Режисер “Іловайська” Іван Тимченко: Батальйон “Донбас” – це маленька Україна, саме він – головний герой фільму

 

Незалежно від того, як хто оцінить мистецький рівень фільму “Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас”, про нього неодмінно будуть багато говорити. Про нього мають говорити і його мають дивитися, адже це – перша ігрова стрічка про найбільшу трагедію українського війська під час війни на Сході.

У широкий прокат фільм виходить 29 серпня – у День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, день виходу наших військових з Іловайська. Покази відбуватимуться у більш як 190 кінотеатрах країни, прокатник – кінодистриб’юторська компанія “B&H Film Distribution”.

Головним режисером “Іловайська” став молодий Іван Тимченко. Для нього це перший самостійний досвід постановника повнометражного художнього фільму, адже досі Іван працював у кіно як оператор (“Не менше 50 кг (2013), “Ангел смерті” (2012), “Кончена” (2010), “Мій друг Сергій” (2010) та ін.).

Відповідаючи на запитання “Новинарні“, Іван каже, що генеральний продюсер, він же виконавець головної ролі (самого себе), учасник змальованих у фільмі подій Тарас Костанчук не призначав акторів на ролі та не визначав, що і як слід було знімати – вся відповідальність лежала на Тимченкові. Водночас допомога “донбасівців” у роботі над стрічкою – неоціненна.

– Іване, “Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас»” – ваш перший повнометражний фільм, дебют, і одразу воєнна драма. Крім загального вміння і майстерності, ремісничого боку справи, це ще ж стрілянина, вибухи, танки, бої. З цим якось треба вміти справлятися. Не боялися?

– Ну, по-перше, мені допомагав батальйон “Донбас”. Не в повному складі, але дуже багато хлопців постійно були на майданчику – весь час позаду мене, за плечем, дивилися в усі монітори, і дуже багато радили. Багато допомагав Тарас Костанчук, особливо щодо військових сцен, бойових. Він як людина, яка пройшла Іловайський “котел” та інші бої, оцінював ситуацію, розумів, що в кіно все трохи інакше, що ми не можемо 20 хвилин відтворювати документально той чи інший бій, що маємо тримати глядача в напруженні. Зазвичай кінематографісти бояться сторонніх людей на майданчику, особливо військових або істориків, бо в них своя правда, і тому важко знайти контакт. Я радий, що в нас все вийшло, і присутність бійців батальйону “Донбас” пішла на користь фільму.

– Кажуть, що перед зйомками ви влаштували табір, де актори і бійці спільно жили і вчилися один в одного. Чия це була ідея?

– Ця ідея виникла з того, що коли актори на кастингу брали автомат у руки, було видно, що людина робить це вперше. І основною метою цього табору була безпека для акторів і знімальної групи, щоб люди, які постійно ходять зі зброєю, когось раптом не покалічили, не заподіяли шкоди навіть холостими набоями. Ми не знали, вийде чи не вийде. Бо в перший вечір актори й бійці були кожний біля свого багаття. Але потім почали спілкуватися, розказувати історії і все запрацювало. І на зйомках вони теж один одного підтримували.

Штука в тому, що в фільмі ми лишили реальні позивні тільки загиблих бійців і Тараса, всі інші змінювали.

І, наприклад, в образ якогось персонажа могли бути закладені дії різних бійців у різні періоди. І спілкуючись, добровольці підказували акторам, розказували про конкретні події, актори записували, готувалися. І вже приходячи на зйомки, мені розповідали, як це було насправді.

Кадр із фільму

– Очевидно, для бійців це був травматичний досвід – знову повертатися в ті обставини, згадувати реальні смерті, втрати…

– Показова історія: у нас є сцена, коли в школі, на задньому дворі хлопці прощаються із вбитими побратимами – “Шульцом”, “Скіфом” і “Франком”. І це один з перших знімальних днів, ми мали знімати цю сцену цілий день.

З’їхалося близько ста “донбасівців”, які реально воювали. Знімаємо перші дублі, загальні плани. Через дві години підходить Тарас і каже: “Слухай, довго ще?

Хлопці згадали це все, актори ж чимось схожі на своїх прототипів. Їх накриває, здають нерви, треба закінчувати”. Я пояснив, що ми тільки почали.

Він так подивися на мене, каже – “зрозуміло”.

Я досі не знаю, що він зробив, але ми знімали цілий день.

Взагалі, батальйону окрема подяка: це ми знаємо, для чого знімати багато дублів, а вони цього всього не розуміли, і вони реально поверталися іноді майже в бойові умови, через які пройшли, де поруч гинули побратими. Дуже важко для них, але вони і тут вистояли.

Кадр із фільму

– Яких акторів ви шукали? Відсутність дуже розкручених акторських облич – це свідома політика режисера?

– Звісно, хотілося, щоб ці люди були патріотами, а не просто заробітчанами, щоб вони щиро переживали ці події і свої ролі. Хотілося також, щоб уміли тримати зброю, принаймні на рівні армійської підготовки. Наша кастинг-директор Оксана Маснюк проїхала всю Україну, акторів шукали довго й важко, бо дуже багато персонажів.

На рівні сценарію в нас не було головного героя фільму, були п’ять-шість більш-менш рівнозначних героїв.
У наших героїв були реальні прототипи – загиблі бійці “Шульц”, “Скіф”, “Франко”, “Самольот”, “Карат”, та ще “Усач”, який загинув уже після. І спочатку хотілося знайти зовнішню схожість із ними, але потім зрозуміли, що це складно. Самі бійці один одного дуже погано знали, деяких знали лише за позивними. Вже після всього вони дізналися прізвища, ім’я, познайомилися з родинами. Більше того, те, як, наприклад, “Шульца” знали бійці, і як його знала родина– це ніби дві різні людини.

Глобально, головний герой цього фільму – батальйон “Донбас”.

На жаль, неможливо було розказати історію кожного бійця, бо це будуть окремі фільми. Навіть коли сидять п’ять людей і розповідають про бій за Іловайськ, це п’ять різних історій. Кожен бачив зі своєї позиції, по-своєму. Вони досі сперечаються про певні моменти, як було, хто що перший сказав, для них це дуже важливо.

Ми у фільмі спростили і зробили по-кіношному. Намагалися залишити найважливіші моменти, бо, власне, мені здається, що бій за Іловайськ трохи зламав батальйон: загинуло багато авторитетів – той самий “Шульц”, “Скіф”, за якими йшли інші, про багатьох у той час вони не знали – пропали безвісти, потрапили в полон?

Тарас Костанчук “Бішут”, генпродюсер фільму і ветеран “Донбасу”, у фільмі грає самого себе. Кадр із фільму

Тому для мене основний герой все ж таки батальйон “Донбас”, але в основі сюжету – історія Тараса Костанчука, “Бішута”, він глядача веде в кіно.

Читайте також:
Під Києвом почали знімати фільм “Іловайська історія”: Бішут грає Бішута

Я не спілкувався з родичами загиблих бійців перед зйомками, бо все ж таки знімав кіно про життя на війні, і мене більш цікавило, що хлопці про них розповідають. Тобто, ми не прагнули повністю відтворити персонажа, – це неможливо, нам ішлося, щоб показати людину в конкретних обставинах.

Чому в фільмі мало відомих акторів? Іноді до “зірок” просто не достукатися. А на роль Бішута пробувалися різні актори, але, по-перше, видно, що людина – не військовий, по-друге, Тарас сам по собі цікавіший.

Якби не знали оригінал, когось із претендентів точно вибрали б. Але Тарас якось пожартував, мовляв, доведеться самому себе грати. Кажу: так приходьте, завтра у нас проби, давайте подивимось.

Він зрозумів, що дечому треба було вчитися, адже на знімальному майданчику потрібен не тільки талант, а й певні технічні навики, бо кіно монтується з різних дублів, а отже із дубля в дубль актор має тримати і діалог, і настрій.

Але тепер можу похвалитися, що я відкрив гарного актора. І це вже другий випадок, бо в своєму першому короткометражному фільмі “Я” відкрив чудову актрису Соню Сотник.

– Ви ж розумієте, що через 50 років цей фільм будуть сприймати майже як документальне свідчення, і через вашу оптику дивитимуться на російсько-українську війну і бої за Іловайськ. Відповідальність не тиснула?

– Звісно, тиснула. Тому я й рішення не одразу прийняв – заходити в це кіно чи ні. Бо від того, яким буде фільм, насправді більшість людей будуть або вірити або не вірити, поважати чи не поважати – від мене залежить, як будуть ставитися до цих героїв, можливо, навіть цілі покоління людей. Адже книжки читають все менше, а кіно дивляться все більше. І це страшна відповідальність. Сподіваюся, що впорався, побачимо.

Кадр із фільму

– Що для вас головне в цьому фільмі?

– Якщо абстрагуватися від теми та бекграунду, мені йшлося про те, щоб фільм був сам по собі цікавий, тримав глядача і ніс якусь думку. Тобто, бажано викликати дискусію, обговорення, бо, напевне, в цьому і полягає мета будь-якого фільму – викликати емоції і діалог.

Але водночас є бекграунд, є конкретні люди, які все це пройшли насправді, вони зранку їдуть з тобою на зйомку, і ввечері, і весь час з тобою поруч. І для них це важливо. Для мене насправді найстрашніший показ буде 29 серпня для військових і для родин загиблих.

– Чим, на вашу думку, цей фільм відрізняється від того, що зараз знімають?

– Він відрізняється принципово тим, що ми знімали КІНО. Я поясню зараз так, щоб нікого не образити. Довгий період в Україні займалися виключно виробництвом дешевих телесеріалів для російського ринку. В цьому виробництві найголовнішим є продюсер, і основна мета – заробити на виробництві. Тобто, абсолютно всі наші студії – і ті, що в рекламі, і ті, що кіно знімають, – вони не заробляють на продукті. І навіть не мислять цими категоріями. Всі заробляють на виробництві. Тому найважливіше для всієї знімальної групи – це кількість матеріалу, який ти знімеш за одну зміну. З самого початку ми боролися з цим, і врешті-решт побороли: з якогось моменту ми почали знімати кіно, коли вся група – і адміністративна, і творча – була налаштована на результат.

– Якщо порівнювати “Іловайськ 2014” з “Кіборгами”, то в “Кіборгах” багато діалогів, психологізму, все побудовано на “проклятих»” запитаннях і відповідях на них. У вашому фільмі діалогів мало, там ніби всі приходять, і всі вже розуміють, чому вони тут, уже все для себе вирішили…

– І це не випадково. Знаєте, коли я знайомився з хлопцями, я запитував: чому ти пішов на війну? І одна відповідь мене вразила. Він каже: я маю відповідати, чому я пішов? Спитайте в тих, хто не пішов на війну. Ну, це ж як їсти, як пити. Якщо на твою країну, ти маєш її захищати. Тобто, це абсолютно свідомі люди, вони знають, чого вони там.

Режисер Іван Тимченко під час роботи над фільмом “Іловайськ”

До речі, що мене найбільше вразило – що “донбасівці” досі тримаються разом, вони один одного дуже підтримують. Але вони дуже різні, з різних соціальних груп – там є реально заможні люди, мільйонери, і є звичайні прості хлопці. Якщо б вони зустрілися в реальному житті, то пройшли один повз одного, не помітивши. Але пройшовши Іловайськ та інші міста, бої, операції, вони змогли створити братерство дуже круте.
Здебільшого це мешканці східної України, вони пішли воювати, тому що це їхня земля, вони там жили і немає куди втікати. Вони бачили, що це не місцеві захоплюють і керують, що це приїхали люди з Росії на автобусах, захоплюють адміністрації. Вони розуміли, що буде далі.

Мені здається, це і є наша національна ідея, якої нам не вистачає. Що батальйон “Донбас” – то така маленька Україна.

Якщо ми будемо підтримувати один одного, в нас усе по факту вийде. Ми можемо голосувати за різних політиків, вболівати за різні футбольні команди, бути різними, але є певні моменти, коли потрібно об’єднуватися і боротися один за одного. От, власне, там в них я це побачив. Це дуже круто. Коли з ними спілкуєшся, відчуваєш неймовірну силу й енергетику.

Іван Тимченко і генпродюсер-актор Тарас Костанчук. Фото: Новинарня

– Подивившись фільм, глядач може зробити дещо інший висновок про головного героя фільму – що це все-таки Бішут, Тарас Костанчук. Принаймні хронометраж його героя – найбільший.

– Знаєте, у початковому відзнятому матеріалі, який був на годину довший, точно не було такого співвідношення. Напевно, вже коли довелося скорочувати, утискати, сцен із Тарасом стало відносно більше, ніж було в сценарії до того.

“Не Семенченко”? Кадр із фільму

– У фільмі ви гротескно, з негативного боку, показали Семена Семенченка – комбата-“піарника” а балаклаві, який після поранення вимагає евакуювати його гелікоптером, не чекаючи іншого “трьохсотого”…

– Це абстрактний комбат, не Семенченко. Те, що він у балаклаві – так багато бійців носили балаклави. У фільмі в нас є один Семенченко – Андрій, виконавець однієї з ролей.

– Сценарист Михайло Бриних казав нам, що в початковому сценарії не було епізоду з “постільною сценою”. Це була ваша ідея?

– Так, моя. Я не боюся брати на себе відповідальність за режисерські рішення. Цією сценою показані характери і близкість героїв, які заблоковані у квартирі, відрізані від усього зовнішнього світу.

Читайте також:
“19 серпня – день, яким я міряю своє життя”, – сценарист фільму “Іловайськ 2014” Бриних

– Ветеранське середовище досить чутливе до історичних деталей. І ви ризикуєте наразитися на критику через те, що багато глядачів, які “в темі”, сприймуть вигадані художні лінії як продовження документалістики, що стосується позивних, образів і доль реальних бійців “Донбасу”, показаних у фільмі.

– Потрібно враховувати, що в кожному художньому фільмі, навіть базованому на реальних подіях, є художні узагальнення.

Під час зйомок фільму

Цей фільм — подяка не лише батальйону “Донбас”, який у 2014 році захистив Україну від агресора, а й усім, хто воював проти агресора і досі продовжує це робити. Історій дуже багато, тому важко було вибрати щось одне, що залишиться у фільмі. Адже про кожного з них можна зняти окремий фільм.

З одного боку, ми дещо спрощували й узагальнювали сценарій, щоб він легко сприймався на широку аудиторію. Але водночас кожен із персонажів не такий простий. Михайло Бриних інколи писав супроводжувальні записки про те, що саме він вкладав у кожну сцену. І актори, вперше побачивши вже повністю готовий фільм, зізнавалися, що відкривали для себе партнерів по майданчику, більшу глибину їхнього характеру. Тому всіх запрошую переглянути фільм і вперше, і вдруге.

Читайте також:
Скільки воїнів загинули в Іловайському оточенні: відоме точне число й імена

Лавровий хист. Життя бійця батальйону “Донбас” після Котла

Іловайська одіссея Валерія Маринця:
“Якби не домовляння про зелений коридор, ми ще б довго трималися”

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: