Настали чорні дні, коли ветеранів намагаються втоптати в бруд, – фронтовий репортер

Олександр Махов
кореспондент телеканалу “Україна”, колишній боєць 42-го окремого мотопіхотного батальйону

(FB)

У березні 2016 до нас на позицію приїхав Руслан Ярмолюк робити сюжет. Мій командир – фермер з Кіровоградщини – довго відмовлявся давати інтерв’ю, а я злився на нього через це. Хоч я і був солдатом на той момент, я злився на нього як журналіст. Злився, тому що як журналіст вважаю, що сюжет – це зброя в інформаційній війні. Важливо розповідати, як по нас стріляють, як ми стріляєм. Щоб в умовній Полтаві, Сумах, Чернівцях і Тернополі знали, що війна триває. Але він впирався.

– “Журналіст”, – сказав він мені, – через 5 років до мене прийдуть і скажуть, що я вбивця і мародер, що я військовий злочинець. А моє інтерв’ю буде доказом причетності до злочину, який вони вигадають для мене.

Я злився ще більше і переконував його, що такого ніколи не станеться, тому що за нами правда і ми боремось за справедливість.

Врешті, я переконав його дати інтерв’ю. Та й сам сказав кілька слів. Правда, Руслан й досі не знає, що то був я.

А тепер я розумію, що командир був правий. І ці дні настали. Чорні дні, коли ветеранів намагаються втоптати в бруд – водії маршруток, слідчі ДБР, Президент.

Марченко в СІЗО, Єфремов під домашнім арештом, а Королевська сидить на засіданні РНБО.

Батьківщина, як злий пес, ричить з узбіччя і клацає зубами біля ніг, намагаючись вкусити.

Але особисто для мене різниця в тому, що порівняно з 2014 – я не боюся і точно знаю, що буду битися.

Читайте також:
Країна впевнена: ми не втечемо з поля бою, але вважає, що втечемо від слідчого, – комбриг 95 одшб про арешт Марченка