферії, щоб з’ясувати, чи не загрожує нареченій небезпека…

Детективна складова “Принципу втручання”, як це зазвичай буває в сучукрліті, не вражає: авторка просто витягає злочинців під білі рученьки на світ божий у фіналі роману, як кроликів із циліндра, позбавивши читача задоволення здогадуватися. Онучка, через яку все закрутилося, здається, узагалі не цікавить Горіха Зерня, увага якої зосереджена виключно на Станіславі – її переживаннях, емоціях, складних взаєминах із провінційним містом, яке колись покалічило героїні психіку та виштовхнуло геть.

“Принцип втручання” вочевидь не справляє вибухового ефекту одкровенням про сучасну російсько-українську війну, як це було з романом “Доця”, хоча тема присутня на всіх рівнях тексту: від змалювань жахливих знущань окупантів над українськими воїнами‑полоненими до ґротескових мрій про танець на могилі Пуйла. Поза тим, Горіха Зерня лишається послідовною у творенні центрального образу – активної самодостатньої жінки, що не лишається осторонь проблем країни й людей, з якими перебуває на одному боці барикад.

Читати неодмінно, якщо любите іронічну психологічну прозу; теж завжди втручаєтесь у події, що видаються не надто сприятливими для цього; ненавидите принцип “щолюдискажуть” і тих, хто “устал ат вайни”; хочете дізнатися, за скільки часу можна опанувати техніку шинкування скибочками, не відриваючи ножа від дошки; які легенди пов’язані у місцевих мешканців зі старовинним замком; за кого виходить заміж Магдина онучка та як математика допомагає в житті й розкритті злочинів.

Анна Біленька. Летіла в небі чорна птаха. К. : Темпора, 2021

♦ А наступна книжка нашого огляду є стовідсотковим дебютом – і одним із тих дебютів, що їх можна з чистою совістю назвати вдалими. Роман “Летіла в небі чорна птаха” Анни Біленької, авторки, що живе і працює в Нідерландах, – це хороша психологічна проза, написана на сучасному матеріалі (більшою мірою закордонному).

Головні персонажі – молоді люди: Ірван, біженець-сирієць, що тікає від війни в Амстердам; Лілі – місцева художниця, яка закохується в Ірвана, хоча має глибоку психологічну травму дитинства; Роберт – українець-емігрант, котрий робить круту кар’єру на зло деспотичному батькові, але не почувається щасливим і намагається розв’язати свої проблеми за рахунок Лілі. Їхні переживання актуальні і, сказати б, універсальні для сучасної людини, тож за перебігом подій спостерігаєш уважно: що насправді ховається за страхами й комплексами? чи вдасться персонажам зреалізувати справжні, хоч і (під)свідомо витіснені бажання?

Молодим авторам і авторкам сучукрліту часто закидають, буцім вони пишуть свої тексти відразу “на експорт”, орієнтуючись на переклад і промоцію в західному світі. Я би сказала, що це лише на користь власне літературі, яка десятиліттями обертається в колі тих самих травматичних тем постколоніального дискурсу. Зізнаюся, що коли в романі Біленької з’явилася персонажка-бабуся, я була переконана, що на наступних 10 сторінках ітиметься про жахи колективізації, Голодомору та ІІ Світової… Дивовижно, але ні.

Тут узагалі мало звичного нам трешака, і це несподівано доводить, що в сучукрліті можна писати сильну прозу без крові, збочень, проміскуїтету, запоїв та інших вирваних кишок (ну хоч іноді!). Стиль Біленької легкий і імпресіоністичний, хоча деякі оглядачки й закидають авторці надмірні “красивості”. Ну тут уже таке: якщо ви не можете уявити, які це очі кольору недозрілої ліщини, щось суттєве пройшло в цьому житті повз вас.

Читати неодмінно, якщо любите сучасну психологічну прозу, де порушуються проблеми взаємин, насильства в родині, самореалізації, ролі жінки в суспільстві; хочете дізнатися, яка вона – нормальна нідерландська родина і які скелети можуть бути в її шафах; що пообіцяв Роберт бабусі Улі та чи здійснив обіцянку після її смерті; чи вдалося Ірванові врятувати родину, яка лишилася в Сирії, та чому історія Лілі – це не історія Попелюшки, котра знайшла свого принца.

Михайло Назаренко. Крім “Кобзаря”. Антологія української літератури 1792-1883. Частина перша. К. : Laurus, 2021

♦ Насамкінець про серйозне. Якщо ви взагалі не фанат белетристики, а віддаєте перевагу ґрунтовному нонфікшну, та ще й у царині літератури, антологія літературознавця Михайла Назаренка, що складається з 49 есеїв та 139 текстів українських авторів XVIII–XIX століть, – читання саме для вас.

Ця книжка поєднує академізм здорової людини (категоріальний апарат, примітки, посилання на джерела) із феноменальною ерудицією та знанням контексту доби, а ще – із суб’єктивністю, іронічністю й доречними пасажами щодо “сучаснішої” літератури. “Уявіть собі кінець 1820‑х років, коли котляревщина панувала, ніби сили зла на баскервільських торфовищах”, – закликає Назаренко, і навіть якщо досі ви не могли собі цього уявити, він вам допоможе!

Автор не пасує перед дражливістю біографій чи світоглядних установок фігурантів справи (практично всіх, адже вони жили в період активних колонізаційних процесів двох імперій) – і ми буквально наочно бачимо, як українство боролося в них із малоросійством (чи москвофільством), у більшості випадків програючи.

Відповідно, “список Назаренка” не є каноном, чи, тим більше, іконостасом. Дослідник узагалі робить неприпустиму для українських науковців (які якщо беруться досліджувати чиюсь творчість, то неодмінно аби довести, що вона є непроминальним внеском і вершинним здобутком) річ – не ідеалізує українських письменників! Часом він навіть свідомо наводить жахливі цитати, перепрошуючи: мовляв, знаю, що це жахливо, однак ви маєте перейнятися! Парадоксально (насправді ні), але саме такий спосіб дослідження історії літератури і є цікавим: не факт, що ви отримаєте задоволення від усіх запропонованих текстів XVIII–XIX століть, одначе від віртуозної літературознавчої гри Михайла Назаренка ви отримаєте його точно.

Читати неодмінно, якщо хочете дізнатись, хто з авторів, “крім Кобзаря”, увійшов до антології; який твір початку XVIII ст. міг би написати збожеволілий Бродський; чия юдофобія перевищувала навіть “середню температуру” українського романтизму; хто був упевнений, що вживання слова “кацап” є достатньою ознакою патріотизму; який письменник народився в результаті “містичної педофілії”; хто з українських поетів першим вийшов за межі котляревщини, а хто двічі перетнув кордон російської й української культур туди й назад.

Читайте також:
5 цікавих книжок #підарсенал: історичний детектив, поради феміністки, життєві історії з Лісабона і не тільки


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]