СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
337410 +7014
Летальні випадки:
6289 +125
Одужали:
139755 +2177
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 2991893 (+41430). Оновлено: 08:52 24.10.2020

Добруджанська епопея і національна пам’ять: забуті сторінки воєнної перемоги Болгарії над Росією

До Дня незалежності Болгарії 22 вересня

автор: проф. Пламен Павлов
стаття з газети “Труд” (Софія), 18.09.2020

На початку місяця Болгарія відзначала 80 років із дня укладення історично важливої Крайовської угоди (07.09.1940): тоді завдяки болгарським дипломатам і особистій зацікавленості царя Бориса III вдалося мирним шляхом повернути Південну Добружду (суміжна з Румунією область на північному сході сучасної Болгарії – прим. пер.). На жаль, складні міжнародні обставини призвели до того, що Болгарії довелося відмовитися від північної частини цієї області, а болгарському населенню – покинути землі, які протягом тисячоліть вважалися болгарськими.

За чверть століття до цього, восени 1916 року, болгарські солдати своєю кров’ю відвоювали свободу Добруджі. Нагадаємо коротенько про ці пам’ятні події, які були піддані забуттю протягом десятиліть.

Раніше було не прийнято висвітлювати ці події – через ставлення комуністичного режиму до Першої світової війни. Майже півстоліття на згадки про Добруджу було накладено табу, значно суворіші, ніж на тему Македонії. Керуючись неправильно витлумаченим «інтернаціоналізмом», болгарські лідери берегли самолюбство вкрай вразливих «товаришів» у Бухаресті, які ставали все більш радикальними великорумунськими шовіністами… Ще трагікомічніше виглядало прагнення наших комуністичних керівників замовчувати тему агресії «Визволительки» (Росії – прим. пер.) проти Болгарії під час Першої світової війни. Цензурували без розбору не тільки книги про Добруджанську епопею, написані генералом Стефаном Тошевим та іншими учасниками війни, а й знакові твори Івана Вазова і Йордана Йовкова (класики болгарської літератури – прим. пер.). Але все ж режим не наважився перейменувати всі населені пункти, названі на честь видатних діячів і військових частин. 1952 року хотіли перейменувати місто Генерал-Тошево, тому що, мовляв, не може місто бути названо на честь «…генерала колишньої фашистської армії…» (!) Слава Богу, цього не сталося – хтось зрозумів, що пам’ять добруджанців стерти неможливо.

Мапа Румунської кампанії 1916 р.

Сьогодні до свідомості нащадків знову повертається розтоптана національна пам’ять. У містах і селах відновлюють пам’ятники, військові поховання та меморіальні комплекси. Одна з найбільших вулиць міста Добрича змінила назву «Кіровоградська» на «Добричанську епопею»! Нарешті був встановлений пам’ятник знаменитому генералу Івану Колєву – знакове ім’я для болгарської армії, який відіграв не останню роль у звільненні Добруджі. Зусиллями істориків, краєзнавців і доблесних патріотів відновлена ​​історична правда про геноцид, вчинений румунськими окупантами над мирним населенням, а також про дії «братушек» (так у Болгарії називають «визволителів» з Росії – прим. пер.), які «як правило» розстрілювали болгарських військовополонених.

Поряд із дослідженнями Петра Бойчева, Радослава Симеонова, Велко Лечева та інших сучасних дослідників ми обов’язково згадаємо «Добруджанську епопею» Красимира Узунова (1963-2019), який пішов від нас дуже рано. Узунов писав: «Болгарська армія витримала нав’язану їй війну на двох фронтах і після повного провалу планів об’єднаного командування Антанти на Балканах (…) Болгарія і болгарський народ пережили, мабуть, найважчі 100 днів у новітній історії Третьої Болгарської держави, протягом яких бої на фронтах Македонії і Добруджі не припинялися ні на мить».

Враховоючі розвиток світового конфлікту і реальних ресурсів Центральних держав, Болгарію вважали «слабкою ланкою» коаліції, хоча і не з її вини. Газета «Велика Сербія», яка видавалася в Салоніках, пророкувала: «Наступ румунських військ із півночі змусить болгар воювати на два фронти і поставить Болгарію в набагато більш небезпечну ситуацію, ніж та, в якій опинилася Сербія восени 1915 року (…) Під тиском з обох боків болгари не зможуть довго чинити опір, і їм доведеться капітулювати та здатися на милість і немилість союзників, щоб ті винесли їм справедливий і заслужений вирок за дії, які вони вчинили…»

Однак для тодішніх болгар вступ Румунії у війну не став шоком – вони прийняли це з радістю! І з нетерпінням чекали моменту, щоб покарати тих, хто 1913 року завдав удар ножем у спину Болгарії, яка перенесла всі випробування Балканської війни. Незважаючи на свої обмежені ресурси, Болгарія зупинила на Салонікському фронті 400-тисячну армію ворога, яка складалась з сербів, французів, росіян, італійців, англійців і представників колоніальних країн, в тому числі Африки – армію з представників 27 країн!

У той же час на фронті в Добруджі болгарські війська розгромили армію Антанти, яка у вересні-жовтні 1916 року налічувала понад 160 тисяч румунів, 60 тисяч росіян і понад 20 тисяч сербів.

4 вересня 1916 року о четвертій годині дня війська, які наступали з Варни під командуванням генерала Кантарджієва, увійшли в Добрич. Однак загальна ейфорія була затьмарена жахливими звірствами румунських окупантів: «У занедбаному приміщенні неподалік вокзалу було напхано спотворені тіла 53 видатних жителів Добрича, убитих відступаючими румунами найжорстокішим чином…» Подібні звірства часто траплялися і в інших болгарських поселеннях. Якщо сьогодні для болгар Сребарна – знаний природний заповідник, то 1916 року назва села стала уособленням насильства над мирним болгарським населенням.

Серед найбільш драматичних особливостей Добруджанської епопеї – введення російських військ під орудою генерала Зайончковського, які воювали на боці румунів. У Росії вибухнула огидна антиболгарська істерія: у вересні 1916-го сумнозвісні «слов’янофіли» виступили з позицією, що «слов’янської Болгарії більше не існує», а «Товариство братства між слов’янськими народами» заявило, що «відповідальність за політику уряду і царя несе болгарський народ, які більше винний, ніж його цар».

І болгарський народ, який донедавна був «братським», єдиновірним, та раптом наважився відстоювати свої національні інтереси, що суперечили інтересам російської політики, повинен був суворо покараний.

Російські газети пророкували, що Болгарія буде знищена,
а її землі – подаровані «вірним союзникам», Сербії та Румунії.

Писали, що у Болгарії не буде мотивації воювати проти своїх «визволителів». Ілюзії російського командування виявилися безпідставними – симпатії до російського народу та його культури не завадили болгарському солдату гідно і самовіддано захищати свою землю. Як казав Іван Вазов, «на полях Добруджі був розвіяний міф про непереможних «казаков».

Пам’ятник генералу Пантелею Кіселову, який узяв фортецю Тутракан

Однією зі знакових перемог Болгарії було звільнення «неприступної фортеці» Тутракан військами генерала Пантелея Кіселова.

«Всього за 36 годин, протягом двох днів, болгари розтрощили дух румунської армії, кинули її безсилою масою біля своїх ніг, і тим самим остаточно зірвали плани Антанти втягнути їх у тривалі бої, поки російські орди вторгнуться в Болгарію. Битва за Тутракан була вихором, ураганом злетів і падінь, страшною ​​стихією духу, якій румуни не могли протистояти…»

У свою чергу, битва за Добрич – приклад вражаючого героїзму солдатів і офіцерів, талановитих командувачів і пересічних людей. Молоді й старі, жінки й діти, болгари й болгарки, татари й татарки, болгарські турки й туркені кинулися рятувати поранених, носити боєприпаси, допомагати своїй армії під дощем російських куль…

Одне з колись заборонених оповідань Йовкова з простою назвою – «Болгарка» – про невідому жінку, яка  до повного знесилення несе коромисло з мідними відрами води для болгарського кулемета, перегрітого від стрілянини.

Уславлений командир кавалерійської дивізії генерал Іван Колєв не раз сперечався з німецьким союзним командуванням. Через два десятиліття стрімкі операції болгарського генерала стануть зразком наступальних стратегій для німецьких танкових з’єднань.

Меморіал у Тутракані героям 1916 року

Звільнення Добруджі – акт справжньої національної єдності болгар. Варто просто поглянути на карту Південної Добруджі, яка була повернута батьківщині 1940 року – національна солідарність увічнена в назвах сіл Врачанці, Козлодуйці, Бдинці, Приморці, Ловченці, Шуменці, Софійці, Тирновці, Преславці, Генерал-Тошево, Полковник-Мінково, Полковник-Свештарово, Полковник-Чолаково, Полковник-Таслаково, Полковник-Савово, Фельдфебуль-Дянково, Поручик-Гешаново, Генерал-Попово, Полковник-Ламбриново тощо.

Ми (болгари) повинні усвідомити, що в 1916 році у нашого народу була ідея, в нього були моральні та інтелектуальні сили, щоб дивитися далеко в майбутнє. Добруджанська епопея осені 1916 року зобов’язує нас пам’ятати тих, для кого Батьківщина не була абстракцією і назвою території, а живою істотою – Матір’ю-Болгарією.

переклала: Соня Димитрова-Мартинюк

Читайте також:
ПЕНальті з Криму: війна РФ проти України зриває кремлівські “консерви” в Болгарії

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

569
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: