Публікація під заголовком “Схематоз”, “ліві” люди та беззаконня, – повний кавалер ордена “За мужність” Павло Чайка розповів про закупівлі Міноборони“, оприлюднена на сайті “Цензор.нет” 2 вересня, спричинила ефект вибуху в соцмережах та дотичному до військової тематики інформаційному просторі України. Коли звинувачення в корупційних схемах своєму власному начальству й колишнім побратимам висуває заслужений воїн, герой – це в умовах непозбувної недовіри до правоохоронних органів і судової системи для багатьох людей є набагато переконливішими доказами, ніж будь-які кримінальні справи й рішення суду.
Той факт, що колишній начальник Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ Дмитро Марченко (а саме його Чайка називає організатором корупційних схем у цій структурі) проходить як підозрюваний у кримінальному провадженні за фактом закупівлі неякісних бронежилетів для Збройних сил, став додатковим аргументом не на його користь.
Але навколовійськова “бульбашка” в соцмережах має такі властивості, що учасники обговорення “бомби” від “Цензора” розділилися на два табори: одні не мають сумнівів у правоті Чайки, інші – переконані в невинуватості Марченка.
Позицію й аргументи Павла Чайки “Новинарня” викладала на основі публікації “Цензор.нет”. Ця публікація отримала значне поширення. Після цього до редакції звернувся генерал-майор Дмитро Марченко. Вважаємо, що справедливо буде навести його аргументи та відповіді на закиди капітана Чайки.
Ми також готові й надалі надавати майданчик для висловлення позиції всім сторонам цього конфлікту.
Генерал-майор Дмитро Марченко у своєму колишньому кабінеті
Із генерал-майором Дмитром Марченком ми зустрічаємося… в кабінеті начальника ГУРСМЗ Збройних сил – тому самому, де брали в нього інтерв’ю майже рік тому, ще до арешту. Щоправда, тепер – після обшуків та тривалої відсутності вже колишнього господаря – ця кімната має зовсім інший вигляд, ніж у жовтні 2019-го.
Чому саме тут, чи має право відсторонений від посади генерал заходити в це приміщення і головне – чи не є його присутність у “начальницькому” кабінеті зайвим доказом слів Павла Чайки, який прямо звинувачує Марченка в тому, що він досі впливає на призначення в управлінні й організовує корупційні схеми?
З цього й починаємо.
Сидячи за столом на тлі “розгромленого” інтер’єру із самотнім портретом ексміністра оборони Степана Полторака, генерал пояснює: кімнату відчинили спеціально для інтерв’ю.
– Офіційно цей кабінет поки що “нічий”, бо людину на цю посаду (начальника ГУР СМЗ – “Н”) ще не призначено. Зрозуміло, що я в ньому не сиджу. Але тут іще залишаються деякі мої речі, і я маю право їх забрати. От, бачите – поскладав, – Марченко киває в бік пакетів і складеної бігової доріжки. – Сподіваюся, скоро нарешті вивезу.
На підлозі біля вікна – складена бігова доріжка, особиста власність Марченка
А приходити в управління мені ніхто не забороняв. У справі вказаний чіткий перелік осіб, з якими мені заборонено спілкуватися. Це ті, хто проходить по справі разом зі мною – Сергій Почтаренко, Михайло Каморянський, Ольга Капінус і Василь Саковець. З усіма іншими бачитися мені ніхто не забороняв.
– Але ваше перебування тут, чесно кажучи, не надто сприяє анонсованому спростуванню звинувачень від Павла Чайки.
– Для початку хочу наголосити: я не знаю, що саме вплинуло на Павла Чайку і спонукало його зробити таку серйозну заяву.
Хоча підозрюю, що його або хтось накрутив, або зіграла особиста амбіція…
Але підкреслюю: попри все, я досі поважаю його – як бійця, як офіцера.
Я ж його дуже добре знаю. Він і під Донецьким аеропортом, і далі дуже мужньо воював, це безстрашний воїн. А коли після поранення в Паші були проблеми з рукою – я вирішив забрати його сюди, в ГУРСМЗ.
Зрозуміло, що він не спеціаліст у цій сфері. Але я його посилав на серйозні перевірки – бо знав, що це принципова, правильна людина. І по роботі в мене до нього претензій ніколи не було. Я був у ньому впевнений.
І досі впевнений, що гроші він не брав. Бо це людина, яка на “угоду з совістю” не піде.
А та публікація… я в шоці, чесно вам скажу. Коли своя людина встромляє тобі ножа в спину… Думав, уже все в цьому житті бачив. А виявляється, не все.
Дмитро Марченко і Павло Чайка (ліворуч)
– Ви з ним після цього спілкувалися?
– Я ніч не спав – намагався зрозуміти, чому? І, звичайно, намагався з ним зв’язатися – але він не хоче. У мене весь телефон у повідомленнях йому. Пишу, “Паша, що ти чудиш?!”. Не відповідає. (Як уже писала “Новинарня“, Павло Чайка, який зараз обіймає посаду заступника начальника відділу організації приймання речового майна Управління контролю якості МОУ, перебуває у відпустці – “Н”).
Але розкажу, яка в нас із ним до того зустріч була, ще раніше.
Перед тим, як мене посадили в СІЗО, мене було усунуто від посади й виведено в розпорядження міністра оборони. Тобто зрозуміло, що жодних кадрових рішень я вже юридично ухвалювати не можу. І взагалі, в мене в міністерстві зараз немає ні посади, ні кабінету.
Але якось, прийшовши сюди після виходу із СІЗО (десь у лютому чи березні-2020), я попросив, щоб до мене викликали полковника Юліана Жигадла – в.о. начальника Управління контролю якості. Хотів дізнатися від нього, як тут справи. Бо на той час уже все міністерство гуділо про те, що вони тут одне з одним пересварилися, ділять посади, “звільняють” одне одного…
І каже мені дівчина, що до Жигадла не додзвонилася – але додзвонилася Паші Чайці. Який сказав, що “товариш генерал Марченко вже не може тут нікого “викликати”, бо він більше не наш керівник”.
Ну, після цього я вже його, Чайку, покликав – розпитати, що тут відбувається. Ми тоді поговорили. Питаю його, за що я таке ставлення заслужив? Я тебе із “79-ки” забрав, ти достроково звання отримав… Він прийшов до мене старлеєм, отримав капітана. Я йому буквально “вигриз” у міністра квартиру – бо ж справді людина заслужила.
От і питаю його: Паша, за що ти так до мене? Він пояснює: мовляв, ніхто тут ваших заслуг не применшує, але ж у нас нове керівництво, а ви вже ніби як все.
На цьому ми тоді й розпрощалися.
Власне, до того моменту в нас були чудові стосунки. Він і на суди до мене приходив, підтримував. Розповідав, що “ця людина не може красти”. А тут раптом… Таку маячню про мене на всю країну вивалив. Ну от як він собі уявляє: що я, вийшовши з СІЗО під заставу, біжу сюди й починаю організовувати якісь схеми й махінації?!
Читайте також:
Генерал-реформатор Дмитро Марченко: Кілька разів хотілося повернутися з МОУ в зону комфорту – на війну
Такий вигляд кабінет на той час начальника ГУРСМЗ Дмитра Марченка мав у жовтні 2019-го
– Але там ідеться не лише про ваші дії після СІЗО, а й про корупційні схеми до “посадки”. Тому давайте по порядку.
Павло Чайка:
“Під час проведення процедури закупівлі за Законом України “Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони” у замовника процедури закупівлі (у випадку з Міністерством оборони України це Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ) є право вимагати в оголошенні про проведення відбору надання учасником відбору для перевірки одиницю товару. Тобто – постачальник, який хоче брати участь у тендері, має надати нам одиницю товару. (…) За відповідності зразка технічній супутній документації надається висновок, який служить допуском до тендера. В ньому і криється корупція.
Відповідно до вказівок Антимонопольного комітету України та Рішення Господарського суду за скаргами учасників процедури таке вимагання зразків є протиправним. Учасники тендерів не мають цього робити. Але їх примушують грати саме за такими правилами – показувати, що саме вони виставляють на торги”.
– Чесно кажучи, це взагалі виглядає, як не Пашині слова. Або людина просто не розуміє, про що говорить.
Рішення (а не “вказівки”) Антимонопольного комітету свого часу справді були. Але АМКУ не може визнати незаконним, наприклад, нормативний акт. Тому фраза про “протиправне вимагання зразків” безглузда – воно не може бути протиправним, якщо прописане в законі (стаття 3).
Антимонопольний комітет зазвичай розглядає якусь конкретну процедуру закупівлі. Наприклад, учасник поскаржився, що Департамент держзакупівель вимагає від нього надати висновок до подачі документів на участь у торгах, а він хоче його надати вже після. І АМКУ виніс відповідне рішення.
Тепер щодо висновку. Відповідно до статті 4 згаданого закону, однією з підстав для відхилення цінової пропозиції учасника після електронного аукціону є “ненадання або несвоєчасне надання учасником одиниці товару на перевірку відповідності зразку-еталону (якщо подання одиниці товару вимагалося в оголошенні про проведення відбору та/або іншим вимогам замовника до предмета закупівлі, зазначеним в оголошенні про проведення відбору, або документів про підтвердження відповідності товару, роботи чи послуги технічним, якісним та кількісним характеристикам предмета закупівлі, визначеним замовником”.
Це було написано після всіх тих скандалів – згадайте скарги на неякісний камуфляж чи інші закуплені МОУ товари. А завдяки ухваленню в 2016 році цього закону з’явилася можливість відхилити пропозицію, якщо товар не відповідає вимогам.
Порядок здійснення перевірки зразків на відповідність вимогам нормативної або технічної документації та зразкам-еталонам був заверджений наказом Міноборони №150 від 15 березня 2017 року, а склад комісії (не за прізвищами, які можуть мінятися, а за посадами) – наказом №264 від 12 травня 2017.
Рішення щодо надання чи не надання висновків ухвалюється колегіально. Причому висновок про відповідність свого товару вимогам виробник може отримати коли завгодно – а діє він впродовж року.
Тобто за ці 12 місяців виробник може брати участь хоч у п’яти тендерах, і йому не потрібно щоразу доводити якість свого продукту.
Припустімо, є підприємець, який має швейне виробництво і хоче брати участь у торгах по камуфляжу. Поки він його повністю не пошиє, всі ці змійки не повставляє й липучки не приторочить – він не знатиме, скільки становитиме точна собівартість цього камуфляжу в готовому вигляді. А коли він прийде до нас уже з готовою відшитою формою, ми всі ці деталі перевіримо й підтвердимо відповідність – то він уже конкретно знатиме, що менше цієї суми собівартість бути просто не може. Це всім зручно.
Читайте також:
Розкрадання в МОУ: НАБУ затримало заступника міністра оборони й директора департаменту держзакупівель
Павло Чайка
Павло Чайка:
“Висновки про результати перевірки зразка предмета речового майна дають змогу членам перевіряючої комісії знати персональні дані учасників тендерної пропозиції. Від цих людей і може відбуватися виток цієї інформації – хто і з чим заходить на тендер.
Таким чином, завдяки цим висновкам, інформація перестає бути конфіденційною і дає змогу виробникам заздалегідь домовитися між собою, розподіливши лоти з узгодженою ціною. Такі висновки можна зробити, проаналізувавши тендерні процедури Міноборони в системі ProZorro, наприклад, за останні декілька місяців”.
– Повна маячня.
Якщо ви зайдете на “Прозорро”, то побачите, що всі учасники торгів відкриті. Суми, які вони виставляють, справді закриті. Але ж ніхто не заважає їм домовитися про них між собою! Тим паче, що всі ці виробники зазвичай добре знають і одне одного, й продукцію своїх конкурентів. І дуже часто вони ще навіть до початку торгів самі між собою збираються й обговорюють, хто куди піде і що буде шити. Ще коли навіть ніяких висновків нема.
Дмитро Марченко
До речі, є ще один момент, для якого потрібен висновок. Раніше учасники ставили на торги багато фірм-“прокладок”. Тобто виходить на торги нібито 28 компаній, а насправді – це три компанії, які настворювали “прокладок”, щоб за їх допомогою маніпулювати торгами.
Тепер же йому спершу треба пошити, наприклад, камуфляж, здати його в лабораторію, витратити мінімум 10 тисяч гривень на те, щоб лабораторно підтвердити відповідність свого продукту технічним умовам – і тільки після цього він отримає висновок. Тобто якщо він створить собі чотири “прокладки”, то щоб на кожну отримати висновок, треба витратити вже 40 тисяч. А кому вигідно стільки платити, не маючи певності, що він виграє торги?
Тож завдяки висновкам ця практика з “прокладками” втратила сенс.
І ще. Якщо проаналізувати видачу цих висновків, ви побачите, що вони не видаються максимум 10% заявників. Це навіть не 50% невидачі, щоб можна було якось цим маніпулювати, а мізерна частка!
Дмитро Марченко (робить селфі), Павло Чайка (ліворуч біля Марченка) та інші нагороджені військові фотографуються з президентом Петром Порошенком
Павло Чайка:
“Після звільнення під заставу Марченко, попри те, що тепер він працює зовсім в іншій структурі, почав спеціально формувати відділ Головного управління, щоб залишити за собою можливість надавати та контролювати висновки тим постачальникам, які готові виходити на тендер…
Призначити начальником нового відділу планувалося підполковника Олександра Алєксєєнка, який обіймає посаду начальника відділу перевірки відповідності речового майна Управління контролю якості та який входить до складу комісії, що надає висновки. Це людина Марченка і саме під нього і зробили цей новий відділ, завдяки чому можна буде контролювати видачу висновків учасникам закупівель.
Але не все пішло гладко. Цей відділ досі не сформовано. Проте Олександра Алєксєєнка вдалося призначити виконувачем обов’язків начальника Управління контролю якості. Відтепер він за посадою є головою вищезазначеної комісії. Тобто свого вони таки домоглися”.
– Виходить, таки не всесильний Марченко – формував, формував, а відділ так і не сформовано? Чесно кажучи, коментувати таке навіть дивно.
Наскільки я розумію, було так. Коли мене посадили в СІЗО, тут почали активно “розподіляти” посади, зокрема Жигадло з Чайкою. На той час вийшла директива міністра оборони про відокремлення Управління контролю якості від ГУРСМЗ, щоб УКЯ стало окремим органом (це давно планувалося). Відповідно, тут почалися скорочення, а там з’явилося багато нових посад – і почалося оце “ти мені потрібен, а ти не потрібен…”
Дмитро Марченко перед входом до приміщення ГУРСМЗ
– А як ви про це знаєте, якщо на той час сиділи в СІЗО?
– Мені розповіли, коли я вийшов. Тобто в принципі, я користуюся такими самими чутками, якими й Чайка. Хоча про це тут усі говорять, запитайте будь-кого.
Чому я тоді хотів поговорити з Жигадлом? Бо почали дзвонити: “Дмитре Олександровичу, що мені робити – сказали, щоб я шукав собі нове місце, бо мене не бачать тут на посаді”. Це ж усе були люди, яких я привів – тому вони до мене й зверталися.
От Паша пише, що той-то – “людина Марченка”. Та тут фактично всі були “люди Марченка”, розумієте? Сам Паша – це “моя людина” на 100%!
А от якраз Алєксєєнко, до речі – не “моя людина”, бо його сюди моя заступниця привела, Ольга Капінус. Вона теж з Кривого Рогу, як і він. Алєксєєнко й Кривохатько – це були дві людини з прокуратури. Але нам на той час дійсно дуже не вистачало підкованих юридично людей, тож вони дуже допомогли.
Та хоч він і не “мій”, але справді був серед тих, хто мені подзвонив, коли його викликали й порадили шукати собі інше місце.
І я просив і Юліка [Жигадла], і [в.о. начальника ГУРСМЗ] Вадима Старощука – вони обоє можуть підтвердити – щоб по максимуму зберегли колектив. Він же вже згуртований, спрацьований – не треба цим розкидатися, потім спробуй таких людей знайди і збери. Втратите колектив – і реформа взагалі забуксує.
Ми ж уже відстаємо. У світі армії вже застосовують нові тканини, нові способи пошиття. Ми було вже їх майже догнали, а по деяких позиціях навіть могли перед ним похвалитися! Але вже більше року як цей процес загальмувався – ніяких нових виробів не робиться, хіба що кобура з’явилася.
І про Алєксєєнка теж просив. Жигадло мені тоді на це відповів: “Ну, ви ж розумієте, що в нас будуть уже інші колективи. Хай собі шукає місце в Головному управлінні”. Словом, дав мені зрозуміти, що залишати його ніхто не збирається.
Ну, я й сам в принципі розумів, що можу лише попросити, і зовсім не обов’язково хтось до мого прохання прислухається – бо я ж тут уже ніхто, як мені нагадали. А тому вже точно не маю ніякого впливу, щоб когось “призначати” чи якісь схеми крутити, як Паша пише.
Але через деякий час Алєксєєнка викликають вище (очевидно, заступник міністра Ігор Халімон) і після розмови призначають його в.о. начальника УКЯ. Бо Жигадло їм чомусь не підійшов.
Тільки ж я-то тут взагалі ні причому, як би я міг його “призначити”, як пише Паша?! Це нісенітниця, вам усі, хто має якесь відношення до призначень в Міністерстві оборони, можуть це підтвердити!
А тепер уявіть себе на місці Алєксєєнка, який став начальником після того, як його з цього управління конкретні люди виганяли. Припускаю, що він “увімкнув зворотну реакцію”: мовляв, тепер уже ви, хлопці, мені не підходите – шукайте собі місця. Мабуть, він не тільки Жигадла й Чайку про це попередив.
Читайте також:
Перед закінченням досудового розслідування “Схеми” оприлюднили “прослушку” у “справі бронежилетів Марченка”
Дмитро Марченко
Павло Чайка:
“…На жаль, тепер команда Марченка не хоче бачити на керівних посадах в управлінні бойових та чесних побратимів, бо ми будемо продовжувати заважати їм, не погоджуватися на схеми та нечесні закупівлі.
Тому на посади начальників управлінь і відділів призначаються потрібні йому люди! А решті пропонують посади, на яких порядні люди не зможуть впливати на ухвалення рішень”.
– Власне, капітан Чайка справді за освітою і званням не відповідає посаді замначальника відділу, вона полковницька. Наскільки мені відомо, його попередили про переведення на нижчу посаду – майорську.
Тобто суть усіх цих звинувачень з боку Паші – це, я так думаю, звичайна “обідка” на те, що він втрачає місце. Тут хороший посадовий оклад – є що втрачати. Невипадково ж такий принциповий чоловік стільки років мовчав про всі “безчинства”, які тут “творилися”, а саме зараз йому раптом “очі розплющилися”.
– Але на вас-то йому який сенс дарма наговорювати, якщо ви, як кажете, нічого не вирішуєте?
– На це питання дуже просто відповісти.
Просто візьміть ту ахінею, яку він написав,
і приберіть звідти прізвище Марченка.
Хіба комусь тоді це все буде цікаво?
І він це прекрасно розумів. Ну кого зацікавлять якісь внутрішні розбірки й припущення ображеної людини, крім обмеженого кола людей? А якщо напишеш: “Марченко – корупціонер, от вам докази” – то вже зовсім інша справа, резонанс на всю країну!
Хоча доказів-то насправді – жодних. І правди там – нуль цілих нуль десятих. Впливати ні на що я зараз реально не можу, а обвинувачувати мене в тому, що я сюди приходив і за своїх людей просив… (хитає головою).
Саме тому, що, за його словами, не має до них ніякого відношення, генерал Марченко відмовився коментувати дії нового керівництва загалом та Олександра Алєксєєнка зокрема, про які окремо розповідає Павло Чайка.
Читайте також:
Країна впевнена: ми не втечемо з поля бою, але вважає, що втечемо від слідчого,
– комбриг 95 одшб про арешт Марченка
Дмитро Марченко
Павло Чайка:
“Марченко вже неодноразово позбавлявся тих, хто йому заважав, (…) домовляючись про те, щоб вони вчилися в академії на стаціонарному відділенні і відправляючи їх подалі від управління…
Після трьох років служби в ЗСУ лейтенант Катерина Коцуба зараз зазіхає на посаду начальника управління–заступника. Вона не має потрібної освіти, але є найкращою подругою Ольги Капінус і Дмитра Марченка. Перший рік Катерина була солдатом, потім стала заступником начальника відділу, що відповідає званню полковник. Потім Капінус і Марченко вирішили за “гарну службу” призначити її на посаду начальника відділу, але в той час посада була зайнята. І Марченко знову “допоміг” чинному начальнику вступити на стаціонар і звільнити посаду для Коцуби…
Я добре розумію, що в коментарях під цією статтею Марченко напише, що в його головному управлінні майже всі посади, де потрібно мати оперативно-тактичний рівень, призначені через доручення міністра оборони. Я також був призначений саме так. Але ж на моїх очах змінилося ставлення до справи, заради якої ми і прийшли сюди”.
– Ну, власне, так і є. Те, що Паша про Катю написав – то він чітко описав своє призначення. Справді, у нас весь відділ по суті так формувався. Коли я прийшов сюди, то так і сказав Степану Тимофійовичу [Полтораку], що будь-яка реформа передбачає нестандартні рішення. Він мені тоді порадив: Діма, розбав тих своїх молодих хоч трошки “старичками”.
І я спершу “розбавляв”. Але “старички” показали, що не можуть працювати за новими правилами. Вони звикли “по-старому”, за старими схемами… Нам таке не підходило.
Ні, кажу, давайте я краще наберу “молодняк”, навчу його – і ми разом зробимо реформу. І ми її зробили, нам це вдалося! Саме “молодняком”.
У мене тут половина управління таким чином призначена – умовно кажучи, “старлей на полковницьку посаду”. Бо підхід був простий: або ти працюєш, або ні.
Я одразу попередив, що не стоятиму над кожним із батогом. Усі прийшли сюди добровільно, усвідомлюючи, що наша мета – допомагати солдату. І якщо ти начальник відділу, але не справляєшся – значить, поміняєшся посадою з підлеглим, який справляється. В нас таких випадків чимало було.
Так от, саме ці люди, які не справлялися, і йшли в академію, про що пише Чайка. Викликаю я такого начальника й попереджаю, що доведеться поступитися посадою підлеглому, який працює фактично за нього. А якщо такий варіант не влаштовує – запропонуй якийсь інший. Він каже: я вчуся в академії, дозвольте мені на стаціонар перевестися. Будь ласка, це твій вибір!
Щодо Катерини Коцуби, то якби ви бачили, як вона працює – таких питань би взагалі не виникало. Так працювати можуть одиниці. Людині, яка до неї була начальником, я ставив задачу, викликаю через три дні – а він стоїть, очима кліпає: я такого ніколи не робив, я не знаю, як це робити… Поставив ту саму задачу Каті – вона вже на ранок усе зробила.
З урахуванням того, що ми реформи робили, коли треба працювати швидко
– мені просто не було часу на оці всі розсусолювання й невиконання.
Ось вам і відповідь.
Читайте також:
Удар по попередниках: Таран розпустив Офіс реформ і створив у МОУ директорат із держслужбовцями
Дмитро Марченко у своєму колишньому кабінеті, вересень 2020 року
На завершення розмови запитуємо, чим зараз Марченко займається “офіційно” й на які кошти живе, якщо справді не має посади.
– Коли я вийшов із СІЗО, то місяць лежав у госпіталі й приходив до тями, в усіх сенсах. Це важкий був для мене досвід.
З роботою теж було непросто. Я хотів до Халімона звернутися з цього приводу, але він сказав, що ні мене, ні інших людей, які є фігурантами цієї справи про бронежилети, на посадах не бачить.
І тут я його розумію. Крім того, він зайшов зі своєю командою, і це нормально.
Власне, ми всі зараз у такому “завислому стані”. Але я вступив в університет [оборони імені Черняховського] на ад’юнктуру, з 1 вересня почав навчання.
Тобто насправді розпочав я його ще раніше. Але мене відрахували. Довелося навіть звернутися по допомогу до народного депутата Романа Костенка (військовослужбовця, “кіборга” з фракції “Голос” – “Н”), він міністру [оборони Андрію Тарану] про це у Верховній Раді питання задавав.
Марченко показує на телефоні відео запитання Костенка про скасування пунктів наказу щодо зарахування до ад’юнктури його та інших фігурантів “справи бронежилетів” і відповіді міністра. Той каже, що “наказ був скасований як нереалізований, тому що Марченко реально до навчання ще не приступив”.
– А чому ви “не приступили” до навчання?
– Так у тому й річ, що ми приступили! Тобто міністра, виходить, ввели в оману.
Я вам навіть рапорт скину, який на його ім’я написав. Він його до останнього моменту не підписував – мене вже лякали, що через мене ад’юнктура не почнеться. Це вони настільки не хотіли, щоб я розпочав навчання – бо розуміли, що я з першого дня навчання почну отримувати гроші.
Я ж був у міністра на прийомі. Пояснював йому, що мені 42 роки, я дослужився до генерала – а коли до мене приїздить дитина, я мушу грошей у батьків просити! Ненормально це…
підготувала: Леся Шовкун
Читайте також:
“Ми захищаємо народ і землю, а не владу”: генерал Марченко звернувся до українських суддів
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
