автор: Назар Забавський
Уже два роки в українських школах пілотується проєкт – предмет “Захист України” для школярів 10-11 класів. За рік, у вересні 2027 року, він стане обов’язковим для всіх шкіл без винятку.
Зважаючи на безпекову ситуацію не лише в Україні, а й світі – поширення гібридної війни Росії на країни НАТО, її відносини з Китаєм та підтримка авторитарних чи й навіть терористичних режимів в Азії та Африці – “Захист України” виходить далеко за рамки реформування предмету “Захист Вітчизни” радянського зразка. Навчити 15-17-річних юнаків та юнок основам догоспітальної допомоги й ознайомити їх з новими технологіями – означає дбати про їхнє майбутнє. І це завдання не лише держави, а й всього суспільства, у першу чергу, батьків. На жаль, у когнітивному домені цієї війни ворог досяг певного прогресу, перетворивши добро на зло – демонізуючи сили оборони України й нівелюючи в умах українців потребу тотальної оборони. Паралельно Росія готує своїх громадян до окупаційної війни вже із садочків. І не тільки своїх – “перепрошивка” українських дітей на слухняних гвинтиків російської терористичної системи йде повним ходом на тимчасово окупованих територіях.
“Новинарня” вирішила дослідити, чого вже досягнуто в рамках пілотного проєкту “Захист України”, а що потребує удосконалення.
22 травня 2024 року Верховна Рада ухвалила Закон № 3724-IX про вдосконалення системи підготовки громадян до військової служби. Слідом Міністерство освіти затвердило нову модельну програму «Захист України. Інтегрований курс», яку з 1 вересня 2024-го року почали запроваджувати в 10-11 класах.
Ключові моменти цієї освітньої реформи: хлопці й дівчата навчаються разом, уроки по 45 хвилин замінили на щомісячний денний тренінг у міжшкільних осередках (виходить дев’ять занять протягом навчального року), замість вчителя фізкультури за сумісництвом з’явилися фахові педагоги на повній ставці (що мають пройти спеціальний тренінг), частина з яких – ветерани бойових дій, а учні опановують нові навички практично, тобто передбачається закупівля медичних розхідників, манекенів, симуляторів, інтерактивних тирів тощо.
За даними з МОН, виділили 2,1 млрд грн. 80% обладнання Міністерство закуповує через єдиний електронний каталог Prozorro Market. Щоб придбати інші 20%, осередки мають право самі обирати формат: Prozorro Market або відкриті торги. Але централізація не гарантує якості.
Фото: пресслужба Міністерства освіти і науки України
“Спорядження закупили, але не все. З вчителями не консультувалися. Закупляли або дешевше, або просто пошвидше. Якість макетів зброї така собі, їх неможливо швидко розбирати. Також держава не оновлює матеріально-технічну базу з 2024 року. Наприклад, турнікети уже вмерли за кілька років”, – каже один із співавторів навчальної програми, супервізор, викладач “Захисту України” Віктор Поліщук. За словами вчителів, з якими поспілкувалася “Новинарня”, ремонт спорядження не закладений окремою статтею витрат, тому лягає на педагогів, як і частина власного забезпечення. “Форми вчителям не видають. МОН каже, що форми не треба, бо безпекова ситуація. А в мене форма летить досить швидко” – додає Поліщук.
Віктор Поліщук, викладач “Захисту України”, каже, що матеріально-технічне забезпечення потребує удосконалення. Фото: ФБ Віктора Поліщука
Координаторка напрямку оновлення предмета “Захисту України”Анна Коваленко апелює: “Держава дала однакові вихідні умови для усіх: хтось їх використав якнайкраще для себе, хтось зробив абияк. У деяких населених пунктах ми бачили, що заклади освіти закуповували, наприклад, два ящики магазинів до автомату і жодного автомата. І на питання “А навіщо ви це зробили?” вони відповідали: “Автомати ми потім докупимо, нам треба було витратити субвенцію”.
Анна Коваленко: нова програма охопила 80% старшокласників. Фото : ФБ Анни Коваленко
Щодо розробки спеціальної форми, то Анна Коваленко пояснює, що військову форму мають право носити виключно чинні військовослужбовці або звільнені з таким правом, а перекладати обов’язок закупівлі форми на батьків – це занадто. Якусь особливу форму для предмету у МОН робити теж не планують.
Автори реформи найбільше пишаються скасування поділу учнів на групи окремо хлопців і окремо дівчат. Рівність доступу до знань, незалежно від гендерної приналежності, – справедливо. Окрім того, раніше дівчата отримували хіба курс домедичної допомоги, який часто перетворювався на просто сидіння за партами.
Олег Денисов, учитель “Захисту України”, вважає, що треба брати за приклад подібні програми за кордоном, де ними курує Міноборони. Фото: ФБ Олега Денисова
Але вчителі скаржаться, що рівність доступу й рівність можливостей — різні речі. Мовляв, частина дівчат фізично не витягує норматив — не може перезарядити навіть навчальну пневматичну гвинтівку. Так само немає диференціації за станом здоров’я. “Демократично всіх звели в одну групу, але немає демократичного вибору за якою програмою працювати”, — наголошує один із учасників робочої групи з реформи предмету, учасник бойових дій, вчитель “Захисту України” Олег Денисов.
Також вчителі критикують ідею замінити щотижневі уроки одним повноцінним днем. “Більшість осередків працюють вісім годин раз на місяць. Це багато – бачити одного вчителя весь час. Продуктивність падає”, – ділиться Віктор Поліщук.
Анна Коваленко натомість пояснює: “Тематика предмету така, що в межах 45-хвилинного уроку не можна сповна почати і занурити дітей в курс, бо умовно будь-який тренінг від громадської організації проходить вісім годин. Людина посилено вивчає протокол і відпрацьовує його. Такі поглиблені тренінгоорієнтовані формати мають свої переваги і недоліки. Але якщо порівнювати кількість недоліків, то переваги значно більші”.
Проте навички на кшталт зупинки кровотечі турнікетом чи роботи зі зброєю потребують короткого циклу повторення, інакше моторна пам’ять просто не формується. “Навчання має бути часте. Великі вишколи раз в рік нічого не дадуть”, — вважає Віктор Поліщук. На його думку, діти отримують навички, але не закріплюють їх належним чином.
За словами Анни Коваленко, цього року було отримано майже 300 заявок на курс тренерів. Відібрали 44 особи, з яких 25 – ветерани, тобто конкурс фактично сім людей на одне місце. Сертифікат на право викладання отримують після іспиту з десяти відкритих запитань за підсумками курсу.
Віктор Поліщук як і його колега Олег Денисов вважає, що наявна система не налаштована на якісний відбір викладачів “Захисту України”.
“Багато фахівців, які просто пересиджують для відстрочки від мобілізації. У них немає бажання вкладатися.
У міжшкільні ресурсні центри (спеціалізовані осередки – “Н”) беруть просто так – без звання і військового досвіду”, – розповідає Поліщук.
У МОН дійсно визнають існування проблем з кадрами. “Частина вчителів, які викладали ще енну кількість років тому і проживали практики совєтського ДПЮ (колишній шкільний предмет “Допризовна підготовка юнаків” – “Н”), вважають, що курс про стройову підготовку і зазубрювання статутів Збройних сил. Їм складно усвідомити, що із сучасними підлітками так не працює”, – розповідає Анна Коваленко.
“Навчання педагогів – найскладніший етап, тому що ти стикаєшся з нерозумінням, подекуди з агресією, з тим, що люди звикли робити так, як вони звикли, і не хочуть робити інакше”, – додає ініціаторка реформи предмету “Захист України”, народна депутатка Інна Совсун (фракція “Голос”).
Народна депутатка Інна Совсун – ініціаторка реформи предмету “Захист України”. Фото: ФБ Інни Совсун
Інша проблема з викладачами – що нинішня вчительська зарплата. МОН публічно закликає ветеранів викладати, але базова зарплата навіть після всіх надбавок нерідко не дотягує до 12 тисяч гривень на ставку, і навіть оголошене підвищення на 50% ситуацію докорінно не змінює.
Анна Коваленко з цим погоджується, водночас бачить механізми покращення ситуації. “Це повсюдна державна проблема. Але от у Львові місцеве самоврядування доплачує інструкторам “Захисту України”, які мають УБД, 100% надбавки. І вони виходять на рівень зарплати 30-40 тисяч. Таку модель почали тестувати й у Вінниці”, – розказує вона.
І тут виникає питання, яке звучить дедалі голосніше саме від людей усередині системи: а чи правильне взагалі відомство відповідає за цей предмет? Олег Денисов вважає, що треба “долучати більше силового блоку”. За приклад він наводить Латвію, де предмет “Державна оборона” з першого вересня 2024 року став обов’язковим у всіх школах з подачі й за прямої участі силового відомства, а не тільки освітнього. Учні там мають форму, регулярні збори з військовими інструкторами, а сама програма побудована як частина державної оборонної системи.
Табір з “Державної оброни” у 2023 році до того, як предмет став обов’язковим у школах Латвії. Фото: Jaunsardzes centrs
Крім того, аргументує він далі, МОН керує навчальними планами, атестаціями й підручниками, але не має ні власної логістики озброєння, ні досвіду підтримки технічної інфраструктури на кшталт стрілецьких тирів чи симуляторів БПЛА. У Латвії, де цей процес узгоджений з оборонним відомством із самого початку, ці проблеми менш гострі: форма є, обладнання регулярно оновлюється, а статус інструкторів юридично визначений.
Ще одна системна проблема — практично повна відсутність вишколів, змагань, регулярних зустрічей із ветеранами. Мова про те, що держава поклала на один шкільний предмет функцію, яку мали би підтримувати молодіжні організації, регулярні табори, спортивні клуби із військовим ухилом, політика держави в цілому.
У центрі Києва існує мілітарний простір “Гальт” від Zagoriy Foundation, де минулого року пілотували проєкт співпраці зі школами. “У 2025 році до нас звернулись вчителі “Захисту України”, хтось із них був відвідувачем наших подій, із проханням звести школи з військовими або ветеранами, які можуть викладати. Згодом цей запит трансформувався у програму практичних занять із “Захисту України” під назвою “Майбутнє Покоління”. Навесні 2025-го ми запустили пілот з двома школами. А восени – програму з чотирма. В 2025-му році ми підписали меморандум з МОН, і вся подальша робота над проєктом велася за підтримки МОН”, – розповіла “Новинарні” проєктна менеджерка мілітарного простору “Гальт” Катерина Нелюбова. Серед партнерів проєкту – представники 12-ї бригади спеціального призначення “Азов” НГУ, Сил безпілотних систем, PSD.info та викладачі демократичної школи “Майбутні”.
Навчання від “Азову”. Фото: надане мілітарним простором “Гальт”
Школи, які звернулися до “Гальту”, – з Києва та Київщини. Катерина пояснює: “Наприклад, одна людина не може однаково добре володіти всіма дисциплінами — це домедична допомога, цифрова безпека, користування БПЛА, безпека поводження зі зброєю, громадянська відповідальність. Ми зрозуміли, що можемо допомогти підсилити практичну частину навчання. У “Гальті” є прекрасна мережа партнерів: це військові підрозділи, інструктори. У нас є матеріально-технічна база: манекени для відпрацювання навичок домедичної допомоги, розхідні матеріали, турнікети, комп’ютери, симулятори і так далі. Ми розбираємо багато кейсів про шахрайство, про вербування підлітків — як це працює і як себе вберегти. А в ігровому та практичному форматі розбираємося, що таке громадянська відповідальність і як вона проявляється у повсякденному житті”.
Матеріально-технічна база й коло партнерів начальних центрів можуть підсилити шкільне викладання. Фото: надане мілітарним простором “Гальт”
Наприкінці навчального року там організували поїздку на полігон, щоби закріпили знання: запустили коптер, тренувалися надавати домедичну допомогу в польових умовах. Щодо останнього, то після курсу одній з учениць довелося застосувати ці навички на практиці — вона не розгубилася й надала постраждалому в ДТП домедичну допомогу. Загалом, програму “Майбутнє Покоління” пройшло 322 школярі.
У “Гальті” кажуть, що як громадський сектор, готові підсилювати шкільний предмет.
“Усі практичні інструктори в цьому проєкті — ветерани або учасники бойових дій. У мілітарному просторі “Гальт” учні інакше сприймають ці знання, адже їх передають люди з практичним досвідом. Водночас інструктори стають рольовими моделями відповідальності за себе, близьких і свою країну”, – наголошує Катерина.
Наразі питання розширення або продовження проєкту на паузі. “Гальт” веде переговори з МОН щодо того, як виглядатиме подальша робота.
На даний момент МОН оцінює, що реформа вдалася. Анна Коваленко наводить дані анонімних опитувань дітей під час моніторингових візитів: “90% відповідей схвальні, вони оцінюють предмет на 4-5 балів з 5”. Вона наводить три речі, які найбільше подобаються старшокласникам: стріляти, пілотувати БПЛА і займатися тактичною медициною.
Як не дивно це звучить, але Київ відмовився від реформи, каже Інна Совсун. Киянин Арсеній, нині першокурсник НаУКМА, так описує “Захист України” у своїй школі: половину часу переписували презентації в зошит, а на практику лишалося мало часу й ресурсів — один автомат чи дрон на весь клас, брак контролю за виконанням завднь. Тактичної підготовки не було зовсім, хоча він вважає її найважливішою, а національно-патріотичної чи ідеологічної складової за два роки — нуль.
Софія, учениця 11-го класу з Черкас, найбільшою проблемою в курсі ЗУ називає дрони: у 10 класі про них фактично не розказують — хіба за бажанням можна ввімкнути комп’ютерну симуляцію, а дорослих, здатних показати роботу з джойстиком чи FPV-окулярами, критично бракує. Дроном вона керувала лише раз, і то невдало — вчив її такий самий учень, навіть молодший. “Сам по собі урок дуже цікавий і корисний, який дає базові знання”, – оцінює предмет Софія.
Одна з найзапитаніших навичок сьогодні – уміння керувати дронами. Фото: надане мілітарним простором “Гальт”
Совсун же згадує, як учорашні старшокласники, нинішні студенти НаУКМА запевняли, що “Захист України” був їхнім улюбленим предметом у школі. “Це ті діти, які вчилися за новими програмами, в нових осередках, з вчителями, навченими працювати за новими підходами. Я за 15 років викладання в університеті ні разу не чула, щоб до цього студенти казали, що їхнім улюбленим предметом в школі був “Захист України”. Зараз таке відбувається. Це не 100% шкіл, це не 100% дітей, це не 100% вчителів. Але оскільки ми починали з нульового показника, то те, що зараз це значна частка дітей, — це насправді важливо”, – ділиться Інна Совсун.
І тут варто звернути увагу на один підводний камінь – оцінка предмету батьками. “Національно-патріотичне виховання починається з сім’ї. Якщо там щось інше, то ми це отримуємо на уроках.
Тут саме батьки заважають: “Ти що дурний? Загинеш”,
– розповідає Поліщук. Замішані тут і настрої щодо ТЦК – тема, яку педагоги воліють оминати: пояснити дітям логіку цього процесу складно. Зате спрацьовує аргумент із постійною загрозою окупації: порівняння з примусовою мілітаризацією однолітків окупантами на ТОТ виявилося переконливішим за будь-яку методичку.
У “Гальті” зазначають, що, за словами вчителів, окремі батьки відмовлялися від участі дітей у проєкті. Там наголошують, що сповідують підхід total defence, де кожен член суспільства володіє навичками захисту. Тож команда готова ділитися напрацюваннями з іншими просторами та громадами.
“Термін “мілітаризація” дуже спаплюжили росіяни. Ми ж у свою чергу, закладаємо в культуру готовності не тільки розуміння важливості своєї держави, а й те, що кожен громадянин і громадянка має мати базові загальновійськові навички. Тому я не вживаю мілітаризацію як термін спеціально, аби не було прив’язок до того, що робить ворог”, – коментує Анна Коваленко.
У теперішньому форматі предмет “Захист України” МОН позиціонує як інструмент формування компетентностей, зокрема громадянської. Як показовий приклад, наводить заняття про військове лідерство: дітям спочатку дають анонімні історії (місія в Жепі, кейс Коновальця, оборона Маріуполя і Маріупольського гарнізону), а потім розкривають, що це реальні кейси, і це, за їхніми словами, учнів вражає. Для підсилення ефекту зняли цикл роликів “Обличчя захисту України” з волонтерами, медиками, інструкторами з такмеду, начальником штабу 12 бригади НГУ “Азов” і навіть окремий запис із Євгеном Хмарою про спецоперацію СБУ “Павутина”.
Утім, у самому МОН визнають межі можливостей одного предмета: сподіваються, що “Захист України” не залишиться “острівком” національної свідомості й просвіти в школі, бо без взаємозв’язку з іншими предметами та позашкільними заходами вплив самого лише курсу буде мізерним.
Гроші, обладнання, ветерани серед викладачів, спільна програма для хлопців і дівчат, зникнення застарілих підручників, ще з радянськими методичками — усе це реальний і помітний крок уперед порівняно з тим, що було до 2024 року.
“Станом на 1-ше вересня 2026-го року ми досягли 80% охоплення старшокласників новою програмою і навчанням в осередках. Ціль на вересень 2027-го – вийти на 100% охоплення”, – розповідає Анна Коваленко.
Інна Совсун додає: “Знаючи контекст освітніх реформ дуже добре, я абсолютно впевнена, що це єдиний правильний підхід, яким можна було йти. Він складний, він викликає подекуди обурення, і ми не очікували, що 100% вчителів будуть захопленням це сприймати. Але це, мабуть, єдина логіка розгортання реформи, яка може дати результат, де всі компоненти — і організація процесу, і якість програм, і якість матеріалів, і кваліфікація вчителів, і наявність обладнання матеріально-технічної бази — це береться до уваги”.
Читайте також:
Більший ніж “Юнармія”: рух “Двіженіє пєрвих” на окупованих територіях мілітаризує все більше українських дітей
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
