Контрадмірал Олексій Неїжпапа, призначений 11 червня командувачем Військово-Морських сил ЗС України, напередодні Дня ВМСУ дав перші інтерв’ю на посаді кільком мас-медіа, зокрема “Радіо Свобода” та одеському сайту “Думська“.
Командувач обіцяє: “Ми повернемося в Севастополь”, розповідає про наміри щодо посилення на Азові, озброєння ВМСУ ракетами “Нептун”, новими МБАКами й американськими катерами, своє ставлення до підлеглих із паспортами РФ тощо.
Увагу багатьох, напевно, приверне попередження: дальність вітчизняного комплексу “Нептун” дозволяє дістати ракетою до Севастополя з материкової України.
“Новинарня” вибрала найважливіше та найцікавіше з відповідей Неїжпапи.
– Ризики перетворення навчань “Кавказ-2020” ЗС Росії у вересня на широкомасштабний наступ на Україну? Для нашої країни загроза повномасштабної агресії з боку Російської Федерації актуальна з 2014 року, вона нікуди не зникала. Численні заходи оперативної та бойової підготовки збройних сил РФ спрямовані на відпрацювання дій, у тому числі проти України. На останніх масштабних стратегічних командно-штабних навчаннях по південному напрямку “Кавказ-2016” противник здійснив не тільки висадку свого десанту, а й імітував наші відповідні дії.
– Ми готуємося до повномасштабної військової конфронтації, розуміючи, що якщо така станеться, то, на жаль, буде багато втрат – і наших воїнів, і цивільного населення. Багато зараз цього не розуміє, хоча в країні сьомий рік йде війна.
– Не виключаю варіант, коли російські війська спробують прорватися з Криму на південь Херсонської області, щоб дати можливість пустити воду з Дніпра в Північно-Кримський канал. Ми готуємося.
Усі заходи наших органів управління та військових частин спрямовані відповідно на відбиття агресії. Є затверджений головнокомандувачем ЗСУ план бойової підготовки на 2020 рік. Пандемія внесла до нього певні обмеження і зміни в форматі проведення, але кількісно навчань не поменшало, ми дотримуємось запланованого.
Все розповісти не можу, але ось вам маленький факт:
дальність ракетного комплексу “Нептун” дозволяє застосовувати його з материкової України на підходах до Севастополя. Ось там і подивимося.
– Кримський напрямок є зоною відповідальності не лише морської піхоти ВМСУ. Підрозділи перебувають там на ротаційній основі так, як і в секторах зони проведення Операції об’єднаних сил.
Тобто південний напрямок знаходиться в зоні відповідальності певного оперативно-тактичного угруповання.
Олексій Неїжпапа інспектує Практичну гавань Одеси. Фото: пресцентр Командування ВМС ЗСУ
– Наш головний ворог – Російська Федерація – має другу в світі за чисельністю армію. Бути з ними в паритеті не вдасться, як би нам цього не хотілося. Україна навряд чи потягне утримання Збройних сил чисельністю в мільйон осіб.
Кажучи про ВМС, варто говорити не стільки про кількісні показники, скільки про якісні: про добре підготовлений кваліфікований персонал, сучасне технологічне озброєння.
Нинішній світ воює технологіями, а не кількістю багнетів, кораблів, літаків.
Технологічність, професійність – такими бачу пріоритети Військово-Морських сил України.
Чого передусім потребують наші Військово-Морські сили, так це якісної системи висвітлення надводної обстановки (і ми над цим працюємо за допомогою іноземних партнерів), розвитку безпілотної авіації тощо.
У будь-який момент часу, в режимі 24/7 ми маємо розуміти, де перебуває ворог. Не менш важливими є й засоби ураження.
– Росія чекає моменту конфронтації. Природно, коли почнеться наступний етап агресії з їхнього боку, вони захочуть це зробити негайно – пройшло шість років, але по-справжньому серйозних кроків по морю вони не провели. А ми посилили оборону, посилили компонент морської піхоти, зміцнили берегову безпеку. Зараз, слава Богу, вектор змінився – зараз ми робимо посилення на морі. Президент і міністр оборони дали ВМС карт-бланш: розробляється проект будівництва нових місць базування флоту – ми не можемо перебувати тільки в маленькій гавані в Одесі і в маленькій гавані в Очакові. Для того, щоб мати сильний флот, ми повинні мати відповідну інфраструктуру, нам потрібно місце, де ставити наші кораблі.
Зараз приймаються рішення, передаються земельні ділянки на берегах Чорного та Азовського морів для створення гідних баз. Увага ВМС з боку держави зараз приділяється велика.
Без флоту не буде моря в України, а без моря не буде України.
Розуміння у керівництва є – це позитив, і ми його будемо максимально використовувати на благо Військово-Морських сил.
– З етапу виживання ВМСУ переходять на етап розвитку. Попередні командувачі ВМСУ провели колосальну підготовчу роботу. Після виходу з Криму нас було трохи більше двох тисяч, а зараз – більше десяти тисяч. Наші морські піхотинці, треба віддати належне командуванню морської піхоти, виконують свої завдання, і роблять це успішно. Ми зараз маємо хороший береговий компонент. У 2014-му його практично не було. За оснащенням, за духом, з підготовки ми набагато сильніші, ніж були в Криму, – ну, зрозуміло, що не було тоді війни.
– Коли я говорив про перетворення “флоту, який чекає противника біля свого узбережжя, на флот, що зустрічає ворога біля його берегів”, я процитував один із принципів морської сили задля міці держави, котрі ще в минулому столітті сформулював американський адмірал, історик, філософ Альфред Мехен. Оборона своїх берегів, писав він, починається біля берегів противника.
Моє завдання – зробити так, щоб основний удар ми могли прийняти не на березі, а на морі.
Ми повинні зробити так, щоб противник перебував біля свого берега, знаючи, що ми сильні. Зробити так, щоб ми не чекали, коли він прийде до нас.
Запуск “Нептуна”. Фото: пресцентр ГШ ЗСУ
– Українська протикорабельна крилата ракета Р-360 “Нептун“, розроблена ДККБ “Луч”, – зброя однозначно ефективна, головне завдання нині – отримати “Нептуни” якомога скоріше й грамотно їх застосовувати. Випробування показали, що ніщо не заважає ураженню комплексом “Нептун” кількох цілей одночасно.
Я є головою приймальної комісії, сам особисто керував пуском ракет і знаю цей комплекс дуже непогано (посміхається). Це хороший комплекс.
Це прорив у ракетобудуванні України.
У світі не так багато країн, які можуть собі дозволити замкнутий цикл виробництва таких ракетних комплексів.
Ми можемо отримати “Нептуни” в 2021 році. Заплановано три дивізіони берегових ракетних комплексів. Два на Чорному морі, один на Азовському.
(За проєктом, до складу дивізіону РК-360 МЦ “Нептун” входять по шість уніфікованих пускових установок УСПУ-360, транспортно-заряджаючих машин ТЗМ-360, транспортних машин ТМ-360, а також рухомий командний пункт дивізіону РКП-360; на озброєнні одного дивізіону перебуває 72 ракети Р-360 – “Н”).
До кінця наступного місяця ми повинні повністю підготувати відповідний комплект документів із випробувань “Нептуна”. За результатами цієї роботи буде прийматися рішення про закупівлю дивізійного комплекту.
Існує напрямок у державному оборонному замовленні – є така стаття, але немає фінансового ресурсу. Але сам фінансовий ресурс буде перерозподілено вже в цьому році. Цей проект підтримують президент і керівництво Міноборони.
– Чи плануються нові переходи з Одеси й Очакова в Азовське море? Говорив багато разів і повторю знову: Азовське море – це не калюжа Російської Федерації. Якщо вони думають, що поводитимуться, як звикли – у них не вийде. Уже в цьому році ми збільшимо кількість одиниць в Азовському морі.
Патрульний катер Mark VI
Ми повинні отримати зі США найсучасніші катери типу Mark VI – всього 16 одиниць. Частина з них обов’язково буде в Азовському морі. З ракетними комплексами на борту, більш ефективними для цього регіону.
Катери Mark VI – це універсальна платформа, на ній можна встановити зброю та обладнання за кількома напрямками, починаючи від функції патрулювання і закінчуючи висадкою диверсійних сил біля берега противника, обладнання для пошуку та знищення мін, ракетні комплекси малої дальності для знищення противника. Mark VI легкий для переміщенням суходолом, ідеальний для наших дій на Азовському морі.
Катери Mark VI володіють своєю інформаційною системою – всі катера цього типу перебувають в одному інформаційному просторі і передають дані онлайн. Тепер найголовніше – вміти професійно їх використовувати.
Необхідно відзначити, що Штати їх планували тільки для себе і, крім як Україні, їх ще нікому навіть не пропонували. Це сталося тому, що ми розробили стратегію і поставили цілі – як поетапно розвивати ВМС України. Це сталося завдяки злагодженій роботі попереднього командування ВМС, Ігоря Олександровича (Воронченка) зокрема.
Попервах наші іноземні партнери не розуміли, що ми хочемо і як ми це збираємося досягати. І ось коли була сформована стратегія, поставлені завдання та виділені пріоритети, наші західні партнери визначилися, як нам допомагати. Все поетапно розписано по роках, і найближчим часом має бути прийнято рішення на законодавчому рівні України.
МБАК “Нікополь” на параді в Одесі 5 липня 2020
– Китичні відгуки про вітчизняні десантно-штурмові “Кентаври”? Не помиляється лише той, хто нічого не робить. А кораблебудування – взагалі складна річ. По деяких технічних параметрах “Кентаври” дещо не виправдали наших сподівань, але не скажу, що вони погані, ба більше непридатні. Чекаємо усунення виробником недоліків і завершення випробувань двох ДШК типу “Кентавр” з тим, щоб ввести їх до складу флоту.
Також незабаром “Кузня на Рибальському” здасть ще один малий броньований артилерійський катер (“Гюрза-М”) – сьомий МБАК буде введено до складу ВМС. Розраховуємо, що в цьому році буде спущено на воду й восьмий борт.
Ми поки залишаємо їх вісім – це кількість, яка нам необхідна.
Не можна говорити, що програму вітчизняного кораблебудування згорнуто або поставлено на паузу. Держава повинна підтримувати вітчизняного виробника з тим, щоб він, в свою чергу, міг супроводжувати корабель упродовж всього його життєвого циклу – від народження до списання. В будь-якому разі будівництво й обслуговування вітчизняним підприємством виходить дешевшим ніж за кордоном.
Іще раз зауважу: найголовнішим завданням ВМС є відсіч російській агресії. З відповідним комплектом корабельно-катерного складу матимемо спроможності для цього. Тому один із векторів розвитку Військово-морських сил спрямований саме на це.
– Чи будуть закуповуватися спеціалізовані протимінні кораблі, тральщики? Це один із трьох пріоритетів, які ми ставимо для ВМСУ, тому що мінна небезпека на Чорному морі – це колосальна загроза. Імовірність того, що в районах біля Одеси, Южного, Чорноморська можуть з’явитися ворожі міни, зупинить все судноплавство в нашому регіоні. А це як-не-як більше 7% ВВП. Відповідальність за мінну безпеку лежить на ВМС – саме ми повинні її забезпечити. Тому купівля нових протимінних комплексів і протимінних кораблів – це сувора необхідність. Все це закладено в завдання і в стратегію розвитку ВМС та є одним з пріоритетів розвитку.
– Фрегат Oliver Hazard Perry – це корабель експедиційного флоту для супроводу конвоїв, пошуку підводних човнів в океані. Він був розроблений У 1970-х роках. Так, це наймасовіший тип американських фрегатів, побудованих після Другої світової війни. Однак це дуже старі кораблі із застарілими системами. Із них, ще коли вони служили в складі флоту США, зняли ракетне озброєння, використовували тільки артилерійські системи. Зі складу діючого флоту вони були виключені в 2015 році і вже п’ять років перебувають у резерві.
Друге – вони призначені для океанської хвилі та мають відповідні розміри. Ці кораблі набагато більші від “Гетьмана Сагайдачного” за водотоннажністю, довжиною. Постає питання про базування цих фрегатів. Зараз нам просто ніде їх розмістити.
Ну і третє, найголовніше – це підтримка їх технічної готовності. Відновлення та експлуатація цих кораблів буде коштувати більше, ніж купівля корветів.
– Щодо недобудованих кораблів, крейсера “Україна” і корвета “Володимир Великий”. По крейсеру “Україна” прийнято рішення, що він не входитиме до складу Військово-Морських сил. Це океанський корабель старого радянського проекту. Всі системи озброєння, які на ньому стояли, всі російського виробництва. Сам крейсер – це велика мішень, не більше того. Щоб він вийшов в море, необхідна величезна кількість інших кораблів, авіації, відповідне забезпечення. Він витрачає стільки палива, що вистачить, напевно, кільком областям.
Цей корабель був задуманий як “убивця авіаносців”, його завданням у 80-ті роки минулого століття було знищення авіаносних ударних груп Сполучених Штатів. У нас таких завдань немає, тому використовувати його за призначенням ми не зможемо. Нам треба знищувати російські кораблі, а в них таких авіаносців поки ще немає.
Проект корвета “Володимир Великий”
А ось корвет – інша справа. Всі наші партнери по Чорноморському регіону, в тому числі Болгарія та Румунія, розгортають програми по корветах. У цьому році вони закладуть відразу чотири такі кораблі. А в цих країн територіальне море в кілька разів менше, ніж у нас навіть зараз, в умовах захоплення РФ Криму.
Це універсальний клас, який може виконувати завдання в Чорному морі, він має відповідну систему протиповітряної оборони і сильні комплекси радіоелектронної боротьби – це те, що робить його захищеним від вогневого впливу противника з повітря. На малих кораблях такі комплекси поставити неможливо – фізично не помістяться (імовірно, закид у бік “москітного флоту” – “Н”).
За вартістю наш корвет виходить у півтора рази дешевший, ніж такі ж одиниці наших партнерів. На нього держава вже витратила півмільярда гривень – природно, викинути ці гроші неможливо, нас ніхто не зрозуміє. Багато складових частин цього проекту вже розроблені, виготовлені й будуть поставлені і на цей корвет, і на “Гетьман Сагайдачний”, модернізація якого буде здійснена вже в цьому році.
Корвет ми плануємо спустити на воду в 2023 році.
Ми продовжуємо етап розробки комплексів “Нептун” для постановки на морські платформи. Природно, “Нептун” і піде на цей корвет – ми матимемо повністю свій комплекс ракет, які будуть базуватися як на корабельних платформах, так і на берегових, і на авіаційних платформах теж.
Олексій Неїжпапа. Фото: пресцентр ВМСУ
– Головна база Військово-Морських сил України – це Севастополь. Я від цієї ідеї, принципу і меседжу ніколи не відмовлюся. Якщо ви подивитесь, у мене в приймальні висять фотографії кораблів – на них написано “Севастополь”. Я їх спеціально повісив, щоб всі розуміли, де наша головна база.
Там я народився, прослужив все своє корабельне життя. Ми повернемося.
– Двадцять років ситуація з Росією і всим, що пов’язано з нею та з подіями в Криму, для мене має два кольори: білий – це український, і чорний – це російський. Сірого кольору я не сприймаю. Тобто не можна бути типу українцем і казати: “Так, ми вийшли з Криму”, – і при цьому підтримувати відносини з тією владою, яка там зараз. Для мене це неприйнятно.
Я особисто вийшов із Криму 10 квітня 2014 року з усією своєю родиною – посадив в машину дружину, дітей і начальника зв’язку ВМС. З усіма пожитками ми виїхали. Тобто російський паспорт у мене точно не знайдуть.
Що стосується спілкування [з військовими РФ] моїх офіцерів (начальника Інституту військово-морських сил Одеської морської академії капітана 1 рангу Петра Гончаренка – “Н”) та російського паспорта в одного з них (командира корабля “Олександр Охрименко” капітана 2 рангу Анатолія Люлька) – я, звичайно розумію, що багато хто залишив там (у Криму) житло, цінності, родичів… Але я не можу зрозуміти, як у офіцера Збройних сил України може бути паспорт країни, з якої ми воюємо . Я до цього ставлюся категорично. Я поїду в Крим лише тоді, коли там буде наш синьо-жовтий прапор. Усе, крапка.
Гончаренко передав повноваження тимчасово виконуючому обов’язки начальника інституту, я чекаю від нього доповідь. Буде оголошено конкурс на нового начальника інституту ВМС
Анатолій Люлько (ліворуч). Фото: Думська
Люлько відсторонений від посади на час проведення розслідування, його немає на кораблі. Для мене є неприйнятним, що мій офіцер має російський паспорт.
Читайте також:
ЗМІ назвали ім’я командира бойового корабля, якого СБУ спіймала на співпраці з росіянами
– Жоден військовий не віддаватиметься службі повністю, якщо в нього немає надійного тилу – своєї домівки, куди хочеться повертатися. Ми маємо намір зробити все, щоб вирішити питання з житлом.
Цього року в Одесі було виділено 18 квартир для офіцерів. Зараз поставлено завдання збільшити цю цифру мінімум удвічі, і до кінця року, думаю, буде ще до півсотні квартир для військових, які вийшли з Криму. Ця робота не зупиниться.
Що стосується Миколаєва, то цьогоріч ми здали для 10-ї авіаційної морської бригади 44 квартири на Чайковського – це штатно-посадове житло для наших льотчиків. Також були виділені квартири для морської піхоти. В цьому році відкриються два гуртожитки в Дачному (пункт постійної дислокації 35-ї окремої бригади морської піхоти – “Н”) та один – у Миколаєві для морської авіації.
Крім того, до кінця 2020 року в Дачному будуть закінчені казарми поліпшеного типу для розміщення контрактників – це кубрики до п’яти осіб зі своєю душовою й санвузлом.
У перспективі чекаємо 80-квартирний будинок в Одесі у 217-му військовому містечку на Фонтані. У цьому році, сподіваюся, його закінчать – це для офіцерів штабу командування.
Не скажу, що все це дозволить закрити потреби в житлі для особового складу ВМС, але ми робимо все можливе.
Читайте також:
ЗМІ назвали ім’я командира бойового корабля, якого СБУ спіймала на співпраці з росіянами
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
