“Темп розвалу виявився надто високим”. Ветеран Бабіч – про “самозраду” армії і розбрат Руху опору в тилу

 

Гліб Бабіч
військовослужбовець ЗС України, прапорщик, командир взводу 10 огшбр, позивний Лентяй; у цивільному житті – поет, пісняр; громадський активіст і політичний, кандидат у народні депутати від партії “Європейська солідарність” – включений до виборчого списку під №51

(FB)

Я дивився на відео з Катеринівки. Ось вона, вулиця – я знаю, звідки, куди й до чого вона веде. Я тут був. Це була наша зона відповідальності. Трохи далі – наш крайній ВОП.

Я не знаю, що відчували хлопці, котрі залишали позиції. Точніше, я знаю. Як знає кожен, хто їх колись залишав. Тільки коли цьому передують бої – це війна.

А коли це відбувається “з доброї волі” – це називається по-іншому.

Це називається самозрада. І ті, хто це затіяв, не несуть добра. Та й волі, насправді, не мають.

Тому й не можу уявити почуття хлопців у повній мірі. Знаю тільки, що якщо побачу черговий ролик про їхнє “розуміння” і “бадьорий настрій” – плюну в телевізор. Тому що це брехня. І тисячі людей, які “були” – підтвердять мої слова.

Дуже прошу вас, не треба звинувачувати армію. І тим, хто не зовсім розуміє, за якими законами вона існує. І особливо тим, хто сам “був”.

Це емоції. Армії доводиться виконувати накази. Ті, хто говорить про “злочинні накази” – не зовсім розуміють, що це означає, і які юридичні норми оцінки таких наказів.

А армія, що не підкорилася наказу раз, а потім двічі – перестає бути армією, в головному розумінні цього слова. Тому, що отримує можливість “вибирати” правильні накази. І все. Армії немає.

Власне, я навіть не про це.

Не треба перекладати відповідальність за події на армію. Армія не учасник і не винуватець цих подій. Армія – головна жертва цих подій.

Вона не просто, не гладко, але успішно виконує головну функцію – захист народу і держави від агресії.

І коли я чую про те, що армія повинна вирішити ще якісь проблеми – я, м’яко кажучи, “здивований”.

Особливо дивно це чути при тому, що активна і свідома частина народу називає себе нацією. Справедливо називає.

Але при цьому народжує ідеї про те, що “хлопці прийдуть порядок наведуть”. Або з’явиться залізний генерал, стукне кулаком, і все налагодиться.

Це не слова “нації”. Це слова інфантильних дітей, які мріють стати нацією. І вони б стали, але до 21.00 мама чекає додому. Тому – хтось інший.

Я звичайно перебільшую. Але те, що я бачу – сумно і страшно.

Те, що ми, так чи інакше, допустили, що до влади абсолютно легітимно прийшли люди, які несуть загрозу для існування України – це тільки пів біди.

Головна біда – що у нас, насправді, не працює механізм громадської протидії. Ні в якій формі.

Знаєте жарт про морську свинку? Яка, насправді, не “морська” і не “свинка”. Точно так у нас є “опір” і “рух”. Але справжнього руху опору – майже немає.

Причина цього зрозуміла. Багато років і за величезні гроші ззовні велася робота по роз’єднанню думаючої частини суспільства.

І зараз спроби зібрати частини в ціле впираються в полярне ставлення до багатьох питань. І навіть в протистояння.

Те, що зовні це виглядає гідно – радує. Ми можемо організуватися і зібратися. Але на цьому закінчується все.

Клаптеву ковдру спільного руху починають тягнути в різні боки. Спроби “осідлати” його нагадують епізод із комедії, коли кілька людей намагаються сісти на одного коня. Штовхаються, падають, смішно метушаться, і лізуть знову.

Взаємні претензії не зникають – множаться в цьому захоплюючому процесі.

А спроби “надати форму єдності” виглядають все смішніше.

Коли всі кричать про те, що вони “поза політикою”, але чесно тягнуть нагору свою політичну силу – це починає втомлювати і дратувати всіх. Тому, що анекдот про “труси і хрестик” грунтовно зав’яз у зубах.

І головне, все це потихеньку вбиває віру в цей самий “рух”.

І повірте мені, в це “вбивство віри” хтось старанно вкладає сили і кошти.

Що робити? Так напевно перестати щось “імітувати”.

Якщо в нас є громадянські і політичні сили, які хочуть встигнути врятувати Україну – у них є два варіанти.

Перший – знеособитися остаточно, прибрати прапори і гасла, і влити своїх прихильників в загальний рух. Висунувши нових лідерів. І залишити собі тільки мобілізаційні функції.

Приблизно цю спробу ми вже спробували здійснити. На жаль, невдало. І, боюся, нова спроба може закінчитися тим самим.

Другий – об’єднувати і мобілізувати своїх прихильників. На базі існуючих ідей, які вони підтримують. Але з офіційним і повним підпорядкуванням головній меті – збереження України.
А вже між собою – шукати життєздатну форму об’єднання. І укладати “водяне перемир’я”. Залізобетонне, що не допускає ніяких відхилень. І не соромитися “йти в бій” зі своїми прапорами.

Просто всім треба зрозуміти, якщо не протистояти тому, що відбувається – можливості “збирати по шматках” Україну більше не буде. По шматках збиратимуть нас. І не тільки в переносному сенсі.

Одна армія вже тримає фронт. І їй вже заважають це робити.

Значить треба стати армією і решті. Громадянською армією. В якій немає місця гризні між підрозділами.

А для цього доведеться піти на жертви. І в першу чергу за частиною власного Его. Всім.

Або нас рано чи пізно стягнуть у кривавий і безглуздий бунт “всіх проти всіх”. Після чого Україна закінчиться.

Ще трохи, і буде пізно. Темп розвалу виявився занадто високим.

Їм треба встигнути до того, коли більшість відчує на собі “результати вибору” на зрозумілому рівні.

Уринотерапія очей закінчилася, почалася уринотерапія мозку. Вони явно поспішають.

Час поквапитися і нам.

Читайте також:
“Приниження нашої армії”: ОБСЄ при розведенні переписує номери автоматів ЗСУ

“Ні кроку назад”: у Києві та Львові пройшли акції проти розведення сил на Донбасі

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна